Рішення

від 08.04.2024 по справі 915/1535/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року Справа № 915/1535/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Давченко Т.М.

за участі секретаря судового засідання Дюльгер І.М..

за участі сторін:

позивач (представник позивача) у судове засідання не з`явився

відповідач (представник відповідача) у судове засідання не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу № 915/1535/23

за позовом: Приватного підприємства «Добробут Н», вул. Батумська, буд. 28, кв. 7, смт. Білозерка, Білозерський р-н, Херсонська область, 73000,

до відповідача: Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове», вул. Козацька, буд. 39, село Степове, Миколаївський р-н, Миколаївська область, 57107,

про: стягнення 4440058,89 грн.

встановив:

Приватним підприємством (ПП) «ДОБРОБУТ Н» пред?явлено до Державного підприємства (ДП) «ПЛЕМРЕПРОДУКТОР «СТЕПОВЕ» позов про стягнення грошових коштів у сумі 4440058,89 грн., з яких: 2135000,00 грн. основний борг; 419395,89 грн. 15% річних; 1374355,08 грн. пеня; 213500,00 грн. штраф; 297807,92 грн. інфляційні втрати з посиланням на неналежне виконання ДП «ПЛЕМРЕПРОДУКТОР «СТЕПОВЕ» умов договору № 4 від 14.12.2021 про надання поворотної фінансової допомоги, а саме зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення коштів, отриманих в якості поворотної фінансової допомоги.

Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

За такими вимогами, ухвалою суду від 06.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 15.11.2023.

15.11.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву б/н від 14.11.2023 (вх. № 15130/24) про розгляд без участі.

15.11.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області відповідачем подано відзив на позовну заяву за вх..№ 15137/23 в якому відповідач зазначив, що визнає факт укладення 14.12.2021 Договору № 4 про надання поворотної фінансової допомоги та визнає, що на виконання договору, позивач 14.12.2021 перерахував відповідачу 2135000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13 від 14.12.2021 та що, в призначенні платежу була допущена помилка, а саме замість правильного призначення платежу «поворотна фінансова допомога по договору 4 від 14.12.2021 року» було зазначено «передплата за с/г продукцію зг. дог № 4 від 14.12.2021». Дана помилка виправлена довідкою ПП «Добробут Н» за вих. № 3 від 14.12.2021, яку відповідачем було отримано. Вказує, що договір № 4 від 14.12.2021 де б предметом була поставка сільськогосподарської продукції між позивачем та відповідачем ніколи не укладався.

Ухвалою суду від 15.11.2023 занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 24.01.2024.

22.01.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву б/н від 22.01.2024 (вх. № 874/24) про розгляд без участі.

23.01.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву б/н від 22.01.2024 (вх. № 895/24) про розгляд без участі.

Ухвалою суду Миколаївської області від 24.01.2024, повідомлено учасників про те, що підготовче засідання не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі у Миколаївській області тривала повітряна тривога. Наступне підготовче засідання призначено на 27.02.2024.

27.02.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву б/н від 26.02.2024 (вх. № 2212/24) про розгляд без участі.

27.02.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву б/н від 26.02.2024 (вх. № 2213/24) про розгляд без участі.

Ухвалою суду від 27.02.2024, занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.04.2024 о 12:00, про що учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (арк. 52-53).

08.04.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву б/н від 05.04.2024 (вх. № 4118/24) про розгляд без участі.

08.04.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву б/н від 06.04.2024 (вх. № 4124/24) про розгляд без участі.

Інших заяв чи клопотань по суті справи суду не надійшло.

У судовому засіданні 08.04.2024, згідно зі ст. 240 ГПК України, підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

14.12.2021 між Приватним підприємством «Добробут Н» (далі «Кредитор») та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» (далі «Боржник») укладено Договір 4 про надання поворотної фінансової допомоги (арк. 10-12).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах визначених договором , кредитор зобов`язується надати боржнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п. 2.1 цього договору, а боржник зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу у встановлені цим договором строк (термін) в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Поворотна фінансова допомога надається боржнику для поповнення його оборотних коштів.

Відповідно до п. 1.2 договору поворотна фінансова допомога це сума коштів, що надійшла платнику податків (боржнику) у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (кредитору) (п. 14.1.257 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 2135000 (два мільйони сто тридцять п`ять тисяч) гривень 00 коп., що на момент укладення договору складає суму еквівалентну 78825,92 доларів США (сімдесят вісім тисяч вісімсот двадцять п`ять доларів 92 цент) визначену відповідну до курсу 2708,50 гривень за 100 доларів США встановленого на рівні міжбанківського валютного курсу продажу іноземної валюти до гривні, який розміщений за адресою на Інтернет сторінці http://minfin.com.ua/currency/mb/.

Відповідно до п. 2.2 договору кредитор надає фінансову допомогу боржнику шляхом перерахування грошових коштів на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника зазначений в договорі.

Перерахування коштів фінансової допомоги кредитором боржнику може здійснюватись, як одним платежем, так і кількома платежами (частинами), загальна сума яких не повинна перевищувати суми фінансової допомоги зазначеної в п. 2.1 дана договору. Підставою для перерахування є договір.

Підтвердженням факту надання кредитором фінансової допомоги боржнику є платіжні доручення про перерахування фінансової допомоги на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника зазначений в договорі. Поворотна фінансова допомога вважається наданою кредитором боржнику з моменту перерахування коштів на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника.

Відповідно до п. 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається в користування боржнику до 01 червня 2022 року. Боржник зобов`язаний повернути всю суму отриманої поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1. договору не пізніше 01 червня 2022 року.

Відповідно до п. 2.4 договору надання фінансової допомоги здійснюється на безоплатній основі. За надання поворотної фінансової допомоги винагороди кредитору не передбачено.

Відповідно до п. 2.5 договору поворотна фінансова допомога використовується для потреб боржника відповідно до визначених ним цілей його діяльності.

Відповідно до п. 3.1 договору боржник зобов`язаний повернути суму поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 договору не пізніше терміну (дати) повернення поворотної фінансової допомоги, яка визначена в п. 2.3 цього договору. Боржник зобов`язаний достроково повернути суму поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 договору на вимогу кредитора про дострокове повернення суми поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 3.4 договору боржник зобов`язаний здійснити повернення грошових коштів поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 договору шляхом перерахування на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника зазначений в договорі.

Відповідно до п. 3.5 договору поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту надходження коштів в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 договору на банківський (поточний/розрахунковий ) рахунок божника зазначений в договорі, що підтверджує відповідна виписка з банку.

Відповідно до п. 5.1 договору в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги, боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми. Неустойка за договором є штрафною. Нарахування пені здійснюється до моменту повернення всієї суми поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 5.2 договору в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги більш ніж на один місяць, боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора додатково штраф в розмірі 10 (десяти) відсотків від простроченої суми.

Відповідно до п. 5.3 договору також, в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги з урахуванням вимог частини 2 стаття 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити кредитору 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до 6.1 договору цей договір набуває чинності з моменту укладення даного договору та діє до повного виконання зобов`язань боржником.

Відповідно до п. 6.2 договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. 6.10 договору сторони дійшли згоди, що строк позовної давності за цим договором в тому числі до вимог щодо нарахування та стягнення всіх штрафних санкцій (штраф, пеня, неустойка) з урахуванням вимог ст. 259 Цивільного кодексу України збільшується і встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідно до п. 6.11 договору сторони з урахуванням дії ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України дійшли згоди, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 30 (тридцять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2021 позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 2135000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13 від 14.12.2021, в якому в призначенні платежу вказано: «передплата за с/г продукцію зг.дог 4 від 14.12.2021».

Відповідно до довідки вих. № 3 від 14.12.2021 приватного підприємства «Добробут Н» вбачається, що грошові кошти сплачені платіжним дорученням № 13 від 14.12.2021 на суму 2135000,00 грн. є поворотною фінансовою допомогою сплаченою по договору № 4 від 14.12.2021.

Відповідач у відзиві б/н від 15.11.2023 (вх. № 15137/23 від 15.11.2023) підтвердив факт отримання від позивача 2135000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, саме по договору № 4 від 14.12.2021 перерахованої позивачем за платіжним дорученням № 13 від 14.12.2021. Також підтвердив, що сума грошових коштів позивачу повернута не була.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем не повернуто позивачу поворотну фінансову допомогу у сумі 2135000,00 грн., у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу у відповідності до умов договору 15 % річних у сумі 419395,89 грн., пеню у розмірі 1374355,08 грн, штраф у розмірі 213500 грн. та інфляційні втрати у сумі 297807,92 грн., що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору позики врегульовані положеннями ст.ст. 1046-1050 ЦК (загальні положення про позику).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК за договором позики за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Предметом спору у даній справі є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 2135000,00 грн., а також штрафу, пені, 15% річних та інфляційні втрати.

Згідно ч 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як зазначено вище, відповідно до п. 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається в користування відповідачу до 01 червня 2022 року; відповідач зобов`язується повернути всю суму отриманої поворотної допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 договору не пізніше 01 червня 2022 року.

Отже, відповідно до п. 2.3 договору відповідач повинен був повернути надані позивачем грошові кошти поворотної фінансової допомоги у строк до 01.06.2022 включно.

Відповідач в порушення умов договору № 4 від 14.12.2021 свої зобов`язання не виконав, грошові кошти в сумі 2135000,00 грн. позивачу не повернув.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 2135000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто вказана норма права передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення збитків від інфляції, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 297807,92 грн. нараховані за період з 02.06.2022 по 31.08.2023 на суму заборгованості 2135000,00 грн.

Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та встановив, що позивачем правильно здійснено таке нарахування а тому інфляційні втрати у розмірі 297807,92 належить стягнути з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення 15% річних

В силу приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.4 Договору, в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги з урахуванням вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити кредитору 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 15% річних у розмірі 419395,89 грн. за період з 02.06.2022 по 22.09.2023.

Судом встановлено, що нарахування 15% річних здійснено арифметично правильно, проте суд зазначає таке.

Відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.8 спірного договору поставки, положень ст.611 та ч.3 ст.692, ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення 15% річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, які за розрахунком суду за період з 02.06.2022 по 22.09.2023 становлять 83879,17 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного Кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 5.1 договору в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги, боржник зобов`язаний сплати на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми. Неустойка за договором є штрафною. Нарахування пені здійснюється до моменту повернення всієї суми поворотної фінансової допомоги.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1374355,08 грн. за період з 02.06.2022 по 22.09.2023.

Разом із тим, подані позивачем розрахунки пені виконані без урахування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано.

Так, позивачем нараховано пеню за період прострочення з 02.06.2022 по 22.09.2023, тоді як, у відповідності до указаного вище припису законодавства, таке нарахування могло бути здійсненим лише за період 02.06.2022 по 01.12.2022.

За розрахунком суду, виконаним за допомогою програмного забезпечення IpLex, сума пені за зазначений період складає 533457,53 грн, а тому цю суму належить стягнути з відповідача.

Крім того, позивачем на підставі п. 5.2 договору здійснено нарахування штрафу в розмірі 213500,00 грн. (2135000,00 грн. х 10%).

Судом встановлено, що нарахування штрафу здійснено арифметично правильно, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтовані.

Разом з тим суд зазначає, що статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі 910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Таким чином, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6) ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за спірним договором та дійшов наступних висновків:

- позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору;

- позивачем нараховані не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення вчинені відповідачем;

- судом враховано кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення. При цьому, застосування такого правового наслідку, як нарахування пені та штрафів, спрямовано на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не має виступати засобом збагачення.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені та штрафу на 80% та стягнути з відповідача пеню у розмірі 106691,55 грн. (533457,53 грн. - 80%) та штраф у розмірі 42700, 00 грн. (213500 грн. - 80%), що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми неустойки у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі, на думку суду, не є співмірними з можливими негативними наслідками від порушення останніми зобов`язань.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій та відсотків річних.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (вул. Козацька, буд. 39, село Степове, Миколаївський р-н, Миколаївська область, 57107) на користь Приватного підприємства «Добробут Н» (вул. Батумська, буд. 28, кв. 7, смт. Білозерка, Білозерський р-н, Херсонська область, 73000) 2135000,00 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги 4 від 14.12.2021, 297807,92 грн інфляційних втрат, 83879,17 грн річних відсотків, 42700,00 грн штрафу та 53280,71 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.04.2024.

Суддя Т.М. Давченко