Рішення

від 18.04.2024 по справі 909/984/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.04.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/984/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО"

вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс"

вул. Л.Ребета, 3-В, м. Івано-Франківськ, 76014

про: стягнення витрат по виплаті страхового відшкодування в сумі 33 230,13 грн.

За участю:

від позивача: Синюк С. Л. (поза межами приміщення суду).

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" про стягнення витрат по виплаті страхового відшкодування в сумі 33 230,13 грн.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.01.2024 змінено найменування позивача з Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" на Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО".

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту позивач виплатив потерпілому страхове відшкодування, в результаті чого набув право вимоги до відповідача, оскільки водія, який під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди знаходився у трудових відносинах з відповідачем відповідно до постанови суду визнано винним у вчиненні ДТП. Свою позицію позивач обґрунтовує ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтями 1171, 1187 та 1191 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

На відповідача судом було покладено обов`язок з`явитись у судове засідання, однак відповідач в судове засідання не з'явився, водночас подав суду відзив на позовну заяву вих. № 10/01-01 від 10.01.2024 (вх. № 602/24 від 11.01.2024) та клопотання про судовий розгляд справи без участі відповідача та його представника вих. № 10/01-02 від 10.01.2024 (вх. № 601/24 від 11.01.2024). В обґрунтування заперечень зазначено, що на підтвердження факту перебування водія ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди у трудових відносинах з відповідачем позивач до матеріалів позовної заяви не подав жодних доказів. Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1 та 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи; - наявність у суду всіх необхідних матеріалів (доказів) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності відповідача за наявними матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 28.02.2023 Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - страховик) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" (далі - страхувальник) уклали Поліс ЕР № 213530678 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу "БАЗ А079", реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований транспортний засіб).

15.05.2023 в місті Івано-Франківську на вулиці Бельведерській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та застрахованого транспортного засобу "БАЗ А079", реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.06.2023 справа № 344/9077/23 (провадження № 3/334/3679/23) встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" ОСОБА_1 .

15.05.2023 до Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, звернувся ОСОБА_2 та повідомив, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить йому на праві власності.

Відповідно до висновку/калькуляції № 164054 від 26.05.2023 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 33 230,13 грн.

26.06.2023 ОСОБА_2 звернувся до Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" із заявою на виплату страхового відшкодування.

Зазначена вище дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 27.06.2023 складено страховий акт № 164054, відповідно до якого страхове відшкодування, що належить до виплати становить 33 230,13 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 3445 від 29.06.2023 Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" виплатило страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 33 230,13 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу регресну вимогу № 04-1672 від 18.07.2023. Проте, страхове відшкодування на користь позивача відповідачем не сплачено, у зв`язку з чим останній звернувся за захистом порушеного права до суду.

При вирішенні даного спору суд враховує положення ст. 174 Господарського кодексу України відповідно до якої господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Спеціальним законом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування до нього здійснив виплату страхового відшкодування за ремонт транспортного засобу "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 33 230,13 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3445 від 29.06.2023.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, з положень статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу.

У той же час, виходячи з вимог ч. 2 та 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу.

Статтею 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортних засобів ЕР № 213530678 передбачено, суму на одного потерпілого за шкоду майну становить 160 000,00 грн, а франшизу - 0 грн.

Суд зазначає, що реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/9396/17 від 13.03.2018).

Згідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно з підпунктом "в" 38.1.1 пункту 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Вину особи водія Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом "БАЗ А079", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.06.2023 у справі № 344/9077/23 (провадження № 3/334/3679/23). Цією ж постановою також встановлено, що ОСОБА_1 будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 15.05.2023 самовільно залишив місце події. Постанова набрала законної сили 01.07.2023.

Приписами ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зі змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 Цивільного кодексу України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 Цивільного кодексу України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст. 397 Цивільного кодексу України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України).

Положення ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2022 у справі № 904/6092/21.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є працівником-водієм Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс", що підтверджується окрім, постанови від 20.06.2023, повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, яке було подане відповідачем разом з копіями паспорту ОСОБА_1 та тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами, а також протоколами про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до яких зазначено, що ОСОБА_1 працює водієм Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс".

Окрім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань один із видів діяльності відповідача є 77.11 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів та 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.

Суд зазначає, що неповідомлення відповідачем органів податкової служби про прийняття робітника на роботу може свідчити про недотримання особою, яка використовує найману працю, вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Приписами ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З наведеного вбачається, що до страховика перейшло право зворотної вимоги, що є підставою для стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач подав попередній розрахунок суми судових витрат з першою заявою по суті (у позовній заяві зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу становить 6 000,00 грн).

Будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень, в т. ч. про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач суду не подав.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що 02.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" (клієнт) та Адвокатським бюро "Синюк та партнери" (адвокатське бюро) укладено договір про надання правової допомоги № 1, за змістом якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені адвокатського бюро за цим договором здійснює адвокат Синюк Станіслав Леонідович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серія КС № 6423/10 від 15.02.2018), співробітники адвокатського бюро, та інші особи при наявності відповідних повноважень.

На виконання договору між сторонами підписано акт виконаних робіт від 16.10.2023 відповідно до якого витрати на правову допомогу по страхувальнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" складають 6 000,00 грн.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) від 16.10.2023 вартість наданих послуг складає 6 000,00 грн.

За надану правничу допомогу позивач сплатив 6 000,00 грн, що підтверджується реєстром справ від 03.10.2023 року, актом виконаних робіт від 16.10.2023; детальним описом робіт (наданих послуг) від 16.10.2023 та платіжною інструкцією № 4926 від 04.10.2023.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно приписів ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правовий висновок про те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, у справах "Ніколова проти Болгарії (п. 79) та "Єчюс проти Литви" (п. 112)). У справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18 , від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).

Дослідивши подані представником позивача докази у підтвердження понесених ним витрат на професійну правову допомогу, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, суд вважає, що вказана сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2 684,00 грн (платіжна інструкція № 5128 від 20.10.2023).

За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову в повному обсязі, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 684,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 86, 123, 124, 126, 129, 202, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" про стягнення витрат по виплаті страхового відшкодування в сумі 33 230,13 грн задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корида-Транс" (вул. Л.Ребета, 3-В, м. Івано-Франківськ, 76014; ідентифікаційний код 38713087) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО" (вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050; ідентифікаційний код 24745673) 33 230,13 грн страхового відшкодування, 2 684,00 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.04.2024.

Суддя С. М. Кобецька