Постанова

від 06.08.2024 по справі 344/5335/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/5335/24

Провадження № 22-ц/4808/911/24

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря - Кузнєцова В.В.

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідач Ліцей №25 Івано-Франківської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Атаманюка Б.М.

за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки при розрахунку,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що у період з 06 вересня 2023 року по 22 грудня 2023 року працювала на посаді асистента вчителя у Ліцеї 25 Івано-Франківської міської ради, що підтверджується записами у трудовій книжці.

22 грудня 2023 року її було звільнено з займаної посади за власним бажанням. В день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів

Частиною першою ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивачка пред`являла відповідачу письмову вимогу про виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, проте відповідачем кошти так і не були виплачені та не було надано письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 4268,77 грн, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року, ухвалити нове рішення, якимпозовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд до позивачки ставився упереджено, а саме судом перекрученні надані нею аргументи та твердження. Судом безпідставно було визнано прогулом її неявку на роботу протягом кількох днів, оскільки прогулом є відсутність на робочому місці без поважних причин протягом трьох і більше годин.

Зазначає, що нею були надані докази відсутності на робочому місці з поважних причин, а саме медична довідка, копії скріншоту про відкриття нею листів непрацездатності.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідачем було безпідставно затримано виплату лікарняних, доказом чого є скріншот про цільові нарахування на її банківську картку за січень 2024 року. Також, згодом з`ясувалось, що було оплачено лише 5 днів лікарняного, хоча згідно листків непрацездатності скаржниця перебувала на лікарняному 10 днів, з 6 по 15 грудня 2023 року.

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, оскільки в рішенні наведені факти, які не відповідають дійсності, а саме те, що 22 грудня 2023 року її було звільнено за згодою сторін, хоча насправді її було звільнено 22 грудня 2023 року за власним бажанням, що підтверджується записом в трудовій книжці.

Після звільнення нею до відповідача було пред`явлено вимогу в письмовій формі про проведення з нею розрахунку, проте відповідач не зробив цього, аргументуючи тим, що їй було виплачено надмір грошових коштів за попередній період і тому стягнуто надмір виплачених коштів з компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, про що позивачка не була повідомлена, оскільки всупереч закону її не було письмово повідомлено про нараховані кошти при звільненні.

Скаржниця посилається на те, що відповідач не оплатив їй перепрацювання, оскільки вона працювала понаднормові години.

Вважає необґрунтованим твердження суду першої інстанції про недобросовісні дії з її боку, оскільки нею не було приховано фактів відсутності на робочому місці та інших фактів, які б унеможливили законну виплату заробітної плати відповідно до кількості відпрацьованих днів і годин. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що позивачкою не надано доказів перебування на лікуванні за період з 16.11.2023 року по 06.12.2023 року та з 18.12.2023 року по 22.12.2023 рік. Наведені міркування щодо відсутності у позивачки інтернету, проходження нею обстежень, не може братись судом до уваги, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги про перепрацювання, відповідач зазначив, що на дані обставини позивачка не посилалась у позовній заяві, а також на підтвердження даних обставин нею не надано належних доказів.

Зазначає, що скаржниця приховує від суду свою недобросовісну поведінку по відношенню до роботодавця, а саме те, що з 16.11.2023 року по день звільнення не намагалась повідомити роботодавця про причини своєї відсутності на роботі, на неодноразові звернення роботодавця щодо повідомлення причин не з`явлення на роботі не реагувала, фактично уникала контакту з роботодавцем, після звільнення вимагала від роботодавця оплати за невикористані дні відпустки в тому числі і за період з 16.11.2023 по 22.12.2023 рік, в який фактично не працювала, намагається, шляхом надання суду недостовірних аргументів, стягнути с роботодавця середній заробіток.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивз того,що судомвстановлені наступніобставини: ОСОБА_1 було прийнятона роботу вліцей №25Івано-Франківськоїміської радина посадуасистента вчителяв інклюзивномукласі з06вересня 2023року,звільнено зпосади з 22грудня 2023року напідставі заявипозивачки завласним бажанням.Згідно з актамипро відсутністьна роботі, ОСОБА_1 з 16.11.2023по 22.12.2023була відсутняна робочомумісці.Відповідачем задопомогою додатку«Вайбер» наадресу позивачкинадсилалися повідомленняпро причининевиходу нароботу,пропозиції пронеобхідність з`явитисядо ліцеюдля звільнення,розрахунку таотримання трудовоїкнижки,на щопозивач нереагувала.Листом від 06.12.2023№ 488відповідач повідомивпозивачку прозвільнення запрогул безповажних причин,у зв`язкуіз відсутністюна робочомумісці з16.11.2023по 06.12.2023.Згідно табелюна вчительськузарплату з01.11.23-01.12.23року в графахщодо пропускута причинвідсутності наробочому місціпрацівнику ОСОБА_1 проставлено прогул12днів.Відповідно дотабелю навчительську зарплатуз 04.12.23-22.12.23року вграфах щодопропуску тапричин відсутностіна робочомумісці працівнику ОСОБА_1 проставлено прогул15днів.Позивачка ОСОБА_1 отримала заробітню плату01.11.2023-3560,41грн,14.11.2023-3000грн;01.12.2023-3560,41грн.Встановивши вказаніобставини,суд дійшов висновку,що матеріаламисправи підтвердженофакт вчиненняпозивачем прогулупротягом 11днів,що даваловідповідачу правоне нараховуватита невиплачувати заці днізаробітну плату.При звільненніпозивачки відповідачембуло здійсненовідрахування ізїї заробітноїплати за невідпрацьованідні врезультаті прогулу11днів листопада.Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин немає підстав для застосування ст. 1215 ЦК України, відповідач при повному розрахунку та звільненні позивача в грудні місяці мав повне право для здійснення утримання із заробітної плати позивачки за невідпрацьовані нею 11 робочих днів в листопаді в результаті прогулу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону, встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка зазначила, що при її звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 4268, 77 грн, у зв`язку з чим має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на це не звернув увагу, та помилково вдався до оцінки обставин, які не були предметом заявлених вимог, а саме встановлення в діях позивачки прогулу та наявності підстав повернення безпідставно набутих коштів позивачкою за ст.1215 ЦК України.

Судом апеляційноїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ліцей №25 Івано-Франківської міської ради на посаду асистента вчителя в інклюзивному класі з 06 вересня 2023 року, звільнено з посади з 22 грудня 2023 року на підставі заяви позивачки за власним бажанням.

Згідно з актами про відсутність на роботі позивачка у період з 16 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року, та у період 01, 04, 05, 06, 07, 08, 11, 18, 19, 20, 21, 22 грудня 2023 року була відсутня на робочому місці, що підтверджується актами (а.с.27-50).

З 06грудня по15грудня позивачкаперебувала налікарняному,що підтверджується матеріаламисправи тане заперечуєтьсясторонами.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції для повного, всестороннього, об`єктивного розгляду справи було задоволено клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи розрахункових листів за вересень, жовтень, листопад 2023 року та січень 2024 року, копій табелів обліку робочого часу педагогічних працівників Ліцею №25 за листопад, грудень 2023 року.

Згідно табелю обліку робочого часу за листопад 2023 року за період з 01 листопада по 30 листопада у позивачки кількість відпрацьованих днів «0».

У табелі обліку робочого часу за грудень 2023 року зазначено, що Струтинська перебувала на лікарняному, кількість днів лікарняного та кількість відпрацьованих дні не зазначено.

Відповідачем було проведено нарахування та виплату ОСОБА_3 заробітної плати за вересень, жовтень, листопад, та першу половину грудня 2023 року, що підтверджується розрахунковими листами та банківською випискою.

27 грудня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, яка була надіслана на електронну адресу відповідача, з проханням здійснити повний розрахунок.

Як вбачається із розрахункового листа за січень 2024 року, відповідачем було проведено позивачці нарахування оплати лікарняного та проведено розрахунок при звільненні, нараховано - 4268, 80 та утримано із заробітної плати - 4074, 76 грн.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України, стаття 1 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України).

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції сторони не заперечували, що позивачка на день звільнення мала невикористану відпустку у кількості 11 днів за відпрацьований період.

Представник Ліцею №25 в судовому засіданні пояснила, що у січні 2024 року було проведено розрахунок сум, які підлягали виплаті позивачці, було нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4268, 80 грн. У зв`язку з тим, що позивачці було виплачено заробітну плату за листопад, в якому вона не працювала, то було здійснено перерахунок та проведено утримання переплаченої суми.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП України).

Відповідно частини першої статті 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Згідно статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом директор ліцею №25 наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 не видавав. Позивачка із заявою про утримання надмірно виплаченої заробітної плати до відповідача не зверталася.

З урахуванням зазначено, колегія суддів приходить до висновку, що утримання із заробітної плати, а саме із нарахованої суми компенсації, яка підлягала виплаті позивачці при звільнені, проведено відповідачем в порушення вимог ст.127 КЗпП України і висновок суду про те, що відповідач правомірно здійснив відрахування із заробітної плати позивачки не відповідає вимогам закону.

Отже, відповідач при звільненні позивачки не провів повний розрахунок, не сплатив компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 4268, 80 грн. Тобто відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпПУкраїни відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановленийстаттею 117 КЗпПУкраїни механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпПУкраїни, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Як зазначалося вище, заборгованість із заробітної плати, а саме компенсації за невикористані відпустки становить - 4268, 80грн.

Порядок обчислення середньої заробітної плати при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановленийпостановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В пункті 8 вказаного Порядку зазначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи положенняПорядку обчислення середньої заробітної плати та беручи до уваги, що позивачку звільнено 22 грудня 2022 року, середньоденна заробітна плата вираховується за жовтень, листопад 2023 року, за місяці, які робототодавцем було нараховано та виплачено заробітну плату у повному обсязі, тому середньоденна заробітна плата позивача складає 370, 44 грн, виходячи із наступного розрахунку: 8149, 57 грн ( нарахована заробітна плата за жовтень 2023 року) + 8149, 57 грн ( нарахована заробітна плата за жовтень 2023 року) / 44 день (кількість робочих днів).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 грудня 2023 року року по 06 серпня 2024 року складає 60011, 28 грн, виходячи з наступного розрахунку 370, 44 грн (середньоденна заробітна плата) х 162 робочих днів.

З огляду на розмір невиплаченої заробітної плати, період затримки розрахунку, враховуючи, обставини справи, поведінку сторін, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 1000,00 грн, при цьому питання вирішення сплати з цієї суми обов`язкових платежів у вигляді податку, зборів та інших обов`язкових платежів є обов`язком сторін при виплаті вказаної суми.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не виплатив позивачці у повному обсязі лікарніний та суми за її перепрацьваний час, оскільки такф вимоги позивачкою не заявлялися і не були предметом судовго розгляду у суді першої інстанції.

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасуватисудове рішенняповністю абочастково іухвалити увідповідній частинінове рішенняабо змінитирішення (п.2ч.1ст.374ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, стягнути з Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради, на користь ОСОБА_1 , компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 4268, 77 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 1000, 00 грн;

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої і апеляційної інстанцій.

З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц, з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн ( а.с.19).

За подання апеляційної скарги позивачкою сплачено сплачено судовий збір у розмірі 1816, 80 грн (а.с.118).

Враховуючи, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню частково, то з Ліцею №25 на корсить позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 519, 30 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Ліцею №25 Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 19400558, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. 24 Серпня, 13 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 4268, 77 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 1000, 00 грн; судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 519, 30 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В. А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева