Рішення

від 09.04.2024 по справі 925/874/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року Справа № 925/874/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від Звягельської окружної прокуратури Пидорич Д.М. заступник начальника відділу Черкаської обласної прокуратури,

від позивача представник не з`явився,

від відповідача представник не з`явився,

від третьої особи - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом керівника Звягельської окружної прокуратури, м. Звягель,

Житомирської області в інтересах держави в особі:

Звягельської міської ради Житомирської області, м. Звягель,

Житомирської області,

до товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв,

м. Черкаси

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Комунального некомерційного підприємства Звягельська

багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради, м. Звягель,

Житомирської області.

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 232 259 грн.

62 коп.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Звягельської міської ради та Комунального некомерційного підприємства Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про:

1. визнання недійсною додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року до договору постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв та Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання;

2. визнання недійсною додаткової угоди №3 від 31 липня 2020 року до договору постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв та Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання;

3. визнання недійсною додаткової угоди №4 від 28 вересня 2020 року до договору постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв та Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання;

4. визнання недійсною додаткової угоди №5 від 29 вересня 2020 року до договору постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв та Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання.

5. Визнання недійсною додаткової угоди №6 від 30 листопада 2020 року до договору постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв та комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання;

6. стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Енергоґазрезерв на користь Комунального некомерційного підприємства Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання 232 259 грн. 62 коп. сплачених за непоставлений товар за договором постачання електричної енергії №Е/15 0-20 від 08 січня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 год. 00 хв. 27 липня 2023 року.

27 липня 2023 року від Звягельської окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор вказав, що уточнений позов (т.1 а.с. 156-165) подає в інтересах держави в особі Звягельської міської ради Житомирської області та в п. 7 позову просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Енергоґазрезерв на користь Звягельської міської ради Житомирської області 232 259 грн. 62 коп. сплачених за непоставлений товар за договором постачання електричної енергії №Е/150-20 від 08 січня 2020 року.

Аналогічна заява з уточненим позовом в паперовій формі надійшли до суду 31 липня 2023 року (т.1 а.с. 198-220).

Ухвалою суду від 27 липня 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв до розгляду заяву Звягельської окружної прокуратури про зміну предмету позову.

Суд оголосив перерву в судовому засіданні до 10 год. 30 хв. 19 вересня 2023 року та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

В судовому засіданні, яке відбулося 19 вересня 2023 року суд відклав розгляд справи в підготовчому засіданні на 11 год. 00 хв. 03 жовтня 2023 року.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року відкладено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 24 жовтня 2023 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунальне некомерційне підприємство Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року провадження у справі №925/874/23 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

02 лютого 2024 року від Звягельської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 05 лютого 2024 року провадження у справі №925/874/23 поновлено, а підготовче засідання по справі призначено на 10 год. 30 хв. 22 лютого 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 22 лютого 2024 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 00 хв. 21 березня 2024 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 21 березня 2024 року суд відклав розгляд справи по суті на 11 год. 00 хв. 09 квітня 2024 року.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представники сторін та третя особа в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалу суду від 21 березня 2024 року було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 21 березня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа виготовленої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду.

У відзиві на позов (т.1 а.с. 140-145) відповідач проти позову заперечував та зазначав, що додатковою угодою №2 від 23 березня 2020 року до договору було збільшено ціну за одиницю товару до 1,954 грн. з ПДВ (у порівнянні з первісною ціною за договором ціна зросла на 9,16%).

Додаткова угода №2 відповідає вимогами п.2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, в редакції Закону чинного на момент укладання спірної додаткової угоди.

Водночас, розрахунок за електроенергію, що постачалася в березні 2020 року був здійснений 21 квітня 2020 року.

З посиланням на постанови Верховного Суду, зокрема від 28 січня 2020 року у справі №910/9158/16, від 20.05.2020 у справі №367/836/18 відповідач стверджував, що на момент звернення прокурора до суду сплив строк позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідач вважає, що висновки Черкаської торгово-промислової палати є належними доказами, що підтверджують збільшення ціни за одиницю товару на ринку у відповідні періоди.

Як на підставу зміни ціни товару відповідач також посилається на рішення Регулятора у частині зміни вартості тарифу на послуги з передачі електричної енергії шляхом прийняття постанов №1998 від 04.11.2020, №1329 від 11.07.2020, згідно з яких відбулась зміна тарифу на послуги з передачі електричної енергії з 155,40 грн./МВт*год. (без урахування ПДВ) до рівня 312,76 грн./МВт*год. (без урахування ПДВ).

Отже, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Водночас, до подання прокурором заяви про зміну предмету позову, відповідач стверджував, що з урахуванням положень чинного процесуального законодавства відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального некомерційного підприємства Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради, в зв`язку з чим 17 липня 2023 року до суду від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

У відповіді на первісний відзив (т 1. а.с. 180-188) прокурор вказував, що з урахуванням змін, внесених Законом №2120-ІХ до Цивільного кодексу України позовну давність не пропущено.

Документи, що стали підставою для внесення змін у договір не містять інформації про ціну електроенергії на ринку та не підтверджують коливання цін на електричну енергію у відповідні періоди.

Середньозважені ціни на електричну енергію станом на момент укладення додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року були меншими ніж ті, що існували на дату укладення договору про закупівлю, що свідчить про зниження цін на ринку електроенергії у період з січня по березень 2020 року та виключає правові підстави для підвищення у цей проміжок часу договірної ціни.

Підвищення ціни на товар за додатковими угодами №3 від 31 липня 2020 року та №6 від 30 листопада 2020 року до договору №17150-20 від 08 січня 2020 року не відповідає зміні тарифів.

Договором не передбачено порядку зміни ціни у разі зміни тарифу на передачу електроенергії, а тому зміна істотних умов договору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі у спірних правовідносин суперечить Закону.

Крім того, прокурор зазначає, що постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1998 від 04 листопада 2020 року, №1329 від 11 липня 2020 року набрали чинності вже після укладення додаткових угод.

Окрім того, прокурор звертає увагу суду на висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування Закону України Про публічні закупівлі, сформульований у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, за змістом якого підвищення вартості на товар у порівнянні з договором про закупівлю на 10% є максимальним лімітом зміни ціни, незалежно від кількості підписаних додаткових угод, що передбачають таку зміну.

У зв`язку з чим, прокурор вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

У відзиві на уточнену позовну заяву (а.с. 30-36, т. 2) відповідач вказував, що Закон України Про публічні закупівлі встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст.36 Закону України Про публічні закупівлі.

Водночас, ст.37 Закону України Про публічні закупівлі передбачено, зокрема, що договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсності правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Оскаржувані додаткові угоди укладені за згодою сторін та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вимога прокурора, щодо стягнення коштів на користь Звягельської міської ради Житомирської області суперечать чинному законодавству, оскільки стороною спірних правочинів є саме Комунальне некомерційне підприємство Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради, яке сплачувало бюджетні кошти та є розпорядником бюджетних коштів за відповідним бюджетним фінансовим зобов`язанням.

У відповіді на відзив (т. 2 а.с. 10-13) прокурор посилався на правові висновки Верхового Суду викладені у постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 та зокрема, зазначав, що незаконне та неефективне використання комунальною установою чи підприємством бюджетних коштів створює підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, якому такі установа чи підприємство підконтрольні.

Позовні вимоги прокурора у даній справі ґрунтуються саме на факті неефективного витрачання підконтрольним Звягельській міській раді комунальним некомерційним підприємством бюджетних коштів, а тому цей орган місцевого самоврядування, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1907/21, є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в розумінні статті 23 Закону України Про прокуратуру.;

Комунальне некомерційне підприємство Звягельська багатопрофільна лікарня є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків Новоград-Волинського міськрайонного територіального медичного об`єднання. Засновником та власником підприємства є Звягельська міська рада. Підприємство є об`єктом комунальної власності Звягельської міської територіальної громади, підпорядковане та підзвітне засновнику. Органом управління є виконавчий комітет Звягельської міської ради.

Безпідставно сплачені бюджетні кошти за електричну енергію в подальшому будуть стягнуті та перераховані до доходів загального фонду міського бюджету Звягельської міської ради, з якого фактично були витрачені, оскільки іншого порядку повернення коштів не визначено.

У зв`язку зі зміною предмету позову відпали підстави для подальшої участі у даній справі Комунального некомерційного підприємства Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради у якості позивача, оскільки останній не є отримувачем спірних коштів та, окрім того, не становить собою особу, уповноважену на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади відповідно до правової позиції Верховного Суду.

У відповіді на відзив (т. 2 а.с. 50-52) прокурор з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №924/491/19, від 04.08.2021 у справі №927/994/20 вказував, що у разі неправомірного укладення додаткових угод до договору про закупівлю у період дії Закону України Про публічні закупівлі, в редакції чинній до 19.04.2020 року, такі додаткові угоди є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними судом.

Інші додаткові угоди до договору про закупівлю, що укладені після 19.04.2020 року не можуть розцінюватися нікчемними внаслідок відсутності прямої вказівки про це у законі (постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №924/197/21, від 22.02.2022 у справі №917/1062/21), а тому вимоги про визнання їх недійсними є належним способом захисту порушених інтересів держави.

Правова оцінка правомірності укладених додаткових угод має надаватися судом не у цілому, а кожній додатковій угоді окремо.

В судовому засіданні, яке відбулося 09 квітня 2024 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/874/23.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор обґрунтовуючи свої вимоги зазначав, що при укладенні додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року до договору №Е/150-20 від 08 січня 2020 року сторонами було порушено п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі в редакції чинній станом на 23 березня 2020 року, оскільки ціни на електроенергію на ринку в цей період не збільшувалися.

Додаткові угоди №4 від 28 вересня 2020 року та №5 від 29 вересня 2020 року до цього ж договору, якими сторони підвищили ціни на товар, не відповідають положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Водночас укладаючи додаткові угоди №3 від 31 липня 2020 року та №6 від 30 листопада 2020 року, сторонами було порушено вимоги п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, оскільки умовами договору не було передбачено порядку зміни ціни договору у разі зміни тарифу на передачу електричної енергії.

Крім того підвищення ціни на товар за додатковими угодами №№3, 6 не відповідає зміні тарифів.

Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1998 від 04 листопада 2020 року, №1329 від 11 липня 2020 року, на підставі яких сторонами були укладені спірні додаткові угоди №№3, 6 набрали чинності вже після укладення цих угод.

Відтак, прокурор стверджує, що спірні правочини суперечать Закону України Про публічні закупівлі, підлягають визнанню недійсними, а грошові кошти в сумі 232 259 грн. 62 коп. слід стягнути з відповідача на користь Звягельської міської ради на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи 08 січня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв (постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №Е/150-20, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу.

Згідно п. 2.1. вищевказаного договору за цим договором постачальник зобов`язувався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач - оплачувати постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до комерційної пропозиції №1, яка є додатком №2 до договору, ціна за спожиту електричну енергію у 2020 році за 1 кВт/год., без урахування тарифів на її розподіл та з урахуванням актуального тарифу передачі, встановленого НКРЕКП на момент підписання договору становить 1,79 грн., в тому числі ПДВ 20%. Загальний обсяг постачання електричної енергії становить 900 000 кВт/год.

Згідно з п.4 комерційної пропозиції №1 зміна ціни можлива за умови дотримання вимог Закону України Про публічні закупівлі, при цьому коливання ціни на ринку повинно бути підтверджено відповідним висновком або висновком Торгово-Промислової палати або ДП Держзовнішінформ або іншим компетентним органом, при цьому протягом дії договору можуть бути використані висновки лише одного із органів, також коливання для висновків може братись лише по одному сегменту ринку електричної енергії.

Відповідно до п.14 комерційної пропозиції №1, договір діє з дати його укладення та до 31 грудня 2020 року.

В подальшому, 23 березня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2, згідно умов якої збільшено з 01 березня 2020 року ціну на електроенергію до 1,954 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 кВт/год.

Додаткову угоду №2 було укладено сторонами з посиланням на п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, у зв`язку з коливанням цін на електроенергію на ринку.

Внаслідок укладення зазначеної додаткової угоди ціна за одиницю електроенергії підвищилася на 9,16% від початкової ціни.

У зв`язку зі зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії, на підставі постанови НКРЕКП №1329 від 11 липня 2020 року, сторони уклали додаткову угоду №3 від 31 липня 2020 року, умовами якої ціну на електроенергію підвищено до 2,055796 грн. за 1 кВт/год., тобто на 14,85% відносно ціни, встановленої договором №Е/150-20 від 08 січня 2020 року.

Додатковою угодою №4 від 28 вересня 2020 року сторони встановили, що з 01 вересня 2020 року ціна за електроенергію становить 2,230539 грн. за 1 кВт/год.

Тобто ціна зросла на 24,61%.

Наступного дня, 29 вересня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду №5, якою сторони з 10 вересня 2020 року змінили ціну на електроенергію до 2,453593 грн. за 1 кВт/год., тобто на 37,07% від первісної ціни.

Додатковою угодою №6 від 30 листопада 2020 року сторони на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі встановили ціну на електроенергію у розмірі 2,54 грн. за 1 кВт/год.

Тобто ціна зросла на 41,90% у порівнянні з умовами договору про закупівлю.

Пунктом 13.8 договору встановлено, що у випадку коливання ціни електричної енергії в бік збільшення постачальник має право письмово звернутися до споживача з відповідною пропозицією. При цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована та документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на яку постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на день укладення цього договору (допускається надання документального підтвердження щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в межах 10 днів щодо дати укладення цього договору) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення постачальника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою або органами Державної статистики. У випадку прийняття споживачем рішення щодо внесення змін до цього договору, у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена сторонами у момент укладення цього договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього договору, та якщо такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення постачальника щодо зміни ціни та середньоринкової ціни (діапазоном цін тощо) за одиницю товару на момент укладення цього договору або станом на момент внесення змін до цього договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього договору були здійснені сторонами раніше. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, а так само не раніше ніж через 30 днів після укладення цього договору.

Отже, сторонами при укладенні договору про закупівлю було узгоджено порядок внесення змін до договору, зумовлених коливанням цін на ринку електричної енергії.

Судом встановлено, що з 15 березня 2023 року Комунальне некомерційне підприємство Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання перейменовано на Комунальне некомерційне підприємство Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради та змінено місцезнаходження юридичної особи: 11700, Житомирські область, Звягельський район, м. Звягель, вул. Наталії Оржевської, 13.

Зазначені зміни в найменуванні та місцезнаходженні юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у встановленому Законом порядку, що підтверджується Витягом із зазначеного реєстру від 15 березня 2023 року.

Вказаний факт також підтверджується рішенням Звягельської міської ради від 23 лютого 2023 року №763 Про перейменування Комунального некомерційного підприємства Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання та Статутом Комунального некомерційного підприємства Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради, в якому п.п. 1.3, 1.4 передбачено, що підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків Новоград-Волинського міськрайонного територіального медичного об`єднання; засновником, власником підприємства є Звягельська міська рада; підприємство є об`єктом комунальної власності Звягельської міської територіальної громади, є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлено Законом України Про публічні закупівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції закону чинного станом на момент укладення додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року) цей Закон застосовується:

до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень;

до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору.

Принципи здійснення публічних закупівель наведено в ст. 3 Закону України Про публічні закупівлі, якою визначено, що закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників та максимальної економії та ефективності.

Частиною першою статті 12 Закону України Про публічні закупівлі встановлено, що закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі.

Вартість предмета закупівлі становить 2 106 000 грн. 00 коп.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону чинного станом на момент укладення додаткової угоди №2) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі).

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 37 вищевказаного Закону (в редакції Закону чинного станом на момент укладення додаткової угоди №2) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.

Отже, договори, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону Про публічні закупівлі, є нікчемними в силу закону і не потребують визнання їх недійсними судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

З аналізу зазначених положень Закону України Про публічні закупівлі слідує те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України.

Відтак, якщо спеціальною нормою права (частиною 4 статті 36 Закону) заборонено укладення договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім визначеного переліку, то внесення змін до такого договору всупереч положенням частини 4 статті 36 Закону, означатиме нікчемність таких змін до договору відповідно до частини 1 статті 37 Закону.

В даному випадку, сторони, укладаючи додаткову угоду №2 керувалися положенням п.2 ч.4 ст.36 Закону України Про публічні закупівлі, яка допускає зміну ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2020 року на адресу Комунального некомерційного підприємства Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання надійшов лист від відповідача за №1103/2020 від 11 березня 2020 року, в якому зазначалося про зростання ціни на електричну енергію на ринку України в березні 2020 року відносно лютого 2019 року та було запропоновано замовнику укласти додаткову угоду, проект якої був долучений до листа, як необхідну умову подальшого безперебійного постачання електроенергії.

До даного листа постачальником також було долучено експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати №О-192/02 від 10 березня 2020 року (т.1 а.с.44), у якому наводяться дані ДП Оператор ринку про ціну на електричну енергію в період базового навантаження - постачання за 10 днів березня відносно лютого 2020 року в цілому та відповідно до цих показників вартість електроенергії збільшилася на 11,17%.

Саме на підставі листа ТОВ Енергогазрезерв №1103/2020 від 11 березня 2020 року та долученого до нього експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати між сторонами було укладено спірну додаткову угоду №2 від 23 березня 2020 року до договору №Е/150-20 від 08 січня 2020 року.

Судом враховано, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

Виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків, яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації.

Таким чином, довідки та експертні висновки Торгово-промислової палати України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Проте, в даному випадку суд погоджується з доводами прокурора, що експертний висновок Торгово-промислової палати України не містить даних щодо середньоринкової ціни за одиницю товару на день укладення договору (08 січня 2020 року) або в межах 10 днів щодо дати укладення цього договору.

Водночас, згідно з інформацією оприлюдненою на офіційному веб-сайті https://www.oree.com.ua/index.php/indexes середньозважена ціна на електричну енергію ринку на добу наперед по ОЕС України станом на 08 січня 2020 року становила 1397,42 грн.*Мвт/год., 11 березня 2020 року - 1354,04 грн.*Мвт/год., 20 березня 2020 року - 1359,84 грн.*Мвт/год., 23 березня 2020 року - 1371,24 грн.*Мвт/год., 28 вересня 2020року - 1486,48 грн.*Мвт/год., 29 вересня 2020 року - 1509,84 грн*Мвт/год.

Тобто, середньозважені ціни на електричну енергію, станом на дату укладення додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року були меншими за ціни, які були на ринку станом на дату укладення договору про закупівлю.

Отже, обставини справи свідчать, що підстав для укладення додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року до договору від 08 січня 2020 року не було, оскільки вартість електроенергії в цей період не збільшилася.

Водночас судом враховано, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю і зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Водночас, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року зі справи №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого ст. 36 Закону Про публічні закупівлі, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону Про державні закупівлі нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Верховний Суд вказує, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону Про публічні закупівлі, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують значне коливання (зростання) ціни на ринку, що призводило для постачальника виконання договору за первісною ціною вочевидь невигідним або збитковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року зі справи №916/3156/17 погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Отже, суд дійшов висновку, що додаткова угода №2 від 23 березня 2020 року є недійсною в силу Закону, вона не породжує жодних правових наслідків для сторін, а тому вимога прокурора про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 23 березня 2020 року до договору постачання електричної енергії задоволенню не підлягає.

Проте, судом враховано, що нікчемність додаткової угоди №2 означає, що зобов`язання сторін регулюються договором без з урахуванням змін, внесених вказаною додатковою угодою, а тому поставка товару з 08 січня 2020 року по 31 липня 2020 року (з 01 серпня 2020 року змінилася ціна на товар за додатковою угодою №3 від 31 липня 2020 року) мала відбуватися за ціною 1,79 грн. з ПДВ за 1кВт/год.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків (постанова КЦС ВС від 21.04.2021 у справі № 552/6997/19).

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

При цьому судом було враховано відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду наведений у постанові від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22.

У процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

(Велика Палата Верховного Суду у справі №904/5726/19, постанова від 15 червня 2021 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином помилкове посилання прокурора на ч.1 ст.670 ЦК України, в частині вимог про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином, не впливає на результати розгляду даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі нікчемної додаткової угоди №2 Комунальним некомерційним підприємством Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання відповідачу було сплачено 487 831 грн. 73 коп. за 249,658 тис.кВт/год., за ціною 1,954 грн. за 1 кВт/год., що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 49- 52, т. 1).

Водночас, з урахуванням ціни встановленої договором відповідач мав право отримати за 249,658 тис.кВт/год. електроенергії грошові кошти в розмірі 446 887 грн. 82 коп. (1,79 за 1 кВт/год. х 249,658 тис.кВт/год. х 1000).

Отже, безпідставно відповідач отримав 40 943 грн. 91 коп. (487 831 грн. 73 коп. - 446 887 грн. 82 коп.).

В зв`язку з чим вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому судом було враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 серпня 2023 року зі справи №924/1283/21, а також ті обставини, що згідно п. 1.4. Статуту Комунального некомерційного підприємства Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради засновником, власником підприємства є Звягельська міська рада. Підприємство є об`єктом комунальної власності Звягельської міської територіальної громади. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику.

Згідно п. 5.3. Статуту джерелами формування майна та коштів підприємства є, зокрема,:

кошти бюджетів всіх рівнів (п.5.3.2. Статуту);

власні надходження підприємства; кошти від здачі в оренду майна, закріпленого на праві оперативного управління; кошти та інше майно, одержані від реалізації послуг; кошти отримані від розміщення тимчасово вільних коштів підприємства на депозитах у фінансових установах (п. 5.3.3. Статуту);

цільові кошти (5.3.4. Статуту);

кошти, отримані за договором з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (5.3.5. Статуту).

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Отже, саме позивач здійснює управління підпорядкованими установами, підприємствами, організаціями та закладами охорони здоров`я, організацію їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Наслідком порушення вимог Закону Про публічні закупівлі є нераціональне використання саме бюджетних коштів.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб.

Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Щодо застосування строків позовної давності судом враховано наступне:

З позовом прокурор звернувся до місцевого господарського суду 21 червня 2023 року (т.1 а.с. 123).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред`являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину.

Отже, для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України. Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, пов`язується саме з початком виконання нікчемного правочину, незалежно від того, чи був такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину (Постанова КЦС ВС від 21.09.2022 в справі № 638/16768/19).

Прокурор не зазначає в позові коли саме йому стало відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладання сторонами договору 23 березня 2020 року нікчемного правочину.

Водночас судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із наступними змінами і доповненнями) було установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжувалося.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року вирішено розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнити, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COV1D-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Закон №540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови №211 починається саме з 12 березня 2020 року.

Відповідач стверджував, що відповідно до платіжних доручень №541, 542 розрахунок за березень 2020 року за додатковою угодою №2 був здійснений 21 квітня 2020 року, а отже трьох річний строк позовної давності сплив.

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність, є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12 березня 2020 року, а тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20.

Водночас КЦС ВС у постанові від 01.12.2021 у справі №373/651/20 дійшов висновку, що оскільки днем звернення до суду в межах позовної давності було 01.04.2020, а Закон № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020, з огляду на встановлені карантинні обмеження, які діяли на час позовної давності, вимоги ст. 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, а також встановлені судами обставини, обґрунтованим є висновок про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Отже, існує суперечлива судова практика щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б спливти під час дії карантину, затвердженого Постановою № 211, але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12.03.2020 по 02.04.2020.

Водночас судом враховано, що в даній справі не залежно від доводів відповідача, ні станом на 12 березня 2020 року, ні станом на 02 квітня 2020 року строк давності за даним позовом не сплив та в подальшому був продовжений в силу наведеного вище Закону.

Крім того, Законом України №2120-ІХ від 15 березня 2023 року Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу було доповнено п. 19, у відповідності до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Водночас, Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX (який набрав чинності 30 січня 2024 року) пункт 19 викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск прокурором позовної давності за вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Щодо решти вимог судом враховано наступне:

Законом України Про внесення змін до Закону України Про публічні закупівлі та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель від 19 вересня 2019 року №114-IX, який вводиться в дію з 19 квітня 2020 року Закон України Про публічні закупівлі викладено у новій редакції.

Отже, до вимог про визнання недійсними додаткових угод №3 від 31 липня 2020 року, №4 від 28 вересня 2020 року, №5 від 29 вересня 2020 року, №6 від 30 листопада 2020 року застосовуються положення Закону України Про публічні закупівлі в редакції Закону від 19 вересня 2019 року №114-IX.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону чинної на момент укладення додаткових угод №№3-6) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Разом з тим, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 та постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Вказані правові висновки не суперечать тим, які містяться в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715св19), від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження № 61-15537св19).

При цьому судом враховано правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року зі справи № 125/2157/19.

Водночас КЦС ВС у своїй постанові від 30 липня 2020 року у справі №670/23/18 вказав, що за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Відповідно до ч. 7 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Оскільки прокурором позов про визнання правочинів недійсними пред`явлено в інтересах держави в особі Звягельської міської ради Житомирської області лише до однієї сторони договору - товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, то суд з урахуванням вищенаведених правових висновків вважає за необхідне у задоволенні позову керівника Звягельської окружної прокуратури про визнання недійсними додаткових угод №№3-6 до договору відмовити.

Дані обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові прокурору в цій частині, а тому інші докази та доводи учасників справи судом не оцінюються та до уваги не приймаються.

Як наслідок не підлягає задоволенню похідна вимога прокурора про стягнення 191 315 грн. 71 коп. грошових коштів на користь Звягельської міської ради.

Щодо питання представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити, що стаття 23 Закону України Про прокуратуру визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 звернула увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що Звягельською окружною прокуратурою проінформовано Звягельську міську раду про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів шляхом звернення до суду з відповідним позовом та повідомити прокуратуру до 28 лютого 2023 року про вжиті заходи, з наданням копій документів, що підтверджуються листом Звягельської окружної прокуратури від 08 лютого 2023 року за № 54-84-638 вих23 (а.с.110-111, т. 1).

Однак, незважаючи на виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які призвели до безпідставного витрачання бюджетних коштів, Звягельська міська рада з відповідним позовом не зверталася, та не заперечувала щодо намірів Звягельської окружної прокуратури звернутися до суду в інтересах держави, що підтверджено листом від 15 березня 2023 року №04/438.

Отже, враховуючи нездійснення Звягельською міською радою в розумні строки заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів громади, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, а тому підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, вул. Смілянська, 127, каб. 1, м. Черкаси, ідентифікаційний код 36860996 на користь Звягельської міської ради Житомирської області, вул. Шевченка, 16, м. Звягель, Житомирської області, ідентифікаційний код 13576983 - 40 943 грн. 91 коп. коштів.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, вул. Смілянська, 127, каб. 1, м. Черкаси, ідентифікаційний код 36860996 на користь Житомирської обласної прокуратури, вул. Святослава Ріхтера, 11, м. Житомир, Житомирської області, ідентифікаційний код 02909950 614 грн. 21 коп. судового збору.

4.В решті вимог в позові відмовити.

Видати відповідні накази після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 19 квітня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович