Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 925/1445/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/1445/22

Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г. М.

Не погоджуюся із висновками колегії суддів Верховного Суду про те, що використання особою нерухомого майна, належного іншій особі, у спірних правовідносинах може бути безкоштовним.

1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

1.1. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача щодо неможливості здійснення нарахування орендної плати по Договору № 634 після закінчення (припинення) його дії (в даному випадку після 14.04.2020), судом до уваги не приймаються, оскільки у даному випадку сторони Договору № 634, керуючись свободою договору, яка закріплена у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та правом визначення на власний розсуд умов договору, передбаченим статтею 628 ЦК України, у пункті 3.10. цього Договору №634 погодили, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

2. Суть окремої думки

2.1. Як встановлено судами, у пункті 3.10. Договору №634 сторони погодили, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

2.2. Разом з тим, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 за аналогічних обставин справи про те, що умовами договору передбачено внесення платежів після закінчення договору оренди дійшов висновку, що положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України) (пункт 9.13 постанови).

2.3. Вважаю, що врахування колегією суддів у справі № 925/1445/22 висновків Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 19.04.2021 зі справи № 910/11131/19 (пункт 4.43 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду), суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, виходячи із наступного.

2.4. Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

2.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 зі справи № 149/1499/18 зазначено, що невиконання відповідачем зобов`язання з повернення разом із сумою позики плати за користування нею, яку сторони у договорі встановили не у процентному співвідношенні до суми позики, стало однією з підстав позову. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимоги про стягнення 300 000,00 грн такої плати, оскільки згідно зі статтею 1048 ЦК України така плата встановлюється лише у вигляді процентів від суми позики, а не у твердій сумі. Перед Великою Палатою Верховного Суду постало питання про те, чи правомірно у договорі позики визначати плату за користування нею у твердій сумі. З огляду на загальнодозвільний принцип правового регулювання та принцип свободи договору відповідь на це питання - позитивна (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду).

2.6. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України) (пункт 19 постанови Великої Палати Верховного Суду).

2.7. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України) (пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду).

2.8. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду).

2.9. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 зі справи № 826/14383/17 зазначено: «статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним» (пункт 67).

2.10. Також належить враховувати, що згідно із положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

2.11. Отже, визначивши, що погоджені сторонами умови договору не мають виконуватися сторонами, Об`єднана палати Касаційного господарського суду фактично нівелювала вказані положення цивільного законодавства, що визначають свободу договору, презумпцію правомірності правочину, та обов`язковість договору, а також вважаю, що наведені висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду суперечать вищезазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вказаних постановах.

2.12. В Україні прийнято та введено у дію Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності". Метою прийняття цього Закону є стимулювання інвестиційної діяльності.

2.13. Водночас нівелювання вищевказаних положень цивільного законодавства, що визначають свободу договору, презумпцію правомірності правочину, та обов`язковість договору, матимуть наслідком перешкоджання інвестиційної діяльності в Україні.

2.14. Крім того, Об`єднана палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 зазначила: «Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно» (пункт 9.12).

2.15. Вважаю, що і такі висновки Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (пункт 9.12 постанови) є помилковими.

2.16. Так, виходячи із таких засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України) майно, яке передано у користування за плату, не може використовуватися безоплатно крім випадків, встановлених законом, або коли сторони погодили безоплатне користування у договорі.

2.17. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц зазначила: «79. За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

80. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

81. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

82. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

83. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.».

2.18 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

2.19 Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що виходячи із принципу jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

3 Висновки

Отже, у справі № 925/1445/22, у якій мною ухвалено окрему думку, судові рішення в частині задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, скасуванню, як це зроблено судом касаційної інстанції, не підлягали. Суд касаційної інстанції міг визначитися про стягнення з відповідача плати за фактичне користування майном до повернення його за актом приймання-передачі або виходячи із умов укладеного між сторонами договору, із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2021 зі справи № 149/1499/18 та від 08.10.2020 зі справи № 826/14383/17, або, виходячи із наведеного принципу jura novit curia(«суд знає закони»), на підставі статті 1212 ЦК України, із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Суддя Г. М. Мачульський