Рішення

від 22.04.2024 по справі 904/294/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024м. ДніпроСправа № 904/294/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ БАЗИС", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки № БАЗИС-ТВІН 2022 від 14.07.2022 у загальному розмірі 265 496,43 грн.

ПРОЦЕДУРА:

Приватне акціонерне товариство "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ БАЗИС" заборгованість за договором поставки № БАЗИС-ТВІН 2022 від 14.07.2022 у загальному розмірі 265 496,43 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 204 188,98 грн., пеня у розмірі 49 989,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 728, 50 грн., 3% річних у розмірі 5 589,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27.02.2024 через систему "Електронний суд" від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках в усіх банківських або інших фінансово - кредитних установах, рухоме та нерухоме майно, які належать ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВКФ БАЗИС (ідентифікаційний код юридичної особи 34916892, місцезнаходження: Україна, 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 3, кімната 10) в межах суми позову 265 496,43 грн..

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" про забезпечення позову.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що Відповідач зареєстрував електронний кабінет, відповідно до ч.7 ст.6 ГПК України ухвала суду вручалася йому в електронній формі шляхом направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвала суду від 26.01.2024 була доставлені в кабінет ЕС відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 26.01.2024 є такою, що отримана відповідачем.

Отже, відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.

Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.

Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 204 188,98 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки № БАЗИС-ТВІН 2022 від 14.07.2022 щодо повної та своєчасної оплати прийнятої від останнього продукції.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Як убачається з матеріалів справи, що 14 липня 2022 року між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВШ-ДРУК {далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ БАЗИС (далі - Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки № БАЗИС-ТВІН 2022 (далі - Договір поставки).

Відповідно до п.1.1. Договору поставки за умовами цього Договору Постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність Покупця, а Покупець приймати і оплачувати друковану продукцію у вигляді наборів етикеток (далі - Продукція) в строк, в кількості і в порядку відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору поставки зазначено, що загальна вартість цього Договору складається з сум, зазначених у всіх рахунках-фактурах, виставлених сторонами протягом строку дії цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору поставки приймання Покупцем Продукції здійснюється на складі Покупця за адресою: м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 3.

Згідно з п. 5.2. Договору поставки поставка і приймання продукції відбувається відповідно до Інструкції про порядок приймання промислово-технічної продукції і товарів народного споживання за якістю (П-7) і кількістю (П-6), затвердженої постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. і 15.06.1965р. відповідно (з доповненнями і поправками, внесеними до цих Інструкцій Постановою Державного арбітражу СРСР від 14.11.1974 № 98).

Пунктом 6.1. Договору поставки встановлено, що оплата Товару здійснюється на умовах 100% передоплати. Інші умови оплати можуть бути узгоджені сторонами під час замовлення товару у заявці.

Відповідно до п. 6.2. Договору поставки ці умови оплати продукції діють протягом усього терміну дії цього Договору і поширюються на всі додатки до цього Договору, якщо інші умови оплати не встановлені в самих додатках.

Станом на дату подання позову у Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ БАЗИС перед ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВІН-ДРУК сформувалась заборгованість у розмірі 204 188, 98 грн., у зв`язку з частковою не сплатою рахунків за фактично поставлену продукцію.

Поставлена продукція Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ БАЗИС була прийнята у повному обсязі, зауважень щодо якості та кількості поставленої продукції від Відповідача не надходило.

Позивач зазначив, що Рахунок № 68 від 16 лютого 2023 року за поставлену продукцію на підставі видаткової накладної №48 від 16 лютого 2023 року на загальну суму 317 619,24 грн., не сплачено на суму - 60 384,82 грн. та не сплачений у повному обсязі Рахунок № 69 від 16 лютого 2023 року за поставлену продукцію на підставі видаткової накладної №49 від 16 лютого 2023 року на загальну суму у розмірі 143 804,16 грн.

Також, позивач зазначив, що Продукція направлялась ним Відповідачу шляхом її надсилання за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю Нова пошта, що вбачається зі специфікацій, рахунків-фактури та актів здачі-прийняття робіт.

У зв`язку з існуючою заборгованістю Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 19.12.2023 року, відповідно до якої було запропоновано протягом 10 календарних днів з моменту отриманім претензії перерахувати на розрахунковий рахунок ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВІН-ДРУК усю суму заборгованості. Також, до претензії було додано 2 примірника акту звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.07.2022 по 19.12.2023, з пропозицією один підписаний примірник направити Позивачу шляхом поштової кореспонденції.

Відповіді на претензію на адресу позивача не надходило, заборгованість не сплачена, а підписаний примірник акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2022 по 19.12.2023 від Відповідача не повертався.

У зв`язку з цим, Позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та умов укладеного договору, з метою стягнення заборгованості, що створилася.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022 р. Якщо на визначену дату розірвання договору сторони не виконали жодних зобов`язань, договір продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та взаеморозрахунків між ними. Якщо жодна зі сторін не заявляє про розірвання цього договору до закінчення терміну дії цього договору, то він вважається продовженим на тих же умовах на наступний рік.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 664 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Таким чином, підписання покупцем - ТОВ "ВКФ БАЗИС" вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними товарно-транспортними накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Як вбачається з підписаних сторонами видаткових накладних № 48 від 16 лютого 2023 року та № 49 від 16 лютого 2023 року Продукція була отримана Відповідачем у повному обсязі. Жодних зауважень щодо якості та кількості отриманої продукції від Відповідача не надходило.

Отже, Позивачем було виконано свій обов`язок за договором у повному обсязі, а саме поставлена замовлена Продукція Відповідачу.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати вартості товару не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару на загальну суму 257 234,42 грн., внаслідок чого у ТОВ "ВКФ БАЗИС" виникла заборгованість з оплати вартості поставленого товару в сумі 204 188,98 грн.

Враховуючи те, що саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності заперечень відповідача, судом розглядаються вимоги в частині основного боргу в сумі, визначеній позивачем, а саме 204 188,98 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо повної оплати за отриманий за Договором товар, позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій вимагав погасити заборгованість у сумі 204 188,98 грн. протягом 7 днів від дня отримання претензії.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення та фіскального чеку.

Проте, відповідачем залишена претензія позивача без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк та в повному обсязі, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ БАЗИС" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 204 188,98 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в загальній сумі 204 188,98 грн.

Щодо стягнення пені.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 7.1 Договору поставки за несвоєчасну оплату поставленої партії Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасного сплаченої партії Продукції за кожен день прострочення її оплати.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач нарахував до стягнення з Відповідача пеню за порушення грошових зобов`язань по сплаті вартості поставленого товару у розмірі 49 989,95 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором поставки іншого не зазначено, отже, штрафні санкції нараховуються за шість місяців прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи той факт, що Договором поставки передбачена 100% передоплата, то датою з якою нараховується пеня слід вважати дату виставлення рахунку та підписання видаткових накладних, а саме 16.02.2023.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст.232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої Позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 49 989,95 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд вважає його арифметично вірними та обґрунтованими, отже до стягнення з відповідача підлягає 49 989,95 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат

Внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 5589,00 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 5728,50 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв`язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.

Відповідно до вищевикладеного, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд же розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням встановлених обставин щодо здійснення Позивачем поставки товару та порушення Відповідачем своїх зобов`язань в частині сплати за нього визначеної договором суму, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про дію заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Таким чином, оскільки позовні вимоги Дніпровської міської ради в даній справі суд задовольнив, при цьому вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду і потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, такі заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. З ст. ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на. виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Доказами, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу є Договір про надання правничої (правової) допомоги № 23454034/1 від 11.12.2023 року, рахунок на оплату та платіжне доручення на оплату послуг .

Відповідно до умов пункту 3.2. Договору про надання правничої допомоги Сторони домовились, що ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВШ-ДРУК, здійснює перший платіж у розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень) сплачується Клієнтом протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання Сторонами цього Договору. Виплата другого платежу у розмірі 10% від задоволеної суми позовних вимог сплачується Клієнтом, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості.

З копії наданого рахунку, вбачається що вартість підготовки позовної заяви про стягненні заборгованості з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВКФ БАЗИС (код ЄДРПОУ 34916892) становить - 15000 грн.

Враховуючи той факт, що в договорі про надання правничою допомоги встановлений фіксований розмір гонорару адвоката, Позивач, з метою відсутності спекулювання з боку Відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначає, що адвокатом надано звіт про детальний опис робіт, які виконані адвокатом для подання позову до суду.

Зі звіту вбачається, що попередній аналіз та вивчення документів з метою оцінки перспектив звернення до суду для стягнення заборгованості становить - 3000 грн., підготовка претензії до ТОВ ВКФ БАЗИС становить - 1000 грн, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, пошук та правовий аналіз практики Верховного Суду для обґрунтування позовних, вимог та формування пакету документів для звернення до суду, зокрема засвідчення копій документів становить - 11000 грн.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, в постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція міститься у додатковій постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21.

Іншими словами, приймаючи до уваги виконаний адвокатом обсяг робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто послуги адвоката зведені лише до підготовки позовної заяви, а також сталість правктики у подібних справах, суд вважає такі витрати на професійну правничу (правову) допомогу не обґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям розумності та пропорційності, та є співмірними. Доказів зворотнього відповідачем не надано.

Дотримуючись критерію розумності, співмірності між ціною позову, обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами на оплату адвокатських послуг, враховуючи участь представника позивача в усіх (двох) судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Визначаючи суму до стягнення суд виходить із того, що допомга адврката під час розгляду спраи зведена лише до підготовки позову. Так підготовка претензії не повязана із розглядом справи у суді, попередній аналіз та вивчення документів з метою оцінки перспетив звернення до суду для стягнення заборгованості та формування правової позиції є фактично однією дією направленою на підготовку позовної заяви. Крім того практика Верховного Суду з розгляду справ про стягнення заборгованості за договорами є сталою та зрозумілою, тому не потребує значних витрат часу адвоката.

Виходячи з викладеного, суд вирішив в даному випадку не присуджувати відповідачу всі його витрати на професійну правову допомогу, а обмежити їх сумою в розмірі 7 000,00 грн, яку, відповідно, стягнути з відповідача. В решті витрати на професійну правничу допомогу судом покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ БАЗИС" (49000, м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 3, кімната 10; код ЄДРПОУ 34916892) на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ 23454034) основний борг у розмірі 204 188,98 грн., пеню у розмірі 49989,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 728,50 грн., 3% річних у розмірі 5 589,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 982,45 грн, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.04.2024.

Суддя В.Г. Бєлік