Рішення

від 19.04.2024 по справі 924/36/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2024 р. Справа № 924/36/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Летичівської селищної ради, смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Бізнес Систем", смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, м. Київ

про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду на території Летичівської об`єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 254,0 га та розташований на ній водний об`єкт - Новокостянтинівське водосховище,

представники сторін:

прокуратури: Веселовська О.П. згідно посвідчення № 072551 від 01.03.2023 року;

позивача: не з`явився;

відповідача: адвокат Садовнікова А.О. - згідно ордера серії ВХ № 1061483 від 25.01.2024 року;

третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивача звернуся до суду з позовом, у якому просить зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку водного фонду на території Летичівської об`єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 254,0 га та розташований на ній водний об`єкт - Новокостянтинівське водосховище. Вимоги мотивує тим, що ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" використовує зайняту водосховищем земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності у сфері рибальства без будь-яких правовстановлюючих документів, що підтверджують його право на користування такою земельною ділянкою водного фонду.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 08.01.2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.02.2024 року задоволено клопотання відповідача та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство меліорації та рибного господарства України, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45 А (до перейменування - Державне агентство рибного господарства України). В подальшому судом встановлено із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що відбулася зміна найменування третьої особи з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Ухвалою суду від 26.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд їх задовольнити.

Позивач не скористався правом участі свого представника, у листах від 05.02.2024 року та від 26.03.2024 року просить здійснювати розгляд справи без участі селищної ради, проти задоволення позову не заперечує.

Представник відповідача під час судового розгляду спору та у відзиві вважає позовні вимоги необґрунтованими. Заперечення мотивує тим, що відповідач не здійснює рибогосподарську діяльність із штучного розведення та утримання водних біоресурсів (аквакультуру), а займається промисловим рибальством, що є іншою діяльністю та регулюється законами України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про тваринний світ", Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів і їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, Правилами промислового рибальства у внутрішніх рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) тощо.

Зокрема, Держрибагенством, на якого покладено обов`язок забезпечувати експлуатацію Новокостянтинівського водосховища, погоджено відповідачу Режим рибогосподарської експлуатації такого водного об`єкта. При цьому, нормами законодавства не передбачено обов`язку суб`єкта господарювання при отриманні погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів отримувати водний об`єкт в оренду, натомість такі повноваження передбачені для Держрибагенства.

Зауважує, що відповідач звертався до Держрибагенства з проханням направити необхідні документи для надання у користування водосховища органам, які уповноважені приймати такі рішення, проте, Держрибагенство відмовило у зв`язку з неможливістю реалізувати відповідні повноваження.

Звертає увагу, що відповідачем отримано всі необхідні дозвільні документи від державного органу для здійснення промислового рибальства на Новокостянтинівському водосховищі, пройдено необхідні процедури щодо технічного огляду плавзасобів, систематично сплачується в державний бюджет за спеціальне використання водних ресурсів, за власний рахунок здійснюється зариблення водосховища, що перебуває у державній власності.

Заперечує в частині посилання прокурора на практику Верховного Суду, зазначену у позовній заяві, додаткового наголошуючи на тому, що у своїх постановах ВС не аналізував норми законодавства щодо повноважень Держрибагенства. Натомість у постанові від 22.11.2018 року у справі №806/449/15 Верховний Суд виходив з того, що при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта користувачам надаються лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою, а законодавство не містить норми, яка б зобов`язувала користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

З посиланням на практику Європейського суду з прав людини підсумовує, що законодавча прогалина в частині відсутності чіткого та однозначного регулювання питань оформлення права користування земельною ділянкою водного фонду при здійсненні рибогосподарської діяльності на підставі Режиму, одночасна заборона на оформлення права оренди не можуть спричинити негативні наслідки для користування водними біоресурсами у формі звільнення водного об`єкту. Вважає поданий прокурором позов втручанням у право на мирне володіння майном.

Прокурор у відповіді на відзив не погоджується із доводами відповідача. З врахуванням видів діяльності ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" вважає, що відповідач самостійно обрав для себе та здійснює прісноводне рибальство та рибництво, що є аквакультурою. Так, поняття рибогосподарської діяльності включає в себе як відтворення (розведення, вирощування) водних ресурсів, так і їх промисловий вилов, а на необхідності отримання земельної ділянки із водним об`єктом у користування вказують відповідні норми Земельного та Водного кодексів України. Зазначає, що така ж позиція відображена в практиці Верховного Суду у справах за аналогічних обставин.

Заперечує щодо обв`язку третьої особи з оформлення права користування на водний об`єкт, позаяк Держрибагенство не є суб`єктом, якому можуть належати землі водного фонду на праві постійного користування, а розпорядження водними об`єктами здійснюють органи виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Окрім того, вважає застосовними у даній справі наведені у позовній заяві правові позиції Верховного Суду, натомість обставини справи №806/449/15, на переконання прокурора, не є релевантними до даної справи.

Стверджує, що поданий позов не спрямований на втручання у право відповідача на мирне володіння майном, оскільки саме ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" безпідставно безоплатно користується водосховищем комплексного призначення та порушує законні права та інтереси держави в особі позивача.

Відповідач у відповіді на відзив прокурора заперечує щодо здійснення ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" аквакультури як основного виду діяльності та звертає увагу, що ним не подається передбачена Законом України "Про аквакультуру" звітна інформація щодо обсягів виробництва продукції аквакультури у визначені строки за затвердженими формами. Зауважує, що Новокостянтинівське водосховище є водосховищем комплексного призначення, тому не може бути об`єктом оренди. Водночас, для здійснення промислового рибальства не встановлено обв`язку отримувати промислові ділянки рибогосподарських водних об`єктів в оренду, таке рибальство здійснюється в порядку спеціального використання водних біоресурсів. Також вселення водних біоресурсів відповідно до Порядку штучного розведення (відтворення), вирощування водних живих ресурсів і їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах не передбачає необхідності отримання водного об`єкту в оренду.

Представник третьої особи у клопотанні від 16.04.2024 року просить здійснити розгляд справи за відсутності третьої особи. У поясненнях від 06.03.2024 року зазначає, що Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів та Режим не є правовстановлюючими документами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Хмельницькою філією інституту "Львівгідропроводгосп" розроблено у 1983 році водогосподарський паспорт Новокостянтинівського водосховища.

На замовлення ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" державним підприємством - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства та промисловості "Укррибпроект" розроблено науково-біологічне обґрунтування ведення рибогосподарської діяльності в режимі спеціального товарного рибного господарства у Новокостянтинівському водосховищі.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Розвиток Бізнес Систем" отримано за погодженням із Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області та Державним агентством меліорації та рибного господарства Режим рибогосподарської експлуатації Новокостянтинівського водосховища, в адмінмежах Хмельницького району Хмельницької області. Згідно режиму, площа водного дзеркала - 254,0 га; первинний водокористувач - Новокостянтинівська ГЕС; гідротехнічна споруда - гребля, експлуатується ГЕС. Режимом встановлено обсяги вилову окремих видів водних ресурсів, обсяги вселення та вилучення водних біоресурсів, здійснено характеристику знарядь і засобів лову, їх кількість, визначено період заборони на лов туводних видів водних біоресурсів та наведено перелік робіт із відтворенні, меліорації тощо, які необхідно здійснити на рибогосподарському водному об`єкті, де буде здійснюватись штучне розведення, вирощування водних біоресурсів та їх використання.

Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Хмельницькій області 28.06.2023 року видано дозвіл ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) №01/2023, вид спеціального використання: промислове рибальство на водному об`єкті - Новокостянтинівське водосховище. Строк дії дозволу з 28.06.2023 року по 28.06.2028 року.

Позивач у листі від 29.09.2023 року повідомив прокуратуру, що договір оренди земельних ділянок водного фонду із ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" не укладався.

Староста Сусловецького старостинського округу у листі від 20.10.2023 року зазначив, що ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" на території с. Попівці здійснює діяльність з зариблення, підрощення та вилову риби.

ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" подавались звіти про обсяги вилову водних ресурсів за періоди з 04.08.2023 року по 06.08.2023 року, з 07.08.2023 року по 13.08.2023 року, з 14.08.2023 року по 22.08.2023 року, з 21.08.2023 року по 28.08.2023 року, з 28.08.2023 року по 03.09.2023 року, з 04.09.2023 року по 10.09.2023 року, з 11.09.2023 року по 17.09.2023 року, з 18.09.2023 року по 24.09.2023 року, з 25.09.2023 року по 01.10.2023 року.

Летичівською селищною радою 29.11.2023 року прийнято розпорядження про створення тимчасової комісії щодо стану використання ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" Новокостянинівського водосховища та земельної ділянки під ним. Комісією обстежено прибережну смугу навколо водосховища на предмет здійснення підприємницької діяльності у сфері рибальства та виявлено факт використання водосховища ТОВ "Розвиток Бізнес Систем".

Басейновим Управлінням водних ресурсів річки Південний Буг у листі від 26.09.2023 року повідомлено, що Новокостянтинівське водосховище є водосховищем комплексного призначення (енергетика та риборозведення).

Летичівська селищна рада у листі від 27.10.2023 року, адресованому прокуратурі, зазначила, що нею не вживатимуться заходи представницького характеру щодо використання ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" Новокостянтинівського водосховища. При цьому рада не заперечує щодо наміру прокуратури здійснити представництво її інтересів з даного питання.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з даним позовом.

Позиція суду.

Щодо звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах позивача.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статті 174 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку із змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини третьої статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

З метою задоволення державної, а також суспільної потреби у відновленні законності та вирішення питання щодо повернення земельних ділянок водного фонду з розташованим на них водним об`єктом, які, за твердженням прокурора, відповідач використовує з порушенням закону, прокурор звернувся до суду для захисту інтересів держави та територіальної громади у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Суд погоджується з тим, що захист вказаного інтересу відповідає функціям прокуратури.

Згідно частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що з 27.05.2021 уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Летичівська селищна рада Хмельницького району Хмельницької області.

Летичівська селищна рада як власник та розпорядник спірних земельних ділянок має право звертатися до суду з метою усунення порушень законодавства та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Проте, зазначеним органом місцевого самоврядування не здійснено захист порушених прав територіальної громади.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач повідомив прокуратуру про відсутність наміру вжиття заходів щодо спірних в даній правовідносин (лист №3945 від 27.10.2023 року).

За наведеного, прокурором обґрунтовано при поданні позовної заяви неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Летичівської селищної ради, тобто наведено підставу для представництва інтересів держави; прокурором також зазначено про встановлення обставин порушення використання відповідачем земельних ділянок водного фонду без правовстановлюючих документів, чим обґрунтовано порушення інтересів держави, тобто, наведено підстави для звернення з позовом.

Відтак, у прокурора наявні правомочності на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі позивача.

Щодо суті спору.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

За положеннями п. 5 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Положеннями ч. ч. 4, 5 ст. 148 Господарського кодексу України визначено, що правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб`єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

Згідно приписів статті 151 Господарського кодексу України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (далі - ВК України) у цьому Кодексі вживаються такі терміни: водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт; водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб; рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Положеннями статі 3 ВК України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі води, зокрема штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

Згідно статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до статті 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Згідно із ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

За користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом.

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" здійснює промислове рибальство на Новокостянтинівському водосховищі на підставі відповідних Дозволу та Режиму.

Згідно статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини; добування (вилов) - вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування; режим промислу - встановлена на певний проміжок часу сукупність вимог та правил, які уточнюють, доповнюють або скасовують правила рибальства для оптимізації кількісного та видового складу водних біоресурсів у визначеному водному об`єкті (його частині); режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 вказаного Закону).

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство (стаття 27 вказаного Закону).

Отже, спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", зокрема, режиму промислу або режиму рибогосподарської експлуатації.

Положеннями частини 1 статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" визначено, що суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 36 цього Закону юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього закону.

Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №908/2153/20.

Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до статті 20 Закону України "Про тваринний світ" за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватися такий вид використання об`єктів тваринного світу як рибальство.

Згідно статті 25 Закону України "Про тваринний світ" рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України (стаття 26 Закон України "Про тваринний світ").

Статтею 17 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

З вищенаведеного вбачається, що рибне господарство, яким займається відповідач у цій справі, належить до спеціального використання об`єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства, та передбачає отримання права користування рибогосподарськими водними об`єктами.

В свою чергу, порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008.

Як вказано в самій Інструкції, вона розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України "Про тваринний світ".

Пунктом 2.1 Інструкції визначено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання.

Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, разом з тим вказана Інструкція не визначає порядок розпорядження водними об`єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

Так, Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом та не може суперечити вимогам Закону України "Про тваринний світ" щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство.

Судом також враховано, що положення Інструкції регламентують не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття "рибальство", яке не може здійснюватися без погодження з власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, згідно з частиною 5 статті 59 Земельного кодексу України, та яка встановлює, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Статтею 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Процедура видачі суб`єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) регулювалась Порядком видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 року (в редакції на момент видачі відповідачу дозволу №10/2023 від 28.06.2023 року) (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Згідно пункту 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.

Тобто, для затвердження Режиму чи отримання Дозволу зацікавлені особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об`єкти і земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.

При затвердженні Режиму і видачі Дозволу відповідні органи не досліджують питання набуття речових прав, не є розпорядниками та не надають права користуватися водними об`єктами і землями водного фонду.

Статтею 85 ВК України передбачено, що порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, тощо.

Згідно ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (за результатами проведення земельних торгів).

Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як зазначалося вище, з 27.05.2021 року розпорядником земель під Новокостянтинівським водосховищем є Летичівська об`єднана територіальна громада в особі Летичівської міської ради, яка виконує функції власника спірного майна.

З матеріалів справи стверджується та не заперечується сторонами, що із відповідачем договорів про передачу у користування Новокостянтинівського водосховища в комплексі із земельними ділянками не укладалося та відповідних рішень не приймалось.

Згідно ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, які на них знаходяться.

Положеннями статті 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Із системного аналізу наведених законодавчих норм слідує, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою (ми) під ним земельною (ми) ділянкою (ми) водного фонду.

Проте, відповідач, здійснюючи рибогосподарську діяльність на водному об`єкті Новокостянтинівське водосховище на підставі Режиму та Дозволу, не отримав водний об`єкт та земель водного фонду в користування.

Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі судом враховується позиція Верховного Суду у постанові від 21.03.2019 р. у справі №923/213/18 про те, що наявність Режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі №923/213/18 суд вказав на те, що наявність Режиму рибогосподарської експлуатації відокремленої ділянки Дудчанської затоки Каховського водосховища не дає підстави для одноособового використання відповідачем водного об`єкту загальнодержавного значення загальною площею 49,09 га, - Дудчанської затоки Каховського водосховища, на території Дудчанської сільської ради та земельної ділянки державної форми власності, загальною площею 49,09 га. З огляду на те, що водний об`єкт та земельна ділянка, яка знаходиться під водним об`єктом самовільно зайняті та використовуються відповідачем, але не передавались йому у користування за актом прийому - передачі чи будь-яким іншим чином будь - яким державним органом, касаційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення водного об`єкту та земельної ділянки, яка знаходиться під ним. Крім того суд дійшов висновку, що у розумінні ст. 51 Водного кодексу України Дудчанська затока Каховського водосховища є водосховищем комплексного призначення, а тому не може бути об`єктом оренди і відповідно передана у користування на умовах оренди.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 р. у справі №912/1941/20 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об`єктом. Також судом відзначено, що у розумінні ст. 51 Водного кодексу України спірне водосховище взагалі не може бути об`єктом оренди, а відтак бути рибогосподарським водним об`єктом (є водосховищем комплексного призначення для потреб енергетики, зрошення, рекреації).

Так само у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 р. у справі №914/1326/16 суд дійшов висновку про те, що водні об`єкти мають передаватись в користування суб`єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Ні Режим рибогосподарської експлуатації та науково - біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації, ні ліцензія на промисловий вилов риби, ні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом. Також, касаційний суд вказав на те, що за змістом ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми, такі об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою, а згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Звідси діяльність, якою займається відповідач на Добротвірському водосховищі, вимагає надання в користування (оренду) водного об`єкта, який надається лише разом із земельною ділянкою під ним, та згоди власника або землекористувача на використання земельної ділянки.

У вищевказаних справах правовідносини є подібними до даної справи та у них сформовано висновок про необхідність отримання у користування водного об`єкту та земельної ділянки під ним для здійснення спеціального використання водних біоресурсів, яким також є промислове рибальство. Така ж позиція підтримана Верховним Судом у справах №902/777/21, №902/144/23, №908/2153/20.

З викладеного суд не приймає до уваги посилання відповідача, що здійснення промислового рибальства не потребує отримання правовстановлюючих документів на водний об`єкт та землю під ним, позаяк така діяльність не є рибництвом (аквакультурою).

З приводу посилань відповідача на позицію ВС, викладену у постанові від 22.11.2018 року у справі №806/449/15, суд зазначає, що вказана справа стосувалась оскарження погодження Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області від 07.07.2014 р. Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища, розташованого в межах Дворищенської сільської ради на р. Ірша Коростенського управління водного господарства, тому не релевантна до цієї справи.

За змістом положень ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до вимог частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Об`єктами цивільних прав є речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (стаття 181 ЦК України).

Згідно статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до вимог статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно частини 1 статті15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.

Згідно частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Отже, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об`єкта та земельних ділянок водного фонду всупереч вимог законодавства розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 р. у справі №910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

У постанові від 12.06.2019 р. у справі №487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 р. у справі №372/1684/14-ц зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12.06. 2019 року у справі №487/10128/14-ц та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов`язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

З вищевикладеного, враховуючи використання відповідачем водного об`єкту Новокостянтинівського водосховища та земельної ділянки під ним за відсутності правових підстав, позов про зобов`язання останнього повернути такий водний об`єкт та земельну ділянку під ним є таким, що відповідає належному способу захисту.

З приводу тверджень відповідача про втручання в право мирно володіти майном судом враховується наступне.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на користування водним об`єктом та земельними ділянками водного фонду, що розміщені під ним, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки відповідач у порядку, передбаченому чинним законодавством України, права на майно не набув.

Щодо доводів ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" про порушення принципу "належного урядування" в контексті реалізації повноважень третьої особи як державного органу, суд вказує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беслер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadal.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та Інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 р. у справі № 910/15058/18 зазначив, що процедури органів державної влади та місцевого самоврядування повинні бути прозорі та зрозумілі. В іншому випадку рішення органів влади не може вважатися правомірним.

За цих правовідносин спеціальне користування водними біоресурсами потребує не лише отримання дозвільних документів на її здійснення (зокрема Режим та Дозвіл), а й отримання в установленому законодавством порядку речових прав щодо водного об`єкта та земельних ділянок під ним, що відповідачем не було зроблено.

При цьому, саме відповідач як особа, котра виявила бажання провадити господарську діяльність, пов`язану із спеціальним користуванням водними біоресурсами, повинен був вчинити дії з отримання всіх документів (дозвільних та правовстановлюючих), а та обставина, що такі документи державою видаються через різні уповноважені органи, сфери управління котрих не залежать одна від одної, не вказує на те, що за відсутності одного із документів, порушується принцип "належного урядування". Окрім того, відповідачем не надано доказів, що саме через визначені законодавством повноваження третьої особи ТОВ "Розвиток Бізнес Систем" об`єктивно був позбавлений можливості отримати правовстановлюючі документи на водний об`єкт та земельну ділянку під ним.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відтак суд, встановивши обставини спеціального використання відповідачем водних біоресурсів без отримання правовстановлюючих документів на водний об`єкт та земельну ділянку під ним, з огляду на ефективність обраного прокурором способу захисту, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у справі №924/36/24 в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Летичівської селищної ради, смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Бізнес Систем", смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, м. Київ про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду на території Летичівської об`єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 254,0 га та розташований на ній водний об`єкт - Новокостянтинівське водосховище, задовольнити.

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Розвиток Бізнес Систем» (31500, Хмельницька область, Хмельницький район, смт Летичів, пров. Зарічний, 8, код 38357127) повернути Летичівській селищній раді (31300, Хмельницька область, Хмельницький район, смт Летичів, вул. Героїв Крут, 2/1, код 04404548) земельну ділянку водного фонду на території Летичівської об`єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 254,0 га та розташований на ній водний об`єкт - Новокостянтинівське водосховище.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Розвиток Бізнес Систем» (31500, Хмельницька область, Хмельницький район, смт Летичів, пров. Зарічний, 8, код 38357127) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст судового рішення складено 22.04.2024 року

СуддяМ.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи; сторонам в електронний кабінет