Ухвала

від 18.04.2024 по справі 908/3499/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/166/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

18.04.2024 Справа № 908/3499/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали заяви Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про відстрочку виконання рішення суду у справі № 908/3499/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВЄЛЄС-МК , (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11, ідентифікаційний код 38753952)

до відповідача Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом, (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція, (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код ВП 19355964)

про стягнення 960 886,56 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

відповідача (заявника): Гриценко В.С., витяг (в режимі відеконференції)

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області від Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.04.2024, заяву про відстрочку виконання рішення передано на розгляд судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 15.04.2023 прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про відстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, судове засідання призначено на 18.04.2024.

Судове засідання 18.04.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції.

Представник заявника в судовому засіданні 18.04.2024 підтримав вимоги, викладені в заяві про відстрочення виконання рішення, просив суд її задовольнити.

Заявник обґрунтовує свою заяву тим, що «НАЕК «Енергоатом» входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»). «НАЕК «Енергоатом» належить до суб`єктів господарської діяльності, у власності та користуванні яких об`єкти підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки». Дохід НАЕК «Енергоатом» на 99 % складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами атомними електростанціями. 04 березня 2022 року місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» були захоплені військовими формуваннями рф та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. У грудні 2022 року через російські обстріли з ладу була виведена половина енергосистеми України. Після обстрілів 16.12.2022 запровадили надзвичайний стан в енергетиці. 6 червня 2023 року російська армія підірвала дамбу Каховської ГЕС. Нестача води у басейнах витримки ЗАЕС може призвести до розігріву палива в реакторі, і це може призвести до його розплавлення, і як наслідок до радіаційних викидів. Дії окупантів на Запорізькій АЕС постійно створюють загрози радіаційній безпеці. 01.12.2023 стався черговий блекаут - обрив лінії електропередачі «Запорізька ТЕС Феросплавна» напругою 330 кВ, через яку станція отримувала живлення від української енергосистеми, знеструмлено останню лінію «Запорізька АЕС Дніпровська» напругою 750 кВ. У зв`язку із повним блекаутом ЗАЕС перейшла на живлення власних потреб від дизельгенераторів. 02.12.2023 поновлено зв`язок з українською енергосистемою та відновлено роботу лінії електропередачі напругою 750 кВ. З моменту окупації «Запорізька АЕС» працювала в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях. З 11 вересня 2022 року ВП ЗАЕС повністю зупинена, тобто відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Таким чином, на теперішній час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Зазначені втрати вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії. За 2022 рік «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд гривень. За півріччя 2023 року «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 9 048 641 тис. грн. Поряд з цим, постійні ракетні атаки рф на енергетичну інфраструктуру України безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проектному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему. Правовідносини між позивачем та відповідачем, які розглядались у рамках справи № 908/3499/23 нерозривно пов`язані з об`єктами ВП ЗАЕС, що забезпечували втрачені «НАЕК «Енергоатом» виробничі потужності та отримання значної частини доходу. Видатки за боргами ВП ЗАЕС були заплановані саме в бюджеті цього відокремленого підрозділу. Відповідно, видатки інших відокремлених підрозділів, а також дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» (головного офісу) були заплановані заздалегідь і не враховували можливості здійснення розрахунків за інші відокремлені підрозділи. Наразі, в умовах постійних обстрілів критичної інфраструктури, в тому числі підприємств генерації та розподілу електричної енергії, критично важливою є здатність атомної енергетики стабільно та надійно виконувати роботу з генерації електричної енергії. У «НАЕК «Енергоатом» завжди повинні бути фінансові ресурси для негайних закупівель ЗІП, особливо для електротехнічного обладнання, яке здійснює генерацію та передачу електричної енергії для потреб країни, дизельного палива для ліквідації наслідків відмов обладнання, в тому числі з причин збройної агресії рф. Закупівля необхідного обладнання забезпечує стабільну генерацію електричної енергії і втрата можливості придбати кожну з наведених позицій створює ризики для функціонування виробничих підрозділів «НАЕК «Енергоатом». Заявник вказує на те, що вказані обставини істотно ускладнюють виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08 лютого 2024 року у справі № 908/3499/23. АТ «НАЕК «Енергоатом» внесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об`єктів «НАЕК «Енергоатом». В свою чергу стала робота енергетичних об`єктів «НАЕК «Енергоатом» залежить від повного та своєчасного фінансування всіх виробничих потреб цих об`єктів. Внаслідок масованих ракетних атак і атак БПЛА на об`єкти енергетичної системи України, спричинено шкоду, яка складає більше 50 % енергетичних потужностей держави. Це означає, що основним постачальником електричної енергії у цей критично важливий для України період є АЕС. Збереження нормального режиму роботи системи атомних електростанцій є гарантією забезпечення економіки та забезпечення населення держави електроенергією в умовах втрат, завданих країною-агресором. Водночас негайне виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08 лютого 2024 року у справі № 908/3499/23 і стягнення з відповідача грошових коштів ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об`єктів атомної енергетики чим загрожує безпеці держави та населенню України. Негайне виконання «НАЕК «Енергоатом» судового рішення у справі №908/3499/23 може спричинити невиконання «НАЕК «Енергоатом» спеціальних обов`язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення. На думку заявника, ухвалення відстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 буде відповідати балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. В зв`язку з вищевикладеним, заявник просив суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 до 08.02.2025.

Представник позивача в судове засідання 18.04.2024 не з`явився, 12.04.2024 та 16.04.2024 через підсистему «Електронний суд» подав заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення, відповідно до яких просив судове засідання 18.04.2024 без участі представника позивача та зазначив, що в рамках поданої Боржником заяви про відстрочення виконання рішення суду не надано достатніх доказів на підтвердження винятковості обставин та в обґрунтування неможливості одночасного виконання рішення суду по даній справі. Відповідач отримав від позивача товар за договором, однак, у встановлені в договорі строки, не розрахувався. Саме недобросовісна поведінка відповідача, як контрагента позивача, стала підставою для звернення останнього до суду з позовом. На теперішній час судове рішення, що набрало законної сили та підлягає негайному виконанню, відповідачем не виконано, внаслідок чого позивачу завдаються збитки, зокрема, через інфляційні процеси, що відбуваються в державі Позивач при зверненні з позовом до суду врахував сукупність факторів негативного впливу викликаних збройною агресією ворога та заявив до стягнення виключно суму основного боргу і свідомо відмовився від наявного права на компенсацію за рахунок відповідача сум інфляційних втрат та 3 % річних. Позивач вказав на те, що відповідач однобоко намагається подати інформацію щодо характеру правовідносин, які склались між сторонами по справі і не вказує у своїй заяві про те, що за поставлений Товар мало було сплачено ще два роки тому. Через вимушене звернення з позовом до суду, відповідач вже отримав відстрочення виконання грошових зобов`язань перед позивачем більш, аніж на два роки, тож, додатковий рік, про який просить відповідач, є надто тривалою затримкою, що завдає невиправданої шкоди кредитору. В зв`язку з вищевикладеним, позивач просить суд відмовити в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення.

Частиною 2 ст. 331 ГПК України передбачено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про відстрочку виконання рішення суду у справі № 908/3499/23 від 08.02.2024, суд відмовив в її задоволенні, з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЄЛЄС-МК суму 960 886,56 грн заборгованості, суму 14 413,30 грн витрат зі сплати судового збору та суму 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, яке набрало законної сили 29.02.2024, судом було видано відповідні накази від 11.03.2024.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відповідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).

Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця стаття не вимагає. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Подані відповідачем звіти про фінансові результати підприємства відповідача за 2022, 2023 роки підтверджують збитковість підприємства, однак відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (зокрема, але не виключно, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо).

Судом встановлено, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач здійснював платежі на виконання рішення суду у даній справі.

Суд також враховує, що відповідач отримував від позивача товар за Договорами: № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021; № 53-121-01-21-11040 від 30.12.2021 у період з 2020 по 2022 рік, за який у встановлені в договорах строки не розрахувався. Саме недобросовісна поведінка відповідача, як контрагента позивача, стала підставою для звернення останнього до суду з позовом. На теперішній час судове рішення, що набрало законної сили та підлягає негайному виконанню, відповідачем не виконано, внаслідок чого позивачу завдаються збитки, зокрема, через інфляційні процеси, що відбуваються в державі.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.

Докази, у відповідності зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Суд також зазначає, що в зв`язку з введенням на території України військового стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Таким чином, проаналізувавши наведені у заяві про відстрочення виконання рішення господарського суду мотиви, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, введення та продовження режиму воєнного стану, суд дійшов висновку, що боржником не доведено наявність у нього виняткового випадку, тобто, обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, як підстави для відстрочення виконання судового рішення по даній справі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, заява Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про відстрочку виконання рішення суду у справі № 908/3499/23 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про відстрочку виконання рішення суду у справі № 908/3499/23 відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 23.04.2024.

Суддя І.В. Давиденко