Постанова

від 22.04.2024 по справі 461/6066/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/6066/23 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/3266/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши у спрощеномуписьмовому провадженнібез викликусторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняГалицького районногосуду м.Львовавід 02жовтня 2023року усправі запозовом ОСОБА_1 доЛьвівськогокомунального підприємства«Муніципальна варта»провідшкодування шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він вирощує рибу у Фермерському господарстві «Подібка». 02 березня 2023 року позивач здійснював продаж живої риби за адресою: АДРЕСА_1 . В цей час працівниками Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» у позивача було вилучено живу рибу, складено протокол про адміністративне правопорушення, а матеріали справи були передані до Шевченківського районного суду м.Львова. 06 квітня 2023 року Шевченківським районним судом м.Львова було винесено постанову, в якій зазначено, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 160 КУпАП, оскільки він своїми умисними діями вчинив торгівлю з рук без дозвільних документів продовольчими товарами (живою рибою) у невстановленому місці; провадження відносно ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.160 КУпАП, закрито та звільнено останнього від адміністративної відповідальності за малозначністю, обмежились усним зауваженням. Ознайомившись із даним рішенням, ОСОБА_1 виявив, що судом не було вирішено питання вилученої риби, хоча саме до повноважень суду відноситься вирішення питання щодо конфіскації живої риби або без такої. Разом з цим, позивач постанову суду не оскаржував. При цьому, ОСОБА_1 вважає, що оскільки суд закрив справу за малозначністю та звільнив його адміністративної відповідальності, то ЛКП «Муніципальна варта» незаконно вилучило у нього живу рибу вагою 33 кг, ринкова ціна якої, станом на 2 березня 2023 року, складала 138 грн./ 1 кг риби, на загальну суму 4554 грн. та три пластикових відра під харчові продукти ємкістю 30 л вартістю 1000,00 грн. (ринкова ціна 1 відро/333 грн.), чим завдало ОСОБА_1 матеріальних збитків вартістю 5554,00 грн., які повинні бути відшкодовані. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити та відшкодувати завдану шкоду.

Рішенням Галицького районногосуду м.Львовавід 02жовтня 2023року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта»про відшкодування шкоди відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 .

Вважає,що рішеннясуду прийнятоз порушеннямнорм матеріальногота процесуальногоправа.Покликається нате,що оскільки постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 06.04.2023 року у справі №466/2888/23 не було вирішено питання про вилучене у нього майно, а дії ЛКП «Муніципальна варта» щодо вилучення і неповернення його майна, вважає незаконним.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

25.12.2023 року від Львівськогокомунального підприємства «Муніципальна варта» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджували б його право власності на тимчасово вилучені речі, їхню вартість тощо, а також не доведено незаконність дій відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 02 березня 2023 року інспекторами відділу проведення рейдів ЛКП «Муніципальна варта», орієнтовно о 15:25 год за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено факт вчинення громадянином ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 160 КУпАП, а саме: торгівля з рук, в невстановленому місці без дозвільних документів продовольчою продукцією (живою рибою).

У зв`язку із цим, інспектор ЛКП «Муніципальна варта» склав щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення серії MB №4174 від 02.03.2023 року за ч. 1 ст. 160 КУпАП.

При цьому, при складенні зазначеного протоколу інспектором, у порядку передбаченому ст. ст. 264, 265 КУпАП проведено огляд речей та виявлені речі (жива риба) вилучено для тимчасового зберігання.

06 квітня 2023 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова в межах справи №466/2888/23 встановлено вину позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 160 КУпАП; при цьому, суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення, звільнивши ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за малозначністю та обмежившись усним зауваженням.

Згідност. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідност. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанняабо оспорювання.

Згідно з частиною першоюстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно дост. 58 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно дост. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченимистаттею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статті1173,1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Вказану правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Отже, питання законності/незаконності притягнення позивача до адміністративно відповідальності (законності рішень, дій або бездіяльності позивача) загалом та законності/незаконності тимчасового вилучення предметів торгівлі зокрема, вирішується відповідним органом, що уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, яким в даному випадку є Шевченківський районний суд м. Львова.

Як вбачається з постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року у справі №466/2888/23, дії правопорушника вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 160 КУпАП, оскільки він своїми умисними діями вчинив торгівлю з рук без дозвільних документів продовольчими товарами (живою рибою) у невстановленому місці, що стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії MB №4174 від 02.03.2023 року, фототаблицями до протоколу про адміністративне правопорушення, а також іншими зібраними по справі доказами.

При цьому, жодних обставин незаконності прийнятих відповідачем рішень та/або вчинених ним дій (зокрема незаконності тимчасового вилучення предметів торгівлі), судом в межах справи про адміністративне правопорушення не встановлено.

Вказане рішення суду позивачем не оскаржувалось та набрало законної сили 17.04.2023 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, відсутня така обов?язкова підстава, за наявності якої з відповідача можна стягувати шкоду, як незаконність рішень, дій або бездіяльності.

В позовній заяві, а також в апеляційній скарзі апелянт стверджує, що тимчасово вилучена риба та три металеві відра є його власністю, позаяк таку рибу він вирощує у Фермерському господарстві «Подібка» й вартість такого майна, за оцінкою апелянта, становить 5 554,00 грн. При цьому, в суді першої інстанції жодних доказів, котрі б підтверджували право власності позивача на вилучене майно останній не подавав. Водночас вже до апеляційної скарги апелянтом долучено нові докази, котрі на його думку мають підтвердити його право власності на вилучене майно та котрі не долучалися в суді першої інстанції, а саме: довідка від 05.10.2023 р.; скан-копії із сайту Мінфіну про середню вартість риби в березні 2023 р.; копія умов загального водокористування на земельній ділянці водного фонду; копія додаткової угоди від 16.06.2017 р. до договору оренди земельної ділянки від 28.07.2010 р.

Відповідно до ч. 2, 4, 5, 8 ст. 83 ЦІК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об?єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч.3 вказаної статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Незважаючи на зазначені вимоги закону, апелянт долучив до апеляційної скарги докази, що не були долучені в суді першої інстанції без зазначення причин, чому такі докази не долучалися апелянтом в строки передбачені ЦПК України, без надання доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від його волі, а також не навів таких причин та доказів, які підтверджували б, що апелянт здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання та долучення таких доказів у строки передбачені ЦПК України.

За таких обставин, долучені апелянтом до апеляційної скарги докази подані із порушення норм ЦПК України, підлягають залишенню без розгляду та не повинні братися судом апеляційної інстанції до уваги.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.

З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст.89,263 ЦПК Українидана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районногосудум.Львовавід02жовтня2023року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22.04.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.