Постанова

від 21.03.2024 по справі 904/3042/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/3042/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 (суддя Бєлік В.Г.)

у справі № 904/3042/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛЬБА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛЬБА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" заборгованість за договором будівельного підряду № 204/пп від 19.12.2022 у загальному розмірі 745 429,69 грн, що складається з: основний борг у розмірі 617 533,74 грн, пеня у розмірі 106 588,00 грн, 3% річних у розмірі 6 395,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 912,95 грн, а також просить стягнути судові витрати, які складаються з 11 181,45 грн судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі №904/3042/23 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛЬБА" основний борг у розмірі 617 533,74 грн, пеню у розмірі 85 270,40 грн, 3% річних у розмірі 6 395,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 912,95 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 11 181,46 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі № 904/3042/23 в частині стягнення витрат по сплаті судового збору у сумі 11 181,46 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було вирішено питання про повернення ТОВ «Торговий дім «Ельба» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, а саме 5 590,73 грн. (11 181,46 грн. *0,5), натомість з ТОВ «Виробниче підприємство «Агрофудлогістик» витрати по сплаті судового збору безпідставно стягнуто у повному обсязі 11 181,46 грн.

Зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що у справі № 904/3042/23 Позивачем не надано до суду будь-якого опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, а справа є нескладною та типовою, містить незначну кількість документів й посилання представника Позивача на те, що в адвоката була якась необхідність здійснювати пошук та застосовувати практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини між сторонами договору поставки були зрозумілими й регулювались Цивільним та Господарським кодексами України.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

18.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

19.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 21.03.2024 з`явився представник позивача. Відповідач (апелянт), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Щодо клопотання ТОВ «ВП "АГРОФУДЛОГІСТИК" про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване неможливістю явки представника в судове засідання, призначене на 21.03.2024 у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі на 09:30 год в Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська у справі № 932/2319/23.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ «ВП "АГРОФУДЛОГІСТИК" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Колегія суддів зауважує, що скаржник як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 21.03.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 21.03.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛЬБА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" заборгованість за договором будівельного підряду № 204/пп від 19.12.2022 у загальному розмірі 745 429,69 грн., що складається з: основний борг у розмірі 617 533,74 грн., пеня у розмірі 106 588,00 грн., 3% річних у розмірі 6 395,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 912,95 грн., а також просить стягнути судові витрати, які складаються з 11 181,45 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 617 533,74 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором № 204/пп від 19.12.2022 щодо повної та своєчасної оплати виконаної останнім роботи. Крім того, на підставі діючого законодавства та умов договору позивач нарахував пеню в сумі 106 588,00 грн, втрати від інфляції в розмірі 14 012,95 грн. та 3% річних на суму 6 395,00 грн.

19.12.2022 між ТОВ Торговий дім Ельба (Підрядник) та ТОВ Виробниче Підприємство Агрофудлогістик (Замовник) укладено Договір будівельного підряду №204/пп (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору, за цим Договором Підрядник зобов`язується за завданням Замовника на свій ризик виконати Роботи та передати Замовнику в установлений Договором строк Результат Робіт, а Замовник зобов`язується надати Підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати в необхідному обсязі Дозвільну та Проектну документацію (Технічне завдання), затверджене Замовником не пізніше чим за 7 календарних днів до початку робіт, а Замовник має право контролювати виконання Підрядником Робіт та зобов`язується оплатити їх.

Згідно п. 4.1. Договору, договірна ціна у договорі є динамічною та визначається загальною сумою договірних цін на усі Роботи.

Як сторони домовились у підпункті 2) п. 4.7.Договору, повний розрахунок вартості Матеріальних ресурсів та Робіт сплачується протягом трьох банківських днів з моменту підписання Замовником Акту приймання-передачі Закінчених робіт (Результат Робіт) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (за типовою формою КБ-3)

Відповідно до Акту приймання-передачі робіт за січень 2023 року від 25.01.2023 (далі-Акт), загальна вартість матеріалів та робіт склала 1 518 533,74 грн.

З огляду на викладене, строк оплати виконаних робіт настав 31.01.2023

Так, Відповідачем здійснено оплату за договором в наступних розмірах:

- 03.01.2023 у розмірі 400 000,00 (чотириста тисяч гривень);

- 03.02.2023 у розмірі 500 000, 00 (п`ятсот тисяч гривень);

- 23.05.2023 у розмірі 1 000,00 (одна тисяча гривень).

Таким чином, розмір заборгованості за договором складає:

1 518 533,74 грн - 400 000,00 грн - 500 000,00 грн. - 1 000,00 грн = 617 533,74 грн, що і стало причиною спору.

Крім того, Позивач просив покласти на Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

18.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач з позовними вимогами погоджується, однак, заперечує проти заявленого Позивачем розміру витрат на професії правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн. оскільки, по-перше, останнім не надано жодних документів на підтвердження заявленої суми витрат; по-друге, заявлений розмір витраті неспівмірним складності цієї господарської справи. Крім того, вважає, що заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним сумі боргу.

25.08.2023 на офіційну електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази та доводи сторін, за результатом розгляду справи дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, при цьому судовий збір у розмірі 11 181,46 грн слід покласти на відповідача.

Натомість оцінивши вартість наданих послуг з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, витрачений адвокатом час на підготовку розрахунків, участь в судових засіданнях, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є визначена судом компенсація витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 25 000,00 грн., докази оплати яких наявні у матеріалах справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі № 904/3042/23 лише в частині здійсненого розподілу судових витрат (стягнення витрат по сплаті судового збору у сумі 11 181,46 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн), а відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і апеляційним судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій (неоскаржуваній) частині.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛЬБА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" (далі - відповідач) заборгованість за договором будівельного підряду № 204/пп від 19.12.2022 у загальному розмірі 745 429,69 грн., що складається з: основний борг у розмірі 617 533,74 грн., пеня у розмірі 106 588,00 грн., 3% річних у розмірі 6 395,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 912,95 грн., а також просить стягнути судові витрати, які складаються з 11 181,45 грн. судового збору.

18.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до змісту відзиву Відповідач з позовними вимогами погоджується, однак, заперечує проти заявленого Позивачем розміру витрат на професії правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн. оскільки, по-перше, останнім не надано жодних документів на підтвердження заявленої суми витрат; по-друге, заявлений розмір витраті неспівмірним складності цієї господарської справи. Крім того, вважає, що заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним сумі боргу.

25.08.2023 на офіційну електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

28.08.2023 на офіційну електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення неустойки.

Прийнятим у справі рішенням, господарський суд, зокрема, судовий збір у розмірі 11181,46 грн на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України поклав на відповідача.

Апелянт не погоджуючись з рішенням в цій частині вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було вирішено питання про повернення ТОВ «Торговий дім «Ельба» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, а саме 5 590,73 грн. (11 181,46 грн. *0,5), натомість з ТОВ «Виробниче підприємство «Агрофудлогістик» витрати по сплаті судового збору безпідставно стягнуто у повному обсязі 11 181,46 грн.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Колегія суддів зауважує, що визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення, наприклад, з підстав пропуску позивачем строку позовної давності або неспівмірності заявленого до стягнення з нього нарахованого позивачем розміру штрафних санкцій.

Що ж до визнання відповідачем позову, то воно є обов`язковим для суду, за винятком випадку, коли такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтересів інших осіб.

Заява відповідача про визнання позову повинні бути безумовними, тобто сторона не має права ставити свою процесуальну дію в залежність від будь-яких обставин чи дій іншої сторони, або якихось інших обставин.

Відповідач у поданій до суду заяві по суті або окремій письмовій заяві повинен зазначити, визнає він позов повністю або частково, і в якій частині.

Так, з наданих відповідачем відзиву на позов, а також клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та зменшення неустойки слідує, що відповідачем визнано вимоги позивача тільки в частині, що стосується заявлених до стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат. Натомість ним не визнано позов та заперечено проти стягнення нарахованих позивачем суми пені та витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, відповідачем визнано позов лише частково. Натомість конструкція норми ч. 1 ст. 130 ГПК України передбачає можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, лише у випадку повного (безумовного) визнання позову відповідачем і така процесуальна дія має бути вчинена до початку розгляду справи по суті.

Обставинами цієї справи не підтверджується наявність факту визнання відповідачем усіх позовних вимог позивача, а тому відсутні підстави для застосування спеціальних положень ГПК України, визначених ч. 1 ст. 130 Кодексу, що регулюють питання розподілу судового збору замість універсальних, які встановлені ч. 1 ст. 129 Кодексу.

Відтак, господарським судом правильно застосовано норми процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судового збору, враховуючи результат вирішення справи, і доводи скаржника цього не спростовують.

Щодо аргументів апелянта про те, що поза увагою суду залишилось те, що у справі № 904/3042/23 Позивачем не надано до суду будь-якого опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, а справа є нескладною та типовою, містить незначну кількість документів й посилання представника Позивача на те, що в адвоката була якась необхідність здійснювати пошук та застосовувати практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини між сторонами договору поставки були зрозумілими й регулювались Цивільним та Господарським кодексами України, слід звернути увагу на таке.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач просив покласти на Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, що відповідає наданому ним попередньому (орієнтовному) розрахунку, зазначеному в позовній заяві.

Судом встановлено, що з метою отримання кваліфікованої правової допомоги для підготовки та подання позовної заяви, представництва інтересів в ході судового розгляду, виконання інших пов`язаних дій, між Позивачем та адвокатом Бердишевою О.П. (далі- Представник Позивача) укладено договір про надання правової допомоги від 31.05.2023.

Відповідно до п. 1 вказаного договору від 31.05.2023, Клієнт доручає, а Адвокат зобов`язується від імені та за рахунок Клієнта здійснювати незалежну професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту у господарських справах, пов`язаних з відшкодуванням заборгованості за Договором будівельного підряду № 204/пп від 19.12.2022.

Відповідно до п. 8 договору від 31.05.2023, гонорар за надання правової допомоги Адвоката здійснюється Клієнтом у фіксованому розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень за представництво інтересів Клієнта у справі про стягнення заборгованості за Договором будівельного підряду № 204/пп.

Відповідно до п. 9 договору від 31.05.2023, виплата гонорару здійснюється в наступному порядку: 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень, що відповідає 50 % гонорару, сплачуються Клієнтом Адвокатові в безготівковій формі за банківськими реквізитами Адвоката (ІВАN НОМЕР_1 у АБ Південний, код банку 20953647) протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього Договору. Інша частина гонорару в розмірі 25 000,00 (двадцяти п`яти тисяч) грн. сплачуються Клієнтом Адвокатові в безготівковій формі за банківськими реквізитами Адвоката (ІВАN НОМЕР_1 у АБ Південний, код банку 20953647) протягом трьох банківських днів з моменту набрання законної сили остаточним рішенням у справі. Фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання умов цього Договору, відшкодовуються Клієнтом в повному обсязі.

На виконання вказаних умов, Позивачем сплачено частину гонорару Представникові Позивача шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок. Вказаний факт підтверджується платіжною інструкцією № 15388 від 31.05.2023.

25.08.2023 на офіційну електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в якому просив суд зменшити розмір таких витрат до 5 000,00 грн.

Клопотання було обгрунтовано тим, що дана справа є нескладною та типовою, містить незначну кількість документів у посилання представника позивача на те, що в адвоката була якась необхідність здійснювати пошук та застосовувати практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини між сторонами договору будівельного підряду були зрозумілими й регулювались Цивільним та Господарським кодексами України.

Суд першої інстанції, оцінивши вартість наданих послуг з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, витрачений адвокатом час на підготовку розрахунків, участь в судових засіданнях, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є визначена судом компенсація витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 25 000,00грн., докази оплати яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином, господарським судом було враховано співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених адвокатом процесуальних документів, кількістю засідань тощо, чим спростовуються твердження скаржника про протилежне.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Пунктом п. 8 договору від 31.05.2023 встановлено фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги Адвокатом Клієнту (представництво інтересів у справі про стягнення заборгованості за Договором будівельного підряду № 204/пп), який становить 50000,00 грн.

Апеляційний суд, відхиляючи аргументи скаржника щодо відсутності будь-якого опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, вважає за необхідне закцентувати увагу на тому, що фіксований розмір гонорару за змістом приписів ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відображає порядок обчислення гонорару адвоката, що визначається в договорі про надання правової (професійної правничої) допомоги. Оскільки ж до такого договору застосовуються загальні вимоги договірного права (ч. 3 ст. 27 Закону № 5076-VI), то можна впевнено стверджувати, що гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 вказаного Закону як «форма винагороди адвоката», але в термінах Цивільного кодексу України становить ціну такого договору (стаття 632).

Ціна ж в цивільно-правовому договорі встановлюється за домовленістю сторін і може мати (переважно має) чітко фіксований розмір, вказуючи на конкретну суму або конкретний процент (частину) від того чи іншого показника, який боржник має сплатити кредитору з настанням умов платежу.

Стосовно договору адвоката з клієнтом про надання правової (професійної правничої) допомоги фіксований розмір гонорару у вказаному контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Те саме стосується також і обсягу витрачених адвокатом для вчинення відповідних дій на виконання договору часу та зусиль. Тим самим усі вказані обставини не мають значення у відповідній ситуації для визначення конкретного розміру витрат учасника справи на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі у розумінні ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Обсяг «наданих адвокатом послуг та виконаних робіт» у разі визначення гонорару адвоката у фіксованому розмірі цілком може бути вичерпно охарактеризований фактом такого виконання адвокатом відповідного договору, який свідчить про настання умов для виплати гонорару. Тому, з урахуванням вищевикладеного, подання в цьому разі детального опису робіт (наданих послуг) як цього вимагає ч. 3 ст. 126 ГПК України, не є необхідним, адже жодним чином не конкретизуватиме обсяг роботи адвоката.

Таким чином, якщо згідно з умовами договору про надання правової (професійної правничої) допомоги гонорар адвоката визначено у фіксованому розмірі, то для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат подання учасником справи детального опису робіт (надання послуг) не є обов`язковим. У такій ситуації відповідний учасник справи мас право (але не зобов`язаний) подати такий детальний опис.

Тому, якщо договором про надання правової (професійної правничої) допомоги визначено фіксований розмір адвокатського гонорару, то ступінь деталізації такого опису може бути мінімальною (аж до обмеження простою вказівкою на повне виконання адвокатом передбачених договором обов`язків), а про будь-яке значення кількості витраченого адвокатом часу взагалі йтися не може. Адже час витрачений адвокатом на надання правової допомоги, не визначає сам по собі ані складності справи, ані складності відповідної роботи адвоката, так само як не обумовлюється ціною позову чи значенням справи для сторони. З цих причин оцінка співмірності за вказаними критеріями може бути проведена незалежно від того, чи відомий суду час, витрачений адвокатом для надання правової допомоги у справі.

Та обставина, що сторона не зазначила витрати часу на надання правничої допомоги взагалі не може бути підставою (єдиною чи ні) відмови у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Більше того, такою підставою в розглядуваному випадку не може бути і те, що відповідний учасник справи взагалі не подав суду детальний опис, якого вимагає ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Якщо умовами договору про надання правової (професійної правничої) допомоги гонорар адвоката визначено у фіксованому розмірі, то співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України визначається по-різному, залежно від того, про співмірність якій обставині йдеться.

Колегія суддів наголошує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правничої допомоги не має становити надмірний тягар для іншої сторони, що суперечитиме принципу розподілу витрат.

Однак, самі лише посилання відповідача на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

В даному випадку судом враховано, що хоча обумовлення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги, відповідає їх потребам та інтересам, проте, заявлена до стягнення сума витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критеріям справедливості та розумної необхідності таких витрат, за результатом чого господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі № 904/3042/23 в частині розподілу судових витрат у справі, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі № 904/3042/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 у справі №904/3042/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "АГРОФУДЛОГІСТИК"

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко