Рішення

від 12.10.2023 по справі 917/369/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2023Справа № 917/369/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом 1. Селянсько - фермерського господарства "Світанок" (37740, Полтавська обл., Лубенський р-н, село Заріг, вулиця Миру, будинок 23)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" (37740, Полтавська обл., Лубенський р-н, село Заріг, вулиця Миру, будинок 24)

до Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, Полтавська область, 36014)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділ державної реєстрації Оржицької селищної ради (вул. Центральна, 21, смт. Оржиця, Полтавська область, 37700)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А)

про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації

Представники сторін:

від позивача 1, 2: Симоненко Т.В.

від відповідача: Ворона Леонід Олександрович ( в режимі відеоконференції)

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: не з`явився.

від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Синенко О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянсько - фермерське товариство "Світанок" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" звернулися до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Полтавської обласної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування Розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року № 971 "Про затвердження технічної документації із землеустрою ДП "Лубенське лісове господарство" та надання земельної ділянки у постійне користування", яким даному підприємству

надана у постійне користування земельна ділянка, площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030; скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 за ДП "Лубенське лісове господарство" (код ЄДРПОУ: 00992705) внесену до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52241876 від 15.05.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на порушення їх прав як суміжних користувачів земельних ділянок за наслідками прийняття відповідачем Розпорядження від 27.12.2019 року № 971 "Про затвердження технічної документації із землеустрою ДП "Лубенське лісове господарство" та надання земельної ділянки у постійне користування", оскільки всупереч приписам статті 106 Земельного кодексу України не були погоджені межі спірної земельної ділянки під час їх встановлення на місцевості та погодження межових знаків.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.03.2023 року у справі № 917/369/23 на підставі частини 5 статті 30, пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 року справу № 917/369/23 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Так, через канцелярію суду 02.05.2023 року від позивачів на виконання вимог ухвали суду від 04.04.2023 року надійшла заява б/н від 25.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/369/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14.06.2023 року.

Разом з цим, через канцелярію суду 30.05.2023 року від Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) надійшов відзив на позовну заяву №02.1-07/1388 від 23.05.2023 року з доказами його надсилання на адресу інших учасників справи, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що в силу положень статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України, а тому її надання у постійне користування ДП «Лубенський лісгосп» на підставі спірного розпорядження від 27.12.2019 року №971 відповідає положенням чинного земельного та лісового законодавства.

Відповідач також вказує, що згідно відкритих даних державного земельного кадастру спірна земельна ділянка та земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивачів, не є суміжними, оскільки між ними наявна територія землі, яка перебуває у комунальній власності та яка не сформована у земельну ділянку, що виключає необхідність погодження із позивачами меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у зв`язку з частковим задоволенням клопотання про залучення до участі у справі Відділ державної реєстрації Оржицької селищної ради та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання на 19.07.2023 року.

Судом встановлено, що через канцелярію суду 21.06.2023 року від уповноваженого представника позивачів 1, 2 надійшло клопотання б/н від 15.06.2023 року про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме копію відповіді Філії "Миргородське лісове господарство", з доказами направлення іншим учасникам справи.

Також 26.06.2023 року через систему "Електронний суд" від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, надійшли письмові пояснення б/н від 26.06.2023 року, які судом долучені до матеріалів справи, відповідно до яких третя особа 2 зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, при цьому частина цієї земельної ділянки, на якій розташоване болото, згідно статті 5 Лісового кодексу України також має цільове призначення «для ведення лісового господарства».

Третя особа 2 також вказує, що позивачами не доведено, що спірна земельна ділянка, постійним користувачем якої наразі є ДП «Ліси України», та земельна ділянка, яка знаходиться в орендному користуванні позивачів, є суміжними. Третя особа 2 також посилається на те, що запроектоване позивачами біоплато для скиду очищених стічних вод молокозаводу насправді знаходиться на земельній ділянці позивачів, а не на спірній земельній ділянці. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 19.07.2023 року у зв`язку з неявкою третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, та для надання можливості останньому надати пояснення по суті спору, оголошено протокольну перерву до 10.08.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 917/369/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.09.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.09.2023 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 12.10.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 12.10.2023 року від представника позивачів надійшло клопотання б/н від 02.10.2023 року про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії дозволів на спеціальне водокористування №0732/Пол від 09.06.2016 року та №133/ПЛ/49д-21 від 03.08.2021 року. Вказані документи долучено судом до матеріалів справи.

Наразі, від позивача станом на час розгляду справи по суті 12.10.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив, заперечень на пояснення третіх осіб та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Окрім цього, в підготовчому судовому засіданні 19.07.2023 року представник позивача повідомив суд про відсутність необхідності реалізації передбаченого статтею 166 ГПК України права на подання відповіді на відзив.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи станом на 12.10.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 21.09.2023 року та 12.10.2023 року з`явилися уповноважені представники позивачів, відповідача, та третьої особи 2.

Представник третьої особи 1 у судові засідання з розгляду справи по суті 21.09.2023 року та 12.10.2023 року не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Доказів отримання третьою особою 1 ухвали суду від 21.09.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0105495228874, в якому зазначено, що станом на 03.10.2023 року поштове відправлення «вручено особисто», а також третя особа 1 повідомлена шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу третьої особи, зазначену в матеріалах справи, а саме: dreyerest_orz_rsds@ukr.net, копії ухвали суду від 21.09.2023 року про оголошення перерви в судового засідання у справі № 917/369/23, факт отримання якої 27.09.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки третя особа 1 не скористалась наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою 1 не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні та за відсутності відповідних клопотань про відкладення розгляду справи, суд здійснював розгляд справи по суті в судових засіданнях 21.09.2023 року та 12.10.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника третьої особи 1.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 21.09.23 року та 12.10.2023 року представник позивачів підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 21.09.2023 року та 12.10.2023 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 21.09.23 року та 12.10.2023 року представник третьої особи 2 надав пояснення щодо позовної заяви.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.10.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 19.10.2012 року між Зарізькою сільською радою (орендодавець за договором) та Селянським фермерським господарством «Світанок» (орендар за договором, позивач-1 у справі) укладено Договір оренди земельної ділянки не сільськогосподарського призначення (далі - Договір оренди), відповідно до пункту 1 якого СФГ «Світанок» отримало в оренду земельну ділянку площею 0,3600 га для розміщення очисних споруд маслозаводу (згідно КВЦПЗ-11.11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), яка розташована в контурі № 410 згідно «Технічної документації по перерозподілу земель між землевласниками та землекористувачами на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області» від 1992 року, кадастровий номер земельної ділянки 5323681301:01:006:0005.

Земельна ділянка передається в оренду для розміщення очисних споруд маслозаводу (п. 12 Договору оренди).

Як зазначено в п. 13 Договору оренди цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Орендарю надається право проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею за обраним видом використання.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 4 статті 284 Господарського кодексу України).

Згідно п. 5 Договору оренди останній укладено терміном на 48 (сорок вісім) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Дія Договору розпочинається з дня його державної реєстрації (п. 4 Договору оренди).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-9912435922023 від 20.02.2023 року право користування (оренди) СФГ «Світанок» земельною ділянкою з кадастровим номером 5323681301:01:006:0005, площею 0, 36 га за цільовим призначенням « 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», на строк 48 років зареєстровано в Державному земельному кадастрі 29.11.2012 року.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В свою чергу згідно ст. 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка дія латна час спірних правовідносин в 2012 році) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Так, згідно п. 23 Договору оренди орендар має право, зокрема, передавати у користування орендовану земельну ділянку, або її частину іншій особі (суборенда), у випадках та на умовах, передбачених законодавством , за погодженням з орендодавцем.

Судом встановлено, що 20.10.2012 року між Селянським фермерським господарством «Світанок» (орендар за договором, позивач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маслозавод «Заріг» (суборендар за договором) укладено Договір суборенди земельної ділянки №1-СМ (далі - Договір суборенди №1-СМ), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «Маслозавод «Заріг» отримав у тимчасове платне користування земельну ділянку площею 0,3600 га для розміщення очисних споруд маслозаводу (згідно КВЦПЗ-11.11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), яка розташована в контурі № 410 згідно «Технічної документації по перерозподілу земель між землевласниками та землекористувачами на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області» від 1992 року, кадастровий номер земельної ділянки 5323681301:01:006:0005.

Строк оренди складає 48 років з моменту прийняття земельної ділянки, що орендується, за актом приймання і може бути скорочений за згодою сторін (пункт 4.1 Договору суборенди №1-СМ).

При цьому з матеріалів справи вбачається, що 18.06.2012 року комісією у складі: голови Зарізької сільської ради - Тараненка В.Б., землевпорядника Зарізької сільської ради - Слинько В.Г., головного санітарного лікаря Оржицького району - Буряк С.І., директора СФГ «СВІТАНОК» - Горба М.М., директора науково-впроваджувальної фірми «СХІД» науково-виробничого об`єднання «БІОСОФ» - Артамонова В.В., було проведено вибір земельної ділянки під будівництво споруд очистки виробничо-побутових стічних вод ТОВ «Маслозавод «Заріг».

На схемі розміщення очисних споруд ТОВ «Маслозавод «Заріг», що посвідчена усіма членами згаданої вище комісії, було встановлено санітарно-захисну зону в радіусі 50 м від комплексу очисних споруд підприємства.

В подальшому, у зв`язку з припиненням господарської діяльності ТОВ «Маслозавод «Заріг» 01.10.2015 року між Селянським фермерським господарством «Світанок» (орендар за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оржицький молокозавод» (суборендар за договором, позивач 2 у справі) укладено Договір суборенди земельної ділянки №1 (далі - Договір суборенди №1), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «Оржицький молокозавод» отримав у тимчасове платне користування земельну ділянку площею 0,3600 га для розміщення очисних споруд маслозаводу (згідно КВЦПЗ-11.11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), яка розташована в контурі № 410 згідно «Технічної документації по перерозподілу земель між землевласниками та землекористувачами на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області» від 1992 року, кадастровий номер земельної ділянки 5323681301:01:006:0005.

Строк оренди складає 48 років з моменту прийняття земельної ділянки, що орендується, за актом приймання і може бути скорочений за згодою сторін (пункт 4.1 Договору суборенди №1).

Таким чином судом встановлено та не заперечується учасниками судового розгляду, що СФГ «Світанок» та ТОВ «Оржицький молокозавод» є користувачами земельної ділянки з кадастровим номером 5323681301:01:006:0005 для потреб розміщення та експлуатації очисних споруд маслозаводу.

Як зазначають позивачі у позовній заяві, перед початком функціонування ТОВ «Маслозавод «Заріг», підприємством було облаштовано систему очисних споруд для очищення стічних вод підприємства. Згідно наявних у матеріалах справи обороно-сальдових відомостей на балансі ТОВ «Маслозавод «Заріг» рахувався цілий комплекс обладнання, що складав систему очисних споруд даного підприємства.

Так, в матеріалах справи наявні: Акт від 18.06.2012 року вибору земельної ділянки під будівництво споруди очистки виробничо - побутових стічних вод за біосорбційно - фільтраційною (БІОСОФ) технологією анаеробної та з продовженою аерацією і стабілізацією активного мулу, аеробної очистки та дезінфекцією очисних строків маслозаводу СФГ «Світанок» на території с. Заріг Оржицького району Полтавської області; Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 01/2013 від 08.01.2013 року щодо об`єкта будівництва: споруди очистки виробничо - побутових стічних вод маслозаводу по вул. Леніна, 24, в с. Заріг Оржицького району Полтавської області, наміри забудови - нове будівництво на земельній ділянці площею 0,36 га тощо.

Окрім цього на підставі Договору здачі в операційну оренду основних засобів № 01/01/17 від 01.01.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи, ТОВ «Маслозавод «Заріг» передало в користування ТОВ «Оржицький молокозавод» обладнання, до якого ввійшли і споруди очисних стічних вод (очисні споруди), що підтверджується відповідним актом приймання - передачі основних засобів в операційну оренду від 01.01.20217 року.

Як зазначено позивачами в позовній заяві, після припинення господарської діяльності ТОВ «Маслозавод «Заріг» та передачі належних СФГ «Світанок» основних засобів на підставі згаданого вище договору у користування ТОВ «Оржицький молокозавод», позивачі розпочали системну модифікацію очисних споруд.

Так, 02.07.2021 року було затверджено експертний звіт № 210602-4/А від 02.07.2021 року щодо розгляду проектної документації на будівництво за робочим проектом «Реконструкція існуючих каналізаційних очисних споруд очистки промислових стічних вод ТОВ «Оржицький молокозавод», за змістом якого вбачається розробка проекту реконструкції очисних споруд та заміни технологічної схеми очистки.

Поряд із цим, аргументуючи наведені підстави звернення до суду в позовній заяві позивачі також вказують, що після затвердження вище згаданого проекту у ТОВ «Оржицький молокозавод» та СФГ «Світанок» виникла необхідність в отриманні в користування (оренду) суміжної земельної ділянки кадастровий номер 5323681300:00:001:0030, що межує з земельною ділянкою, на якій розташовані очисні споруди, якими користується ТОВ «Оржицький молокозавод», та яка за попередніми проектами очисних споруд була відмічена як санітарна зона та на якій знаходиться природній об`єкт - біоплато (болото).

За твердженнями позивачів, потреба в користуванні даною суміжною земельною ділянкою пов`язана зі специфікою нового проекту очисних споруд, що передбачає біологічну доочистку вже очищених стічних вод підприємства в біоплато, а також забезпечення підприємством додаткового екологічного контролю за даним природнім об`єктом.

Наразі, в ході збору інформації про власника суміжної земельної ділянки, на якій розташоване біоплато позивачам стало відомо, що дана земельна ділянка, кадастровий номер 5323681300:00:001:0030, включена до земельного масиву площею 84 га з цільовим призначенням «для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг», власником земельної ділянки є Полтавська обласна адміністрація, а землекористувачем - Державне підприємство «Лубенське лісове господарство» (яке наразі реорганізоване в ДП «Миргородське лісове господарство»), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2080892253236.

Зокрема, судом встановлено за матеріалами справи, що на підставі розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року № 971 «Про затвердження технічної документації із землеустрою ДП «Лубенське лісове господарство» та надання земельної ділянки у постійне користування» Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» було надано у постійне користування земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності площею 84 га (кадастровий номер 5323681300:00:001:0030) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг за межами населених пунктів на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Згідно інформаційної довідки від 09.07.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права постійного користування ДП «Лубенське лісове господарство» на вказану земельну ділянку була проведена 12.05.2020 року на підставі рішення №52241876 від 15.05.2020 року державного реєстратора Оржицької селищної ради Полтавської області Демченко Р.Ю.

З метою розробки проекту землеустрою щодо відведення частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 площею 18 000,00 кв.м (200,00 м на 90,00 м) для скидів стічних вод ТОВ «Оржицький молокозавод» та отримання копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), представником ТОВ «Оржицький молокозавод» був спрямований до правонаступника ДП «Лубенське лісове господарство» - ДП «Миргородське лісове господарство» запит, у відповідь на який ДП «Миргородське лісове господарство» листом №10-05/1193 від 19.09.2022 року повідомило позивачів про неможливість надати посвідчені копії сторінок технічної документації із землеустрою щодо вказаної земельної ділянки у зв`язку з тим, що першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Полтава) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтаві, в рамках кримінального провадження № 62021170010000233 від 30.08.2021 року оригінал даної технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 було витребувано.

В подальшому представником позивачів було витребувано копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 5323681300:00:001:0030) в натурі (на місцевості) від її розробника - Приватного підприємства «Проектант».

Також, з метою отримання частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, орієнтовною площею 18 000 кв.м, в оренду/суборенду ТОВ «Оржицький молокозавод» звертався до Полтавської обласної військової адміністрації (як до власника земельної ділянки) та до ДП «Миргородське лісове господарство» (як до землекористувача) з проханням передати молокозаводу частину вказаної земельної ділянки в користування для скидів вже очищених стічних вод підприємства.

Проте, у відповідь на вказане звернення ДП «Миргородське лісове господарство» листом №10-05/1299 від 05.10.2022 року та Полтавська обласна військова адміністрація листом №9585/1/01-37 від 24.10.2022 року відмовили ТОВ «Оржицький молокозавод» у задоволенні клопотання про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, площею 18 000 кв.м (200,00 м на 90,00 м) для скидів очищених стічних вод та про надання згоди на виділення частини вказаної земельної ділянки площею 18 000 кв.м (200,00 м на 90,00 м) в суборенду ТОВ «Оржицький молокозавод».

При цьому позивачі у позовній заяві вказують, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, що межує з земельною ділянкою, яку наразі використовує ТОВ «Оржицький молокозавод», фактично є болотом і встановлення для неї цільового призначення «для ведення лісового господарства» є грубим порушенням законодавства, оскільки дане біоплато вже десятки років використовується для скиду очищених стічних вод підприємствами позивачів.

Також позивачі звертають увагу на те, що з СФГ «Світанок» та з ТОВ «Оржицький молокозавод» як з суміжними землекористувачами не було погоджено межі даної земельної ділянки під час їх встановленні на місцевості та не були погодженні межові знаки.

Позивачі стверджують, що при складанні акту прийому передачі межових знаків, ані СФГ «Світанок» як орендар суміжної земельної ділянки, ані ТОВ «Оржицький молокозавод» як орендар основних засобів - очисних споруд не були включені до переліку власників/користувачів суміжних земельних ділянок, що погоджували межі земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, на етапі розробки технічної документації.

Крім того позивачі зауважують, що відповідно до змісту технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, зокрема, згідно з розділом «ПЕРЕЛІК обмежень щодо використання земельних ділянок», ними було виявлено відмітки про відсутність будь яких обмежень наявних на земельній ділянці, щодо якої здійснюється розробка технічної документації, зокрема, розробником не встановлені: «Охоронна зона навколо інженерних комунікацій»; «Охоронна зона навколо промислового об`єкта»; «Санітарно-захисна зона навколо об`єкта».

В той же час, поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 розміщені інженерні споруди обладнання для очистки стічних вод ТОВ «Оржицький молокозавод», наявна охоронна зона навколо підприємства, яке фактично є промисловим об`єктом, присутня встановлена та затверджена комісією з вибору земельної ділянки санітарна зона навколо очисних споруд, що перебувають користуванні підприємства позивачів.

За таких обставин позивачі вважають, що розпорядження Полтавської обласної адміністрації від 27.12.2019 року № 971 «Про затвердження технічної документації із землеустрою ДП «Лубенське лісове господарство» та надання земельної ділянки у постійне користування», а також розробка технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, суперечать нормам чинного законодавства, оскільки передача земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 в постійне користування ДП «Лубенське лісове господарство» відбулось з порушенням передбаченого законом порядку.

Таким чином, як зазначено позивачами в позовній заяві та висловлено представниками останніх в судових засіданнях з розгляду справи по суті, оскільки суміжною з підприємством позивачів земельною ділянкою є такий природній об`єкт, як болото, яке фактично використовується молокозаводом для скиду очищених стічних вод, при цьому передача спірної суміжної земельної ділянки у постійне користування ДП «Лубенське лісове господарство» (правонаступником якого є ДП «Миргородське лісове господарство») відбулось з порушенням встановленого законом порядку та за відсутності погодження меж спірної земельної ділянки з СФГ «Світанок» та ТОВ «Оржицький молокозавод», позивачі звернулись до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року №971 та скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 за ДП «Лубенське лісове господарство» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Пункт 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Згідно статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 17 Лісового кодексу у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

З матеріалів справи вбачається, що з метою належного оформлення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, які були надані Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» ще у 1929 році, останнє звернулось до Полтавської обласної державної адміністрації з клопотанням №02/142-17 від 16.03.2018 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення лісового господарства на території Оржицької селищної ради Оржицького району, орієнтовною площею 8,00 га (відповідно до матеріалів лісовпорядкування).

Розпорядженням голови Обласної державної адміністрації №591 від 09.07.2018 року Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення лісового господарства та пов`язаних з цим послуг.

В подальшому, керуючись статтями 122, 123 Земельного кодексу України Державне підприємство «Лубенське лісове господарство» звернулось до Полтавської обласної державної адміністрації з клопотанням №02/492 від 07.11.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на земельну ділянку розташовану поза межами населених пунктів на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області ДП «Лубенське лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, площею 84,0000 га, в кількості 1 ділянка, кадастровий номер земельної ділянки 5323681300:00:001:0030.

Надалі, відповідно до розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 № 971 «Про затвердження технічної документації ДП «Лубенське лісове господарство» та надання земельної ділянки у постійне користування» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код згідно з КВЦПЗ 09.09.01) Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області та надано у постійне користування Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності площею 84,0000 га (кадастровий номер 5323681300:00:001:0030), для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код згідно з КВЦПЗ 09.01), за межами нанесених пунктів на території Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області (копія розпорядження додається).

Судом також встановлено, що відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 року №581 «Про припинення державного підприємства «Лубенське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» припинено державне підприємство «Лубенське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992705) шляхом його приєднання до Державного підприємства «Миргородське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992697).

Окрім того, згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 року №581 «Про припинення державного підприємства «Миргородське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» припинено державне підприємство «Миргородське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992697) шляхом його приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034)

Відповідно до пункту 8 зазначеного наказу Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків Державного підприємства «Миргородське лісове господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 року №19 затверджено передавальний акт державного підприємства «Миргородське лісове господарство», відповідно до якого все наявне в державного підприємства «Миргородське лісове господарство» майно, права та обов`язки були передані державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України».

Одночасно, наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 204 від 04.01.2023 року майно, права та обов`язки, які передані за вищезазначеним передавальним актом, закріплені за філією «Миргородське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до пункту в частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що приписи частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, то підставою припинення права користування земельною ділянкою може бути виключно ліквідація юридичної особи (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі №21-3а11).

За таких обставин, постійним землекористувачем спірної земельної ділянки державної власності наразі є ДП «Ліси України» у межах зони діяльності його філії «Миргородське лісове господарство».

В свою чергу, виходячи зі змісту позову та наведеного позивачами правового обгрутування заявлених позовних вимог, зокрема, щодо порушення відповідачем порядку передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 у постійне користування ДП «Лубенське лісове господарство», позаяк частина переданих у таке користування земель фактично є болотом, що унеможливлює встановлення для них цільового використання «для ведення лісового господарства», а також враховуючи встановлені судом під час розгляду даної справи обставини суд зазначає, що у відповідності до статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Аналогічні положення містить стаття 5 Лісового кодексу України, згідно якої до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України (стаття 45 Лісового кодексу України).

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства (стаття 47 Лісового кодексу України).

Відповідно до частини 1-3 статті 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР від 11.12.1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14-ц, від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 01.03.2018 у справі №911/2049/16.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 відноситься до земель лісогосподарського призначення та надана в користування ДП «Лубенське лісове господарство» ще у 1929 році, після організації його як окремої юридичної особи, що підтверджується Планом лісонасаджень Оржицького лісництва Лубенського держлісгоспу Полтавської області станом на 1999 рік, Планом лісонасаджень Оржицького лісництва ДП «Лубенське ЛГ» Полтавської області станом на 2009 рік, Проектом організації і розвитку лісового господарства Лубенського держлісгоспу державного лісогосподарського об`єднання «Полтаваліс» від 2000 року, а також Проектом організації та розвитку лісового господарства Оржицького лісництва державного підприємства «Лубенське лісове господарство» Полтавського обласної управління лісового та мисливського господарства від 2015 року та Планшетом № 4 лісовпорядкування Оржицького лісництва станом ДП «Лубенський лісгосп» на 2015 рік (копії планів та проектів наявні в матеріалах справи).

Таким чином, у відповідності до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України земельна ділянка площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 повністю відноситься до земель лісового фонду та на законних підставах перебуває у постійному користуванні лісогосподарського підприємства.

Суд також звертає увагу на те, що згідно статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать не лише землі, вкриті лісовою рослинністю, а також і не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, зайняті водами й болотами, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За визначенням статті 1 Водного кодексу України болото - надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом.

Згідно ст. 4 Водного кодексу України землі, зайняті, зокрема, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, належать до земель водного фонду.

В свою чергу біоплато - це біоінженерна споруда, яка у світовій практиці має назву constructed wetlands, являє собою мілководну територію довільної конфігурації з заростями вищої водної рослинності, створену в існуючих пониженнях рельєфу або на спеціально обладнаних майданчиках.

Відтак, посилання позивачів на те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, яка межує з ділянкою, яку використовує ТОВ «Оржицький молокозавод», фактично є болотом, не свідчить про те, що така частина спірної земельної ділянки не відноситься до земель лісогосподарського призначення, зважаючи на надання її в користування ДП «Лубенське лісове господарство».

За таких обставин суд визнає необґрунтованими твердження позивачів про неможливість використання спірної земельної ділянки за призначенням «для ведення лісового господарства».

Таким чином, оскільки судом за матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка площею 84 га з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 відноситься до земель лісогосподарського призначення та надана в користування ДП «Лубенське лісове господарство» (на даний час перебуває у користуванні державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Миргородське лісове господарство»), у Полтавської обласної державної адміністрації за наявності відповідного клопотання ДП «Лубенське лісове господарство» були наявні всі підстави для надання останньому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів, а також для затвердження технічної документації із землеустрою та надання у постійне користування Державному підприємству «Лубенське лісове господарство» спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення державної власності площею 84,0000 га (кадастровий номер 5323681300:00:001:0030), для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Статтею 29 Закону України «Про землеустрій» визначено, що документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку.

До пояснювальної записки за рішенням розробника можуть бути додані документи, що підтверджують відомості (інформацію), наведені в ній.

У графічній частині документації із землеустрою відображаються існуючі (за наявності) та проектні межі об`єктів землеустрою, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", креслення технічних рішень (для робочих проектів землеустрою).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 15 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

При цьому, відповідно до статті 66-1 Закону України «Про землеустрій» інженери-землевпорядники несуть відповідальність за достовірність інформації, яка подається до Державного реєстру сертифікованих інженерів - землевпорядників, у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, з наведеного вбачається, що у Полтавської обласної державної адміністрації були відсутні підстави для відмови в затвердженні поданої Державним підприємством «Лубенське лісове господарство» на розгляд технічної документації із землеустрою.

Разом з цим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі також посилаються на не погодження меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 з СФГ «Світанок» та ТОВ «Оржицький молокозавод» як з користувачами суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 5323681301:01:006:0005.

Згідно з частинами першою, другою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до частини 3, 9, 10, 11 статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323681301:01:006:0005 за жодним суб`єктом не зареєстровані, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою №331890103 від 11.05.2023 року.

При цьому, в матеріалах справи наявний витяг з Державного земельного кадастру №НВ-9912435922023 від 20.02.2023 року про земельну ділянку площею 0,36 га з кадастровим номером 5323681301:01:006:0005, яка розташована у Полтавській області Оржицького району с. Загір, вул. Миру 24, та яка перебуває в оренді у СФГ «Світанок», дата реєстрації речового права СФГ «Світанок» у Державному земельному кадастрі - 29.11.2012 року.

Водночас, судом встановлено за матеріалами справи, а саме відповідно до відкритих даних земельного кадастру, що між земельними ділянками з кадастровими номерами 5323681300:00:001:0030 та 5323681301:01:006:0005 наявна територія землі, яка не сформована у земельну ділянку та перебуває у комунальній власності (інформація з відкритих даних земельного кадастру наявна в матеріалах справи), у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що вказані земельні ділянки є суміжними.

Згідно ст. 106 Земельного кодексу України спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об`єктах не встановлюються.

Таким чином, позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 є суміжною з ділянкою, якою користуються ТОВ «Оржицький молокозавод» та СФГ «Світанок», а тому посилання позивачів на непогодження з ними меж спірної земельної ділянки суд вважає безпідставними.

Суд також з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц зазначає, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі набуття права власності/користування земельної ділянкою, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у зацікавлених осіб. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності/користування на земельну ділянку.

Також в контексті визначення стадії погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації як допоміжної суд зазначає, що стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж необхідно вважати, що погодження меж не відбулося, позаяк у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення органу місцевої плати незаконним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18)).

Відтак, необґрунтованим є твердження позивачів про те, що їх не було включено до переліку власників/користувачів суміжних ділянок, що погоджували межі земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, на етапі розробки технічної документації, а тому, за висновками суду, для встановлення меж в натурі (на місцевості) залучення представників позивачів не вимагалося.

В свою чергу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та від 09.02.2021 року у справі №381/622/17.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Судове рішення про задоволення позову має забезпечити відновлення порушеного або оспорюваного права чи інтересу, у позивача не має бути потреби повторно звертатися до суду з іншими вимогами, і таке судове рішення можна виконати.

Згідно з принципом процесуальної економії судове рішення не має створювати передумов для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права чи інтересу позивача (постанова ВП ВС від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду 02.02.2021 у справі № 925/642/191).

Суд, розглядаючи справу, повинен насамперед з`ясувати мету, яку ставить перед собою позивач. Іноді формулювання позовної вимоги може бути нечітким, але якщо зважати на мотиви звернення до суду, то стає зрозуміло, якого результату особа хоче досягти.

Таким чином, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Разом з цим, зі змісту позовної заяви вбачається, що метою звернення позивачів до суду з даним позовом є отримання останніми частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, орієнтовною площею 18 000 кв.м, в орендне користування для скидів стічних вод підприємства, реалізація якої позивачами 1, 2 здійснена шляхом обрання способу захисту порушеного права у вигляді визнання протиправним та скасування в судовому порядку розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року №971, яким затверджено технічну документацію із землеустрою ДП «Лубенське лісове господарство» та надано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030 у постійне користування зазначеному лісогосподарському підприємству.

Проте суд зазначає, що скасування у судовому порядку оспорюваного позивачами розпорядження від 27.12.2019 року №971 про передачу у постійне користування ДП «Лубенське лісове господарство» спірної земельної ділянки не призведе до автоматичної передачі її частини площею 18 000 кв.м в оренду СФГ «Світанок» та ТОВ «Оржицький молокозавод», а також не створить для цього юридичних підстав та передумов.

При цьому судом врахована відсутність в матеріалах справи доказів як звернення позивачів в період до 2019 року щодо можливості/необхідності використання земельної ділянки, так і подальшої реалізації позивачами намірів щодо отримання спірної земельної ділянки в користування для господарських потреб.

Окремо судом врахований факт перебування в провадженні Першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві досудового розслідування за № 62021170010000233 від 30.08.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 239 КК України стосовно неправомірних дій посадових осіб ТОВ «Оржицький молокозавод», під час якого встановлено обставини скиду зворотних вод молокозаводу під час виробництва молочної продукції без відповідних дозвільних документів безпосередньо до болотистої місцевості, що знаходиться поряд з підприємством, та територію так званого біоплато, розташованого на території земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030.

Так, відповідно до абзацу 1 частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічні положення щодо права оренди землі містить стаття 1 Закону України «Про оренду землі».

Згідно статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина 2 статті 93 Земельного кодексу України).

Водночас, як встановлено судом раніше, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, у тому числі її частина площею 18 000 кв.м та на якій розташовано болото, має цільове призначення «для ведення лісового господарства».

Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Отже, отримання позивачами в оренду частини спірної земельної ділянки для скиду очищених стічних вод підприємства без попередньої зміни її цільового призначення є неможливим.

При цьому, за правилами статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель природно-заповідного фонду та земельних ділянок лісогосподарського призначення здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, задоволення позовної вимоги про скасування розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року №971 жодним чином не призведе до зміни цільового призначення спірної земельної ділянки або виникнення у СФГ «Світанок» та ТОВ «Оржицький молокозавод» права користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5323681300:00:001:0030, а також не зумовить передачу частини такої земельної ділянки в оренду/суборенду позивачам та не створить можливості в майбутньому посилатись на таке судове рішення як на підставу для реалізації права користування земельною ділянкою.

Таким чином, з урахуванням наведеного та враховуючи встановлені судом обставини правомірності прийняття головою Полтавської обласної державної адміністрації спірного розпорядження від 27.12.2019 № 971 «Про затвердження технічної документації із землеустрою ДП «Лубенське лісове господарство» та надання земельної ділянки у постійне користування», що свідчить про відсутність підстав для його скасування, позовні вимоги позивачів в цій частині задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 № 971, в задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за ДП «Лубенське лісове господарство» слід також відмовити як похідної вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивачі не довели в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачам в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 18 квітня 2024 року

Суддя А.М. Селівон