Постанова

від 17.04.2024 по справі 916/410/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/410/23Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Філінюка І.Г., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справ:

від Одеської міської ради - Голуб А.С. в порядку самопредставництва

від ТОВ ВВЮГ адвокат Байдерін О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 (суддя Ю.І. Мостепаненко, м.Одеса, повний текст складено 12.05.2023)

у справі №916/410/23

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 529875,47 грн та розірвання договору

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ

до Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Одеської міської ради Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про розірвання договору та стягнення 391638,60 грн

ВСТАНОВИВ

Одеська міська рада (далі ОМР, позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» (далі ТОВ «ВВЮГ», відповідач) про:

- розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022, укладеного між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «ВВЮГ», щодо нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 за №157;

- стягнення з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149.457,40 грн та неустойки в розмірі 380.418,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем, встановленого п. 2.1 договору купівлі-продажу, обов`язку з оплати вартості придбаного майна в установлений строк, у зв`язку з чим у позивача виникло передбачене договором право на розірвання договору, та стягнення неустойки та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 первісний позов задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу від 04.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «ВВЮГ» щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157. Стягнуто з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023, рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149.457,40 грн та неустойки в розмірі 380.418,07 грн, та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.01.2024 у цій справі рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 про задоволення позовної вимоги Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» про розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ», щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157, та про відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» до Одеської міської ради - залишено без змін.

В свою чергу, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі №916/410/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380 418,07 грн скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і частині стягнення неустойки Верховний Суд зазначив, що у відзиві на позов Одеської міської ради, ТОВ«ВВЮГ», посилаючись на положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вказувало на наявність у суду права на зменшення штрафних санкцій заявлених до стягнення.

Разом з цим, як зазначено судом касаційної інстанції, апеляційний суд, стягуючи з відповідача за первісним позовом заявлену до стягнення неустойку, не врахував як положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, так і правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які послався відповідач за первісним позовом, та у яких конкретизовано за яких обставин судами може бути застосовано положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

В даному випадку, як вказує суд касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду та відповідно не встановив обставин у справі для необхідних для застосування положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, тоді як відповідач за первісним позовом просив суд врахувати вказані положення та скористатись правом суду на зменшення штрафних санкцій.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №916/410/23 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Філінюка І.Г., Ярош А.І.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.03.2024 прийнято справу №916/410/23 до провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 17.04.2024.

Під час судового засідання від 17.04.2024 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні неустойки скасувати та прийняти рішення про задоволення таких вимог у повному обсязі. При цьому, позивач вважає, що у суду відсутні підстави для зменшення заявленої до стягнення неустойки.

Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення неустойки у повному обсязі.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, постановою Верховного Суду від 18.01.2024 у цій справі постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 скасовано лише в частині стягнення з ТОВ «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380 418,07 грн та справу в цій частині направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідно, суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення лише в частині заявлених позовних вимог про стягнення з ТОВ «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380 418,07 грн.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України).

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки полягає у сприянні належному виконанню зобов`язання, стимулюванню боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

При цьому неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

До того ж, виходячи з приписів цивільного законодавства, припинення зобов`язань сторін за договором не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Так, у пункті 6.1. договору сторони погодили умову про те, що у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього договору, в термін, визначений пунктом 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п`яти) відсотків ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у пункті 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів, даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

За умовами підпункту 8.4.1. пункту 8.4. договору від 04.02.2022 виключною умовою для розірвання договору виступає несплата протягом 60 днів коштів за об`єкт купівлі-продажу з дня укладення договору відповідно до його умов.

Неустойка це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 № 910/3692/18).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, неустойка, яка визначена в розмірі 5% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, є саме штрафом, який визначений у відсотковому відношенні до суми зобов`язання та має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання.

У даному випадку, як вже було встановлено судами по цій справі, відповідачем за первісним позовом порушено зобов`язання з оплати за об`єкт приватизації під час дії укладеного між сторонами договору, і за встановлених обставин несплати відповідачем за первісним позовом грошових коштів за договором від 04.02.2022, у позивача за первісним позовом виникло право на нарахування неустойки у розмірі 380418,07 грн, що становить 5% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву пославшись на право суду зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, просив відмовити у задоволенні таких вимог повністю.

В обґрунтування необхідності зменшення неустойки відповідач за первісним позовом послався на те, що Одеська міська рада не передавала об`єкт нерухомого майна, що був предметом спірного договору у власність відповідача, не втрачала його із володіння, що свідчить про відсутність у останнього майнових втрат, на відновлення яких має бути стягнута заявлена неустойка.

Відповідач за первісним позовом також зазначив, що з урахуванням запровадження воєнного стану, діяв добросовісно та не допустив порушення взятих на себе зобов`язань, а тому задоволення вимог про стягнення неустойки не відповідає принципам розумності та справедливості.

Колегія суддів відзначає, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункт 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для останнього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Суд відзначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно:

- розміру неустойки перед розміром збитків;

- винятковості випадку;

- ступеню виконання зобов`язань;

- причин неналежного невиконання зобов`язання;

- характеру прострочення;

- поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

Крім того, за змістом постанов Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19 цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 Верховний Суд відзначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку дійсно умовами укладеного між сторонами договору визначено право позивача на нарахування неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати придбаного майна.

Разом з цим колегія суддів враховує, що загальновідомим є факт початку 24.02.2022 військової агресії рф проти України, запровадження на всій території України воєнного стану, регулярних ракетних обстрілів, у тому числі й Одеської області, що безумовно вплинуло на всі сфери життєдіяльності, як громадян, так й юридичних осіб.

При цьому, з умов укладеного між сторонами договору вбачається, та не заперечується сторонами, що виконання відповідачем за первісним позовом взятих на себе зобов`язань з оплати придбаного майна припало саме на момент коли вже було запровадження воєнний стан на всій території України (06.03.2022).

Слід також звернути увагу на поведінку відповідача у даному випадку, яка полягає у тому, що 01.03.2022 директором ТОВ ВВЮГ складено лист за вих.№0103/-1/22 на ім`я в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому, з посиланням на введення з 24.02.2022 воєнного стану в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), пункти 7.1., 7.2. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 04.02.2022, повідомив про неможливість виконання умов цього договору.

При цьому, як вбачається із наявної в матеріалах справи копії листа ТОВ ВВЮГ від 01.03.2022 за вих.№0103/-1/22, на вказаному листі проставлено штамп вхідної кореспонденції Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про отримання листа 09.03.2022 за вх.№01-14/458.

Однак, відповіді на лист ТОВ ВВЮГ від 01.03.2022 за вих.№0103/-1/22 матеріали справи не містять.

Також слід відзначити, що за твердженням відповідача на первісним позовом, останній вживав заходів, зокрема шляхом звернення до фінансової установи, задля отримання коштів на виконання умов укладеного між сторонами договору та оплати придбаного майна, але позитивних результатів це не принесло.

Так, у наявних матеріалах справи міститься відповідь начальника відділення №15-80 АБ Південний від 23.02.2023 №1580/1501/6522/2023-БТ в якому останнім повідомлено, що директор та інші представники ТОВ ВВЮГ дійсно зверталися до відділення №15-80 Акціонерного товариства Південний в лютому 2022 року, з питанням щодо надання послуг з кредитування підприємства в межах існуючих програм кредитування, та надавали інформацію та документи про активи підприємства, можливе іпотечне забезпечення, фінансові результати підприємства протягом останніх календарних років.

Також, 02.02.2023 ТОВ ВВЮГ звернулося до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом, в якому, серед іншого, зазначило про неможливість виконання зі сторони підприємства договору купівлі-продажу від 04.02.2022 щодо сплати залишку коштів у розмірі 7608361,40 грн. При цьому ТОВ ВВЮГ зазначило, що товариство, як добросовісна особа, враховуючи публічне видання листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та чинність воєнного стану, інші фактичні події, починаючи з 24.02.2022 об`єктивно не могло не враховувати зазначені обставини як саме існування форс-мажору. Більше того, маючи час на оплату грошових зобов`язань до 07.03.2022, ТОВ ВВЮГ (станом до 24.02.2022) вживало активних заходів до збирання грошової маси, зокрема шляхом узгодження з банківськими установами питань відкриття та обслуговування кредитної лінії на користь підприємства. Таким чином, повномасшабна агресія та форс-мажор у перші її дні, який став її наслідком, були абсолютно непередбачуваними подіями для покупця. Також ТОВ ВВЮГ зазначило, що воно, діючи добросовісно, уважно та обачливо, повідомило листом від 01.03.2022 №0103/-1/22 Департамент комунальної власності про зазначені обставини, але не отримало відповіді на вказаний лист.

Окрім того, у листі від 02.02.2023 ТОВ ВВЮГ зауважило на тому, що на момент укладення договору останнє виходило з того, що підприємство буде зобов`язане платити грошові кошти в розмірі 7608361,40 грн не під час дії воєнного стану та поза можливостей розгортання підприємницької діяльності. Підприємство виходило з того, що керівник буде здатен отримати позитивний висновок банківських установ щодо відкриття та обслуговування кредитної лінії задля належного фінансування виконання укладеного договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку поведінка ТОВ ВВЮГ дійсно була добросовісною та розумною, оскільки усвідомлюючи об`єктивну неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за договором, повідомило про це позивача за первісним позовом.

На переконання колегії суддів у даному випадку розмір заявленої до стягнення неустойки, хоч й передбачений умовами укладеного між сторонами договору, однак є необґрунтованим та несправедливим по відношенню до збитків, які поніс або міг понести позивач.

Так, за приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Однак, наявні матеріли справи не містять, а позивачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати придбаного майна. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання.

В свою чергу, слід зауважити, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 у цій справі, задоволено позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149 457,40 грн та таке рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 18.01.2024 у цій справі.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати придбаного майна, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

Також за умовами укладеного між сторонами договору, передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформляється актом приймання-передачі, який підписується одночасно сторонами за цим договором (пункт 3.1. договору).

Право власності на об`єкт купівлі-продажу виникає з дня державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписання покупцем акта приймання-передачі об`єкта, зазначеного у пункті 1.1. цього договору, та видання органом приватизації наказу про завершення приватизації (пункт 3.2. договору).

Приватизація об`єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації, що оформлюється наказом органу приватизації (пункт 3.3. договору).

Продавець зобов`язаний передати покупцю об`єкти купівлі-продажу у встановленому цьому договорі порядку (підпункт 5.3.1. пункту 5.3. договору).

У даному випадку, як було встановлено судами та не заперечується сторонами по справі, відповідач не виконав свого обов`язку щодо повної оплати придбаного майна, відповідно об`єкт купівлі-продажу йому не передавався за актом приймання-передачі та право власності на нього не виникало.

Фактично нерухоме майно, яке було об`єктом купівлі-продажу не вибувало із власності та користування позивача за первісними позовом, відповідно останній не поніс та не міг понести будь-які витрати, збитки тощо пов`язанні з поверненням такого майно у свою власність (користування).

Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку колегія суддів, враховуючи вищевстановлені обставини справи, а також інтереси обох сторін, вважає, що розмір заявленої до стягнення неустойки має бути зменшений до 38 041,80 грн, що відповідає принципам добросовісності, справедливості та розумності.

В свою чергу колегія суддів відхиляє твердження відповідача за зустрічним позовом щодо необхідності відмови у задоволенні таких вимог взагалі, тобто зменшення розміру неустойки на 100 %, оскільки таке зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету її існування, як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.02.2020 по справі №918/116/20, від 24.09.2020 по справі №915/2095/19, від 24.05.2022 по справі №910/10675/21.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні неустойки у розмірі 38 041,80 грн скасуванню, із прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Розподіл судових витрат у даній справі судом апеляційної інстанції здійснено з урахуванням приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційні скарги задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 по справі №916/410/23 в частині відмови у стягненні неустойки у розмірі 38 041,80 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, в решті рішення суду щодо стягнення неустойки залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов в частині стягнення неустойки задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ на користь Одеської міської ради неустойку у розмірі 38 041,80 грн.

В задоволенні решти позову про стягнення неустойки відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ на користь Одеської міської ради 570,60 грн судового збору за подання позовної заяви про стягнення неустойки».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВВЮГ на користь Одеської міської ради 855,94 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.04.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Філінюк І.Г.

Суддя Ярош А.І.