Постанова

від 03.04.2024 по справі 906/5/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/5/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н. Ю.,

Райгородоцької сільської ради - Самчика М. Ю.,

Відділу освіти, культури, молоді та

спорту Райгородоцької сільської ради -не з`явився,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Павлюк А.В» - Могильницької І. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 (у складі колегії суддів: Саврій В. А. (головуючий), Крейбух О. Г., Тимошенко О. М.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023 (суддя Сікорська Н. А.)

у справі № 906/5/23

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької територіальної громади в особі Райгородоцької сільської ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Райгородоцької сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлюк А. В»

про визнання недійсним договору оренди та повернення нежитлових приміщень,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Керівник Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької територіальної громади в особі Райгородоцької сільської ради та Відділу освіти, культури, молоді та спорту Райгородоцької сільської ради (далі - Відділ освіти, культури, молоді та спорту) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлюк А. В.» (далі - ТОВ «Павлюк А. В.») про визнання недійсним договору оренди від 14.07.2022 № 2 та зобов`язання відповідача повернути нежитлові приміщення Райгородоцікій сільській територіальній громаді в особі Райгородоцької сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог, зокрема, частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», оскільки в оренду суб`єкту господарювання передано майно навчального закладу для цілей, не пов`язаних із освітнім процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є підставою для визнання його недійсним та повернення майна.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2023 року Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 906/5/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.11.2023.

ТОВ «Павлюк А. В.» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Райгородоцька сільська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних судових рішень правильно застосували норми матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 906/5/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1173/22.

04.03.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2024 поновлено провадження у справі № 906/5/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.04.2024.

Відділу освіти, культури, молоді та спорту у судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Відділу освіти, культури, молоді та спорту ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що Відділ освіти, культури, молоді та спорту не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Відділу освіти, культури, молоді та спорту.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Офісу Генерального прокурора, Райгородоцької сільської ради, ТОВ «Павлюк А. В.», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Райгородоцької сільської ради від 14.12.2020 № 36 «Про надання дозволу на прийняття у комунальну власність закладів освіти» надано згоду на прийняття зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ Бердичівського району у комунальну власність Райгородоцької сільської ради Бистрицького закладу загальної середньої освіти (ЗОШ) І-ІІІ ступенів Райгородоцької сільської ради (вул. Ватутіна, 1а, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область) (підпункт 5.1 пункту 5).

Відповідно до пункту 7 зазначеного рішення Бистрицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Райгородоцької сільської ради передано в оперативне управління та на баланс Відділу освіти, культури, молоді та спорту.

За інформацією Бердичівської районної державної адміністрації (лист від 08.08.2022 № 01-9/1249) 29.12.2020 все нерухоме майно, основні засоби, нематеріальні активи (враховуючи документацію по Бистрицькій ЗОШ) майнового комплексу Бистрицької ЗОШ І-ІІІ ступенів за актом прийому-передачі майна передано у власність Райгородоцької сільської ради.

Рішенням Райгородоцької сільської ради від 24.09.2021 № 395 «Про деякі питання управління майном комунальної власності» (з урахуванням змін внесених рішенням від 03.12.2021 № 487) надано згоду на передачу в оренду майна з проведенням аукціону, зокрема, приміщення бувшої школи за адресою: вул. Молодіжна (Ватутіна), 1а, с. Бистрик. Орендодавцем зазначеного майна визначено Відділ освіти, культури молоді та спорту.

Рішенням Райгородоцької сільської ради від 03.12.2021 № 483 «Про перейменування та затвердження Статутів у новій редакції» перейменовано Бистрицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Райгородоцької сільської ради (вул. Ватутіна, 1а, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 22054597) на Бистрицький ліцей Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, право комунальної власності на школу, загальною площею 531,0 кв. м, за адресою: вул. Ватутіна, 1а, с. Бистрик, зареєстровано за Райгородоцькою сільською радою 15.02.2022.

Відповідно до звіту № 06/05 про визначення ринкової вартості майна - комплексу будівель по вул. Молодіжна, 1а, с. Бистрик, загальна вартість об`єкту оцінки станом на 30.04.2022 становить 168 945,00 грн.

На підставі наказу Відділу освіти, культури, молоді та спорту від 13.06.2022 № 29-ОД в системі Prozorro було розміщено оголошення про проведення аукціону з передачі в оренду комунального майна, а саме: приміщення бувшої школи та допоміжних будівель, за адресою: вул. Молодіжна (Ватутіна), 1а, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область.

За результатами електронного аукціону, 14.07.2022 між Відділом освіти, культури, молоді та спорту (орендодавець) та ТОВ «Павлюк А.В.» (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності № 2, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування об`єкти нерухомого майна комунальної власності Райгородоцької сільської ради, а саме: приміщення бувшої школи літ. А-1 загальною площею 531,0 кв. м; їдальня літ. В-1 загальною площею 45,2 кв. м; погріб літ. Г-1 загальною площею 19,9 кв. м; сарай літ. Д загальною площею 19,5 кв. м; сарай літ. Е загальною площею 23,6 кв. м; вбиральня літ. Ж загальною площею 20,8 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Молодіжна (Ватутіна), 1а, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область, для комерційного використання з метою надання послуг, пов`язаних з навчально-виховним процесом (консультування з питань агрономії та економіки сільського господарства) (пункт 1.1).

Цей договір укладено строком на 4 роки 11 місяців, що діє з 14.07.2022 до 14.06.2027 включно (пункт 10.1 договору).

Судами попередніх інстанцій установлено, що в матеріалах справи також наявні такі докази:

- лист Райгородоцької сільської ради від 03.08.2022 № 529, у якому зазначено, що об`єкт оренди перебував в аварійному стані та потребував ремонту, про що було вказано в оголошенні про проведення аукціону; з метою забезпечення якісного освітнього процесу в с. Бистрик розроблено проект будівництва «Реконструкція адмінбудівлі за адресою: вул. Шевченка, 17а, с. Бистрик, під заклад загальної середньої освіти на 144 місць;

- лист Райгородоцької сільської ради від 01.09.2022 № 607, у якому зазначено, що навчальний заклад Бистрицький ліцей не ліквідовано, він функціонує та надає освітні послуги тимчасово в приміщенні закладу дошкільної освіти «Сонечко» за адресою: вул. Молодіжна, 1Б, с. Бистрик; по завершенню будівництва нового приміщення за адресою: вул. Шеченка, 17А, с. Бистрик, ліцей буде переміщено за новою адресою;

- лист Райгородоцької сільської ради від 02.09.2022 № 39, у якому зазначено, що в 2021-2022 роки навчальний процес у приміщенні за адресою: вул. Молодіжна, 1а, с. Бистрик, не проводився; для проведення навчального процесу у 2022-2023 роки зараховано на навчання 104 учні; найближче розташована школа - гімназія № 11 м. Бердичева по вул. Бистрицькій;

- лист Райгородоцької сільської ради від 12.09.2022 № 642, у якому зазначено, що приміщення Бистрицької ЗОШ перебуває в аварійному стані та не використовується для навчальних (освітніх) потреб з 01.09.2012.

- лист Бердичівської районної військової адміністрації від 15.09.2022 № 01-9/1526, у якому зазначено, що найближче розташована школа до школи за адресою: вул. Молодіжна, 1а, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область, знаходиться на відстані близько 9 кілометрів за адресою: вул. Бистрицька, 32/21, м. Бердичів, Житомирська область;

- копія звіту від 23.04.2012 № 16297019-08-04-0044.12 про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта - Бистрицька ЗОШ І-ІІІ ступенів, згідно з яким за результатами проведення технічного обстеження встановлена невідповідність будівлі вимогам надійності і безпечності експлуатації, неможливість її безпечної експлуатації; за несучою здатністю та експлуатаційними властивостями конструктивних елементів будівля майстерні та будинок вчителя відносяться до ІV стану - аварійний; нежитлова громадська будівля Бистрицької ЗОШ І-ІІІ ступенів відноситься до ІІІ стану - непридатний до експлуатації (мають місце дефекти й пошкодження, які знижують несучу здатність); зауважено, що нормативний термін експлуатації для громадських будівель на час проведення обстеження встановлено 100 років, будівлі які обстежувалися, експлуатуються за цільовим призначенням орієнтовно 83 роки та збудовані більше 100 років тому, що свідчить про закінчення їх граничного терміну нормативної та безпечної експлуатації; зазначено, що для забезпечення першочергових заходів безпеки слід вивести людей із зони можливого обвалення, негайно припинити експлуатацію, вжити заходів щодо огородження будівель та небезпечної зони для унеможливлення доступу людей.

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі в особі Райгородоцької територіальної громади в особі Райгородоцької сільської ради та Відділу освіти, культури, молоді та спорту з відповідним позовом, обґрунтував позовні вимоги тим, що передані в оренду нежитлові приміщення не використовуються відповідачем за освітнім процесом або для надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговування учасників освітнього процесу, що суперечить вимогам законодавства про освіту та є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним і повернення майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні нежитлові приміщення на час передачі їх в оренду відповідачу перебували в аварійному стані і закладом освіти не використовувались, тому дійшов висновку, що прокурором не доведено недотримання сторонами чинного законодавства під час укладення оспорюваного правочину, а отже не доведено існування обставин, які відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, який доповнює норми законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про освіту», деталізує їх та дозволяє укладення оспорюваного договору (частина 4 стаття 29).

У поданій касаційній скарзі прокурор, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 203, 2015 ЦК України, статті 80 Закону України «Про освіту», статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та неврахування висновків щодо застосування цих норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано, що господарська діяльність відповідача не пов`язана з освітнім процесом; невикористання освітнім закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним оспорюваного договору; заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Також прокурор у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 9 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Касаційне провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1173/22, за результатами якого висловлено висновки щодо застосування положень Закону України «Про освіту» при вирішенні спорів про визнання недійсними, як оспорюваних правочинів, договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки щодо застосування положень Закону України «Про освіту» у подібних правовідносинах також були висловлені Верховним Судом у постановах від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22 після подання прокурором касаційної скарги у справі, що розглядається.

Такі висновки в силу частини 4 статті 300 ГПК України підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справах № 917/1173/22, № 924/391/23, № 910/14998/22 та у справі № 906/5/23, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначених вище постановах.

Переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходить із такого.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

У частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Чинний на час укладення оспорюваного договору оренди Закон України «Про освіту» містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу, можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Такі висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Крім того, як зауважив Верховний Суд (постанова від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22) статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» чітко передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам загальної середньої освіти, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про освіту» та Законом України «Про повну загальну середню освіту», а тому у спірних правовідносинах імперативна норма частини 4 статті 80 спеціального Закону України «Про освіту» підлягає пріоритетному застосуванню.

При цьому, Верховним Судом також зазначено, що відповідно до цієї ж статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами, а тому надання судом у спірних правовідносинах переваги приписам підзаконних нормативно-правовим актів (зокрема, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна чи Санітарному регламенту для закладів загальної середньої освіти) над положеннями Закону України «Про освіту» є помилковим.

Ураховуючи наявність сформованого Верховним Судом висновку щодо застосування абзацу 9 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, відсутні підстави для формування повторно зазначеного прокурором у касаційній скарзі висновку Верховного Суду.

З огляду на викладене висновки, викладені у оскаржуваних судових рішенням про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди від 14.07.2022 № 2 не відповідають висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У зв`язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанцій та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідають, а отже їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

У справі, що розглядається, рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, відмовлено у задоволенні позовної вимогу про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, у зв`язку з чим відмовлено і у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання повернути нежитлові приміщення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначати, що позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути нежитлові приміщення Райгородоцікій сільській територіальній громаді в особі Райгородоцької сільської ради має бути вирішена судом з урахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 щодо застосування реституції у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти.

Відповідно до частин 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи наведене, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, що, у свою чергу, зумовлює скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, у тому числі надати оцінку доводам прокурора щодо мети використання відповідачем орендованих нежитлових приміщень з урахування видів його господарської діяльності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого, з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.06.2023 у справі № 906/5/23 скасувати.

3. Справу № 906/5/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко