Ухвала

від 16.04.2024 по справі 910/14706/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14706/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Ющенко М. А.,

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2., ОСОБА_3.,

відповідача - Хоруженко В. О., Букорос С. С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 (суддя Л. Шкурдова) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України; 2) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"

про стягнення 51 309 130,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Командування сухопутних військ ЗСУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти") про стягнення неустойки за користування транспортними повітряними суднами у розмірі 51 309 130,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором від 18.06.2003 № 01/2003-06 щодо своєчасного повернення об`єкта оренди - повітряних суден після закінчення договору 31.12.2001, у зв`язку з чим позивач нарахував неустойку за користування повітряними суднами після закінчення договору у заявленій до стягнення сумі на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на користь держави в особі Командування сухопутних військ ЗСУ 25 338 419, 23 грн неустойки за користування транспортними суднами. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи щодо закінчення договору оренди 31.12.2023 та повернення їх тільки у березні-квітні 2022 року, тобто з пропуском строку, дійшов висновку про наявність підстав для нарахування неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Водночас, частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, зважаючи на своє право щодо зменшення пені, беручи до уваги предмет оренди, правовідносини, що склались між сторонами договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи поведінку відповідача, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення нарахованої неустойки на 50 %.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача неустойки, нарахованої за період з 01.01.2022 по березень-квітень, у відповідності до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення наданих в орендне користування за договором повітряних суден.

Суд виходив також з того, що у спірному випадку існує проблематика повернення із оренди повітряних суден як специфічного предмету оренди, що залежить не тільки від волі відповідача, у той час як поведінка орендодавця у спірних правовідносинах не може бути визнана справедливою та добросовісною.

Суд апеляційної інстанції установив відсутність вини орендаря щодо невчасного повернення предмета оренди.

4. Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, прокурор у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 повністю, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2023 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор вважає, що під час ухвалення оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції та Господарським судом м. Києва рішення в частині відмови в задоволенні позову у справі порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 11, 73, 76 -79, 86, 236, 237, 277 Господарського процесуального кодексу, неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносинах - статті 551, 763, частина 6 статті 762, частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статті 233, 291 Господарського кодексу України, не застосовано частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

- від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 08.11.2023 у справі № 911/1714/22, від 01.02.2022 у справі № 908/1627/19 від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19 щодо визначення строку дії договору оренди, припинення договору оренди, наслідків припинення договору оренди та підстав для застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України;

- від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 13.08.2019 у справі № 914/70/18 щодо встановлення підстав та обставин для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України;

- від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 щодо принципу добросовісної поведінки;

- від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 11.05.2018 у справі № 915/1030/16, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19 щодо неможливості застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України;

- від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та звільнення від доказування у зв`язку з наявністю преюдиційних обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі.

Так, прокурор зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" прострочило виконання свого обов`язку з повернення повітряних суден з оренди, оскільки їх повернення відбулося в березні-квітні 2022 року, тоді як договір оренди від 18.06.2003 припинив свою дію з 31.12.2021 і строк повернення орендованого майна за умовами договору, у тому числі планом-графіком повернення, визначено до 31.12.2021, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень про цивільно-правову відповідальність, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що за умовами пункту 17.1 договору в редакції додаткової угоди від 18.06.2007 № 4, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, в тому числі і у випадку виконання таких зобов`язань з порушенням встановленого договором строку, а тому договір не закінчив свою дію, що виключає можливість стягнення з відповідача передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки, а з урахуванням частини 6 статті 762 вказаного Кодексу та специфіки спірних орендних правовідносин, наявні підстави для звільнення відповідача від сплати орендної плати за весь час прострочення повернення повітряних суден.

Проте суд апеляційної інстанції в порушення положень законодавства, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі, не взяв до уваги, що в цьому випадку передбачений у пункті 17.1 (у редакції додаткової угоди від 18.06.2007 № 4) термін дії договору до повного виконання сторонами його зобов`язань не має наслідком продовження користування майном після закінчення обумовленого договором строку оренди. Внесення змін до договору щодо продовження строку оренди не відбулося, сторонами договору ця обставина не заперечується.

Таким чином, договір оренди припинився у зв`язку із закінченням обумовленого у договорі строку оренди майна (31.12.2021) і в силу частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України орендар (відповідач) повинен був повернути орендоване майно негайно після припинення договору у зв`язку зі спливом визначеного у ньому строку оренди.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що факт припинення 31.12.2021 договору оренди від 18.06.2003 № 01/2003-06 встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2022 у справі № 910/18699/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та постановою Верховного Суду від 27.02.2023.

У касаційній скарзі прокурор також вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин приписи частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, дійшовши висновку про те, що відповідач мав би сплатити оренду плату за користування орендованими повітряними суднами з 01.01.2022 по дату фактичного повернення кожного, однак, зважаючи на складність та специфічність спірних орендних правовідносин ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" не використовувала орендне майно після 31.12.2021, а повернення майна залежало не лише від волі орендаря, а й від поведінки та дій орендодавця, який, на думку суду, діяв несправедливо та недобросовісно.

Прокурор також вказує на те, що висновки суду першої інстанції стосовно наявності підстав та права на зменшення розміру неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, а також такі висновки не відповідають правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 11.05.2018 у справі № 915/1030/16, що, як наслідок, призвело до застосування норм матеріального права - статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які не підлягають застосуванню у цьому спорі.

5. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови у задоволенні позовних вимог та повністю скасувати постанову суду апеляційної інстанції, вказуючи на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав на зменшення розміру неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та незаконність і суперечність вимогам норм матеріального права висновків суду апеляційної інстанції.

6. ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з підстав, зазначених у відзиві, наголошуючи на правильності та обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції.

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/14706/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 05.03.2024, яке не відбулося у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, з визначенням дати судового засідання на 19.03.2024, в якому оголошено перерву на 16.04.2024.

7. Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Положеннями частин 1, 3, 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.

8. Розглянувши доводи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, з огляду на таке.

9. Під час касаційного перегляду справи колегією суддів установлено, що 30.10.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Стратієнко Л. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кондратова І. Д. ухвалено постанову у справі № 924/80/19, якою залишено без задоволення касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 залишено без змін.

Так, у справі № 924/80/19 суд апеляційної інстанції, постанову якого залишено без змін, дійшов висновку, що розмір неустойки, визначеної відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України зменшенню не підлягає, тому що вона не є штрафною санкцією в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачена статтею 233 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України.

Оскільки неустойка, заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, то до неустойки у розмірі подвійної орендної плати передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17 (Ткач І. В. - головуючий, Мамалуй О. О., Стратієнко Л. В.).

10. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 розглядалося питання застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України щодо наданого суду цими нормами права зменшення розміру неустойки (пені і штрафу), нарахованих боржнику за несвоєчасне виконання ним зобов`язань за договором та було викладено, зокрема, такі висновки.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 вказаного Кодексу).

При цьому за приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

На відміну від положень Цивільного кодексу України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення Господарського кодексу України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами Цивільного кодексу України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим Господарський кодексу України, також як і Цивільний кодексу України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Так, законодавець в Господарському кодексу України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і Цивільному кодексі України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 дійшов висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Щодо зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказав, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 вказаного Кодексу).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 дійшов висновку, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, зокрема, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

12. Ураховуючи наведене, оскільки заступник Генерального прокурора в поданій касаційній скарзі вказує, зокрема, на невідповідності висновку суду першої інстанції про наявність підстав та права на зменшення розміру неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, що призвело до застосування норм матеріального права - статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про можливість у суду за наявності певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм права (частини 3 статті 551 та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України), а також оскільки основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 910/14706/22 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в зв`язку з необхідністю відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/14706/22 разом із касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак