Рішення

від 18.04.2024 по справі 344/5335/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/5335/24

Провадження № 2/344/2011/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Атаманюка Б.М.

секретаря судового засідання Солонинко С.А.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

21.03.2024 позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позов обґрунтований тим, що в період з 06.09.2023 по 22.12.2023 позивач працювала на посаді асистента вчителя у Ліцеї 25 Івано-Франківської міської ради, звідки її було звільнено з займаної посади за власним бажанням. Однак, в день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач пред`являла відповідачу письмову вимогу про виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, проте відповідачем кошти так і не були виплачені, як і не було надано письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми. Доказом невиплати відповідачем належних при звільненні коштів є банківська довідка про цільові нарахування коштів за період з грудня 2023 року по березень 2024 року. Згідно довідки ОК-5 з пенсійного фонду про нараховану заробітну плату та сплачених з неї страхових внесків, середньомісячна заробітна плата позивача склала 8149,57 грн., з чого слідує, що середньоденна заробітна плата складає 388,07 грн.. З моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 63 робочі дні. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 4268,77 грн., а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому щодо задоволення позову заперечив. На обґрунтування відзиву зазначено, що згідно Наказу № 72/к від 5.06.2023 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду асистента вчителя в інклюзивному класі з 06.09.2023 року з оплатою праці за 11 т.р..

15.11.2023 позивач, близько обіду (12:00 - 13:00 годин), покинула місце роботи і того ж дня на роботу не повернулась, а з 16.11.2023 по 22.12.2023 взагалі на роботі не появлялась, причин такої неявки не повідомляла. Факт не появи позивача на роботі зафіксовано в Актах про відсутність на робочому місці. 30.11.2023 та 04.12.2023 керівником ліцею було особисто здійснено телефонні дзвінки до позивача, однак вона на дзвінки не відповідала. Також, 04.12.2023 керівник ліцею намагалась зв`язатись із позивачем по «шкільному» «вайберу» в чаті, однак позивач не відповідала. Для з`ясування причин відсутності, керівник ліцею також приходила до позивача додому.

11.12.2023 від позивача надійшла до ліцею заява від 08.12.2023 про її звільнення з роботи за власним бажанням, і 22.12.2023 було видано відповідний наказ. При нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, враховувалась її відсутність на роботі без поважних на те причин з 16.11.2023 по 06.12.2023 та з 18.12.2023 по 22.12.2023, а тому за прогули заробітна плата та відпускні не нараховувалось. З 06.12.2023 по 15.12.2023 позивач перебувала на лікарняному. 22.12.2023 (в день звільнення) позивач не працювала, за трудовою книжкою та наказом про звільнення не прибула. При цьому, в кінці грудня 2023 року позивачем поштовим направленням на адресу ліцею було надіслано заяву датовану 22.12.2023, яку ліцей отримав 27.12.2023.

Таким чином відповідач вважає, що твердження позивача про те, що з нею не здійснено повний розрахунок, не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на нормах матеріального права, а тому просить суд у позові відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, факт прогулу не визнає, хоча не заперечує, що протягом 11 днів починаючи з 16 листопада 2023 року не була на роботі. Пояснює це тим, що хворіла і їй потрібно було пройти обстеження, тому не могла одразу надати лікарняний. При цьому вважає, що в неї немає обов`язку повідомляти про тимчасову непрацездатність роботодавця, оскільки останній має можливість і обов`язок відслідковувати таку інформацію в реєстрі електронних лікарняних. Окремо позивач звертає увагу суду на те, що за будь-яких обставин відповідач добровільно, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з її боку, як набувача, виплатив їй заробітну плату за 11 днів листопада, тому відповідно до ст. 1215 ЦК України не мав права на повернення нарахованої заробітної плати шляхом здійснення перерахунку за наступний місяць. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 , яка працює на посаді директора Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради, в судовому засіданні щодо задоволенні позову заперечила, суду пояснила, що позивач 15.11.2023 не прийшла на два перші уроки, з`явилася тільки на третій. Пізніше з класу прийшли діти та повідомили, що позивач кричить на них. Далі приїхала поліція, яку як з`ясувалося було викликано позивачем. Поліція повідомила, що їх викликали за фактом булінгу у ліцеї, проте особа з номера якої надійшло повідомлення на зв`язок не виходить. Стверджує, що в ліцеї до 06.12.2023 позивача не бачила, будь-яких повідомлень від неї не отримувала. 04.06.2024 вона побачила, що позивач активна в чаті «вайбер», тому написала її повідомлення щодо причин неявки на роботу, проте відповіді не отримала. Особисто ходила до позивача додому щоб з`ясувати причини не появи на роботі, проте її дома не було. Далі було прийнято рішення писати позивачу офіційні листи, які направлялися поштовими відправленнями з повідомленням про вручення. 11.12.2023 від позивача прийшов лист про те, що вона з 06.12.2023 перебуває на лікарняному, а в кінці грудня 2023 року позивачем поштовим направленням на адресу ліцею було надіслано заяву датовану 22.12.2023, яку ліцей отримав 27.12.2023, про її звільнення за власним бажанням. Оскільки позивач не працювала 11 днів листопада, а кошти їй були нараховані в цьому місяці за всі відпрацьовані дні, то в грудні при звільненні та остаточному розрахунку був здійснений перерахунок заробітної плати, з відповідним утриманням коштів за 11 невідпрацьованих але оплачених днів листопада. Позивача характеризує, як недисциплінованого і непередбачуваного працівника, який не реагує на будь-які умовляння чи поступки керівництва закладу. Просила у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_3 , яка працює на посаді головного бухгалтера Ліцею №25, та яка суду пояснила, що табель заповнюється двічі на місяць: за першу половину місяця - для нарахування авансових платежів, та за весь місяць - для розрахунку заробітної плати за місяць. Наприкінці місяця в табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих днів і днів неявок на роботу. В листопаді 2023 року в позивача були відмітки в табелі про вихід на роботу, а тому за листопад заробітна плата їй була виплачена за всі дні. Проте, в грудні виявилось, що позивач протягом 11 днів листопада не виходила на роботу без поважних причин, а тому при звільненні в грудні був здійснений відповідних перерахунок за листопад. Вважає, що з позивачем при звільненні здійснений повний розрахунок, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих днів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка працює на посаді заступника директора Ліцею №25 з навчально-виховної роботи, суду показала, що позивач за посадою мала працювати з дитиною, яка має особливі освітні потреби (інклюзивний клас), проте з часу прийняття позивача на роботу вона не дотримувалась графіку роботи, розклад не розраховувала, залишала дітей з інклюзією без нагляду, про що нікого не повідомляла, тому у закладу виникали з нею постійні проблеми. 15.11.2023 у позивача стався конфлікт з дітьми, про що прийшли та повідомили діти. Далі до ліцею приїхала поліція, як з`ясувалось за викликом позивача, яка повідомляла, що у ліцеї відносно неї вчиняється булінг. Проте, після приїзду поліції позивач на їх дзвінки не відповідала, поліція її так і не знайшла. В цілому, свідок характеризує позивача як недисциплінованого та безвідповідального працівника, з яким без будь-яких на те причин виникали проблеми. При цьому, будь-які поступки та вмовляння керівництва не давали результату.

Також, в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_5 , яка працює заступником директора з навчальної роботи в Ліцею №25. Суду свідок показала, що на час відсутності директора, вона виконує його обов`язки. 15.11.2023 їй потрібно було в класі організувати заміну, тому вона пішла в клас де повинна була перебувати позивач, проте її там не виявила. Позивача зустріла на сходах, та повідомила, що вона має піти до дітей в клас на заміну. Пізніше до неї прийшли діти та сказали, що вчитель (позивач) кричить на них. Далі, як виявилося, позивач викликала в ліцей поліцію, повідомивши, що відносно неї вчиняється булінг. Проте, по приїзду поліції, позивач не відповідала на їх дзвінки, місце її перебування так і не було встановлено.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст.2 Закону України «Про оплату праці»).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Вище наведені норми Закону вказують на те, що заробітна плата є винагородою, яка виплачується за виконану працівником роботу.

Статтею 111 КЗпП України передбачено, що при невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

Ведення табельного обліку використання робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регулюється наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» (типова форма № П-5). У табелі обліку використання робочого часу (далі - табель) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи тощо, а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Згідно зі ст. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше від двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Відповідно табель заповнюється двічі на місяць: за першу половину місяця - для нарахування авансових платежів та за весь місяць - для розрахунку заробітної плати за місяць. Наприкінці місяця в табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих днів і днів неявок на роботу.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що згідно Наказу № 72/к від 5.06.2023 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду асистента вчителя в інклюзивному класі з 06.09.2023 року з оплатою праці за 11 т.р. (а.с.10).

Згідно з доданими актами про відсутність на роботі, ОСОБА_1 з 16.11.2023 по 22.12.2023 була відсутня на робочому місці, а під час тривоги не була присутня з учнями класу у сховищі, на телефонні дзвінки не відповідала (а.с.27-50).

Факт відсутності ОСОБА_1 з 16.11.2023 по 22.12.2023 на робочому місці також підтверджено показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також не заперечувалося позивачем. Свідки також всі вказують, що позивач була вкрай недисциплінованим працівником, яка маючи обов`язок за посадою працювати з дітьми з особливими освітніми потребами свої обов`язки виконувала не належним чином. Підтверджені свідками такі обставини, як залишення дитини з особливими освітніми потребами без нагляду, вчинення 15.11.2023 з дітьми конфлікту, після якого з показів свідків на виклик позивача до ліцею приїхала поліція, однак позивач на контакт з поліцією не вийшла, місце перебування її було не встановлене, на телефонні дзвінки не відповідала.

Згідно наданих до матеріалів справи роздруківок повідомлень з створеної шкільної групи у додатку «Вайбер» на адресу позивача неодноразово надсилалися повідомлення про причини невиходу на роботу, пропозиції про необхідність з`явитися до ліцею для звільнення, розрахунку та отримання трудової книжки, на що позивач не реагувала (а.с.51-55).

В листі Ліцею №25 від 06.12.2023 № 488 позивача зокрема повідомлялось про звільнення за прогул без поважних причин, у зв`язку із відсутністю на робочому місці з 16.11.2023 по 06.12.2023. Також вказано, що директор ОСОБА_6 відвідувала місце проживання позивача, проте її не було в дома, на повідомлення в додатку позивач не відповідає, натомість видалила додаток. В листі заявлено прохання про явку позивача для розрахунку та отримання трудової книжки в зручний для неї час (а.с.56).

Відповідно до табелю на вчительську зарплату з 01.11.23-01.12.23 в графах щодо пропуску та причин відсутності на робочому місці працівнику ОСОБА_1 проставлено прогул 12 днів з 16.11-01.12 (а.с.59).

Відповідно до табелю на вчительську зарплату з 04.12.23-22.12.23 в графах щодо пропуску та причин відсутності на робочому місці працівнику ОСОБА_1 проставлено прогул 15 днів з 04.12-22.12 (а.с.60).

Згідно з банківської довідки про цільові нарахування коштів за період з 01.08.2023 року по 13.02.2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримала заробітню плату 01.11.2023-3560,41 грн., 14.11.2023-3000 грн.; 01.12.2023-3560,41 грн. (а.с.16-17).

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає наступне.

Прогулом вважається відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Оскільки прогул є порушенням трудової дисципліни, за його вчинення працівник може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності та підданий стягненню у вигляді догани або звільнення (ст. 147 КЗпП). У постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Суд вважає, що у судовому засіданні підтверджено факт вчинення позивачем прогулу протягом 11 днів, що давало право відповідачу не нараховувати та не виплачувати за ці дні заробітну плату, а також давало право застосування до працівника заходів дисциплінарного впливу.

Проте, до позивача не було застосовано жодних заходів дисциплінарного впливу, а, як встановлено судом, позивача відповідно до Наказу №113/к Ліцею №25 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі надісланої позивачем заяви до ліцею про звільнення з роботи за власним бажанням з 22.12.2023 (а.с.9).

Також судом встановлено, що позивачу при звільненні за 11 днів листопада була нарахована заробітна плата, проте при перерахунку заробітної плати в грудні із заробітної плати позивача здійснено утримання за невідпрацьовані в результаті прогулу 11 днів листопада. Так, при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, враховувалась її відсутність на роботі без поважних на те причин з 16.11.2023 по 06.12.2023 та з 18.12.2023 по 22.12.2023 (а.с.88-89).

Також встановлено, що 06.12.2023 по 15.12.2023 позивач перебувала на лікарняному, а в день звільнення не працювала.

В судовому засіданні позивач, не заперечуючи того факту, що вона не працювала у листопаді 11 днів, висловила позицію, що в будь-якому випадку кошти не могли бути утриманні роботодавцем із її заробітної плати в грудні при розрахунку за невідпрацьовані але оплачені 11 днів листопада, оскільки відповідач здійснив нарахування добровільно, а при нарахуванні арифметичних помилок не було. Тобто вважає, що наявні підстави для застосування ст. 1215 ЦК України.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Оцінюючи доводи позивача щодо неможливості повернення нею заробітної плати за листопад, як безпідставно набутих, шляхом відповідного утримання при повному розрахунку під час звільнення, суд частково погоджується з такою позицією, оскільки дійсно нарахування роботодавцем здійснено добровільно за відсутності арифметичних помилок. Проте, позивачу слід враховувати, що для неповернення таких коштів як безпідставно набутих, відсутній такий обов`язковий елемент визначений цією статтею, як добросовісності з боку набувача.

Так, з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень сторін та показів свідків, суд не може віднести поведінку позивача, як працівника, до добросовісної. Більш того, суд вважає, що відповідач мав всі юридичні підстави для звільнення позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул), проте з доброї волі керівництва закладу звільнення позивача відбулося на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). Суд зауважує, що зазначене наочно демонструє добросовісність кожної сторін, де сприяння роботодавця у врегулюванні трудових відносин з працівником мирним шляхом, має наслідком подання останнім позову до суду.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин немає підстав для застосування ст. 1215 ЦК України, тому відповідач при повному розрахунку та звільненні позивача в грудні місяці мав повне право для здійснення утримання із заробітної плати позивача за невідпрацьовані нею 11 робочих днів в листопаді в результаті прогулу.

Таким чином суд вважає, що даний позов є необґрунтованим та безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.04.2024.

Суддя Богдан АТАМАНЮК