Постанова

від 17.04.2024 по справі 904/1422/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1422/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 (головуючий - Мороз В.Ф., судді - Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2023 (суддя Кеся Н.Б.) у справі

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації), 2. Державного підприємства "Дніпровський державний цирк"

до: 1. Дніпровської міської ради, 2. Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про скасування рішення міської ради, державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на них

(за участю представників: прокурор - Круш Т.О., відповідача-1 - Риженко М.С., Ревта Д.Л.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. У постійному користуванні державного підприємства "Дніпровський державний цирк" (далі - Цирк, позивач-2) перебуває земельна ділянка, площею 2,3989 га з кадастровим номером 1210100000:03:341:0004 для фактичного розміщення цирку з категорією землі житлової та громадської забудови (державний акт ЯЯ №046797 від 19.10.2004).

2. Дніпропетровська обласна державна адміністрація (далі - Дніпровська ОДА, позивач-1) розпорядженням від 15.06.2021 № Р-575/0/3-21 надала згоду на поділ вказаної земельної ділянки на три земельні ділянки без зміни цільового призначення.

3. Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.12.2021 №Р-987/0/3-21 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 2,3989 га, кадастровий номер 1210100000:03:341:0004, на три земельні ділянки: із кадастровим номером 1210100000:03:341:0009 площею 0,2881 га, із кадастровим номером 1210100000:03:341:0007 площею 0,1914 га, із кадастровим номером 1210100000:03:341:0008 площею 1,9194 га.

4. В Державному земельному кадастрі щодо вказаних земельних ділянок містяться наступні відомості:

для земельної ділянки площею 1,9194 га, кадастровий номер 1210100000:03:341:0008 - землі житлової та громадської забудови, вид використання: для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування;

для земельних ділянок площами 0,2881 га та 0,1914 га з кадастровими номерами 1210100000:03:341:0009, 1210100000:03:341:0007 - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною із отриманням прибутку; вид використання: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (далі - спірні земельні ділянки).

5. 24.01.2022 на підставі рішень приватного нотаріуса №63120054 та № 63123561 проведено державну реєстрацію речових прав на спірні земельні ділянки, а саме: права державної власності за Дніпропетровською ОДА та право постійного користування за Цирком.

6. Рішенням від 23.02.2022 № 191/16 Дніпровська міська рада (далі - Міськрада, відповідач-1) за результатом розгляду клопотань Цирку надала згоду на передачу спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

7. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА та Цирку до Міськради та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Держгеокадастр) про: (1) визнання незаконним та скасування рішення Міськради від 23.02.2022 № 191/16 (далі - спірне рішення); (2) скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі; (3) скасування державної реєстрації права постійного користування Цирку та права державної власності за Дніпропетровською ОДА на спірні земельні ділянки, проведену на підставі рішень приватного нотаріуса від 28.01.2022 № 63120054, № 63123561.

8. Прокурор посилається на те, що спірне рішення прийнято Міськрадою із порушенням вимог статті 117 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки землі державної власності, що перебувають у постійному користуванні державних підприємств, не можуть передаватися у комунальну власність без відповідного рішення власника - позивача-1.

9. При цьому державна реєстрація спірних земельних ділянок та державна реєстрація речових прав на них проведені з порушенням вимог статей 19, 20, 92, 117 ЗК України, оскільки власник не приймав рішення про зміну виду цільового використання земельних ділянок з «фактичного розміщення цирку» на «будівництво та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною із отриманням прибутку».

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2023 позов прокурора в інтересах держави в особі Цирку залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України. Позов прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА залишено без задоволення.

11. Суд першої інстанції констатував відсутність в діях відповідача-2 порушення порядку зміни цільового призначення земель та відсутність підстав для скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок та речових прав на них. У свою чергу спірне рішення Міськради не має наслідком зміну форми власності спірних земельних ділянок, а отже не порушує вимог статті 117 ЗК України та, відповідно, не порушує прав та інтересів держави в особі позивача-1.

12. Щодо позову в інтересах Цирку, то державне підприємство не є суб`єктом владних повноважень, а отже прокурор не наділений повноваженнями на ініціювання позову в інтересах такої особи.

13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок та речових прав позивачів на них скасовано, провадження у справі в цій частині вимог закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

14. Апеляційний су погодився з висновками місцевого суду стосовно того, що спірне рішення Міськради не створює жодних правових наслідків, не є підставою для зміни форми власності спірних земельних ділянок, а отже не порушує права та інтереси держави та щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі Цирку.

15. Щодо інших позовних вимог, то оскаржувані прокурором реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянок є самостійними позовними вимогами, були здійснені за заявою позивача-2 на виконання відповідних розпоряджень власника - позивача-1. Унаслідок їх проведення не відбулося як зміни форми власності земель, так і їх постійного землекористувача. Отже у цій частині відсутній спір про право між позивачами та визначеним прокурором відповідачем - Держгеокадастром, до якого спрямовані ці вимоги. Такий спір виник внаслідок реалізації державним реєстратором своїх владних управлінських функцій, тобто у сфері публічно-правових відносин, а отже не підвідомчий суду господарської юрисдикції та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Касаційна скарга

16. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову прокурора повністю.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Апеляційний господарський суд передчасно зробив висновок про те, що спір між сторонами має публічно-правовий характер та не врахував висновки Верховного Суду у постановах від 09.08.2023 у справі № 915/86/23 (пункти 6.14-6.23), від 12.12.2023 у справі № 914/305/22 (пункт 43), від 31.10.2023 у справі № 904/3805/22 (пункти 24-28), у яких суди розглядали позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як спір приватно-правового характеру. Також апеляційний суд неправильно застосував статті 20, 79-1, 117, 152 ЗК України, без врахування висновків Верховного Суду в постановах від 11.10.2023 у справі № 915/1604/21 (пункт 6.30), від 19.09.2023 у справі № 902/639/22 (пункт 39) щодо неможливості передання земельних ділянок з державної у комунальну власність за відсутності волевиявлення власника та відсутності у постійного користувача повноважень щодо ініціювання зміни форми власності; від 09.08.2023 у справі № 924/521/21 (пункти 67-70) щодо можливості оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

18. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 20 ЗК України у подібних правовідносинах щодо віднесення новосформованих земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення за відсутності рішення власника.

19. Суди не дослідили зібрані у справі докази (державний акт ЯЯ № 046797 від 19.10.2004, розпорядження Дніпропетровської ОДА від 15.06.2021 № Р-575/0/3-21, від 09.12.2021 № Р-987/0/3-21, рішення Міськради від 23.02.2022 №191/16, лист Дніпропетровської ОДА від 21.02.2023 № 917/0/526-23), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

20. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами цієї справи. Висновки апеляційного суду щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів Цирку, відсутності порушених прав держави внаслідок прийняття Міськрадою спірного рішення є законними та обґрунтованими. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Заява з процесуальних питань

21. Касаційна скарга містить клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України, оскільки ця справа містить виключну правову проблему щодо можливості віднесення новосформованих земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення за відсутності рішення власника.

22. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

23. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

24. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц).

25. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

26. З огляду на те, що доводи, наведені прокурором у клопотанні, не є переконливими, доречними і достатніми, не містять належного обґрунтування існування виключної правової проблеми у цій справі, суд касаційної інстанції відхиляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

28. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

29. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

31. При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

32. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

33. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

34. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

35. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

36. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

37. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався прокурор у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

38. Так, аргумент щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про підвідомчість суду адміністративної юрисдикції спору в частині оскарження реєстраційних дій щодо спірних земельних ділянок прокурор обґрунтовує висновками Верховного Суду у постановах у справах № 915/86/23 та № 914/305/22, у яких суд касаційної інстанції взагалі не вирішував питання юрисдикційної приналежності спорів та не робив будь-яких висновків щодо підвідомчості вирішуваних у відповідних справах спорів.

39. У справі № 915/1604/21 орган Державної податкової служби оскаржував рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду товариству, у справі № 902/639/22 розглядався позов міської ради про витребування землі з чужого незаконного володіння, а в наведених скаржником пункті 6.30 постанови від 11.10.2023 та пункті 39 постанови від 19.09.2023, відповідно, міститься лише цитування судом касаційної інстанції змісту статті 117 ЗК України.

40. У справі № 904/3805/22 розглядався позов міської ради до Держгеокадастру та товариства про скасування державної реєстрації змін до відомостей про земельну ділянку, а в пунктах 24-28 постанови від 31.10.2023 Верховний Суд роз`яснив порядок проведення державної реєстрації змін до відомостей про вид зареєстрованої земельної ділянки та наслідки вчинення такої реєстраційної дії.

41. У справі № 924/521/21 розглядався позов Квартирно-експлуатаційного відділу про визнання недійсним рішень міської ради про проведення інвентаризації земель та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а в наведених скаржником пунктах 67-70 постанови від 09.08.2023 Верховний Суд навів загальний висновок щодо можливості оскарження акту органу місцевого самоврядування як способу захисту права.

42. Разом з тим, слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

43. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

44. Натомість у справі, що переглядається, підставою для відмови прокурору в позові про визнання незаконним та скасування спірного рішення став висновок судів попередніх інстанцій про те, що надання органом місцевого самоврядування згоди на прийняття землі в комунальну власність само по собі не має жодних правових наслідків, не є підставою для зміни форми власності земельних ділянок, а отже не порушує прав держави на землю.

45. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що посилання прокурора на окремі висновки, наведені у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

46. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд констатує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор, стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається.

47. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

48. Отже, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою в частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

49. Стосовно доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини 2 статті 20 ЗК України, колегія суддів зазначає про таке.

50. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

51. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що зі змісту норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

52. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).

53. У разі подання касаційної скарги з наведеної підстави скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

54. Прокурор у цій частині касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини 2 статті 20 ЗК України щодо віднесення новосформованих земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення за відсутності рішення власника.

55. Однак у даній справі суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову в частині скасування рішення Міськради про надання згоди на передачу спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність виключно з підстав недоведення прокурором факту порушення прав та інтересів держави внаслідок прийняття спірного рішення. Натомість в іншій частині позовних вимог (щодо оскарження реєстраційних дій) провадження у справі судом апеляційної інстанції було закрито з тих підстав, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

56. Звідси вказана прокурором у касаційній скарзі норма ЗК України не підлягає застосуванню у цій справі, а отже, відсутня необхідність у формуванні висновку Верховного Суду щодо її застосування.

57. У зв`язку з чим наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

58. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, Верховний Суд зазначає таке.

59. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

60. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

61. Тобто, процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

62. З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердились, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановленого у справі судового рішення згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

64. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

65. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

67. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на прокурора.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 у справі № 904/1422/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.