Постанова

від 23.04.2024 по справі 203/3771/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3595/24 Справа № 203/3771/23 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

Головуючогосудді-доповідача Никифоряка Л.П.

Суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про звільнення майна з під арешту, за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), в якій подано апеляційну скаргу Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024року (головуючий в суді першої інстанції Католікян М.О.),

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2023року ОСОБА_1 , через представника адвоката Корчагіна Сергія Володимировича звернулася в суд із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - ГУ ДПС у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 про захист права власності, в якому виклала вимогу про скасування арешту нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 - Спірне майно накладеного постановою Кіровського ВДВС м.Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області від 09 грудня 2016року у виконавчому провадженні № 53091474, посилаючись на те, що вона є співвласником Спірного майна на підставі Свідоцтва про право власності від 30 березня 1998року. Іншими співвласниками цього майна є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову заявниця посилалася на те, що постанова Кіровського ВДВС від 09 грудня 2016року винесена у межах виконавчого провадження ВП № 53091474 на виконання вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2015року в справі № 310/6598/15-к за яким ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначене покарання у виді семи років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Та позивач стверджувала, що на час її звернення до суду з цим позовом не має кримінального провадження чи виконавчого провадження де би вирішувалось питання щодо Спірного майна. Виконавче провадження в межах якого накладено арешт на Спірне майно завершено 11 листопада 2020року, з підстав повернення виконавчого документу стягувачу через відсутність іншого майна у боржника, та 11 лютого 2021року минув строк повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Згідно позовних вимог наявний арешт на належне позивачці Спірне майно, порушує її права як власника та не ґрунтується на законі і не переслідує жодної легітимної мети.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024року задоволено позовні вимоги, скасовано арешт накладений постановою Кіровського ВДВС м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області від 09 грудня 2016року у виконавчому провадженні № 53091474.

Суд першої інстанції виходив з того, що підтверджені обставини з приводу того, що арешт на належну ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності Спірну квартиру, накладався постановою Кіровського ВДВС м.Дніпропетровська від 09 грудня 2016року у виконавчому провадженні № 53091474 на виконання вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2015року в справі № 310/6598/15-к за яким ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначене покарання у виді семи років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Та суд вважав, що кримінальне провадження завершене ухваленням процесуального рішення і у виконавчому провадженні ВП № 53091474 виконавчий лист № 310/6598/15к виданий 13 вересня 2016року про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_2 на користь Держави повернуто стягувачу, через відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, а здійсненні виконавцем відповідно до чинного законодавства заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; і стягувачем вказаний виконавчий документ не пред`явлений для виконання повторно в строк до 11 лютого 2021року. З огляду на що, суд виснував що для позивачки існують перешкоди щодо можливості розпоряджатись належним їй майном на власний розсуд.

З таким рішенням не погодилось Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, представник якого в апеляційній скарзі вимагав скасувати рішення та відмовити в позові, оскільки суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права.

Доводи скарги зводились до того, що суд вирішив питання про зняття арешту в порушення процесуальних норм за якими, вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності в межах кримінального провадження регулюється положеннями кримінального процесуального кодексу. На думку заявника, рішення про арешт накладене за наслідками кримінального провадження підлягає виконанню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Гергель Катерина Олександрівна зазначає, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Згідно відзиву відповідачем не зазначено в чому рішення суду не ґрунтується на нормах права і заявник апеляційної скарги не навів жодного доводу в спростування висновків суду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області Цимбалюк В.В., за відсутності позивачки та її представника, також за відсутності відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) явка яких не є обов`язковою, повідомлених про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 30 березня 1998року, виданого Відкритим акціонерним товариством «Дніпрометроспецбуд» на підставі розпорядження № 1С-272 від 30 березня 1998року власниками квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності були ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 /а.с.8/.

У відповідності до Свідоцтва про шлюб від 19 липня 2014року після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_4 Шаренко /а.с.7/.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборони відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 15 червня 2023року містить запис про арешт всього нерухомого майна належного ОСОБА_2 на підставі постанови про арешт майна боржника від 09 грудня 2016року, ВП № 53091474 /а.с.9/.

За змістом вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2015року в справі № 310/6598/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначене покарання у виді семи років позбавлення волі із конфіскацією майна /а.с.10-12/.

На виконанні державного виконавця знаходився виконавчий лист № 310/6598/15-к /а.с.84/ виданий 13 вересня 2016року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області в частині конфіскації належного ОСОБА_2 майна /копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 53091474 а.с.14/.

Постановою від 09 грудня 2016року державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № 53091474 накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Постанова про опис та арешт майна боржника від 15 червня 2018року /а.с.15, 79-80/.

Постановою від 11 листопада 2020року у виконавчому провадженні ВП № 53091474 виконавчий лист № 310/6598/15к виданий 13 вересня 2016року про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_2 на користь Держави повернуто стягувачу, через відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, а здійсненні виконавцем відповідно до чинного законодавства заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними /а.с.88, 89, 90, 91, 93, 94, 95, 96, 98, 99, 100, 101, 102, 103, 104, 106-120/, та в постанові йдеться про те, що вказаний виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 11 лютого 2021року /а.с.16/.

Та згідно Довідки про звільнення серія ДНП № 08595 ОСОБА_2 звільнений 26 лютого 2021року по відбуттю строку покарання /а.с.13/.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до ухвалення вироку в кримінальному провадженні, з моменту ухвалення вироку, його виконання та повернення виконавчого листа стягувачу - втратили кримінальний процесуальний характер, та звільнення майна з-під арешту, що ґрунтується на праві власності, є належним способом захисту цивільного права позивача.

Перевірившиоскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права, та повно встановив обставини у справі.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно достатті 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, зокрема у спосіб виключення майна з-під арешту.

Частина перша статті 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Та кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб встановлений законом /частина перша та друга статті 16 ЦК України/.

За частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу учасників такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, пред`явлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже наведені норми дозволяють спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядати в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За конкретних обставин цієї справи, сторони не заперечували обставин належності позивачу на праві власності Спірного майна, на підставі Свідоцтва про право власності, також не ставились під сумнів обставини щодо накладення арешту на це майно державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 53091474 на виконання вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2015року в справі № 310/6598/15-к за яким ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначене покарання у виді семи років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Також не ставились під сумнів обставини щодо повернення стягувачу, на підставі постанови від 11 листопада 2020року у виконавчому провадженні ВП № 53091474 виконавчого листа № 310/6598/15к виданого 13 вересня 2016року про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_2 на користь Держави, через відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення та те, що здійсненні виконавцем відповідно до чинного законодавства заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

А також те, що виконавчий документ міг бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 11 лютого 2021року та цього зроблено не було.

ОСОБА_1 висунула вимоги про захист свого права власності ґрунтуючись на тому, що на час звернення до суду не існує жодного кримінального чи виконавчого провадження в межах розгляду якого вирішувалось би питання щодо належного позивачу Спірного майна.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу.

Захист цього права гарантовано статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно зістаттею 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до чинного на час накладення державним виконавцем арешту на майно позивача, зазначений захід застосовувався для забезпечення конфіскації майна, яку не здійснено через об`єктивні причини через відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення та те, що здійсненні виконавцем відповідно до чинного законодавства заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Правова природа арешту майна мала на меті забезпечити виконання вироку в частині конфіскації майна і забезпечення тим самим кримінального провадження.

На час вирішення спору кримінальне провадження завершено, також завершено виконавче провадження і стягувач повторно не звернув до виконання виконавчий лист у визначений строк.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження, та тривалістю виконавчого провадження.

Після повернення стягувачу виконавчого листа відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому устатті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, якавідповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас не має інших способів захисту права власника або іншого володільця, після завершення кримінального провадження та повернення виконавчого документу стягувачу державним виконавцем.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача після завершення кримінального провадження ухваленням процесуального рішення та повернення виконавчого документу стягувачу нормикримінального процесуального прав не поширюються.

Шляхів вирішення спору у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу інакше як в порядку цивільного судочинства чинне законодавство не встановлює.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання ОСОБА_1 за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінального провадження. Однак означений спосіб розв`язання порушеного ОСОБА_1 питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.

За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження№ 14-496цс18),нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Після припинення кримінального та виконавчого провадження арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити без задоволення апеляційну скаргу та без зміни рішення суду.

Керуючись статтями 255, 268, 367, 375, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2024року.

Судді: