Рішення

від 17.04.2024 по справі 908/428/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/27/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2024 Справа № 908/428/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщук Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/428/24

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Марафон, 49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16

до відповідача: приватного акціонерного товариства Запоріжполімертара, 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 9Б

про стягнення 295 052,73 грн

В судовому засіданні присутні представники:

від позивача: Денисенко Т.М., ордер АЕ №1260552 від 20.02.24

від відповідача: Булдигіна М.С., ордер АР №1163622 від 09.03.24

СУТЬ СПОРУ:

20.02.24 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 20.02.24 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Марафон (далі ТОВ ТД Марафон) до приватного акціонерного товариства Запоріжполімертара (надалі ПрАТ Запоріжполімертара) про стягнення заборгованості за договором поставки від 12.05.23 № 916_УП в розмірі 295 052,73 грн, а саме: 281 855,04 грн штрафу, 13 093,36 грн пені та 104,33 грн 0,3 % річних за користування чужими грошовими коштами.

21.02.24 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/428/24 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 26.02.24 судом прийнято справу № 908/428/24 до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

09.03.24 до суду в системі Електронний суд надійшов відзив за вих. від 09.03.24 на позовну заяву, в якому уповноважений представник відповідача просить суд:

- задовольнити заяву ПрАТ Запоріжполімертара про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін;

- відмовити позивачу в задоволені позову в повному обсязі;

- стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 12.03.24 судом задоволено частково клопотання ПрАТ Запоріжполімертара викладене у відзиві за вих. від 09.03.24 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено розгляд справи № 908/428/24 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 02.04.24 об 11 год. 00 хв.

14.03.24 в системі «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

21.03.24 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 21.03.24, в якій представник ТОВ Торговий дім Марафон просить суд про участь у судовому засіданні 02.04.24 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/428/24.

Ухвалою від 27.03.24 залишено без задоволення заяву представника ТОВ Торговий дім Марафон за вих. від 21.03.24 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції 02.04.24 об 11 год. 00 хв. поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 02.04.24 оголошено перерву без винесення ухвали до 17.04.24 об 11 год. 00 хв. Крім того, у судовому засіданні прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив.

11.04.24 у системі «Електронний суд» від позивача надійшла заява про доручення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правничу допомогу. Заява прийнята до розгляду в судовому засіданні 17.04.24.

У засіданні 17.04.24, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та у відповіді на відзив. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення оплати товару у розмірі 13 093,36 грн, суму 0,3% річних у розмірі 104,33 грн, штраф за прострочення оплати у розмірі 281 855,04 грн, а також 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заперечив проти позовних вимог позивача з підстав викладених у відзиві. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.23 між ТОВ «Торговий дім «МАРАФОН» /постачальник/ та ПрАТ «ЗАПОРІЖПОЛІМЕРТАРА» /покупець/ укладено договір поставки №916_УП (з відтермінуванням платежу) (надалі договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність) покупцю матеріали для гнучкої упаковки (далі товар) партіями, в асортименті, кількості та за цінами, що визначаються відповідно до умов договору, а в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату на умовах даного договору.

В п. 3.1. договору сторони визначили, що оплата товару за даним договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, згідно виставленого постачальником рахунку-фактури:

-20% - передплата перед відвантаженням товару на розрахунковий рахунок постачальника,

- 80% - за фактом поставки товару протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Згідно з п. 3.3. договору, товар вважається оплаченим з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем було виставлено наступні рахунки:

- № 2127 від 12.05.23 на суму 386 108,65 грн,

- № 3831 від 18.07.23 на суму 317 086,37 грн,

- № 5112 від 07.09.23 на суму 489 751,02 грн,

- № 6721 від 08.11.23 на суму 423 382,08 грн,

- № 6945 від 16.11.23 на суму 460 619,57 грн.

Позивачем було поставлено обумовлений товар за наступними видатковими накладними:

- № 1919 від 15.05.23 на суму 386 108,65 грн,

- № 3371 від 18.07.23 на суму 317 086,37 грн,

- № 4682 від 12.09.23 на суму 489 751,02 грн,

- № 6003 від 10.11.23 на суму 423 382,08 грн,

- № 6244 від 22.11.23 на суму 460 619,57 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, кінцевим строком оплати поставленого товару є:

- за видатковою накладною № 1919 від 15.05.23 29.05.2023 включно,

- за видатковою накладною № 3371 від 18.07.23 - 01.08.2023 включно,

- за видатковою накладною № 4682 від 12.09.23 - 26.09.2023 включно,

- за видатковою накладною № 6003 від 10.11.23 24.11.2023 включно,

- за видатковою накладною № 6244 від 22.11.23 06.12.2023 включно.

Як свідчать матеріали цієї справи, відповідачем здійснено оплату товару в повному обсязі, однак з порушенням строків, визначених п. 3.1. договору.

Відповідно до пункту 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по даному договору сторони несуть відповідальність згідно даного договору та чинного законодавства України.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати отриманого товару позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію за вих. №09/01/24 від 09.01.24. Про отримання претензії свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповіді на претензію не надано.

Не виконання відповідачем зобов`язання зі сплати 13 093,36 грн пені, 104,33 грн 0,3% річних та 281 855,04 грн штрафу стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався та не визнавався недійсним. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Факт прострочення здійснення оплати підтверджується матеріалами справи.

При цьому, заперечення відповідача щодо погодження сторонами інших строків оплати товару не знайшли свого підтвердження.

Судом, через не обґрунтованість і не доведеність, залишено поза увагою посилання відповідача на узгодження інших строків, ніж визначено договором, через наявність форс-мажорних обставин (введення в Україні з 24.02.22 воєнного стану), оскільки договір сторонами укладався більше ніж через рік після введення воєнного стану. Крім того, відповідачем не надано до справи доказів щодо повідомлення ним позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань по договору як це передбачено розділом 8 договору «Форс-мажор».

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.3. договору визначено, що покупець відповідає за прострочення оплати товару шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості невиконаних зобов`язань за кожен день прострочення платежу.

Також п. 6.6 договору визначено, що за порушення зобов`язання в частині своєчасності оплати товару за договором покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Згідно із п. 6.5. договору, у разі прострочення покупцем оплати товару, поставленого постачальником за договором, на прострочену суму нараховуються проценти згідно ст. 536 Цивільного кодексу України від дня поставки партії товару до моменту її фактичної оплати. В даному випадку покупець зобов`язаний сплачувати постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,3 % від ціни неоплаченого товару. Нарахування зазначених відсотків здійснюється відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України.

Частиною 5 ст. 694 ЦК України унормовано, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

За приписами ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (2).

Перевіривши розрахунки позивача та періоди нарахування сум пені, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами, судом встановлено, що вони виконані вірно, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній розмір суми судових витрат (витрат на надання правової допомоги), який становить 28 500,00 грн.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, у т.ч., належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Частинами 1 і 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано:

- копію Договору про надання правової допомоги №0102-01 від 01.02.24, укладеного між Адвокатським бюро «Тетяни Денисенко» та ТОВ «Торговий Дім «Марафон»;

- копію додаткової угоди №1 від 29.02.24 до договору,

- копії актів надання послуг та копії платіжних інструкцій про оплати наданої правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затв. звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи вказані вище докази на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання правової допомоги, предметом цього договору є надання Бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

За умовами п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди від 29.02.24, гонорар бюро становить 18 000,00 грн на місяць.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.19 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а, натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В заяві про стягнення судових витрат позивачем зазначено наступний розрахунок понесених витрат:

- складання позовної заяви про стягненням штрафних санкцій за порушення зобов`язань за Договором № 916_УП від 12.05.2023 ( 8 годин роботи адвоката) 8 000,00 грн,

- підготовка та подача відповіді на відзив (4 годин роботи адвоката) - 4 000, 00 грн,

- участь представника у судових засіданнях за позовом про стягнення боргу вартістю

2000 грн./засідання 2 засідання (02.04.2024, 17.04.2024) - 4 000, 00 грн,

- витрати на відрядження, що пов`язані з участю у судових засіданнях з розгляду справи (02.04.2024, 17.04.2024) 4 000,00 грн.

У даному випадку, з огляду на:

- ступінь складності даної справи (стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару);

- що адвокатом значно завищено витрати часу на складання позову та відповіді на відзив (8 годин та 4 години відповідно, натомість розумним часом на складання позову з розрахунком штрафних санкцій та відзиву є 4 години та 2 години відповідно);

- відсутність доказів понесення витрат на відрядження саме у сумі 4000,00 грн (чеки, квитанції, білети тощо);

- те, що сторонами за договором про надання правової допомоги №0102-01 від 01.02.24 не розмежовано вартість 1 год. роботи адвоката, а визначено загальну суму гонорару за місяць,

суд виходить з того, що на його (суду) думку, заявлена до стягнення сума винагороди не має характеру необхідної, не є обґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України. Більш того, стягнення з відповідача в повному обсязі витрат на правничу допомогу становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та такою, яка відповідає зазначеним вище критеріям, є сума винагороди в розмірі 8000,00 грн (4 000,00 грн за складання позову + 2 000,00 грн за складання відзиву + 2 000,00 грн за участь в 2-х судових засіданнях), яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Запоріжполімертара» (69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 9Б, код ЄДРПОУ 23878001) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон» (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16, код ЄДРПОУ 34314692) - 13 093 (тринадцять тисяч дев`яносто три) грн 36 коп. пені, 104 (сто чотири) грн 33 коп. 0,3 % річних за користування чужими грошовими коштами, 281 855 (двісті вісімдесят одну тисячу вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 04 коп. штрафу, 3 540 (три тисячі п`ятсот сорок) грн 63 коп. судового збору та 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.04.24.

Суддя В.Л. Корсун