Рішення

від 14.03.2024 по справі 910/16151/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2024Справа № 910/16151/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Крисько В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ" вул. Хвойки Вікентія, 21, м. Київ, 04655

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" просп. Степана Бандери, 16Б, м. Київ, 04073

про стягнення 172 765 653,25 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лойфер А.О.

від відповідача : не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" про стягнення 164 923 494,88 грн., а саме 35 545 801,00 грн. простроченої заборгованості за тілом позики, 101 877 940,63 грн. строкової заборгованості за тілом позики, 15 165 812,00 грн. простроченої заборгованості за відсотками за користування позикою, 7 410 429,59 грн. пені, нарахованої на заборгованість за тілом позики, 3 519 715,52 грн. пені, нарахованої на заборгованість за відсотками, 702 562,00 грн. процентів річних, 721 234,14 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як позичальником умов укладеного між сторонами Договору з надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 1 від 31.05.2021 року та додаткових угод до нього в частині своєчасного повернення кредитних коштів у строки та розмірах, визначених правочином, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаних сумах, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16151/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2023 року.

Проте, у зв`язку із перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання 21.12.2023 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року призначено підготовче засідання на 24.01.2024 року.

Судом повідомлено, що через систему "Електронний суд" 11.12.2023 року від представника позивача надійшли дві ідентичних за змістом заяви б/н від 08.12.2023 року про збільшення позовних вимог, з доданими до них розрахунками.

Розглянувши в підготовчому судовому засіданні 24.01.2024 року подані позивачем заяви про збільшення позовних вимог б/н від 08.12.2023 року, в яких позивач зазначає про збільшення позовних вимог з урахуванням здійснення розрахунку заборгованості станом на 06.12.2023 року до 172 765 653,25 грн., а саме 137 423 741,63 грн. простроченої заборгованості за тілом позики, 101 877 940,63 грн. заборгованості за тілом позики (неповернута частина), 19 247 224,13 грн. заборгованості за відсотками за користування позикою, 9 856 005,77 грн. пені, нарахованої на заборгованість за тілом позики, 4 502 488,82 грн. пені, нарахованої на заборгованість за відсотками, 975 366,00 грн. процентів річних, 760 826,90 грн. втрат від інфляції, з огляду на те, що збільшення та зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 ГПК України, заяви позивача про збільшення та зменшення розміру позовних вимог відповідають вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до них додані докази направлення примірника таких заяв відповідачу по справі, відповідні заяви судом прийняті судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

У підготовчому судовому засіданні 24.01.2024 року для подання пояснень позивачем щодо підстав нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних з урахуванням прикінцевих положень цивільного та господарського кодексів та для надання пояснень представником відповідача щодо повноважень на подання заяви про визнання позову та строку довіреності протокольною ухвалою оголошено перерву до 08.02.2024 року.

Так, у зв`язку із перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 08.02.2024 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року з урахуванням перебування судді Селівона А.М. з 12.02.2024 року по 16.02.2024 року на навчанні в Національній школі суддів України судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 29.02.2024 року.

Судом повідомлено, що засобами електронного зв`язку 01.02.2024 року на виконання вимог ухвали суду від 24.01.2024 року від представника позивача надійшли пояснення № 01-02/01 від 01.02.2024 року щодо підстав нарахування та стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, а також від представника відповідача 02.02.2024 року надійшли: заява б/н від 01.02.2024 року про визнання позовних вимог в повному обсязі, з урахуванням заяви б/н від 08.12.2024 року про збільшення розміру позовних вимог; заява б/н від 01.02.2024 року про проведення судового засідання без участі представника відповідача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього, засобами електронного зв`язку від відповідача 29.02.2024 року надійшла заява б/н від 29.02.2024 року про проведення судового засідання 29.02.2024 року без участі представника відповідача. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/16151/232 та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.03.2024 року.

Судом встановлено, що до початку судового засідання 14.03.2024 року засобами електронного зв`язку 11.03.2024 року від уповноваженого представника відповідача надійшла заява б/н від 11.03.2024 року про розгляд справи по суті 14.03.2024 року без участі представника останнього. Вказана заява судом долучена до матеріалів справи.

Будь-яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, а також доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення засідання з розгляду справи по суті 14.03.2024 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 01.11.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/16151/23 направлялась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: просп. Степана Бандери, 16Б, м. Київ, 04073 , яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/16151/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 06.11.2023 року поштового відправлення № 0600057761609.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.11.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165, частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судове засідання з розгляду справи по суті 14.03.2024 року з`явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач про дату, час і місце судового засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлений належним чином шляхом надсилання копії ухвали суду від 29.02.2024 року про призначення судового засідання у справі № 910/1651/23 до електронного кабінету останнього, факт отримання якої 09.03.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, ТОВ «Альфа - Лізинг» не надано відзиву на позовну заяву та не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні з розгляду справи по суті, за наявності відповідного клопотання про проведення судового засідання без участі представника товариства, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 14.03.2024 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.03.2024 року уповноважений представник позивача підтримала позовні вимоги, викладені в позовній заяві (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та просила їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (кредитодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 1 від 31.05.2021 року (далі - Кредитний договір), згідно п. 1.1. якого кредитодавець надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності грошові кошти в сумі 150 000 000,00 грн. з оплатою по фіксованій процентній ставці 12 % річних.

Розділами 1 - 8 Кредитного договору сторони погодили предмет договору, порядок видачі та повернення кредитних ресурсів, порядок дострокового повернення кредитних ресурсів, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, строк дії договору, нарахування та сплату процентів за договором, умови забезпечення кредитних ресурсів, відповідальність сторін, порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту, права та обов`язки сторін, порядок зміни і припинення дії договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 8.3 Кредитного договору даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 29 грудня 2026 року.

Окрім цього, сторонами були укладені Додаткові угоди № 1 від 10.06.2021 року, № 2 від 16.06.2021 року, № 3 від 25.06.2021 року, № 4 від 06.07.2021 року, № 5 від 13.08.25021 року, № 6 від 13.12.2021 року, № 7 від 14.12.2021 року та № 8 від 18.01.2022 року, якими вносились зміни до окремих положень Кредитного договору.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Кредитний договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками кредитора і позичальника та скріплені печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п.1.2 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні ресурси окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює загальній сумі кредитних ресурсів або декількох траншів, але так, щоб загальна сума наданих траншів не перевищувала загальної суми кредитних ресурсів.

Кредитні ресурси, отримані позичальником за даним договором, використовуються за цільовим призначенням: для поповнення оборотних коштів позичальника і можуть бути використані ним на будь - які цілі, що не суперечать законодавству України. Кредитні ресурси надаються позичальнику в національній валюті (п.п. 1.3, 1.4 Кредитного договору).

Як погоджено сторонами в п.2.1 Кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим Договором проводиться починаючи з 01.06.2021 року окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу або декількох траншів, але так, що у будь - який момент розмір кредитних ресурсів не перевищував загальної суми, що зазначена в п. 1.1 даного договору.

Згідно з п. 2.2. Договору кожний транш надається на підставі заяви позичальника протягом одного робочого дня з моменту отримання такої заяви кредитодавцем та на підставі окремої додаткової угоди, в якій повинно бути визначено: сума траншу, графік повернення траншу.

Наразі, між позивачем та відповідачем були укладені Додаткові угоди до Кредитного договору про надання траншів, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:

1) Додаткова угода № 1 від 10.06.2021 року про надання траншу у розмірі 40 112 344,85 грн;

2) Додаткова угода № 2 від 16.06.2021 року про надання траншу у розмірі 39 735 079,24 грн.;

3) Додаткова угода № 3 від 25.06.2021 року про надання траншу у розмірі 39 979 913,11 грн.;

4) Додаткова угода № 4 від 06.07.2021 року про надання траншу у розмірі 30 128 545,35 грн.;

5) Додаткова угода № 5 від 13.08.2021 року про надання траншу у розмірі 14 073 014,16 грн.;

6) Додаткова угода № 6 від 13.12.2021 року про надання траншу у розмірі 19 831 196,42 грн.;

7) Додаткова угода № 7 від 14.12.2021 року про надання траншу у розмірі 14 970 554,14 грн.;

8) Додаткова угода № 8 від 18.01.2022 року про надання траншу у розмірі 11 788 689,83 грн.

При цьому кожна з додаткових угод про надання траншу містила умову про те, що транш надається у відповідності з цільовим призначенням кредиту, визначеним в пункті 1.3 Договору шляхом переказу коштів на рахунок позичальника, що зазначений в розділі 9 Договору, та графік, згідно з яким позичальник зобов`язаний повернути отриманий транш.

У розділі 9 Договору «Адреси, реквізити та підписи сторін» вказано рахунок позичальника № НОМЕР_1 .

Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, свої зобов`язання за Кредитним договором кредитодавець виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти вісьмома траншами у загальному розмірі 210 619 337,10 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: № 40547 від 11.06.2021 року на суму 40112344,85 грн., № 40591 від 17.06.2021 року на суму 39 735 079,24 грн., № 40658 від 29.06.2021 року на суму 39 979 913,11 грн., № 40790 від 07.07.2021 року на суму 30 128 545,35 грн., № 41145 від 16.08.2021 року на суму 14 073 014,16 грн., № 42027 від 13.12.2021 року на суму 19 831 196,42 грн., № 42031 від 14.12.2021 року на суму 14 970 554,14 грн., № 42291 від 18.01.2022 року на суму 11 788 689,83 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, а також випискою банку за контрагентом за період з 01.01.2021 року по 21.07.2023 року.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору в частині надання кредиту відповідачем також не надано.

Окрім цього, в поданих до суду поясненнях б/н від 13.12.2023 року відповідач визнає факт укладення Кредитного договору з позивачем та отримання від позивача кредитних коштів в загальній сумі 210 619 337,10 грн.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Кредитного договору зобов`язання з надання кредитних коштів в сумі 210 619 337,10 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна", а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці кредитні кошти без будь яких зауважень.

Згідно положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Порядок нарахування та сплати процентів узгоджено сторонами в розділі 3 Договору, відповідно до якого:

п. 3.1: Позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитними ресурсами (траншем) у національній валюті, по фіксованій процентній ставці 12 % річних, яка є незмінною протягом усього строку даного Договору. Нарахування процентів провадиться за період з моменту списання кредитних ресурсів (траншу) з поточного рахунку кредитодавця до моменту повернення кредитних ресурсів (траншу) на поточний рахунок кредитодавця.

п. 3.2: Проценти нараховуються щомісячно, не рідше одного разу на місяць, на суму кожного траншу протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (метод факт/факт). Для цілей визначення періоду для нарахування процентів на суму кожного з траншів день його нарахування враховуються, а день повернення - не враховується.

п. 3.3: Проценти, нараховані за місяць, позичальник зобов`язується сплачувати не пізніше 5-го числа (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

п. 3.4: Датою сплати процентів є день зарахування необхідної суми на поточний рахунок кредитодавця.

Так, позивачем зазначено в позовній заяві (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наданого позивачем розрахунку за кожним траншем окремо, що розмір нарахованих та несплачених відповідачем процентів за користування кредитними коштами за Кредитним договором станом на 06.12.2023 року становить 19 247 224,13 грн.

Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пункту 2.4 Кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за даним Договором, до 29 грудня 2026 року.

Окрім цього, Додатковими угодами до Кредитного договору про надання траншів встановлений обов`язок позичальника здійснити повернення траншу частинами згідно із визначеним графіком.

В свою чергу, судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, виписки банку за період 01.01.2021 року - 21.07.2023 року, а також Довідки АТ «Сенс Банк» № 040489-17.3/2023 від 06.10.2023 року встановлено здійснення відповідачем часткового повернення кредитних коштів в загальній сумі 73 195 595,47 грн.

Факт погашення вказаних сум, їх розмір та порядок зарахування позивачем та відповідачем не заперечувався.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві, та не заперечувалось відповідачем у поясненнях про визнання позовних вимог, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач свої зобов`язання щодо погашення кредиту (траншів) згідно графіків повернення траншів, а також сплати процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим станом на 02.10.2023 року за відповідачем рахується:

- заборгованість за кредитом у загальній сумі 137 423 741,63 грн., а саме: за Додатковою угодою № 1 від 10.06.2021 року - 17 274 828,96 грн., за Додатковою угодою № 2 від 16.06.2021 року - 25 393 341,51 грн., за Додатковою угодою № 3 від 25.06.2021 року - 23 619 259,71 грн., за Додатковою угодою № 4 від 06.07.2021 року - 17 467 773,39 грн., за Додатковою угодою № 5 від 13.08.2021 року - 11 129 305,40 грн., за Додатковою угодою № 6 від 13.12.2021 року - 18 326 873,76 грн., за Додатковою угодою № 7 від 14.12.2021 року - 13 641 073,86 грн., за Додатковою угодою № 8 від 18.01.2022 року - 10 571 285,04 грн.;

- за відсотками за користування кредитом у загальній сумі 19 247 224,13 грн., а саме: за Додатковою угодою № 1 від 10.06.2021 року - 2 419 424,01 грн., за Додатковою угодою № 2 від 16.06.2021 року - 3 556 457,12 грн., за Додатковою угодою № 3 від 25.06.2021 року - 3 307 988,47 грн., за Додатковою угодою № 4 від 06.07.2021 року - 2 446 447,48 грн., за Додатковою угодою № 5 від 13.08.2021 року - 1 558 711,44 грн., за Додатковою угодою № 6 від 13.12.2021 року - 2 566 762,90 грн., за Додатковою угодою № 7 від 14.12.2021 року - 1 910 499,03 грн., за Додатковою угодою № 8 від 18.01.2022 року - 1 480 933,68 грн., що підтверджується відповідною випискою банку.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку порушенням графіку погашення кредиту (повернення траншів) та сплати відсотків за Кредитним договором Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" було направлено на адресу позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лізинг Україна" вимогу про погашення заборгованості № 1812337 від 26.06.2023 року, копія якої наявна в матеріалах справи та яка згідно наявного в матеріалах справи запиту щодо отримання інформації з офіційного сайту поштового оператора «АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 05045834502100 отримана адресатом 10.07.2023 року.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не виконав, у відповідача утворилась заборгованість станом на 06.12.2023 року за кредитом в сумі 137 423 741,63 грн. та за відсотками за користування кредитом в сумі 19 247 224,13 грн., з позовними вимогами про стягнення яких з відповідача як позичальника позивач звернувся в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Кредитним договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Поряд із цим суд зазначає, що до початку розгляду справи по суті відповідачем засобами електронного зв`язку на адресу суду надіслано заяву б/н від 20.12.2023 року, відповідно до якої відповідач визнав пред`явлені до нього вимоги (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог) про стягнення боргу за Кредитним договором в загальній сумі 172 765 653,25 грн., які в тому числі є предметом даного спору.

Судом встановлено, що зазначена заява відповідача про визнання позову підписана від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа - Лізинг» адвокатом Васильєвою Анастасією Олександрівною, повноваження якої та відсутність обмежень підтверджуються довіреністю від 18.01.2023 року.

Суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.

Згідно зі статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Розглянувши заяву відповідача про визнання позову, враховуючи, що визнання позову є правом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа - Лізинг», передбаченим статтею 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, вищевказана заява відповідача про визнання позову приймається судом та спір вирішується з її урахуванням.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за тілом позики в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 137 423 741,63 грн. підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.5 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 7/1 від 20.12.2021 року) пеня за невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту за цим Договором та процентів за ним сплачується у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. При нарахуванні пені, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у строк, визначений умовами Кредитного договору та графіком повернення кредиту, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 5.5. Кредитного договору пеню, нараховану на заборгованість за тілом позики за період 16.01.2023 року - 06.12.2023 року в сумі 9 856 005,77 грн. та пеню, нараховану на заборгованість за відсотками за період 06.11.2022 року - 06.12.2023 року в сумі 4 502 488,82 грн., а також згідно ст. 625 ЦК України 3 % річних в сумі 975 366,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 760 826,90 грн. за період 16.01.2023 року - 06.12.2023 року, яку позивач просить стягнути згідно наданих розрахунків.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає відповідні суми заборгованості, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем позовних вимог.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом, а також пені, процентів річних та втрат віл інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, натомість подано заяву б/н від 01.02.2024 року про визнання позовних вимог в повному обсязі.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів за користування кредитом, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Кредитного договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 247 224,13 грн. заборгованості за відсотками за користування позикою підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України від 16 червня 2020 року № 691-IX розділи Прикінцеві положення Цивільного кодексу України та Прикінцеві положення Господарського кодексу доповнено пунктами 8 та 15 відповідно, згідно яких у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений.

Поряд із цим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського Кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022 року Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зазначає що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено, зокрема, Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, та він діє на теперішній час.

Отже, воєнний стан на території України діє у період з 24.02.2022 року та станом на момент ухвалення рішення у цій справі не скасований та не відмінений, відтак, з урахуванням вищенаведеного в сукупності нарахування позивачем як кредитодавцем вищевказаних сум пені, процентів річних та втрат від інфляції в період, коли відповідач як позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, та відповідальності у вигляді штрафних санкції (пені та штрафу), згідно п.п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п. 8 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, є неправомірним, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних вимог позивача про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за тілом позики в сумі 9 856 005,77 грн. пені, нарахованої на заборгованість за відсотками в сумі 4 502 488,82 грн., трьох процентів річних в сумі 975 366,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 760 826,90 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «"Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» (просп. Степана Бандери, 16Б, м. Київ, 04073; код за ЄДРПОУ: 33942232) та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (вул. Хвойки Вікентія, 21, м. Київ, 04655; код за ЄДРПОУ: 35326253) 137 423 741 (сто тридцять сім мільйонів чотириста двадцять три тисячі сімсот сорок одна) грн. 63 коп. заборгованості за тілом позики (неповернута частина отриманої позики), 19 247 224 (дев`ятнадцять мільйонів двісті сорок сім тисяч двісті двадцять чотири) грн. 13 коп. заборгованості за відсотками за користування позикою та 851 886 (вісімсот п`ятдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят шість) грн 37 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 19 квітня 2024 року.

Суддя А.М.Селівон