Рішення

від 23.04.2024 по справі 903/200/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 квітня 2024 року Справа № 903/200/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідач: Сидун О.С. ордер серія АС №1086889 від 06.03.2024

взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. службове посвідчення №071760 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/200/24 за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Цуманської селищної ради про повернення земельної ділянки та скасування реєстрації права комунальної власності,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С.Я. сформував в системі Електронний суд позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Цуманської селищної ради, в якому просить:

1.Усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради Луцького району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 площею 47,5873 гектарів.

2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 47,5873 га з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на момент реєстрації права комунальної власності 21.10.2022, так і на даний час на земельній ділянці з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 розташована гідротехнічна споруда державної власності.

Таким чином, право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно.

Ухвалою суду від 01.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 01.03.2024 о 15:09 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.119).

Отже, строк для подання відзиву до 18.03.2024.

02.04.2024 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні позову.

Протокольною ухвалою від 02.04.2024 суд залишав відзив без розгляду, оскільки подано поза межами встановленого строку. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрив та призначив розгляд справи по суті на 23.04.2024 о 11.45 год.

03.04.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С.Я. сформував в системі Електронний суд про повернення сплаченого судового збору, в якому просить суд вирішити питання про повернення надміру сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн. за подання позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.04.2024 заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури про повернення сплаченого судового збору задоволено.

Представник позивача в призначене судове засідання не з`явилася, 22.04.2024 сформувала в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Прокурор в судовому засіданні просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позову просила відмовити.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, Луцькою окружною прокуратурою за результатами моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 21.10.2022 Цуманською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, площею 47,5837 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (а.с.22-24).

Підставою державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав зазначено рішення Цуманської селищної ради "Про прийняття земельних ділянок водного фонду в комунальну власність" №13/202 від 23.02.2022, Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423 IX та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VІ.

Водночас з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна гідротехнічна споруда став № 3 смт Цумань (інвентарний номер 30, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ682), який на час реєстрації права комунальної власності обліковувався на балансі Державного підприємства «Укрриба».

На підставі наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 №338 державне майно передано на баланс державного підприємства «Айфіш» (а.с.28).

Таким чином, як на момент реєстрації права комунальної власності 21.10.2022, так і на даний час на земельній ділянці з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 розташована гідротехнічна споруда державної власності.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Як випливає з положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Цуманською селищною радою прийнято рішення від 23.02.2022 №13/202 «Про прийняття земельних ділянок водного фонду у комунальну власність» (а.с.73).

Згідно додатку до вказаного рішення земельна ділянка з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 площею 47,5837 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб прийнята у комунальну власність із земель водного фонду державної власності

Волинська ОДА у листі №1076/01-19/2-23 від 19.09.2023 повідомляє, що їй не відомо про факти можливої незаконної реєстрації, в тому числі спірної земельної ділянки, як земель комунальної власності.

У вказаному листі Волинською ОДА також роз`яснено положення п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України та встановлені законом обмеження щодо переходу з державної у комунальну власність земель, зокрема тих, що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування (пп. «а») та під земель будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності (пп. «ґ»).

Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель водного фонду державної форми власності для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів є обласні державні адміністрації.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності, зокрема розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

При цьому підпунктом «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено виключення щодо земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

На спірній земельній ділянці розташований об`єкт державної власності, а саме гідротехнічна споруда став № 3 смт Цумань (інвентарний номер 30, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ682), яка відповідно до інформації ДП «Укрриба» № 07-04/127 від 25.12.2023 перебувала на балансі вказаного державного підприємства на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», наказу Державного департаменту рибного господарства від 29.07.2003 № 210 «Про затвердження акту передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Волиньрибгосп» на баланс ДП «Укрриба».

Відомості про об`єкт державної власності гідротехнічну споруду став № 3 смт Цумань (інвентарний номер 30, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ682) внесено до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна як таку, що перебуває на балансі ДП «Укрриба».

Вказану інформацію відображено у витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданому Фондом державного майна України листом № 10-15-18545 від 27.07.2023 та інформації Фонду, надану листом № 10-15-17562 від 14.07.2023.

Разом з тим, відповідно до інформації ДП «Укрриба» № 07-04/127 від 25.12.2023, відповідно до наказу Державного агентства меліорації та господарства України від 13.09.2023 № 338, державне майно (в тому числі гідротехнічну споруду став № 3 смт Цумань, інвентарний номер 30, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ682) передано з балансу ДП «Укрриба» на баланс ДП «Айфіш».

На підставі наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства від 13.09.2023 №338 «Про приймання-передачу державного майна до Державного підприємства «Айфіш» та акту приймання-передачі від 27.09.2023 гідротехнічну споруди передано з балансу Державного підприємства «Укрриба» на баланс «Державного підприємства «Айфіш».

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 10-3- 0.334-4807/2-23 від 21.12.2023 спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Цуманської селищної ради.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно- осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, гідротехнічні споруди є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.

Органом, уповноваженим управляти вказаним майном, є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - ДП «Укрриба».

У 2017 році працівниками ДП «Укрриба» разом з представниками Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області проведено обстеження використання зазначеного державного нерухомого майна, за результатами якого було складено відповідний акт № 35.

Результати обстеження гідротехнічної споруди з реєстровим номером 25592421.15.ААЕЖАГ682 наведені у таблиці зазначеного акта під № 4.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 перебувала в оренді ТзОВ «Цумань-риба» на підставі договору оренди землі № 106 від 07.09.2018, укладеного між Волинською обласною державною адміністрацією в особі голови Ківерцівської районної державної адміністрації Ткачука В.С. та вказаним суб`єктом господарювання.

Предметом оренди за вказаним договором є земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 0721882400:04:000:0643, площею 57,1732 га.

Пунктом 3 договору також визначено, що на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, а саме гідротехнічні споруди пов`язані з ними машини та обладнання.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0721882400:04:000:0643, площею 57,1732 га поділена, в результаті її поділу утворена спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 05.03.2020 про припинення договору оренди землі від 07.09.2018, договір оренди №106 припинено.

З матеріалів справи вбачається, що Цуманською селищною радою Луцького району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнято з державної у комунальну власність земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, площею 47,5837 гектарів.

Таким чином, право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно, у зв`язку з чим позовна вимога про усунення перешкод Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, площею 47,5837 га підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь- яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За приписами ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 326 цього ж Кодексу у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Держава, маючи у власності гідроспоруди, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду із кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом, що створений та функціонує за допомогою таких гідротехнічних споруд.

Разом із тим, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки водного фонду, оскільки за відповідачем зареєстровано право комунальної власності на цю земельну ділянку.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

На спірній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності держави, що відповідно до ст.ст. 117, 120, п. 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України відносить її до земель державної власності.

Державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 перешкоджає державі в особі обласної державної адміністрації реалізовувати своє право на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є саме негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.

Окрім того, за ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).

З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 площею 47,5873 га, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 статті 18 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

Окрім того, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

На час пред`явлення даного позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 47,5873 га з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 зареєстрована на праві комунальної власності за Цуманською селищною радою (код ЄДРПОУ 04333885).

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора Цуманської селищної ради Грицені С.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2022, індексний номер 65267167.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

У зв`язку з цим, враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для забезпечення державі дійсної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, прокурор звернувся з даним позовом з ефективним способом захисту порушеного права, а саме: скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 47,5873 га з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, що розташована за межами населених пунктів Цуманської селищної ради Луцького району, за Цуманською селищною радою на підставі рішення державного реєстратора Цуманської селищної ради Грицені С.М. від 27.10.2022, індексний номер 65267167.

Обґрунтування наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції', який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3- рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

У відповідності до ч.5 ст.162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки, повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, на даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності, які розташовані за межами населених пунктів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8, 9 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. У разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення, припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих обласних державних адміністрацій утворено обласні військові адміністрації.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Волинська обласна військова адміністрація проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (листи від 19.09.2023 №1076/01-19/2-23 та від 17.01.2024 № 52/01- 12/2-24), про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Більше того, інформувала прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.

Прокурором інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 11.09.2023 №53-7610вих-23 та №53-319ВИХ-24 від 12.01.2024.

Також слід урахувати, що у вказаній справі інтереси держави потребували невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Незаконна зміна форми власності земельної ділянки, яка створює передумови до подальшого незаконного розпорядження нею, а також захист суспільних інтересів загалом щодо збереження водних ресурсів та задоволення потреб суспільства в розвитку рибного господарства становлять саме ті обставини, які потребують невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, може призвести до безповоротного вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, що в свою чергу створило б труднощі в реалізації державою політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відтак бездіяльність позивача зумовлювала настання невідворотних негативних наслідків.

Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4844,80 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на останнього.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації (Київський м-н, 9, м. Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, 45233, код ЄДРПОУ 04333885) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (Київський м-н, 9, м. Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675 площею 47,5873 гектарів.

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 47,5873 га з кадастровим номером 0721882400:04:000:0675, зареєстрованого за Цуманською селищною радою (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, 45233, код ЄДРПОУ 04333885).

4. Стягнути з Цуманської селищної ради (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, 45233, код ЄДРПОУ 04333885) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 коп) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.04.2024.

СуддяІ. О. Гарбар