Рішення

від 19.03.2024 по справі 755/4878/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/4878/20

Провадження № 2/761/228/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 позивачка ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Стефківського В.І. звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила: 1) стягнути з відповідача на користь позивачки страхове відшкодування пов`язане з понесеними витратами на лікування в розмірі 96 746,56 грн.; 2) стягнути з відповідача на користь позивачки страхове відшкодування пов2язане з заподіяною моральною шкодою в розмірі 4 837,32 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.08.2016 відбулася дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Ford Kuga", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Мурманській, 6 в м. Києві, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримала тілесниі ушкодження. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100030009729 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України. За результатами досудового розслідування, постановою слідчого від 29.11.2018 року, вказане кримінальне провадження було закрите у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Ford Kuga", д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ "Київський страховий дім". Оскільки ПрАТ «Київський страховий дім» 05.07.2018 втратило право укладати договори ОСЦПВ, 14.06.2019 позивачка через свого представника звернулась до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування із додатками з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника в сумі 56676 грн. та заяву з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов`язане із придбанням ліків, імплантів та ендопротезу в розмірі 96746,56 грн., однак виплата здійснена не була. З огляду

на вище наведене, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді, покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - ПрАТ "Київський страховий дім" в повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31.03.2020 матеріали вищевказаної цивільної справи передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2020 матеріали вищевказаної справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В..

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у даній цивільній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.07.2020 від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких сторона третьої особи пояснила, що цивільно-правова відповідальність учасників ДТП ОСОБА_2 , як володільця транспортного засобу "Ford Kuga", д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП, яка сталась 12.08.2016 в м. Києві, була застрахована в ПрАТ» «Київський страховий дім» за полісом №АЕ/5688641. Відповідно до чинного законодавства, саме ПрАТ «Київський страховий дім» взяло на себе відповідальність, в межах ліміту за полісом, по відшкодуванню шкоди, завданої позивачу в ДТП винною особою. Дане відшкодування шкоди, мало би бути здійснене ПрАТ «Київський страховий дім», шляхом виплати страхового відшкодування у разі встановлення настання цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована. Тому, щоб МТСБУ мало підстави для здійснення саме регламентної виплати позивачу в цьому випадку, страхова компанія в якій застрахована відповідальністю винуватця ДТП має бути ліквідована. Зазначає, що відсутні будь-які докази того, що ПрАТ «Київський страховий дім» визнано банкрутом чи ліквідовано, наявна інформація лише про те, що ПрАТ «Київський страховий дім» перебуває в стані припинення. У зв`язку з чим МТСБУ немає підстав для проведення регламентної виплати в даному випадку.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, подала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутністю, позов задовольнити та ухвалити відповідне рішення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзив на позовну зяаув не подав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, в своїх поясненнях на позовну заяву просив розгляд справи здійснювати за відсутністю представника.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, витребувані докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що 12 серпня 2016 відбулася дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Ford Kuga", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Мурманській,6 в м. Києві, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка отримала тілесні ушкодження.

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100030009729 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України.

За результатами досудового розслідування, постановою старшого слідчого Деснянського УП НП у м. Києві Кришталем А.А. від 29.11.2018, вказане кримінальне провадження було закрите у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_1 вимог пунктів Правил дорожнього руху України, а саме:

- пункту 4.14 Пішоходам забороняється:

а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна сумна або дорога має чотири та більше смуг для руху в обох напрямках, а аткож у місцях, де встановлено огородження.

Таким чином порушення вимог пунктів 4.1, 4.7,4.14 Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_1 знаходиться в прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками. В діях водія ОСОБА_2 не встановлено порушень ПДР Ураїни, які б знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками, а отже і складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України.

14 червня 2019 з заявою про виплату страхового відшкодування до МТСБУ звернувся представник позивачки за довіреністю ОСОБА_3 із додатками з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов`язане із лікуванням, придбанням імплантів та ендопротезу у сумі 96746,56 грн..

Предметом спору у даній справі є стягнення страхового відшкодування за спричинену моральну шкоду та невиплата страхового відшкодування, пов`язаного із лікуванням.

Позивачка посилається на те, що відповідач безпідставно та незаконно не виплатив страхове відшкодування, пов`язане із лікуванням в сумі 96 746,56 грн., чим порушив законні права та інтереси позивача.

При цьому суд не погоджується із посиланнями позивачки з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до статті 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Право потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним, і він вільний у виборі способу захисту цього права.

Так, завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно частини 5 статті 1187 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно зі статтями 22, 23 даного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження №12016100030009729 за наслідками ДТП слідує, що із зібраних доказів, слідство прийшло до висновку, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху, а саме вимог пунктів 4.1, 4.7, 4.14 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Отже у вказаних діях ОСОБА_1 (пішохода) вбачається непрямий умисел, оскільки вона усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) (рух пішохода в непередбаченому для цього місці - по проїжджій частині дороги), передбачала його суспільно небезпечні наслідки (спричинення ДТП) і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (частина 3 статті 24 Кримінального кодексу Укранїи).

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Суд при дослідженні та вивчені всіх поданих сторонами доказів, встановив відсутність вини ОСОБА_2 (водія) у ДТП, а, отже, і про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності та відповідальності страхової компанії за умови встановленої матеріалами справи вини ОСОБА_1 у спричиненні ДТП.

Доводи позивачки стосовно того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела (стаття 1187 Цивільного кодексу України), також не заслуговують на увагу, оскільки було достовірно установлено відсутність вини ОСОБА_2 та встановлено вину пішохода ОСОБА_1 у формі непрямого умислу, оскільки остання усвідомлювала суспільно- небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності).

Отже відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив, проте не міг її відвернути.

Таким чином, судом не встановлено, що дії водія ОСОБА_2 були неправомірними та наявний безпосередній причинний зв`язок між його діями і шкодою, що була завдана, оскільки він не мав можливості уникнути ДТП в зв`язку з діями пішохода ОСОБА_1 , тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 7, 10, 12, 13, 18, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», код ЄДРПОУ 25201716, адреса: м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41;

Третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, адреса: м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8.

Суддя: Н.В. Сіромашенко