Рішення

від 10.04.2024 по справі 915/1346/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Справа № 915/1346/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справ

за позовом: Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622)

відповідач 1: Місцевий благодійний фонд Захист труда (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 24059951)

відповідач 2: Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 23039039)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комуністична партія України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070, код 00049147)

про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно,

за участі представників сторін:

від позивача Дівущак А.Ю.

від відповідача 1- не з`явився,

від відповідача 2: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

встановив:

До Господарського суду Миколаївської області звернулося Міністерство юстиції України з позовом до Місцевого благодійного фонду Захист труда та Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комуністична партія України, яким просить суд:

1) визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, нежитлової будівлі А-1, загальною площею 123,6 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., укладеного 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) та Місцевим благодійним фондом Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. та зареєстрований за № 1398;

2) скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -671753748214;

3) судові витрати покласти на відповідачів;

4) справу розглядати за участю особи, яка діє в інтересах Міністерства юстиції.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви. Вказана справа розглядалась понад 8 років та рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, було задоволено позов Міністерства юстиції України та заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Відповідно до Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, позивач вживав заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, за результатами чого було видано наказ від 07.11.2022 №4964/5 "Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави", до якого вносились відповідні зміни. Разом з тим, опрацюванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії Комуністичною партією України відчужено близько 150 об`єктів нерухомості (адміністративні будівлі, житлові будинки, квартири, земельні ділянки), в тому числі відчужено нежитлову будівлю загальною площею 123,6 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт. Братське, Миколаївська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 671753748214 (далі спірне майно), яке відчужено на підставі договору дарування від 08.07.2015 №1398, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. Набувачем спірного майна за договором дарування став Місцевий благодійний фонд Захист труда, засновником та керівником якого з 1996 року був і є колишній народний депутат України від Комуністичної партії України Матвєєв В.Й, який є одночасно засновником та керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України. Зважаючи на викладене, на думку заявника, є підстави вважати, що у цьому випадку було заздалегідь відомо, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин. Укладення спірного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. Оскільки на сьогодні частина майна, яка належала Партії та її структурним осередкам, зокрема спірне майно, перебуває у власності пов`язаного із Партією Благодійного фонду, тому існують реальні ризики того, що останнім можуть бути вжиті заходи для відчуження цього майна до прийняття рішення у справі, що розглядатиметься. У такому разі і рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022 та яким задоволено позов Міністерства юстиції України про заборону діяльності Комуністичної партії України, передачу майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави не буде виконано у повному обсязі та не досягнута мета стосовно передачі майна у державну власність. При цьому, враховуючи, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, то саме Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання спірного договору недійсним, скасування державної реєстрації прав на спірне майно для подальшого забезпечення передачі цього майна у власність держави. Також позивач зауважує, що укладення спірного договору було спрямоване на завдання шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам, адже правочин відбувся після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та був спрямований на зменшення партією свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідно до приписів ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Також позивач зазначає, що з метою відновлення становища, яке існувало до відповідного порушення, підлягає скасуванню судом державна реєстрація права власності відповідача 1 на спірне нежитлове приміщення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Додатково позивач вказує, що про наявність спірного договору останній довідався в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України після набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, тому обчислення строку позовної давності починається з 27.07.2022, а позовна заява подана в межах встановлених строків.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Клопотанням (вх. №11753/23 від 08.09.2023) позивач просив суд витребувати оригінал договору дарування нерухомого майна, нежитлової будівлі А-1, загальною площею 123,6 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, емт Братське, Миколаївська обл., укладеного 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) та Місцевим благодійним фондом Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000), посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. та зареєстрованого за № 1398, у:

- приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М.( АДРЕСА_1 );

- Місцевого благодійного фонду Захист труда (код ЄДРПОУ 24059951, вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000);

- Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000).

Крім того, Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви (вх. №11350/23 від 30.08.2023).

Ухвалою від 01.09.2023 суд постановив: заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову задовольнити; накласти арешт на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 123,6 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт. Братське, Миколаївська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 671753748214; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам) щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 123,6 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт. Братське, Миколаївська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 671753748214.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1346/23 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 13.09.2023 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 20 жовтня 2023 року об 11:15 год., залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Комуністичну партію України. Судом також встановлено сторонам та третій особі процесуальні строки для подання заяв по суті справи та письмових пояснень.

Пунктами 9, 10 зазначеної ухвали задоволено клопотання позивача (вх. №11753/23 від 08.09.2023) про витребування доказів, витребувано оригінал договору дарування нерухомого майна, нежитлової будівлі А-1, загальною площею 123,6 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., укладеного 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) та Місцевим благодійним фондом Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000), посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. та зареєстрованого за № 1398, у:

- приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М.( АДРЕСА_1 );

- Місцевого благодійного фонду Захист труда (код ЄДРПОУ 24059951, вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000);

- Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000).

Супровідним листом №140/01-16 від 25.09.2023 приватним нотаріусом Душейко О.М. надано суду копію договору дарування житлового будинку, посвідченого 08.07.2015 за реєстровим №1398.

20.10.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 5 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 15 листопада 2023 року об 11:15 год.

15.11.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 25 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 13 грудня 2023 року о 10:45 год.

08.12.2023 відповідачем - Місцевим благодійним фондом Захист труда подано до господарського суду відзив на позовну заяву, яким відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.

13.12.2023 відповідачем - Місцевим благодійним фондом Захист труда повторно подано до господарського суду відзив на позовну заяву, яким відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.

Відповідач зазначає, що вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими.

Заперечення відповідача обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин було укладено між Комуністичною партією України та Місцевим благодійним фондом Захист труда, а Матвєєв В.Й. не був керівником КПУ та не мав впливу на рішення, що приймались Президією Центрального комітету КПУ. Станом на 08.07.2015 заборони та обмеження щодо відчуження майна відповідача 2 не було. Дарувальник не перебував боржником, не перебував у стані припинення чи ліквідації. Рішення про дарування приймалося партією на благо Місцевого благодійного фонду Захист труда, який до сьогоднішнього дня є діючим благодійним фондом та реалізує статутні цілі та завдання по соціальній допомозі іншим. Відповідач 1 добросовісно користується отриманим майном та виконує покладені на нього функції, сплачує податки, приміщення використовує з метою досягнення благодійних функцій. Дії, вчинені відповідачем 2 з приводу дарування власного нерухомого майна, не можна вважати такими, які спрямовані на уникнення відповідальності або фіктивними.

13.12.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 5 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 24 січня 2024 року о 12:00 год.

Судове засідання у справі № 915/1346/23, призначене на 24 січня 2024 року о 12:00 год. не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Миколаївській області тривала повітряна тривога.

Ухвалою від 26.01.2024 судове засідання у справі призначено на 16 лютого 2024 року об 10:50 год.

16.02.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 13 березня 2024 року о 12:00 год.

13.03.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 10 квітня 2024 року о 12:00 год.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи, суд надсилав відповідачу 2 ухвали від 13.09.2023, 25.10.2023, 17.11.2023, 13.12.2023, 26.01.2024, 19.02.2024 та 13.03.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 2, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак конверти з ухвалами суду повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Беручи до уваги вищевказане суд зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі № 921/32/18.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).

В той же час, сторона не була позбавлена можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу приписів статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Київської області по даній справі.

Отже, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача-2 про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов.

Таким чином відповідач 2 був належним чином повідомлений про розгляд справи та не скористався своїм правом на подання відзиву.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 10.04.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі та третя особа правом участі у судовому засіданні не скористались.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом оголошено про підписання вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2014 було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.

08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України та Місцевим благодійним фондом «Захист труда» укладено договір дарування нерухомого майна, нежитлової будівлі А-1, загальною площею 123,6 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. та зареєстрованого за № 1398.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 № 342923386 набувачем спірного майна став Місцевий благодійний фонд «Захист труда».

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, позов Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації «Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, Борківського Віктора Вікторовича, за участю Офісу Генерального прокурора, про заборону діяльності політичної партії, задоволено, заборонено діяльність Комуністичної партії України, передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

На підставі зазначеного рішення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.08.2022 внесено запис про перебування Комуністичної партії України в стані припинення, що підтверджується відповідною інформацією з реєстру.

Позивач посилається на те, що укладення спірного Договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. На Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, отже саме Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання спірного договору недійсним, скасування державної реєстрації прав на спірне майно для подальшого забезпечення передачі цього майна у власність держави.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом в інтересах держави.

Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду Захист труда на спірне нерухоме майно.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

При вирішенні даної справи судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

У даній справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину.

Отже, за змістом ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

За змістом ч.ч. 2, 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок) після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого в власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

В подальшому, Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав (п. 4 Порядку).

За таких обставин саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.

Отже Міністерство юстиції України є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання договору дарування від 10.07.2015 недійсним та скасування державної реєстрації прав на спірне майно, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.

З огляду на викладене, Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі та наділений повноваженнями на звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку (ст. 215 ЦК України).

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вказує, що оспорюваний договір дарування від 08.07.2015 є фіктивним, оскільки він спрямований не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. Також однією із підстав недійсності договору позивач зазначає укладення спірного договору всупереч принципу добросовісності та з підстав недопустимості зловживання правом.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору проінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України)

Частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному Кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:

1) особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21).

У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення Цивільного кодексу України є конституційними та такими, що не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині 3 статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Цивільним кодексом України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Цивільним кодексом України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина третя статті 16 Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 2 ст.21 Закону України "Про політичні партії" (в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину) заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Суд встановив, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, було задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" № 2243-IX від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни до Закону України "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 № 2365-III. Статтю 21 Закону доповнено частиною четвертою, згідно з якою, у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Провадження у справі № 826/9751/14 відкрито 11 липня 2014 року, що підтверджується ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва.

Таким чином, спірний договір дарування укладено у період після відкриття провадження у справі про заборону діяльності Комуністичної партії України, а саме 08.07.2015.

За таких обставин суд зазначає, що з моменту звернення Міністерством юстиції України до суду з адміністративним позовом у справі № 826/9751/14 Комуністичній партії України було достеменно відомо, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном.

Також суд приймає до уваги, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Матвєєв В.Й. є членом керівних органів та головою комісії з припинення Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 23039039) та керівником, засновником Місцевого благодійного фонду «Захист Труда»(код ЄДРПОУ24059951).

Вказане свідчить про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки сторони спірного договору, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду державі та Міністерству юстиції України, як уповноваженому кредитору, мали спільний умисел на укладання спірного договору дарування виключно з метою уникнення виконання судового рішення у справі № 826/9751/14, передбачаючи можливість негативного результату за результатами розгляду справи, а саме передання майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що укладений між відповідачами договір дарування від 08.07.2015 містить ознаки фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом. Отже, наявні підстави для визнання договору дарування від 08.07.2015 недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону № 1952-IV).

При цьому абзацом другим частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав виситься запис про скасування держаної реєстрації прав.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/589/19.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 28/29-б-43/212-2012).

За приписами ч. 3 ст. 36 вищевказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зважаючи на норми ч. 1 ст. 216 ЦК України укладений відповідачами правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Тому оскільки суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в частині визнання договору дарування нежитлового приміщення від 08.07.2015 недійсним, то вимога позивача про скасування державної реєстрації прав Миколаївського благодійного фонду «Захист Труда» на нежитлове приміщення, нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 671753748214, також підлягає задоволенню.

Доводи відповідача 1 щодо незаконності та не обґрунтованості позовних вимог суд вважає безпідставними виходячи з зазначених вище обставин та норм чинного законодавства.

Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити позов Міністерства юстиції України та визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 08.07.2015, а також скасувати державну реєстрацію прав Миколаївського благодійного фонду «Захист Труда» на спірне нежитлове приміщення.

Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Згідно з п.5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягають 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору; стягненню з відповідача-2 на користь позивача підлягають 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, нежитлової будівлі А-1, загальною площею 123,6 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., укладений 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ: 23039039, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) та Місцевим благодійним фондом Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. та зареєстрований за № 1398.

3. Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду Захист труда (код ЄДРПОУ: 24059951, вул. Фалєєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Леніна (вул. Миру), 82, смт Братське, Миколаївська обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -671753748214.

4. Стягнути з Місцевого благодійного фонду Захист труда (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 24059951) на користь Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001) витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

5. Стягнути з Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 23039039) на користь Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001) витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

7.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

8.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622)

відповідач 1: Місцевий благодійний фонд Захист труда (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 24059951)

відповідач 2: Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України (вул. Фалєєвська, 12, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 23039039)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комуністична партія України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070, код 00049147).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 22.04.2024.

Суддя В.О.Ржепецький