Постанова

від 22.04.2024 по справі 202/20567/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4366/24 Справа № 202/20567/23 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Городничої В.С.,

суддів Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року залишення без розгляду позовної заяви у цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про вилучення майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И ЛА:

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року позовну заяву Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про вилучення майна із чужого незаконного володіння, залишено без розгляду.

Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути Лівобережному управлінню соціального захисту населення Дніпровської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. за платіжною інструкцією №427 (внутрішній номер 305594678) від 08 листопада 2023 року.

Стягнуто з Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (49051, м. Дніпро, пр. Петра Калнишевського, 55, ЄДРПОУ 42788389) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на надання правничої допомоги в розмірі 6000 грн.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради подало апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необгрунтованість ухвали суду, яка прийнята без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, просило скасувати ухвалу в частині стягнення витрат на надання правничої допомоги.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо залишення позову без розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням меж апеляційної скарги ухвала суду в цій справі переглядається лише в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на надання правничої допомоги в розмірі 6000 грн.

Задовольняючи вимоги в частині компенсації витрат на правничу допомогу за рахунок позивача, суд виходив із того, що документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку та засвідчують факт того, що відповідач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що до початку розгляду справи по суті спір був відсутній, а тому вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на надання правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн є необгрунтованими, а ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право кори-стуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 29 січня 2020 року у справі № 367/4910/17-ц та від 02 березня 2020 року у справі № 370/27/16-ц.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладений у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19.

Враховуючи складність справи та наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої та апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги, критерій реальності таких витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що розмір витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача слід зменшити з 6000, 00 грн до 3000,00 грн.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 454/3919/18 (провадження № 61-13848св21) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року змінити в частині стягнення витрат на надання правничої допомоги з Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 шляхом зменшення з 6000, 00 грн до 3000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року в оскаржуваній частині змінити, шляхом зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги, які підлягають стягненню з Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (49051, м. Дніпро, пр. Петра Калнишевського, 55, ЄДРПОУ 42788389) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 6000,00 грн до 3000,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна