Ухвала

від 12.04.2024 по справі 766/5460/24

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 766/5460/24

н/п 2/766/9490/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 квітня 2024 року суддя Херсонського міського суду Херсонської області Скрипнік Л.А. дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 11.04.2023 звернувся до суду із позовом до Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Вивчивши матеріали позовної заяви суд приходить до висновку, що вона не відповідає вимогам встановлених ст. ст.175,177 ЦПК України.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи)захисту права бо інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи)захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У позові позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між ним та відповідачем і неможливість вирішення зазначеного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.

Крім того, відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Згідно інформаційного листа № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» в частині 6 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Посилаючись у позові на володіння нерухомим майном 21 років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на зазначене домоволодіння за набувальною давністю.

Крім того, в позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч. 1 ст.2, ч. 1 ст.4 ЦПК України, ч. 1ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

Дотримання вимог ст. 175 ЦПК України при пред`явленні заяви в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду, на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992. Відтак у кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

У відповідності з ч. 1ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175і177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, позовну заяву слід залишити без руху, про що повідомити позивача, запропонувавши конкретизувати вимоги, надавши строк для усунення зазначених недоліків, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали суду.

З огляду на викладене, керуючись ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України,суд,-

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без руху.

Надати позивачу десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовну заяву вважати неподаною та повернути заявнику з усіма доданими до неї документами.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя: Л.А. Скрипнік