Рішення

від 10.04.2024 по справі 465/5083/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/5083/23

2/465/837/24

РІШЕННЯ

Іменем України

10.04.2024 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мартинишин М.О.

з участю секретаря Кондрашин В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

в с т а н о в и в:

представник позивача ОСОБА_1 адвокатЄсіпов І.А. звернувся до суду із позовом до Товариства зобмеженою відповідальністю«Будівельно-інвестиційнакомпанія «РубіконГруп», вякому проситьстягнути звідповідача накористь позивача365686,50 гривень сплачених позивачем на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу підземного паркінгу від 19.10.2022 року та судові витрати віднести на рахунок відповідача.

Позовні вимоги мотивують тим, що позивач мав намір придбати паркомісце у підземному паркінгу житлового будинку шляхом інвестування коштів у його будівництво, тому між позивачем та відповідачем 19.10.2022року укладено попередній договір купівлі-продажу підземного паркомісця АДРЕСА_1 ), загальна проектна площа 13,75 кв.м. Даний об`єкт фізично не існував, і був представлений лише як графічне зображення у додатку до попереднього договору. Згідно п. 2.4 Попереднього договору, сторони зобов`язуються укласти у належній формі договір-купівлі продажу об`єкта у строк до 30.06.2024, але не пізніше ніж протягом 30 днів з моменту проведення державної реєстрації права власності на об`єкт за відповідачем, якщо позивач внесе забезпечувальний платіж згідно умов договору. На виконання попереднього договору позивачем було сплачено на банківський рахунок відповідача 365686,50 гривень, що підтверджується банківськими квитанціями. Зазначає, що в силу статей 215, 216, 220, 635 ЦК України даний договір є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. Відтак, просить стягнути з відповідача сплачені кошти на виконання нікчемного попереднього договору купівлі продажу підземного паркінгу від 19.10.2022 року судові витрати віднести на рахунок відповідача.

Ухвалою судді від 16.08.2023 року відкритопровадження усправі,розгляд якоївизначено здійснюватиза правиламизагального позовногопровадження.

Відзив на позовну заяву не надійшов.

05.09.2023 року ухвалою суду заяву представника позивача ОСОБА_1 адвокатаЄсіпова І.А. задоволено та в ухвалі Франківського районного суду м. Львова від 16.08.2023 року про відкриття провадження у справі №465/5083/23 виправлено описку.

12.10.2023 року ухвалою суду клопотання представникапозивача ОСОБА_1 адвокатаЄсіпова І.А. задоволено та повернути ОСОБА_1 надмірносплачену сумусудового збору за подання позовної заяви в розмірі 731,37 гривень.

Ухвалою суду від 15.02.2024 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, втім представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача за матеріалами справи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи.

За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Дослідивши матеріали справи, всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 19.10.2022 року між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» в особі ОСОБА_2 підписано попередній договір купівлі продажу(а.с.11-17).

Відповідно до п.2.1. Договору, предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі - продажу об`єкта (основного договору) на умовах, встановлених цим договором.

В свою чергу, відповідно до п.1.1.2. Договору, об`єктом є підземне паркомісце АДРЕСА_1 , загальна проектна площа 13,75 кв.м.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що за цим договором сторони зобов`язуються в майбутньому укласти в належній формі та підписати основний договір, до підписання якого сторона-1 (відповідач у справі) забезпечить введення будинку в експлуатацію та після оформлення та реєстрації права власності за стороною-1 на об`єкт, передає об`єкт у власність стороні-2 (позивачу у справі) в порядку, що встановлений договором.

Даним договором передбачено, що виконання зобов`язання повинно бути забезпечене, зокрема, шляхом сплати стороною-2 коштів стороні-1.

Згідно п.4.3. Договору, забезпечувальний платіж складає 548 529 (п`ятсот сорок вісім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 00 коп.

Пунктом 8.3. цього договору визначено, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину та є попереднім договором згідно зі ст.635 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України, передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, при укладенні попереднього договору має бути дотримана така ж форма договору, яка є аналогічною основному договору у досліджуваних правовідносинах, тобто договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відтак, в силу вищевказаних норм цивільного законодавства попередній договір, укладений 19.10.2022 року між позивачем та відповідачем, за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18).

В матеріалахсправи містятьсякопії банківськіквитанцій від20.10.2022на суму274264,50грн.,від 11.01.2023на суму45711,00грн.та від04.04.2023на суму45711,00грн.(а.с.18-20), згідно яких позивачем було сплачено відповідачу забезпечувальні платежі за попереднім договором від 19.10.2022 року, на загальну суму 365 686,50 гривень відповідно.

Отже, загальна сума внесеного позивачем на користь відповідача забезпечувального платежу складає 365 686,50 гривень

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи те, що грошові кошти як забезпечувальний платіж були передані позивачем відповідачу за попереднім договором, який за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, а отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, суд приходить до висновку, що вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави, а тому вони підлягають поверненню позивачу.

Саме такі висновки у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 636/4948/14-ц (провадження № 61-17317св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18).

Суд вважає аргументи представника позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі.

Для спростування доводів позову відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, жодних належних і допустимих доказів, визначених законом, суду не представив.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернені грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлені позовні вимоги, щодо їх повернення.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушували право, примусового виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищевказаного, оскільки позивач сплативна виконаннянікчемного попередньогодоговору купівлі-продажупідземного паркінгувід 19.10.2022рокузабезпечувальний платіж у загальній сумі 365 686,50 гривень, а тому дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог повінстю.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної судової практики, суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

В силу положеньст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Як на доказ цих витрат, представником позивача надано договір №23-06/1 про надання професійної правничої допомоги від 23 червня 2023 року та додаткову угоду №2 від 23 червня 2023 до договору про надання професійної правничої допомоги №23-06/1 від 23 червня 2023 року , які укладені між позивачем та адвокатом Єсіповим І.А.

На підтвердження факту надання правової допомоги та витрат, пов`язаних з такою, надано рахунок №01-03/2 за послуги професійної правничої допомоги від 01 березня 2024 року відповідно до якого вартість послуг адвоката складає 21 300 гривень та квитанцію №9473-В145-В161-ААК1Е від 02.03.2024 року про переказ позивачем особистих коштів за правову допомогу у справі №465/5083/23 у розмірі 21 300 гривень за надані послуги.

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер Серія ВС №1214568 від 02.07.2023 року виписаний на підставі зазначеного договору про надання професійної правничої допомоги від 23 червня 2023 року.

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Таким чином,повноваження адвоката Єсіпова І.А., як представника позивача підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством. Подання суду інших документів з цією метою не передбачене.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18), 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18 (провадження №16-3157св21). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Таким чином, представником позивача підтверджено обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані представником позивача на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу і вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правову допомогу в сумі 21 300 гривень.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 925,50 гривень,якібули сплачені при поданні позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України

в и р і ш и в :

позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користьпозивача 365686,50гривень,сплачених позивачемна виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу підземного паркінгу від 19.10.2022 року, судові витрати у розмірі 2 925,50 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 300 гривень, а всього разом 389912(триста вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дванадцять)гривень.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі

позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», код ЄДРПОУ 40116861, місцезнаходження: м. Львів вул. Липинського, буд. 36.

Дата складення повного судового рішення 22.04.2024 року.

Суддя Мартинишин М.О.