Постанова

від 28.03.2024 по справі 912/1960/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м.Дніпро Справа № 912/1960/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Солодова І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 (суддя Тимошевська В.В.)

у справі № 912/1960/23

за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес" про стягнення заборгованості в сумі 9 437 802,42 грн.

Одночасно з поданням позову ПАТ "Укртатнафта" подано заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких банківських або інших фінансово - кредитних установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Сторес" в межах суми позову 9 437 802,42 грн.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 у справі № 912/1960/23 заяву задоволено. Накладено арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких банківських або інших фінансово - кредитних установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Сторес" в межах суми позову 9437802,42 грн.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОРЕС" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 у справі № 912/1960/23 та відмовити в задоволенні заяви.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а вжиті судом заходи забезпечення є неадекватними та неспівставними із заявленими позовними вимогами.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Кіровоградської області:

- належним чином не дослідив зміст та не надав належної правової оцінки доказам на які посилається заявник у заяві про забезпечення позову;

- вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення не з`ясувавши та не врахувавши фактичні обставини;

- вживши заходи забезпечення позову в даній судовій справі суд фактично зупинив господарську діяльність ТОВ «Сторес»;

- вживши заходи забезпечення позову в даній судовій справі суд тим самим позбавив ТОВ «Сторес» доступу до правосуддя, позбавивши Товариство можливості сплачувати судові витрати.

- при прийнятті рішення про вжиття заходів забезпечення позову вбачається упередженість суду щодо безумовної наявності заборгованості відповідача перед позивачем не лише щодо позовних вимог у даній справі № 912/1960/23, але також у справах № 912/1964/23 та № 912/878/23 не зважаючи на той факт, що рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/878/23 оскаржується ТОВ «Сторес» в апеляційному порядку, а в судових справах № 912/1960/23 та № 912/1964/23 тільки 19.10.2023 року відкриті провадження та вказані справи ще навіть не розглядалися по суті;

- не врахував висновки Верховного Суду у судових справах з подібними правовідносинами, зазначені, зокрема у постановах від 19.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 910/18384/15.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

14.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В судове засідання 28.03.2024 з`явився представник позивача. Відповідач (апелянт), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ "Сторес" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Колегія суддів зауважує, що скаржник як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 21.03.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, реалізація якого не може бути безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (ПАТ "Укртатнафта"), яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес" про стягнення заборгованості в сумі 9 437 802,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №182/2/2118 від 31.01.2020 в частині своєчасної та повної оплати за отриманий товар.

Одночасно з поданням позову ПАТ "Укртатнафта" подано заяву про забезпечення позову, яка містить вимоги наступного змісту:

- накласти арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких банківських або інших фінансово - кредитних установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Сторес" в межах суми позову 9 437 802,42 грн.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову у даній справі позивач зазначає, зокрема, наступне:

- у відповідності до інформації, що міститься на сайті https://opendatabot.ua/c/41212262 щодо ТОВ "Сторес" (код ЄДРПОУ 41212262) статутний капітал останнього складає лише 1000,00 грн.; за 2022 рік відсутні відомості фінансової звітності;

- з ухвали Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі №463/658/23 ПАТ "Укртатнафта" дізналося, що Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Львівській області здійснюється досудове у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72023140000000012 від 24.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. В даному кримінальному провадженні розслідується факт системного виведення коштів з підприємства та нарощування безнадійної дебіторської заборгованості колишніми посадовими особами ПАТ "Укртатнафта" у змові з окремими акціонерами товариства шляхом укладання непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг, в тому числі з ТОВ "Сторес" (ідентифікаційний код 41212262);

- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.08.2023 по справі №912/878/23 задоволено повністю позовні вимоги ПАТ "Укртатнафта" до ТОВ "Сторес" про стягнення заборгованості в сумі 9 217 871,76 грн за договором поставки нафтопродуктів №75/2/2118 від 31.01.2020; зазначене рішення відповідачем добровільно не виконується.

Враховуючи викладені факти щодо недостатності фінансових ресурсів у ТОВ "Сторес", фігурування даного підприємства у кримінальних провадженнях, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арештів на майно та грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Суд першої інстанції, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких позивач звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у визначений ним спосіб.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20).

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).

Слід зауважити, що за загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем(ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Колегія суддів зауважує, що у даній справі предметом позову згідно поданої позовної заяви є стягнення заборгованості у розмірі 9 437 802,42 грн, яка виникла внаслідок невиконання ТОВ "Сторес" договору поставки в частині оплати вартості нафтопродуктів, поставлених розпочинаючи ще з 2020 року. При цьому матеріали справи не містять доказів будь-якого листування між сторонами з приводу причин відсутності розрахунку. Звернення ПАТ "Укртатнафта" з претензію про сплату заборгованості на адресу боржника, за твердженням позивача, не дало результатів, будь-яких повідомлень від ТОВ "Сторес" щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, можливості виконання своїх зобов`язань не надходило.

Судом першої інстанції враховано, що заявлена у даній справі сума боргу є значною, а обставини відсутності проведення відповідачем розрахунку, за умови їх підтвердження, можуть свідчити про його недобросовісну поведінку в питанні виконання своїх зобов`язань.

Також встановлено, що є підтвердженими повідомлені позивачем обставини щодо наявності відносно ТОВ "Сторес" рішення суду від 10.08.2023 у справі № 912/878/23, за яким із ТОВ "Сторес" вже стягнуто на користь ПАТ "Укртатнафта" заборгованість в сумі 9217871,76 грн за іншим договором поставки.

Вказане рішення суду було оскаржено ТОВ "Сторес" в апеляційному порядку, однак ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору.

Судом відзначено, що можливість залишення без руху апеляційної скарги та підстави для вказаного є законодавчо визначеними і передбаченими, а ТОВ "Сторес" не могло бути не обізнаним про свій обов`язок зі сплати судового збору, враховуючи, що його інтереси у справі № 912/878/23 представляв адвокат. Зазначене не виключає можливість певної помилки у твердженні відсутності підстав для сплати чи визначені розміру судового збору. Однак, в даному випадку судовий збір за подання апеляційної скарги не було сплачено взагалі та будь-які пояснення чи клопотання щодо відсутності обов`язку з його сплати чи наявність підстав для відстрочення/розстрочення оплати не заявлялись.

За вказаних обставин, твердження позивача стосовно затягування зі сторони ТОВ "Сторес" примусового виконання рішення суду у іншій справі № 912/878/23 визнані судом підставними.

Крім того, прийнято до уваги, що ухвалою суду від 19.10.2023 відкрито провадження у справі №912/1964/23 за позовом ПАТ "Укртатнафта" до ТОВ "Сторес" про стягнення заборгованості в розмірі 15 643 026,42 грн за іншим договором поставки.

Таким чином, є підтвердженим наявність судових спорів між сторонами із загальною сумою боргу ТОВ "Сторес" перед ПАТ "Укртатнафта", яка загалом перевищує 34 млн. грн.

При цьому за даними ЄДРПОУ статутний капітал ТОВ "Сторес" складає лише 1 000,00 грн, що свідчить про наявність сумнівів щодо можливості виконання рішення суду, зокрема, добровільно.

Окрім того, судом з`ясовано, що до заяви про забезпечення позову позивачем була додана копія ухвали Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі № 463/658/23. Зі змісту цієї ухвали вбачається, що Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. В даному кримінальному провадженні розслідується факт системного виведення коштів з підприємства та нарощування безнадійної дебіторської заборгованості колишніми посадовими особами ПАТ "Укртатнафта" у змові з окремими акціонерами товариства шляхом укладення непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг, в тому числі з відповідачем.

Наведене вище в сукупності, на думку господарського суду, свідчить про обґрунтованість тверджень позивача щодо підстав для висновку, що ТОВ "Сторес" в будь-який момент може вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду у даній справі, у тому числі, відчужити майно та розпорядитись грошовими коштами, що призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Разом з цим, така значна сума заборгованості впливає на господарську діяльність позивача та у випадку її безнадійності може створити передумови невиконання ПАТ "Укртатнафта" своїх зобов`язань. При цьому основним видом діяльності позивача є переробка нафти, що відноситься до переліку об`єктів критичної інфраструктури згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2022 № 1109. Відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 07.09.2022 №1-ДСК «Про затвердження Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури» - ПАТ «Укртатнафта» віднесено до об`єктів критичної інфраструктури.

Поміж іншого, судом зазначається, що 05.11.2022 за рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача під головуванням Президента України, у зв`язку з військовою необхідністю, відповідно до Закону України від 17 травня 2012 року № 4765 "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" активи стратегічно важливих підприємств, з-поміж яких є і ПАТ "Укртатнафта", були відчужені у власність держави. Вказане викликане необхідністю, у тому числі, для забезпечення нагальних потреб сектору оборони.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову.

Колегія суддів погоджується з цим висновком та вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання, що відповідає правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

В свою чергу, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт рухомого і нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1856/23.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Враховуючи, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення 9437802,42 грн, виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені позивачем (заявником) обставини можуть вказувати на відсутність наміру у відповідача проводити розрахунки за договором або можливість витрати наявних оборотних грошових коштів не на розрахунки з позивачем, та дають достатньо обґрунтовані припущення, що виконання можливого рішення може бути істотно ускладненим чи неможливим.

За таких умов, наведені дані, обґрунтовані відповідними доказами (судовими рішеннями, відомостями з кримінального провадження, даними з інформаційних реєстрів та інших відкритих джерел), видаються достатньо переконливими та обґрунтовано свідчать про вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів та майна в межах спірної суми.

Відтак, вказаним спростовуються твердження апелянта про те, що суд належним чином не дослідив зміст та не надав належної правової оцінки доказам на які посилається заявник у заяві про забезпечення позову.

При цьому посилання на те, що суд вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення не з`ясувавши та не врахувавши фактичні обставини, колегія суддів визнаються безпідставними, оскільки на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21).

В свою чергу, щодо адекватності вжитого заходу забезпечення позову та урахування принципу збалансованості інтересів сторін, колегія суддів акцентує увагу на тому, що в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Водночас, у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення, а у майбутньому такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 зі справи № 911/1111/20.

Крім того, колегія суддів враховує, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог є безпосередньо пов`язаним із предметом спору.

Щодо обраного способу забезпечення позову, слід зауважити, що арешт коштів як такий не означає зміну їх власника, водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №908/3247/20.

При цьому зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

В свою чергу, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20).

Вживаючи заходи забезпечення позову судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було накладено арешт саме у межах спірної суми, яка заявлена до стягнення позивачем, тобто дотримано критерій співмірності.

Наведене не впливає на можливість ТОВ «Сторес» здійснення взаєморозрахунків зі своїми контрагентами та не створює перешкоди у веденні ним господарської діяльності іншим чином, тим самим спростовується протилежні аргументи скаржника, зокрема, що вживши заходи забезпечення позову в даній судовій справі суд тим самим позбавив ТОВ доступу до правосуддя, позбавивши Товариство можливості сплачувати судові витрати.

Доводи апелянта про зупинення його господарської діяльності внаслідок застосованих заходів забезпечення позову не відповідають змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали, якою господарська діяльність не обмежувалась.

Апеляційним судом не встановлено також і порушення або безпідставного обмеження внаслідок вжиття відповідних заходів забезпечення позову прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, оскільки арешт накладено на майно та грошові кошти, що перебувають на рахунках відповідача, саме в межах спірної суми, тобто судом фактично було запроваджено, зокрема, тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у боржника, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що при прийнятті рішення про вжиття заходів забезпечення позову вбачається упередженість суду щодо безумовної наявності заборгованості відповідача перед позивачем не лише щодо позовних вимог у даній справі № 912/1960/23, але також у справах № 912/1964/23 та № 912/878/23 не зважаючи на той факт, що рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/878/23 оскаржується ТОВ «Сторес» в апеляційному порядку, а в судових справах № 912/1960/23 та № 912/1964/23 тільки 19.10.2023 року відкриті провадження та вказані справи ще навіть не розглядалися по суті, колегією суддів відхиляються, позаяк суд не зазначав про доведеність факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем в тому чи іншому розмірі, а лише врахував ймовірність таких обставин, що може вказувати на виникнення в подальшому труднощів або навіть неможливості виконання судового рішення у даній справі щодо стягнення присудженої суми.

До того ж, необхідно прийняти до уваги, що позивачем було поставлено відповідачу товар (нафтопродукти) за договором поставки ще у 2020 році. Тобто, відповідач набув у власність та продовжує утримувати товар, вартість якого переважно й складає суму заявлених позивачем вимог до стягнення.

За таких обставин, арешт грошових коштів та майна у розмірі ціни позову (суми заборгованості за поставлений товар) забезпечить паритетність становища обох сторін та баланс їх інтересів, з огляду на те, що вимоги позивача не забезпечені іншим чином, в той час як відповідач має у своєму розпорядженні поставлений за договором товар.

Варто також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Окрім того, апеляційним судом з`ясовано, що при прийняті ухвали від 19.10.2023 господарським судом зроблено висновки, які не суперечать висновкам Верховного Суду у судових справах з подібними правовідносинами щодо застосування норм права, що регулюють ці правовідносини, зазначені, зокрема, у постанові від 19.06.2020 у справі № 904/5876/19, 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 910/18384/15, що свідчить про безпідставність аргументів апелянта у відповідній частині апеляційної скарги.

Отже, доводи апеляційної скарги, вичерпна оцінка яким була надана вище по тексту постанови, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 ГПК України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 у справі № 912/1960/23 - без змін.

У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 13, 74, 86, 137-141, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 у справі № 912/1960/23 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2023 у справі №912/1960/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко