Рішення

від 02.02.2024 по справі 752/1524/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/1524/22

Провадження № 2/752/664/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 лютого 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.

за участі представника позивачок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Науменко Ю.В.

у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Довговільського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною та такою, що дискримінує за ознакою віку, відмову в продовженні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

встановив:

25.01.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання незаконною та такою, що дискримінує за ознакою віку, відмову в продовженні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди до Довговільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області, третя особа ОСОБА_3 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачками зазначено, що ОСОБА_1 має вищу педагогічну освіту, з 1981 року працювала вчителем. З 01.09.1998 року по 30.06.2020 року працювала вчителем математики Довговільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області. З 01.07.2020 року з ОСОБА_1 укладено строковий трудовий контракт на один рік. 31.05.2021 року ОСОБА_1 подано заяву про надання щорічної основної відпустки з 30.06.2021 року по 25.08.2021 року та продовження трудового договору строком на три роки до 25.08.2024 року. ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку без продовження трудового договору. А 09.06.2021 року наказом № 46-к було звільнено. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомилась 25.08.2021 року після виходу з відпустки. Таким чином, ОСОБА_1 було безпідставно відмовлено в укладенні трудового контракту. Жодних питань до кваліфікації ОСОБА_1 не було, вона має численні подяки та нагороди за свою трудову діяльність на посаді вчителя математики, позитивну характеристику та згідно рішень атестаційної комісії відповідає кваліфікаційній категорії «спеціаліст вищої категорії» та педагогічному званню «старший вчитель». Позивачка ОСОБА_2 має вищу педагогічну освіту, з 1982 року працювала вчителем. З 15.08.1983 року по 30.06.2020 року працювала вчителем географії Довговільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області. З 01.07.2020 року з ОСОБА_2 укладено строковий трудовий контракт на один рік. 31.05.2021 року ОСОБА_2 подано заяву про надання щорічної основної відпустки з 29.06.2021 року по 25.08.2021 року та продовження трудового договору строком на три роки до 25.08.2024 року. ОСОБА_2 було надано щорічну відпустку без продовження трудового договору. А 09.06.2021 року наказом № 42-к було звільнено. Із вказаним наказом ОСОБА_2 ознайомилась лише 25.08.2021 року після виходу з відпустки. Таким чином, було безпідставно відмовлено в укладенні трудового контракту. При цьому жодних питань до кваліфікації ОСОБА_2 не було, вона має численні подяки та нагороди за свою трудову діяльність на посаді вчителя географії, позитивну характеристику та згідно рішень атестаційної комісії відповідає кваліфікаційній категорії «спеціаліст вищої категорії» та педагогічному званню «старший вчитель».

Позивачки вважають, що відмова в продовженні їм трудового контракту не відповідає нормам КЗпП України та пов`язана з їх дискримінацією за віком. Можливість переведення позивачок на строковий трудовий договір була здійснена згідно п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», який набув чинності 18.03.2020 року, яким передбачено обов`язок керівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти до 1 липня цього ж року припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 22 цього Закону (тобто строком від одного до трьох років). Проте зазначені положення не відповідають нормам Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 19 березня 2020 року до Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», зокрема і в частині укладення строкових трудових договорів із педагогами-пенсіонерами, оскільки положення є дискримінаційними та нівелюють гарантовані права громадян на працю, не відповідають ст. 24 та 43 Конституції. За вказаним поданням, рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абз. 3 ч. 2 ст. ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із категорією педагогічних працівників. Крім того, вказаним п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачена можливість укладення строкових трудових договорів із педагогами-пенсіонерами на строк до трьох років, як того просили позивачки. Так, позивачкам, незважаючи на їх високу кваліфікацію, визнання ділових якостей, відсутності, будь яких порушень трудового законодавства, було безпідставно відмовлено в укладенні трудового контракту на строк три роки через їх вік всупереч нормам ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 24, 43 Конституції України, ст. 22 КЗпП України, які мають вищу юридичну силу, ніж Закон України «Про повну загальну середню освіту». Отже, відмова позивачкам в продовженні трудового контракту є необґрунтованою оскільки вона здійснена з мотивів, які не стосуються ділових якостей позивачів. Відмова в продовженні строкового трудового контракту пов`язана лише з віком позивачок, але ж ніяк не з їх діловими якостями. Що очевидно свідчить про пряму дискримінацію позивачок відповідачем за ознакою віку при відмові в продовженні трудового контракту. Враховуючи те, що ОСОБА_1 отримала заробітну плату за останні 2 місяці роботи в Відповідача в розмірі 14 413, 76 грн. за липень та 13 525, 75 грн. за серпень, то середня місячна заробітна плата становить 13 969, 75 грн. Відповідно оплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.08.2021 по 28.02.2023 року становить 251 455, 50 грн. Позивачка ОСОБА_2 отримувала заробітну плату в розмірі від 11 616, 44 грн. до 13 849, 56, отже середня місячна заробітна плата становить 12 733, 00 грн. Відповідно оплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.08.2021 по 28.02.2023 року становить 229 194, 00 грн. Позивачкам також було завдано моральну шкоду внаслідок відмови в продовженні трудового контракту через їх дискримінацію за віком. Позивачки були в стресовому стані, в стані нервозності через незаконну відмову в продовженні трудового контракту пов`язану з їх віком. Позивачки все життя працювали, мають високу категорію та визнання, віддані свої роботі, тому безпідставне звільнення лише через пенсійний вік принижує їх честь та гідність, зазнають значних переживань. Через необхідність відновлення ОСОБА_1 проходила лікування в санаторії, щоб покращити стан свого здоров`я та моральний стан з 19.10.2021 року по 05.11.2021 року. Враховуючи всі перелічені вище фактори, заподіяну моральну шкоду кожна з позивачок оцінює у розмірі 10 000, 00 грн.

Просили визнати:

незаконною та такою, що дискримінує ОСОБА_1 за ознакою віку, відмову ОСОБА_1 в продовженні трудового контракту, незаконним наказ про звільнення № 46-к від 09.06.2021 року та зобов`язати Довговільський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області укласти строковий трудовий контракт з ОСОБА_1 в період з 26.08.2021 року по 07.02.2023 року, а з 07.02.2023 року укласти безстроковий трудовий контракт;

незаконною та такою, що дискримінує ОСОБА_2 за ознакою віку, відмову ОСОБА_2 в продовженні трудового контракту, незаконним наказ про звільнення № 42-к від 09.06.2021 року та зобов`язати Довговільський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області укласти строковий трудовий контракт з ОСОБА_2 в період з 26.08.2021 року по 07.02.2023 року, а з 07.02.2023 року укласти безстроковий трудовий контракт.

Просили стягнути з Довговільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області на користь:

ОСОБА_1 251 455, 50 грн. оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.08.2021 року по 28.02.2023 року;

ОСОБА_2 229 194, 00 грн. оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.08.2021 по 28.02.2023 року;

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди в розмірі по 10 000, 00 грн..

22.02.2022 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про залишення позову без руху.

10.05.2022 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про повернення позову.

28.10.2022 року Київським апеляційним судом винесено постанову про задоволення апеляційної скарги представника позивачок, скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва про повернення позову, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13.02.2023 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

07.04.2023 року відповідачем подано відзив на позов, відповідно до змісту якого останні не визнали заявлені до них вимоги, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.05.2023 року позивачками до суду подано відповідь на відзив.

18.05.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвали про зміну назви первісного відповідача Довговільський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради на Довговільський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради, прийняття до провадження заяви позивачок про збільшення ціни позову в редакції 14.03.2023 року та про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивачок підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов.

Третя особа ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що при звільненні позивачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було дотримано вимоги Закону України «Про повну загальну середню освіту». Наполягала, що під час звільнення позивачок будь-які ознаки дискримінації за віком зі сторони адміністрації відсутні.

У судовому засіданні 02.02.2024 року представник позивачок просила позов задовольнити, представник відповідача та третя особа у судовому засіданні відсутні, про дату, час та місце продовження розгляду справи повідомлені належним чином, з будь-якими клопотаннями щодо судового засідання, яке призначено на 02.02.2024 року до суду не зверталися.

Заслухавши думку учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1998 року, а ОСОБА_2 з 1983 року працювали вчителями Довговільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області за безстроковими трудовими договорами до 30.06.2020 року.

18.03.2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту», п. п. 2 п. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» якого, визначено, що «набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. До 01.07.2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 22 цього Закону».

На виконання вимог п.п. 2 п. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», дотримуючись вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України, якою передбачено, що при зміні істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, 27.04.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повідомлені про те, що їм, як педагогічним працівникам, які досягнули пенсійного віку і отримують пенсію за віком, запропоновано дати згоду чи незгоду на продовження з 1.07.2020 року працювати на посаді вчителів: ОСОБА_1 - вчителя математики, ОСОБА_2 - вчителя географії за строковим договором. Зазначене підтверджується їх підписами на зазначених вище повідомленнях.

01.06.2020 року на ім`я директорки закладу освіти надійшла заява ОСОБА_2 , а 02.06.2020 року заява ОСОБА_1 , відповідно до змістк яких, останні надали згоду на продовження з 01.07.2020 року роботи на займаних посадах на умовах строкового трудового договору.

На підставі зазначених вище заяв по Довговільському навчально-виховному комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області відносно ОСОБА_1 було видано наказ № 47-к від 12.06.2020 року, а відносно ОСОБА_2 наказ № 53-к від 12.06.2020 року про переведення, відповідно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року. З зазначеними вище наказами, позивачки ознайомлені, про що свідчать їх підписи на цих документах.

31.05.2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали на ім`я в.о. керівника закладу освіти заяви, в яких просили надати їм щорічну основну відпустку за відпрацьований період, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та змінити умови трудового договору, продовжити дію трудового договору до 25.05.2024 року.

За правилами ч. 2 ст. 3 Закону України « Про відпустки», у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки,

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що зазначені вище заяви були задоволені частково, а саме надано відпустки за відпрацьовані періоди, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, із зазначенням в наказах про наступне звільнення в останній день відпустки (наказ № 30-в від 09.06.2021 відносно ОСОБА_1 , наказ № 26-в відносно ОСОБА_2 , з якими позивачки ознайомлені під підпис).

Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки інших заяв про продовження трудового договору позивачки не надавали, про зміни умов трудового договору зазначили лише в заявах на відпустку та враховуючи положення ч. 1 ст. 21 КЗпП України, якою передбачено, що «трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом» (тобто має бути волевиявлення двох сторін), а роботодавець не мав намірів продовжувати трудові відносини із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх заяви, в частині продовження строкового трудового договору, були задоволені лише на період використання щорічної основної відпустки. В останній день відпустки позивачі були звільнені з роботи, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України (наказ № 46-к від 09.06.2021 року відносно ОСОБА_1 , наказ № 42-к від 09.06.2021 року відносно ОСОБА_2 , з якими позивачки ознайомлені під підпис).

Таким чином, чинний, на момент спірних трудових відносин, абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», визначав, що «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років». Відповідно до абз. 2 п. п. 2 п. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», з педагогічними працівниками, як досягли пенсійного віку і отримують пенсію за віком, передбачена лише можливість в подальшому укладення строкового трудового договору, а не обов`язковість, в імперативній формі, укладення такого трудового договору.

Суд також приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 помилково вважають, що з ними було укладено контракти «як особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі, дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Як видно з досліджених судом матеріалів справи, з позивачками контракт, як особлива форма трудового договору, не укладався, оскільки форма трудового договору у вигляді контракту з педагогічними працівниками загальноосвітніх закладів освіти, крім керівника закладу освіти, спеціальним Законом України «Про повну загальну середню освіту» не передбачена.

Продовження з позивачками з 01.07.2020 року строкового трудового договору терміном на один рік, передбачено вимогами п. п. 2 п. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту». Правомірність дій відповідача підтверджується також наданими позивачками згодами на зміну трудового договору із безстрокового на строковий, що відображено в їх же заявах. Крім того, слід також зазначити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оспорювали своє переведення із безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір, у встановленому законом порядку.

Частона 2. ст. 23 КЗпП України передбачає, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Спеціальний Закон України «Про повну загальну середню освіту» передбачав обов`язковість укладення із педагогічними працівниками, за умови досягнення ними пенсійного віку та отримання пенсії за віком строкових договорів (п. п. 2 п. 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення», абз. 3 ч. 2 ст. 22 цього ж Закону).

Особливістю строкового трудового договору є встановлення сторонами моменту його припинення в процесі погодження на роботу за строковим договором. Даючи згоду на укладення строкового трудового договору, працівник заздалегідь зобов`язується виконувати доручену трудову функцію протягом обумовленого проміжку часу. Закінчення строку є юридичним фактом, із настанням якого учасники трудових відносин мають право припинити їх без пояснення будь-яких причин цього кроку.

Пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку із закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. І лише, у випадку, коли строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.

Таким чином, припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового договору він уже виявив, коли писав заяву про згоду на продовження роботи за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Роботодавець також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відтак, суд приходить до висновку, що звільнення позивачок за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, без його продовження, не є порушення вимог КЗпП України та Закону України «Про повну загальну середню освіту», в редакції яка діяла на момент звільнення позивачів.

Як видно із змісту наказів про звільнення позивачок, останні не містять посилання на те, що звільнення працівників відбулося у зв`язку із досягненням позивачками відповідного віку, а тому посилання щодо їх дискримінації за ознакою віку не знайшло свого підтвердження.

Аналогічна правова позиція щодо строкових договорів викладена в постановах Верховного Суду від 17.06 2020 року у справі № 676/5745/17, від 21.02 2018 року у справі № 534/2144/15, від 26 .01 2020 року у справі № 607/18964/18, від 25.10.2021 року у справі № 607/3393/18.

Враховуючи те, що відповідач, звільнивши позивачок за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, не допустив порушення вимог чинного трудового законодавства, позовні вимоги про визнання незаконною та такою, що дискримінує за ознакою віку, відмову в продовженні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 77, ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

З огляду на вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Довговільського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною та такою, що дискримінує за ознакою віку, відмову в продовженні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, не підлягають задоволенню судом.

За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись, КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Довговільського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною та такою, що дискримінує за ознакою віку, відмову в продовженні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08 квітня 2024 року.

Суддя К.Г. Плахотнюк