Рішення

від 03.04.2024 по справі 496/3484/23

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/3484/23

Провадження № 2/496/350/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Горяєва І.М.,

за участю секретаря Касьяненко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Біляївка Одеська область цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки, сум індексації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 90119,09 грн., середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн., суму індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн., моральну шкоду, яка складає 10000,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 06.11.2017 р. було прийнято на посаду вченого секретаря Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України,що підтверджуєтьсяНаказом від06.11.2017р.№ 149-ОС.Наказом від30.09.2022р.№ 21-ОС,позивача звільнено зпосади ученогосекретаря завласним бажанням.Однак,в деньзвільнення позивача30.09.2022р., відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів. Позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію про нараховану, але не виплачену заробітну плату, також копії наказів про призначення та звільнення. Відповідачем було надано довідку про доходи від 10.02.2023 року за 2022 рік. У зв`язкуіз тим,що відповідачемне наданоінформацію пронараховану тавиплату заробітнуплату до01січня 2022року,позивач,надав Розрахунокнарахованої,але невиплаченої заробітноїплати ОСОБА_1 починаючи з листопадамісяця 2017року погрудень 2021року напідставі даних,які отриманоз Пенсійногофонду Українипро нарахованузаробітну плату.Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 46979,26 грн., загальна сума індексації заробітної плати складає 6394,31 грн. Після не отримання позивачем повного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач зазнав значних душевних страждань, а тому вважає за необхідне через завдання відповідачем моральної шкоди стягнути з нього 10 000 грн. моральної шкоди. У зв`язку з вище викладеним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 23.05.2023 року було відкрито провадження по справі з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 15.11.2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник до судового засідання не з`явилися, але представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі (а.с 208-210).

До судового засідання представник відповідача не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача за наявними матеріалами, в задоволенні позовних вимог позивача відмовити (а.с. 200-201), крім того представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 51-55), відповідно до якого посилається, що в своїх розрахунках позивач наводить, що за жовтень 2022 року його заробітна плата становила 33344,36 грн., що не відповідає дійсності, вказана сума, яка була виплачену, складається виключно з виплати компенсації за невикористану відпустку, про що зазначено в довідці про доходи від 10.02.2023 року та підтверджується довідкою про нарахування компенсації №11 від 30.09.2022 року. Тобто зазначена сума не є заробітною платою позивача за фактично відпрацьовані в жовтні 2022 року робочі (календарні) дні, а отже розрахунок позивача про розмір його середньої заробітної плати помилковий, стягнення якого не може бути задоволено судом в зазначеному розмірі. Також в позовній заяві позивач зазначає, що в день його звільнення відповідач не здійснив виплату належних йому коштів, своєю заявою від 30.09.2022 року на ім`я в.о. директора, позивач просив виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку у термін до 30.10.2022 року, виплата за яку була йому здійснена в обумовлені строки у розмір 33344,36 грн. Крім того, із тексту позовної заяви незрозуміло, яким чином та за який період позивачем була вирахувана сума середнього заробітку у розмірі 140937,78 грн., жодної формули, таблиці не наведено. Крім того, строк після спливу якого позивач звернувся до суду з даним позовом лише 02.05.2023 року, після його звільнення. Представник відповідача вважає, що факт спричинення моральної шкоди позивачем не наведено та не підтверджено жодними доказами. У зв`язку із чим, представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

11.08.2023 року представником позивача надано до суду відповідь на відзив (а.с. 64-69), згідно якої представник позивача посилається, що згідно довідкивідповідача від10.02.2023р.№ 3заробітна платаза двакалендарні місяціроботи склала46979,26грн.Згідно довідкивідповідача від10.02.2023р.№ 3у вересні2022року ОСОБА_1 відпрацював 19робочих днів,а всерпні 2022року ОСОБА_1 відпрацював 10робочих днів.Таким чином,відпрацьовані робочідні становлять29робочих днів.У зв`язкуз тим,що відповідачне провівповний розрахунокпри звільненніпозивача,враховуючи те,що відповіднодо статті117КЗпП України,підприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців,то позивачвважає,що зВідповідача підлягаєстягненню середнійзаробіток зачас затримкив розрахунку,який намомент зверненнядо судускладає 140937,78грн.,представник позивачапосилається,що наданоповну формулуза якоюбуло розрахованосередній заробітокза весьчас затримкипри звільненніПозивача.Щодо посиланнявідповідача нате,що позивачпросив відтермінуватийому компенсаціюза невикористанівідпустки,дійсно,позивач тавідповідач узгодили,що компенсаціюза невикористанівідпустки виплатять ОСОБА_1 у терміндо 30.10.2022р.,однак позивачне погоджувавз відповідачемвідтермінування іншихвиплат удень йогозвільнення,у томучислі нараховану,але невиплачену заробітнуплату.Щодо посиланнявідповідача нате,що попереднєкерівництво відповідачане передалоновому керівництвуінформацію пронараховану тане виплаченузаробітну платупозивача.У разіякщо попереднєкерівництво відповідачане передалоновому керівництвуформацію (документи)про нарахованута невиплачену заробітнуплату позивача,то відповідачмає правозвернутись довідповідних правоохороннихорганів зметою притягненнявинних осібдо відповідальності. Щодостягнення моральноїшкоди. У якостіпідстав відмовиу задоволеннівимог простягнення моральноїшкоди відповідачпосилається напостанову ВерховногоСуду Українивід 14.12.2016р.по справіза 428/7002/14-ц.Проаналізувавши вищевказанупостанову судуу нійчітко зазначено,що підставоюдля відшкодуванняморальної шкодизгідно ізстаттею 237-1КЗпП Україниє фактпорушення правпрацівника усфері трудовихвідносин,яке призвелодо моральнихстраждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаловід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя.Отже,за наявностіпорушення правпрацівника усфері трудовихвідносин (незаконногозвільнення абопереведення,невиплати належнихйому грошовихсум тощо)відшкодування моральноїшкоди напідставі статті237-1КЗпП України. Щодопосилання відповідачана те,що попереднєкерівництво відповідачанесе відповідальністьза використаннябюджетних коштів.Відповідальність завиплату нарахованої,але невиплаченої заробітноїплати несероботодавець,яким євідповідач.Таким чином,позов поданосаме довідповідача,а недо йогокерівництва. Щодостягнення нарахованої,але невиплаченої заробітноїплати.В деньзвільнення позивача30.09.2022р., відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, в порушення частини 1 статті 116 КЗпП України. Відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував та не надав жодних доказів на спростування доводів позивача.

Судом, на підставі частини другоїстатті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставіст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 06.11.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду вченого секретаря Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, що підтверджується Наказом від 06.11.2017 року № 149-ОС (а.с. 21) та копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 16-20).

Наказом від30.09.2022року №21-ОС, ОСОБА_1 звільнено з посади ученого секретаря за власним бажанням (а.с. 22).

Позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації про нараховану, але не виплачену заробітну плату , та копії наказів про призначення та звільнення. Листом від 13.02.2023 року №16 відповідач надав відповідь позивачу, що попереднє керівництво станції не передало документів стосовно нарахування і виплати заробітної плати співробітникам (а.с. 23), також надано довідку про доходи від 10.02.2023 року №3 за 2022 рік (а.с. 24).

До матеріалів справи позивачем доданий розрахунок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу, згідно до якого: нарахована заробітна плата відповідачем складає 931426,18 грн., із нарахованої заробітної плати відповідачем за час роботи позивача утримано податки (податок на доходи фізичних осіб та військовий збір), які складають 181628,11 грн., нарахована заробітна плата позивача після утримання податків складає 749798,07 грн., фактичний розмір заробітної плати виплачений позивачу складає 659678,98 грн.,розмір невиплаченої заробітноїплати Позивачустановить 90119,09грн.(а.с. 26-27).

Позивачем також приєднано до матеріалів справи довідку з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату (а.с. 28-29).

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Абзацом 2 п.8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-648цс15 за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна/(годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, було встановлено, що працівникові ОСОБА_1 не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 90119,09 грн., середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн. підлягає задоволенню, оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини. При цьому суд зауважує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Крім того, представником відповідача долучено до матеріалів справи додаткові докази відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору (а.с. 100-191).

02.04.22024 року представником позивача надано до суду письмові пояснення щодо наданих матеріалів представника відповідача (а.с. 203-206).

Щодо стягнення сум індексації заробітної плати, суд зазначає наступне.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно- правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Індекс споживчих цін (інфляція) є одним з найважливіших показників і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, перегляду грошових доходів населення, розв`язання правових спорів тощо.

Об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078).

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу, яка прирівнюється до вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків? її виплати. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року частина друга статті 233 КЗпП України вказує на те, що при порушенні законодавства про працю працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Суд погоджується із вимогами позивача нарахованої суми індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн.

Щодо відзиву представника відповідача на позовну заяву, то слід зазначити, що відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував та не надав відповідних доказів на спростування доводів позивача про нараховану, але не виплачену заробітну плату позивачу.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, тобто завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 3000,00 грн.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, знайшов своє підтвердження у судовому засіданні та підлягає частковому задоволенню з підстав наведених вище.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Україниу разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 908 грн., згідно квитанції «Приват Банку» від 20.08.2021 року (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 18, 81, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України, місце знаходження: Одеська область, Одеський район, смт.Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 24, ЄДРПОУ: 00729511, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ):

-нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 90119,09 грн.;

-середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн.;

-суму індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн.;

-моральну шкоду, яка складає 3000,00 грн.

Стягнути з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України, місце знаходження: Одеська область, Одеський район, смт.Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 24, ЄДРПОУ: 00729511, на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.М. Горяєв

Повний текст рішення складено 22.04.2024 року, з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Біляївському районному суду Одеської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам, а також виготовлення повного тексту рішення суду, а також з врахуванням того, що головуючий по справі перебував на навчанні у НШСУ для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів з 12.04.2024 року по 19.04.2024 року.

Відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.