Постанова

від 23.04.2024 по справі 911/58/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 911/58/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.04.2024 у справі №911/58/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро»

на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023, повний текст якого складений 06.12.2023,

у справі № 911/58/23 (суддя Грабець С.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Енергорезерв»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 143 873,67 грн., штрафу в сумі 311 250,20 грн., 3 % річних в сумі 1 279,11, інфляційних втрат в сумі 7 972,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- відповідачем було порушено умови договорів оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021, №ЕР-1 від 09.03.2021 та №ЕР-2 від 09.03.2021 в частині своєчасної сплати орендної плати, а саме не сплачено орендну плату за перше півріччя 2022 року, з огляду на що позивачем вказані договори оренди розірвано в односторонньому порядку;

- враховуючи, що інформацію щодо припинення прав оренда спірних земельних ділянок внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.11.2022, спірні договори вважаються розірваними саме з цієї дати, а відтак саме до цієї дати відповідач має сплатити орендну плату;

- крім того, позивачем нараховано 3 % річних, інфляційні втрати та штраф за період з 01.06.2022 по 20.12.2022.

Узагальнені доводи відповідача проти позову наступні:

- підстави для нарахування орендної плати відсутні, так як позивач не мав можливості використовувати спірні земельні ділянки у 2022 році через їх замінування;

- положення п. 9.3 спірних договорів, які надають позивачу право на одностороннє розірвання договорів, встановлюють інший порядок розірвання договорів, ніж визначений ст. 141 ЗК України, а відтак є недійсними;

- за умовами спірних договорів річна оренда плата сплачується двома платежами, а саме: 50% - до 31 травня поточного року, а решта 50 % - до 31 грудня поточного року. При цьому розірвання таких договорів не впливає строк сплати другого платежу;

- нарахування інфляційних втрат суперечить умовам спірних договорів, в п. 4.3 яких погоджено, що у зв`язку з застосуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки індекс інфляції не застосовуються;

- у п. 5.1 спірних договорів сторонами погоджено, що договори вважаються розірваними з моменту направлення повідомлення про розірвання орендарю, у відповідних повідомленнях від 26.10.2023 позивач зазначив про те, що датою розірвання договорів є 27.10.2022, а відтак позивач безпідставно зазначає про те, що такі договори є розірваними з 07.11.2022 та, відповідно, нараховує орендну плату за період після 27.10.2022;

- оскільки у спірних договорах встановлено річний розмір орендної плати, то нарахування її за період менше 12 календарних місяців є неправомірним, а відтак позивач безпідставно вимагає стягнути з відповідача річну орендну плату при достроковому розірванні договорів;

- позивачем допущено помилки при визначенні розміру орендної плати, а також не обґрунтовано який курс долара США ним був застосований та чому саме такий курс використано;

- станом на дату розірвання договорів строк оплати другої частини орендної плати ще не настав, а з припиненням договорів такий обов`язок також припинився. Вказане свідчить про те, що у відповідача не виникло обов`язку зі сплати тієї частини грошового зобов`язання, строк виконання якого, на момент припинення договору не настав;

- визначений п. 10.5 спірних договорів штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди, який сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо за своєю правовою природою є пенею, а відтак, в силу положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» її розмір має бути обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ;

- наявні підстави для зменшення штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2023, з урахуванням ухвали про внесення виправлень від 06.12.2023, у справі № 911/58/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 139 258,35 грн. основного боргу; 208 887,60 грн. штрафу, 1 279,11 грн. 3 % річних, 7 972,47 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 5 360,97 грн. витрат на сплату судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що з огляду на несплату відповідачем орендної плати у визначені спірними договорами строки, позивач, користуючись наданим йому такими договорами правом, розірвав спірні договори шляхом направлення 28.10.2022 відповідачу повідомлення про розірвання договорів оренди землі від 26.10.2022. Водночас судом встановлено, що, оскільки згідно з умовами договорів оренди землі, договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про це відповідачу, вказані договори є розірваними саме з 28.10.2022.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу, встановивши, що з урахуванням положень п. п. 4.2 та 4.3 спірних договорів, стягненню з відповідача підлягає борг зі сплати орендної плати за період з 01.01.2022 по 27.10.2022 включно, розрахований за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду у загальній сумі 139 258,35 грн.

При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про неможливість використовувати спірні земельні ділянки у 2022 році через їх замінування, зазначивши про те, що:

- з відповіді Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №5605-1567/562 від 20.02.2023 вбачається, що надання інформації щодо територій, які знаходились в зоні замінування та в зоні бойових дій, не відноситься до повноважень вищевказаного управління;

- 17.05.2023 відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, яке було задоволено судом, у Бучанської районної військової адміністрації Київської області витребувані відомості щодо перебування орендованих відповідачем земельних ділянок у зоні бойових дій та їх знаходження в зоні замінування;

- до матеріалів справи долучена відповідь №01.3-35/2460 від 28.06.2023, в якій Бучанська районна державна адміністрація Київської області повідомила про те, що вона не є розпорядником цієї інформації;

- водночас, представником позивача до матеріалів справи долучена копія довідки Макарівської селищної ради №84 від 13.04.2023, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0034, площею 6,7665 га, а також земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0048, площею 14,8130 га, у 2022 році знаходились та на даний час знаходяться в стані, повністю придатному для сільськогосподарського виробництва та можуть бути використані згідно з їх цільовим призначенням.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що санкція, передбачена умовами спірних договорів є за своєю правовою природою пенею, зазначивши про те, що сторонами у п. 10.5 спірних договорів погоджено, що передбачена в цьому пункті санкція є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язань згідно п. 2 ст. 546 ЦК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафу суд першої інстанції виходив з того, що 28.10.2022 спірні договори були розірвані, а відтак, оскільки наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін за ним, договірні санкції підлягають нарахуванню виключно до дати розірвання договору.

Також суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру штрафних санкції.

При розгляді позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з матеріалів справи слідує, що позивач просив стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, за період з 01.06.2022 до 30.11.2022, від суми заборгованості 76 662,61 грн. (перший платіж (50%)), проте борг відповідача за період з 01.06.2022 до 30.11.2022 становив 76 663,15 грн.;

- частиною 2 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог;

- за таких обставин позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задовольняються в сумі 1 279,11 грн. та 7 972,47 грн. відповідно.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що розрахунок орендної щорічної плати можна було б вважати обґрунтованим при застосуванні середньозваженого курсу долара за період, коли мала бути внесена орендна плата, а не конкретну дату.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023, справу № 911/58/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В.., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/58/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/58/23.

14.02.2024 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/842/24 від 21.02.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/58/23.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2024, справу № 911/58/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Тищенко О.В., Гончаров С.А., а також залишено вищевказану апеляційну скаргу без руху та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 8 041,46 грн. та вказано про обов`язок скаржника зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 ГПК України.

11.03.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані докази сплати судового збору у вказаному розмірі та докази наявності Електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відрядженні розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1069/24 від 12.03.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/58/23.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024, справу № 911/58/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.2024 о 10:45 год.

27.03.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- у п. 4.3 спірних договорів сторонами погоджено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, а у випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. Так як відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 30.11.2021 № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік становить: для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0; для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,15, позивач, при розрахунку в позовні заяві суми щорічної орендної плати, застосував збільшення розміру орендної плати саме на 2 % у порівнянні з попереднім роком, з урахуванням курсу гривні відносно до долара США (36,5686 грн.) на ймовірну дату виплати (день подачі позовної заяви);

- за таких обставини за 2022 рік розмір щорічної орендної плати склав - 190,07 доларів США (186,34 доларів США + 2%) за 1 (один) га переданої в оренду землі;

- у спірних договорах жодним чином не встановлено, що за прострочення зобов`язання з боку відповідача, позивач не має права нарахувати встановлений індекс інфляції за весь час такого прострочення,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1633/24 від 18.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/58/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Станом на 23.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав.

09.03.2021 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали:

- договір оренди землі №ЕР-31, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,4801 га, розташовану на території Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області;

- договір оренди землі №ЕР-1, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7665 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області;

- договір оренди землі №ЕР-2, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 14,8130 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

На виконання вказаних договорів позивачем відповідачу були передані у користування відповідні земельні ділянки, що сторонами не заперечується.

У п. 4.1 договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 сторонами погоджено, що розмір за користування вказаною в договорі земельною ділянкою відповідач сплачує позивачу щорічну орендну плату в розмірі 5 163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору:

- загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 2 478,97 (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень, 97 копійок), що є еквівалентом 89,46 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору (договір оренди землі №ЕР-31);

- загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 34 937,54 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять сім гривень 54 копійки), що є еквівалентом 1 260,87 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору (договір оренди землі №ЕР-2);

- загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 76 484,11 (сімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 11 копійок), що є еквівалентом 2 760,25 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021, якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього договору, орендна плата збільшується позивачем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США без внесення змін та підписання додаткових угод до цього договору та виплачується з урахуванням зміни вказаного курсу.

Пунктом 4.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 встановлено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік для сільськогосподарських угідь становив 1,0, що підтверджується офіційною інформацією Державної служби статистики України, розмір щорічної орендної плати за передану відповідачу земельну ділянку:

- відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021, становив 91,25 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 3 336,93 грн.);

- відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021, становив 1 286,09 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 47 030,55 грн.);

- відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021, становив 2 815,47 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 102 957,74 грн.).

Згідно з п. 4.4. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021, орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим договором, сплачується відповідачем щорічно в наступному порядку: - перший платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року; другий платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року. Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п. 4.2. та п. 4.3. цього договору. Орендна плата повинна сплачуватись відповідачем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами позивача, зазначеними в реквізитах цього договору.

Відповідачем не заперечується, що ним не була сплачена орендна плата за користування земельними ділянками у 2022 році.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до відповідача з листами-вимогами від 19.09.2022 та просив оплатити заборгованість зі сплати орендної плати, відповідно до умов договорів оренди землі, а також сплатити штраф.

Відповідач не надав відповідей на листи-вимоги та не сплатив заборгованість.

Згідно з п. 9.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 позивач має право на розірвання цього договору в односторонньому порядку у випадку не сплати, прострочення сплати орендної плати відповідачем та/або будь-яких інших платежів згідно цього договору, у випадку використання земельної ділянки з порушенням п. 5.1. цього договору та/або погіршення її стану якщо відповідач не виправить вказані порушення протягом одного місяця з моменту надіслання позивачем відповідачу повідомлення про виявлені порушення в письмовій формі. Договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про розірвання відповідачу, яке надсилається після спливу строку на виправлення порушень.

28.10.2022 позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання договорів оренди землі від 26.10.2022, в яких повідомив про розірвання договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 та просив повернути земельні ділянки у встановленому договором порядку. Направлення вказаних повідомлень підтверджується наявною у матеріалах справи копією опису вкладення з відміткою про прийняття відправлення до пересилання.

07.11.2022 права користування відповідача спірними земельними ділянками були припинені, про що внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, копії витягів з якого долучені до матеріалів справи.

З огляду на вказані обставин позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 143 873,67 грн., штраф в сумі 311 250,20 грн., 3 % річних в сумі 1 279,11, інфляційні втрати в сумі 7 972,47 грн.

Заперечення відповідача проти позову детально наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (п. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Як встановлено вище:

- виходячи з умов Договору розмір щорічної орендної плати за передану відповідачу земельну ділянку у 2022 році становив: 91,25 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 3 336,93 грн.) за договором оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021; 1 286,09 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 47 030,55 грн.) за договором оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021; 2 815,47 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 102 957,74 грн.) за договором оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021.

- орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим договором, сплачується відповідачем щорічно в наступному порядку: - перший платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року; другий платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року;

- відповідачем не заперечується, що ним не була сплачена орендна плата за користування земельними ділянками у 2022 році.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

Згідно з п. 9.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021, позивач має право на розірвання цього договору в односторонньому порядку у випадку не сплати, прострочення сплати орендної плати відповідачем та/або будь-яких інших платежів згідно цього договору, у випадку використання земельної ділянки з порушенням п. 5.1. цього договору та/або погіршення її стану якщо відповідач не виправить вказані порушення протягом одного місяця з моменту надіслання позивачем відповідачу повідомлення про виявлені порушення в письмовій формі. Договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про розірвання відповідачу, яке надсилається після спливу строку на виправлення порушень.

Отже, у спірних договорах сторонами погоджено можливість дострокового розірвання договорів позивачем у односторонньому порядку, серед іншого, у випадку не сплати, прострочення сплати орендної плати відповідачем та/або будь-яких інших платежів згідно цього договору.

Як встановлено вище, відповідач обов`язок сплати першого орендного платежу за 2022 рік не виконав, з огляду на що позивач 28.10.2022 направив відповідачу повідомлення про розірвання договорів оренди землі від 26.10.2022, в яких повідомив про розірвання договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021.

Отже, позивач цілком правомірно відмовився від спірних договорів і такі договори є розірваними з моменту направлення повідомлень про розірвання договорів оренди землі від 26.10.2022, тобто з 28.12.2022.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскілки згідно з умовами договорів оренди землі, договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про це відповідачу, після спливу строку на виправлення порушень, вказані договори є розірваними саме з 28.10.2022, а не з 07.11.2022.

Суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги твердження відповідача про неможливість використовувати спірні земельні ділянки у 2022 році через їх замінування, зазначивши про те, що:

- з відповіді Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №5605-1567/562 від 20.02.2023 вбачається, що надання інформації щодо територій, які знаходились в зоні замінування та в зоні бойових дій, не відноситься до повноважень вищевказаного управління;

- 17.05.2023 відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, яке було задоволено судом, у Бучанської районної військової адміністрації Київської області витребувані відомості щодо перебування орендованих відповідачем земельних ділянок у зоні бойових дій та їх знаходження в зоні замінування;

- до матеріалів справи долучена відповідь №01.3-35/2460 від 28.06.2023, в якій Бучанська районна державна адміністрація Київської області повідомила про те, що вона не є розпорядником цієї інформації;

- водночас, представником позивача до матеріалів справи долучена копія довідки Макарівської селищної ради №84 від 13.04.2023, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0034, площею 6,7665 га, а також земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0048, площею 14,8130 га, у 2022 році знаходились та на даний час знаходяться в стані, повністю придатному для сільськогосподарського виробництва та можуть бути використані згідно з їх цільовим призначенням.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що положення п. 9.4 спірних договорів, які надають позивачу право на одностороннє розірвання договорів встановлюють інший порядок розірвання договорів, ніж визначений ст. 141 ЦК України, а відтак є недійсними.

З вказаного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Законодавством не встановлено, що невідповідність господарського договору наведеній відповідачем підставі для визнання п. 9.3 спірних договорів недійсним має наслідком нікчемність такого договору, тобто такий правочин є оспорюваним і до визнання його недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Також помилковою є і позиція апелянта як про те, що, з огляду на розірвання договорів у нього відсутній обов`язок сплачувати орендну плату за час фактичного користування майном, так і про те, що розірвання договорів не впливає на строк сплати другого платежу, так як вказане суперечить положенням чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з урахуванням положень п.п. 4.2. та 4.3. спірних договору, стягненню з відповідача підлягає борг зі сплати орендної плати:

- за користування земельною ділянкою, загальною площею 0,4801 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021, в сумі 3 030,81 грн., оскільки до 31.05.2022 відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 45,63 дол. США, що еквівалентно 1 668,63 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 до 27.10.2022 включно) відповідач не сплатив 37,25 дол. США, що еквівалентно 1 362,18 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду;

- за користування земельною ділянкою, загальною площею 6,7665 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021, в сумі 42 716,88 грн., оскільки до 31.05.2022 відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 643,05 дол. США, що еквівалентно 23 515,44 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 до 27.10.2022 включно) відповідач не сплатив 525,08 дол. США, що еквівалентно 19 201,44 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду;

- за користування земельною ділянкою, загальною площею 14,8130 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021, в сумі 93 510,66 грн., оскільки до 31.05.2022 відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 1 407,74 дол. США, що еквівалентно 51 479,08 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 до 27.10.2022 включно) відповідач не сплатив 1 149,39 дол. США, що еквівалентно 42 031,58 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду,

а разом 139 258,35 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на те, що за змістом п. 4.2 договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 орендна плата збільшується позивачем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США без внесення змін та підписання додаткових угод до цього договору та виплачується з урахуванням зміни вказаного курсу, визначення розміру основного боргу виходячи з офіційного курсу НБУ на день звернення з позовною заявою до суду є вірним, а посилання апелянта на те, що розрахунок орендної щорічної плати можна було б вважати обґрунтованим при застосуванні середньозваженого курсу долара за період, коли мала бути внесена орендна плата, а не конкретну дату, є помилковим.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 311 250,20 грн., 3 % річних в сумі 1 279,11, інфляційних втрат в сумі 7 972,47 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 10.5. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021, у разі прострочення строків перерахування відповідачем (як повністю так і частково) будь-якого з платежів передбачених договором, відповідач зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо. Сторони домовилися, що передбачена в цьому пункті санкція є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язань згідно п. 2 ст. 546 ЦК України.

Відповідач проти стягнення штрафу заперечив та вважав, що санкція, передбачена умовами договору є, за своєю правовою природою, пенею, проте вказана правова позиція є помилковою, так як положення ч. 2 ст. 546 ЦК України встановлюють, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

З матеріалів справи слідує, що позивач просив суд стягнути з відповідача штраф за період з 01.06.2022 до 20.12.2022, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки 28.10.2022 договори оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 були розірвані, а наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін за ним, тому договірні санкції підлягають нарахуванню виключно до дати розірвання спірних договорів.

Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру штрафу, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафу відповідач послався на неможливість використовувати спірні земельні ділянки у 2022 році через їх замінування, проте, як встановлено вище, відповідачем до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених вище обставин.

Слід окремо зауважити і на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру штрафу відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вказані позовні вимоги за розрахунком суду в сумі 208 887,60 грн. (штраф за період з 01.06.2022 до 27.10.2022 включно, який становить 15 періодів 10-денних прострочень за кожним з договорів). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як встановлено вище, умови спірних договорів встановлюють, що орендна плата збільшується позивачем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США та виплачується з урахуванням зміни вказаного курсу, а позивач при визначенні розміру основного боргу виходив з офіційного курсу НБУ на день звернення з позовною заявою до суду.

Вказане свідчить про те, що покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено спірними договорами за рахунок донарахування вартості орендної плати з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати. Вказане свідчить про те, що стягнення у цьому випадку інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях, є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що існує усталена практика Верховного Суду, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16; від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц; від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц; від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц.

За таких обставин підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 7 972,47 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає зміні з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовляється.

Водночас, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманої за Договором продукції, позивач, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3 % річних колегія суддів встановила, що такий розрахунок є арифметично вірним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 279,11 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 підлягає зміні, позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 139 258,35 грн., штраф в сумі 208 887,60 грн., 3 % річних в сумі 1 279,11 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частині рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2023 у справі № 911/58/23 в такій редакції.

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б, ідентифікаційний код 41464775) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Енергорезерв» (04070, місто Київ, вулиця Братська, будинок 4, квартира 1, ідентифікаційний код 22910777) 139 258 (сто тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн. 35 коп. грн. основного боргу, 208 887 (двісті вісім тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 60 коп. штрафу, 1 279 (одну тисячу двісті сімдесят дев`ять) грн. 11 коп. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 241 (п`ять тисяч двісті сорок одна) грн. 38 коп.».

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Енергорезерв» (04070, місто Київ, вулиця Братська, будинок 4, квартира 1, ідентифікаційний код 22910777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 179 (сто сімдесят дев`ять) грн. 38 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/58/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.04.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала