Ухвала

від 22.04.2024 по справі 120/4960/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

22 квітня 2024 р.Справа № 120/4960/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Поліщук Ірина Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом Приватного підприємства Агрофірми "Росток" до Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Приватного підприємства Агрофірми "Росток" до Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області щодо не розгляду листа Приватного підприємства Агрофірма Росток від 06.02.2024 про укладення договору оренди невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв), що знаходяться за межами с. Нова Ободівка, строком на 11 місяців, в кількості 15 штук, загальною площею 28,3904 га;

- зобов`язати Ободівську сільську раду Гайсинського району Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, розглянути лист Приватного підприємства Агрофірма Росток від 06.02.2024 про укладення договору оренди невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв), що знаходяться за межами с. Нова Ободівка, строком на 11 місяців, в кількості 15 штук, загальною площею 28,3904 га., та за наслідками його розгляду прийняти відповідне рішення.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ПП Агрофірма "Росток" та Ободівською сільською радою було укладено договір оренди землі №1/22 від 15.07.2022 (невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв)) терміном на 11 календарних місяців. 13.07.2023 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про продовження терміну дії договору оренди №1/22 від 15.07.2022. Проте, жодного рішення за наслідком розгляду заяви надано не було.

06.02.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив укласти договір оренди невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв), що знаходяться за межами с. Нова Ободівка, строком на 11 місяців, в кількості 15 штук, загальною площею 28,3904 га. До заяви було додано проект договору оренди.

Як зазначає позивач, у відповідь на подану заяву відповідачем не було прийнято жодного рішення.

Таким чином, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення за заявою позивача від 06.02.2024, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Визначаючись щодо належності розгляду даної позовної заяви за правилами адміністративного судочинства, слід врахувати наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У відповідності до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.01.2019 року у справі №822/160/16, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Згідно правової позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (Постанова Верховного Суду від 04.09.2018 № 826/1934/17).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України) встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило нового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В даному ж випадку, як уже з`ясовано вище, між ПП Агрофірма "Росток" та Ободівською сільською радою було укладено договір оренди землі №1/22 від 15.07.2022 (невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв)) терміном на 11 календарних місяців.

13.07.2023 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про продовження терміну дії договору оренди №1/22 від 15.07.2022. Проте, жодного рішення за наслідком розгляду заяви надано не було.

06.02.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив укласти договір оренди невитребуваних та не переоформлених земельних часток (паїв), що знаходяться за межами с. Нова Ободівка, строком на 11 місяців, в кількості 15 штук, загальною площею 28,3904 га. До заяви було додано проект договору оренди.

Як зазначає позивач, у відповідь на подану заяву відповідачем не було прийнято жодного рішення.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви про укладення договору оренди земельної ділянки протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

У статті 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 6 вказаного закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Статтею 35 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Аналіз описаних обставин справи та норм права дає підстави вважати, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду заяви про укладення договору оренди земельної ділянки, що свідчить про спрямованість цього спору на поновлення прав позивача у сфері орендних відносин.

Відтак, такий спір має приватноправовий характер, оскільки в його основі лежить спір між позивачем та відповідачем про цивільне право (щодо пролонгації/поновлення договірних правовідносин щодо оренди землі), що унеможливлює його розгляд адміністративним судом.

Зважаючи на викладене, приходжу до висновку, що цей спір має приватноправовий характер. Той факт, що відповідачем є Ободівська сільська рада не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

З приводу посилань позивача на те, що орган місцевого самоврядування вирішує питання про передачу або відмови в передачі в оренду земельної ділянки шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні, то варто зазначити, що ПП Агрофірма "Росток" звернулось до відповідача із заявою, в якій просило саме укласти договір оренди, долучивши до заяви проект договору із підписом керівника підприємства, а не із заявою про передачу в оренду земельної ділянки.

Таким чином, вимоги даного позову фактично скеровані для досягнення мети врегулювання цивільних відносин щодо набуття особою права користування (оренди) земельними ділянками.

Отже, в даному випадку адміністративний суд не може вважатися "судом, встановленим законом".

Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На виконання положень частини 6 статті 170 КАС України суддя роз`яснює, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 5статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства Агрофірми "Росток" до Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

2. Роз`яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна