Постанова

від 29.10.2024 по справі 496/3484/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5465/24

Справа № 496/3484/23

Головуючий у першій інстанції Горяєв І.М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Біляївського районного суду Одеської областівід 03 квітня 2024 року, ухвалене Біляївським районнимсудом Одеськоїобласті у складі: судді Горяєва І.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки, сум індексації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що з 06 листопада 2017 року позивача було прийнято на посаду вченого секретаря Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, що підтверджується Наказом від 06 листопада 2017 року № 149-ОС.

Наказом від 30 вересня 2022 року № 21-ОС позивачазвільнено з посади ученого секретаря за власним бажанням. Однак, в день звільнення позивача 30 вересня 2022 рокувідповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію про нараховану, але не виплачену заробітну плату, також копії наказів про призначення та звільнення.

Листом від 13 лютого 2023 року відповідач повідомив позивача, що попереднє керівництво станції не передало документів стосовно нарахування і виплати заробітної плати співробітникам.

Відповідачем було надано довідку про доходи від 10 лютого 2023 року за 2022 рік.

У зв`язку із тим, що відповідачем не надано інформацію про нарахування і виплату заробітної плати до 01 січня 2022 року, позивач надав розрахунок нарахованої, але невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 , починаючи злистопада 2017 року по грудень2021 року на підставі даних, які отримано з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату.

Згідно із розрахунком нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що розмір не виплаченої заробітної плати позивачу становить 90119,09 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, на підставістатті 117 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 140937,78 грн (23489,63 (середньомісячна заробітна плата)*6 місяців), загальна сума індексації заробітної плати складає 6394,31 грн.

Після не отримання позивачем повного розрахунку при звільненні на підставістатті 117 КЗпП України, позивач зазнав значних душевних страждань, а тому вважає за необхідне через завдання відповідачем моральної шкоди стягнути з нього 10 000 грн моральної шкоди.

У зв`язку з вище викладеним, позивач просить стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 90119,09 грн, середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн, суму індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн, моральну шкоду, яка складає 10000,00 грн.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається, що в своїх розрахунках позивач наводить, що за жовтень 2022 року його заробітна плата становила 33344,36 грн, що не відповідає дійсності, вказана сума, яка була виплачена, складається виключно з виплати компенсації за невикористану відпустку, про що зазначено в довідці про доходи від 10.02.2023 та підтверджується довідкою про нарахування компенсації № 11 від 30.09.2022. Тобто зазначена сума не є заробітною платою позивача за фактично відпрацьовані в жовтні 2022 року робочі (календарні) дні, а отже розрахунок позивача про розмір його середньої заробітної платипомилковий, стягнення якого не може бути задоволено судом в зазначеному розмірі. Також в позовній заяві позивач зазначає, що в день його звільнення відповідач не здійснив виплату належних йому коштів, своєю заявою від 30.09.2022 на ім`я в.о. директора, позивач просив виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку у термін до 30.10.2022, виплата за яку була йому здійснена в обумовлені строки у розмір 33344,36 грн. Крім того, із тексту позовної заяви незрозуміло, яким чином та за який період позивачем була вирахувана сума середнього заробітку у розмірі 140937,78 грн, жодної формули, таблиці не наведено. Крім того, строк після спливу якого позивач звернувся до суду з даним позовом лише 02.05.2023, після його звільнення. Щодо спричинення моральної шкоди позивачем не наведено та не підтверджено жодними доказами. У зв`язку із чим, представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити (а.с. 51-53, т.1 ).

Від представника позивача надано відповідь на відзив, згідно якої посилається, що згідно довідки відповідача від 10.02.2023 № 3 заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 46979,26 грн. Згідно довідки відповідача від 10.02.2023 № 3 у вересні 2022 року ОСОБА_1 відпрацював 19 робочих днів, а в серпні 2022року ОСОБА_1 відпрацював 10 робочих днів. Таким чином, відпрацьовані робочі дні становлять 29 робочих днів. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, враховуючи те, що відповідно до статті 117 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то позивач вважає, що з Відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 140937,78 грн, представник позивача посилається, що надано повну формулу, за якою було розраховано середній заробіток за весь час затримки при звільненні Позивача. Щодо посилання відповідача на те, що позивач просив відтермінувати йому компенсацію за невикористані відпустки, дійсно, позивач та відповідач узгодили, що компенсацію за невикористані відпустки виплатять ОСОБА_1 у термін до 30.10.2022, однак позивач не погоджував з відповідачем відтермінування інших виплат у день його звільнення, у тому числі нараховану, але невиплачену заробітну плату. Щодо посилання відповідача на те, що попереднє керівництво відповідача не передало новому керівництву інформацію про нараховану та не виплачену заробітну плату позивача. У разі якщо попереднє керівництво відповідача не передало новому керівництву інформацію (документи) про нараховану та невиплачену заробітну плату позивача, то відповідач має право звернутись до відповідних правоохоронних органів з метою притягнення винних осіб до відповідальності. Щодо стягнення моральної шкоди.У якості підстав відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 14.12.2016 по справі за 428/7002/14-ц. Проаналізувавши вищевказану постанову суду, у ній чітко зазначено, що підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1КЗпП України. Щодо посилання відповідача на те, що попереднє керівництво відповідача несе відповідальність за використання бюджетних коштів. Відповідальність за виплату нарахованої, але невиплаченої заробітної плати несе роботодавець, яким є відповідач. Таким чином, позов подано саме до відповідача, а не до його керівництва. Щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. В день звільнення позивача 30.09.2022,відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, в порушення частини 1статті 116 КЗпП України. Відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував та не надав жодних доказів на спростування доводів позивача (а.с. 64-69, т.1).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської областівід 03 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 :

- нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 90119,09 грн;

- середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн;

- суму індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн;

- моральну шкоду, яка складає 3000,00 грн.

Вирішено судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, порушення норм процесуального права, неправильно встановлені всі обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини справи, помилково прийшов до висновку, в результаті чого вказав недостовірні дані, а саме: на невиплачену заробітну плату позивачу за фактично відпрацьований ним час у жовтні 2022 року. Тобто, позивача звільнено відповідно наказу від 30.09.2022 № 21-Ос з 30.09.2022 за власним бажанням ст. 38 КЗпП, на підставі його заяві від 30.09.2022, без вимоги про відпрацювання необхідного терміну після подання заяви, як то вимагає діюче законодавство. У зв`язку з неможливістю здійснити виплати компенсації за невикористану відпустку в день звільнення, на підставі заяви позивача про відтермінування виплати до 30.10.2022, виплата позивачу здійснена в обумовлені строки у розмір 33344,36 грн. Тобто строки для проведення виплати за невикористану відпустку (за ст. 116 КЗпП) скаржником не порушувались, а отже застосування вимог ст. 117 КЗпП є протизаконним, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Крім того, кількість днів невикористаної відпустки на момент звільнення ОСОБА_1 повинно складати 57 календарних днів. Відповідно, сума компенсації повинна була 29442,47, замість виплачених 33344,36. Перевитрата бюджетних коштів складає 3901,89 грн. Нарахована заробітна плата позивачу була виплачена у повному обсязі, що підтверджується податковою звітністю про нараховану та виплачену заробітну плату, які були подані до суду першої інстанції 14 лютого 2024 року та інформацією, що міститься в Електронному кабінеті платника податку, тобто суми нарахованої і виплаченої заробітної плати співпадають.

Тобто, кошти, що надходили від головного розпорядника Національної академії аграрних наук України, були використані у повному обсязі, а тому вимоги позивача про стягнення не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, індексу інфляції та середнього заробітку за час затримки розрахунку є необгрунтованими.

Від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що подання відповідачем звітності до державних органів згідно якої заборгованості із заробітної плати немає перед позивачем ніяким чином не підтверджується відсутності заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем; надані звіти скаржника стосуються лише коштів загального фонду, однак відповідачем не додано звітів коштів спеціального фонду, що ще раз ставить під сумнів твердження скаржника.

Щодо посилання представника скаржника про наявність перевитрат бюджету перед позивачем, то відповідач не звертався до позивача із поверненням. Крім того, на момент звернення позивача до відповідача щодо врегулювати спор у досудовому порядку така позиція відповідача щодо наявності переплати була відсутня.

Позивач вважає, що такими діями відповідач намагається зловживати своїми процесуальними правами, затягнути судовий процес та подає необґрунтовану скаргу, тому просить її залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України та представник ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримали 22.09.2024 2:49:59 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 22, 23, т. 2).

Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду вченого секретаря Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, що підтверджується Наказом від 06.11.2017 року № 149-ОС (а.с. 21 т. 1) та копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 16-20 т. 1).

Наказом від 30 вересня 2022 року № 21-ОС, ОСОБА_1 звільнено з посади ученого секретаря за власним бажанням. Зазначено бухгалтерії про необхідність проведення повного розрахунку із заробітної плати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку у кількості 69 календарних днів (за період роботи з 08.11.2020 по 07.11.2021 19 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки і за період роботи з 08.11.2021 по 30.09.2022 37 календарних днів основної відпустки та 6 календарних днів додаткової відпустки (а.с. 22 т. 1).

Позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації про нараховану, але не виплачену заробітну плату, та копії наказів про призначення та звільнення. Листом від 13 лютого 2023 року № 16 відповідач надав відповідь позивачу, що попереднє керівництво станції не передало документів стосовно нарахування і виплати заробітної плати співробітникам (а.с. 23 т. 1).

З наданої відповідачем довідки від 10 лютого 2023 року № 3 вбачається нарахована та фактично виплачена позивачу заробітна плата за січень 2022-жовтень 2022 року, а також кількість відпрацьованих днів, зокрема: за серпень 2022 року 10 робочих днів 19797 грн, за вересень 2022 року 19 робочих днів 13635,00 грн, за жовтень 2022 року 0 днів, виплачена 33344,26 грн. (а.с. 24 т. 1).

З наданого відповідачем розрахунку нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу, вбачається: нарахована заробітна плата з листопада 2017 року до жовтня 2022 року - 931426,18 грн, із нарахованої заробітної плати відповідачем за час роботи позивача утримано податки (податок на доходи фізичних осіб та військовий збір), які складають 181628,11 грн, нарахована заробітна плата позивача після утримання податків складає 749798,07 грн, фактичний розмір заробітної плати, виплачений позивачу, складає 659678,98 грн, розмір невиплаченої заробітної плати Позивачу становить 90119,09грн (а.с. 26-27 т. 1).

Позивачем також приєднано до матеріалів справи довідку з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату по 2021 рік включно (а.с. 28-29).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходив з того, що судом було встановлено, що працівникові ОСОБА_1 не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, що є підставою для застосування передбаченої статтею 117КЗпП України відповідальності, тому вимога позивача про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка складає 90119,09 грн, середнього заробіткуза весь час затримки при звільненні, який складає 140937,78 грн, оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини.

Щодо стягнення сум індексації заробітної плати, суд зазначив, що з вимогами позивача нарахованої суми індексації заробітної плати, яка складає 6394,31 грн, погоджується, відповідач не спростував та не надав відповідних доказів на спростування доводів позивача про нараховану, але не виплачену заробітну плату позивачу.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначив, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань у розмірі 3000 грн.

Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з статтею 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.

Колегія суддів частково погоджує довід апеляційної скарги про неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, оскільки судом не взято до уваги, що згідно довіки про доходи позивача № 3 від 10.02.2023 та наданих позивачем відомостей з його особового рахунку в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» вбачається, що 20.10.2022 об 11:02 на картковий рахунок позивача надійшла зарплата ОДСДС КОСГ НААН, коментар до платежу Заробітна плата у сумі 26842,13 грн, що повністю відповідає довідці про доходи за жовтень 2022 року 33344,26 грн за вирахуванням обов`язкових зборів та платежів (19,5%).

При цьому, оскільки у жовтні 2022 року у позивача відсутні відпрацьовані дні, оскільки його звільнено згідно Наказу від 30.09.2022 № 21-06 з 30 вересня 2022 року, то вказана сума є погодженою сторонами у заяві позивача від 30.09.2022 на ім`я керівництва відповідача виплатою компенсації за невикористану відпустку у термін до 30.10.2022 (а.с. 55 т. 1).

Сам позивач у своїй письмових заявах по суті справи не заперечує написання такої заяви та зазначає, що відтермінування виплати при звільненні стосувалося лише днів невикористаної відпустки, а не суми заборгованості по заробітній платі.

Тому, оскільки докази повного розрахунку відповідача з позивачем відсутні, то слід вважати, що невиплачена позивачу заробітна плата становить: 90119,09 (загальна заборгованість згідно наданого відповідачем розрахунку заборгованості) 33344,26 грн (виплачена позивачу 20.10.2022 компенсація за невикористані дні відпустки) = 63276,96 грн (без урахування обов`язкових зборів на платежів), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, довід апеляційної скарги про неврахування судом наданих відповідачем відомостей про нараховану та виплачену заробітну плату установою, не доведений належним чином, оскільки податкова звітність про нараховану зарплату не є доказом розрахунку з працівником.

Що стосується визначеного судом розміру суми індексації заробітної плати, то доводів щодо відсутності підстав для її нарахування апеляційна скарга не містить, і вона з урахуванням наведеного підлягає нарахуванню та стягненню у порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», у розмірі: Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення, Останній період

IIc(102,50 : 100)x(100,70 : 100)x(100,70 : 100)x(100,80 : 100)x(100,70 : 100)x(101,50 : 100)x(100,20 : 100)= 1.07301693

Інфляційне збільшення: 63276,96 x 1.07301693 - 63276,96 =4620,29 грн.

Колегія суддів також частково погоджує доводи відповідача про необґрунтованість висновків суду та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки судом невірно визначено розмір суми, яка підлягає стягненню в порядку статті 117 КЗпП України.

Заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за 6 місяців (згідно наданого ним розрахунку), а суд розглядає справи в межах позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів (ст. 12, 13 ЦПК України).

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених у абзаці першому пункту 4 Порядку виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Апеляційний суд виходить з того, що при визначенні середньої заробітної плати позивача за основу береться заробітна плата за серпень та вересень 2022 року, в яких позивач відпрацював 10 та 19 днів відповідно. У зв`язку з цим, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення становить (19797,00 грн + 13635,00 грн) : 29 (кількість робочих днів у вересні та жовтні 2022 року) = 1152,83 грн.

Натомість, оскаржуване рішення в порушення вказаного Порядку № 100 взагалі не містить розрахунку середньоденного заробітку, що не ґрунтується на вимогах матеріального права, що регулює спірні правовідносини сторін.

Середній заробіток за 6 місяців становить: 130 робочих днів (за період з 01.10.2022 по 31 березня 2023 року включно) 130 х 1152,83 грн (середньоденний заробіток) = 149867,90 грн.

Натомість, 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції ВП Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19, у якій в частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Вказане відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом при вибої і застосуванні норми права.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 63276,96 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду, оскільки позивачем не зазначено, в чому полягає ця шкода та якими неправомірними діями відповідача заподіяно моральну шкоду позивачу.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму завданої моральної шкоди, суд врахував, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про стягнення на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача у розмірі 3000 грн. Такий розмір цілком відповідає всім обставин справи, поведінці сторін та вимогам розумності та справедливості, не містить ознак безпідставного збагачення, тощо.

При цьому, не може бути взято до уваги посилання заявника на неврахування вимог ст. 233 КЗпП України щодо строків звернення позивача до суду за захистом своїх порушених трудових прав, оскільки п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин припинено з 01 липня 2023 року відповідно до Постанови КМУ від 27 червня 2023 року №651.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведені неправильне застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції шляхом зменшення стягнутих з відповідача на користь позивача сум: нараховану, але не виплачену заробітну плату з 90119,09 грн до 63276,96 грн; середній заробіток за весь час затримки при звільненні з 140937,78 грн до 63276,96 грн; суму індексації заробітної плати з 6394,31 грн до 4620,29 грн.;

В іншій частині рішення суду як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права підлягає залишенню без змін.

За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду за скаргою відповідача Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України така задовольняється частково на 47 %, а позивач на підставі п. 1 ч. 1ст.5Закону України«Про судовийзбір» звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір у сумі 1395,43 грн (2969,41х47%) має бути компенсований йому за рахунок коштів Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367,374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України в особі свого представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районногосуду Одеськоїобластівід 03квітня 2024року змінити, зменшивши стягнуту з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 :

- нараховану, але не виплачену заробітну плату з 90119,09 грн до 63276,96 грн;

- середній заробіток за весь час затримки при звільненні з 140937,78 грн до 63276,96 грн;

- суму індексації заробітної плати з 6394,31 грн до 4620,29 грн;

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати Одеській державній сільськогосподарській дослідній станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України (ЄДРПОУ 00729511, адреса: 67667, Одеська обл., Одеський р-н, смт Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 24) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1395,43 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 01 листопада 2024 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький