Ухвала

від 22.04.2024 по справі 289/884/24

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 289/884/24

Номер провадження 2/289/506/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Кириленко О.О., ознайомившись із позовною заявою Радомишльської районної спілки споживчих товариств та ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до Радомишльського районного суду Житомирської області з вказаним позовом, в якому просять визнати протиправними дії Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, що виразились у відмові Радомишльській районній спілці споживчих товариств у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення Універмагу, яке розташоване в АДРЕСА_1 , та зобов`язати Департамент реєстрації Житомирської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення Універмагу за Радомишльською районною спілкою споживчих товариств.

Звертаючись з даним позовом позивачі зазначили, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 по справі №240/40062/21 Радомишльській районній спілці споживчих товариств було відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Позивач ОСОБА_1 є членом (пайовиком) Радомишльського міського споживчого товариства, яке являється одним із засновників (членів) Радомишльської райспоживспілки. ОСОБА_1 має частку в майні Радомишльської райспоживспілки, в тому числі і будівлі спірного нежитлового приміщення Універмагу.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 55 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, гарантоване право особи на доступ до правосуддя. Відповідно до наведеної статті Конституції Україникожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Згідно з частинами 1, 3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Так, згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2018 року в цивільній справі №461/12052/15-ц, провадження № 14-14цс18, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Це правило є загальним.

Зі змісту позову та доданих до нього матеріалів вбачається, що позивачі посилаються на належність на праві власності спірного нежитлового приміщення Універмагу, розташованого в АДРЕСА_1 , Радомишльській районній спілці споживчих товариств.

Предметом даного спору є спір щодо державної реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення Універмагу саме за Радомишльською районною спілкою споживчих товариств.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З положень ч. 1 ст. 45 ГПК України випливає, що сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач. Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 48 ЦПК України.

При цьому, при вирішенні питання про належність розгляду справи місцевому загальному суду в порядку цивільної юрисдикції необхідно зважати на юридичний конфлікт, виходячи з його сутності, з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачами склад сторін справи чи спосіб, у який позивачі сформулювали зміст позовних вимог.

Саме такий підхід (орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачами сторонах спору чи його предметі) вимагає від позивачів звернутися до суду належної юрисдикції за захистом свого порушеного права.

Як зазначено раніше пунктом 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України чітко передбачено, що суди господарської юрисдикції розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа.

Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).

Отже, з огляду на підстави пред`явленого позову та мотиви, покладені в його обґрунтування, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, враховуючи принцип процесуальної економії (ефективності, розумності та раціональності судового процесу), що спрямований на розгляд справи в розумні строки, запобігання зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, а також гарантування бережного ставлення до ресурсів всіх учасників справи, місцевий загальний суд, формально зосередившись на визначених позивачами сторонах спору, позбавлений можливості відкрити провадження у даній справі, оскільки дійсний зміст відповідного юридичного конфлікту вказує на належність розгляду спору за правилами господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та його належить розглядати в порядку господарського судочинства, а відтак на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 186, 260, 261 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств та ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання в порядку передбаченому ст. 261 ЦПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду.

У разі якщо ухвалу постановлено без учасників справи, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО