Рішення

від 15.04.2024 по справі 509/667/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/667/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 509/667/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області про відібрання дітей у батька

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить відібрати у ОСОБА_2 малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та передати їх матері - ОСОБА_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що з 23.09.2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу у сторін народились спільні діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 02.09.2021 року заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області по справі №509/2132/21, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Після розірвання шлюбу, діти залишились проживати з позивачем. В березні 2022 року ОСОБА_2 без відома та дозволу позивача вивіз дітей в Румунію. Одночасно з цим, відповідач заборонив дітям спілкуватись із ОСОБА_1 та повністю ізолював їх від відповідача.

Станом на теперішній час, ОСОБА_2 відмовляється добровільно повернути дітей позивачу, незаконно їх утримує. В зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.02.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, Міністерство Юстиції України про відібрання дитини у батька - залишено без руху, надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

21.02.2023 року за вх № 2784/23 на електронну пошту суду надійшла заява представника позивача, в якій вона зазначила наступне. Стороною позивача поданий повний пакет документів, та в разі відсутності екземпляру для сторін адвокатом буде подано запит на адресу Укрпошти, а також на адресу суду для з`ясування обставин, на якій стадії вказані документи зникли. В ухвалі суд також вказує, що документи не завірені належним чином, однак представник представила суду всі копії із засвідченим нею підписом зі вказанням дати їх засвідчення. Щодо Органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, яка припинила своє існування 02.06.2021 року, адвокат наголошує, що неправильне визначення кола третіх осіб чи відповідачів по справі не є підставою для залишення позову без руху, а лише відмовою в позові по суті, тобто вже після відкриття провадження по справі. Представник позивача просила суд відкрити провадження по справі.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.02.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, Міністерство Юстиції України про відібрання дитини у батька - залишено без руху, надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.03.2023 року відкрито провадження по справі, постановлено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.04.2023 року виключено з кола учасників справи третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство юстиції України.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.06.2023 року в клопотанні представника відповідача ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.11.2023 року закрито підготовче провадження по справі, призначено судовий розгляд.

22.03.2024 року до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, копії рішення Цивільного відділу ІІІ Бухарестського суду від 12.01.2024 року по справі №20352/3/2023.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з ч. 4 вказаної статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У зв`язку із тим, що дане клопотання заявлено з пропуском встановленого у ч. ч. 1, 3 ст. 83 ЦПК України строку без обґрунтування особою, яка його подає, неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, тому судом клопотання представника відповідача про долучення копії рішення Цивільного відділу ІІІ Бухарестського суду від 12.01.2024 року по справі №20352/3/2023 не приймається.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, представником ОСОБА_7 в інтересах позивача подано заяву в якій просила проводити розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, представником ОСОБА_6 в інтересах відповідача подано заяву в якій просив проводити розгляд справи за їх відсутності. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви, у зв`язку з її безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, звернувся до суду з клопотанням в якому просив розглядати справу за відсутності представника Служби у справах дітей Авангардівської селищної ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №1428, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 23 вересня 2011 року.

У шлюбі у сторін народилися діти:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 02.09.2013 року.

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 19.09.2016 року.

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 05.07.2018 року.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.09.2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, справа №509/2132/21.

Після припинення шлюбних відносин, діти залишились проживати разом з батьком та перебували на повному його утриманні.

11.04.2022 року ОСОБА_2 разом з дітьми - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виїхали на проживання за кордон в Румунію, що підтверджується відмітками про перетинання кордону в паспорті громадянина для виїду за кордон № НОМЕР_5 від 27.03.2018 року, № НОМЕР_6 від 02.03.2016 року та № НОМЕР_7 від 10.08.2017 року

29 квітня 2022 року ОСОБА_2 разом з дітьми - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - отримали посвідки на проживання для бенефіціарів тимчасового захисту та право офіційно знаходитись та проживати на території Румунії, що підтверджується посвідкою на проживання для бенефіціарів тимчасового захисту НОМЕР_10, № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , НОМЕР_11 виданих 29.04.2022 року Генеральною Імміграційною Інспекцією м. Ковасна країни Румунія.

З довідки №1953/15.09.2022 року виданої Школою-гімназією Санпетру вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 записана та відвідує заняття в середній групі в Школі-гімназії Санпетру - дитячий садок зі звичайним розкладом Санпетру, навчальний рік 2022-2023.

З довідки за №18/15.09.2022, виданої Асоціацією спортивного клубу KAME JUDO міста Брашов вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 практикують дзюдо в залі Спортивного Клубу Kame Judo на вулиці Фагарасулуй, №8 місто Брашов .

Станом на теперішній час ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають на території Румунії у місті Брашов.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 незаконно та без її дозволу вивіз дітей до Румунії, створив перешкоди для спілкування дітей з матір`ю. ОСОБА_1 просить відібрати дітей у батька та повернути їх їй.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Частиною 1 статті 161 СК України передбачено якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням суду органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено місце проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц.

В ході розгляду цивільної справи судом встановлено, що станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою про відібрання дитини, жодних рішень органу опіки та піклування чи суду щодо встановлення місця проживання дитини не було.

У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №509/1594/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, рішення на даний час не прийнято.

Відповідно до сталої судової практики, якщо місце проживання дитини не було попередньо визначено органом опіки або піклування чи судом, Верховний Суд визнає вимоги про відібрання дитини на підставі ст. 162 СК України такими, що заявлені передчасно (постанови КЦС ВС від 20 листопада 2019 року у справі № 201/17854/16-ц,від 26 листопада 2019 року у справі 241/402/19,від 03 липня 2019 року у справі № 757/68957/17-ц).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно зі ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) відступила від попередньої практики Верховного Суду України, у якій тривалий час домінувала правова позиція щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, обґрунтована з посиланням на принцип 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р. Зокрема в постанові було зазначено, що визначення місця проживання дитини повинні розглядатися з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року.

Обґрунтовуючи правову позицію, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказана Декларація прав дитини від 20.11.1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону від 29.06.2004 р. № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України й не є частиною національного законодавства України. Останнє не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. У статті 141 СК України встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їхнє спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року.

Першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини), і такий підхід цілком узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме ці норми зобов`язані враховувати всі суди України, розглядаючи справи, що стосуються прав дітей.

У постанові від 18.03.2019 р. у справі № 215/4452/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, прямо зазначив, що презумпція на користь матері у справах щодо дітей, яку покладено в основу негативного для батька дитини рішення місцевого суду, не підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації або прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи.

При цьому ВС/КЦС посилається, зокрема, на рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13), де Суд наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі й у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, які стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язку із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Верховним Судом за змістом постанови від 18.03.2019 р. у справі № 215/4452/16-ц констатовано правильність висновку апеляційного суду, що проживання сина з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи, зауважуючи на неподання відповідачем суду переконливих доказів на предмет того, що проживання сина разом із матір`ю буде найкраще відповідати інтересам дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, дотримуючись якої особлива увага має бути спрямована на найважливіші інтереси дитини, що за своєю важливістю та природою мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, п. 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, п. 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Судом встановлено, що згідно акту обстеження умов проживання від 31.05.2023 року ОСОБА_2 має місце проживання на період коли привозить дітей на територію України, а саме квартиру АДРЕСА_2 . В квартирі створені всі умови для проживання дітей, в квартирі чисто, сучасний ремонт, в наявності побутова техніка, меблі. У дітей є окрема кімната, спільні місця, стіл для навчання, іграшки, книжки та речі по сезону.

Відповідно до консультаційного висновку №04-Г-1075 від 21.07.2023 року наданого Центром соціальних служб Одеської міської ради, з метою оптимізації психоемоційного стану, забезпечення психологічного комфорту в родині Гонтар проводилось психологічне дослідження з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зі змісту даного висновку вбачається, що діти виявляють доброзичливе ставлення один до одного та дорослих членів родини. Старша донька ОСОБА_8 виявляє турботу про молодших. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 найбільшу прихильність відчувають до батька та інтерес до новонародженого брата. Найзначніша для ОСОБА_5 - мама ОСОБА_8 та новонароджений брат. Усі діти своєю матір`ю упевнено називають жінку батька - ОСОБА_8 , яка про них піклується та з якою у дітей наявний міцний психоемоційний зв`язок.

Щодо посилань позивача про те, що ОСОБА_4 незаконно вивіз малолітніх дітей до Румунії та створював перешкоди для спілкування дітей з матір`ю, то суд звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи наявні копії паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . З даних копій вбачається, що ОСОБА_2 разом з дітьми неодноразово повертався з дітьми на територію України, зокрема у період з 11.08.2022 року по 24.08.2022 року та у період з 17.09.2022 по 22.09.2022 року, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серія № НОМЕР_6 від 02.03.2016 року, паспортом громадянина України для виїзду за кордон серія № НОМЕР_7 від 10.08.2017 року та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серія № НОМЕР_5 від 27.03.2018 року.

З вищевказаного вбачається, що ОСОБА_2 жодним чином не викрадав та не переховував дітей, а лише тимчасово без наміру змінити державу їх постійного проживання вивіз дітей за кордон, не забороняв дітям спілкуватися з біологічної матір`ю та неодноразово повертався на територію України.

Суд звертає увагу на те, що починаючи з моменту вивезення дітей за кордон, а саме з квітня 2022 року, ОСОБА_1 не вживала жодних заходів щодо повернення дітей на територію України, а лише в лютому 2023 року звернулась за допомогою до правоохоронних органів.

Сукупність фактів свідчить про те, що ОСОБА_1 до моменту подання позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів не вживала дій правового характеру для повернення дітей до України.

Вищевказані обставини були встановлені у постанові Одеського апеляційного суду від 06.10.2023 року по справі №509/5310/22.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків стосовно дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також, в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням, або органові опіки та піклування.

Згідно з п.п.2-5 ч.1 ст.164 СК України, суд може постановити таке рішення у випадку, якщо батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до роз`яснень пунктів 16 і 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року № 11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

Відібрання дітей від батьків або одного з них без позбавлення батьківських прав має бути наслідком невиконання батьківських обов`язків або їх неналежного виконання, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я та морального виховання.

Порівнюючи вагомість тих обставин, на які як на підставу для відібрання дітей посилається позивач, і вагомість психологічного аспекту відібрання, то при наданих доказах і при вставлених судом конкретних обставинах, - суд не вбачає підстав для відібрання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у батька - відповідача ОСОБА_2 , та вважає, що таке відібрання не відповідатиме інтересам дітей, на підставі чого відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області про відібрання дітей у батька, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.04.2024 року.

Головуючий: Є.М. Панасенко