Рішення

від 16.04.2024 по справі 910/18825/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2024Справа № 910/18825/23За позовом Приватного підприємства «Укрспецізоляція»

до Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Західна»,

2) ОСОБА_1

3) Державний реєстратор Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білик Анатолій Миколайович

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Нетішинська міська рада

про визнання протиправним та скасування наказу

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Чернов В.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб 1, 2, 3: не з`явився;

від третьої особи-4: Юрчук Л.Є.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Укрспецізоляція» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача за № 3629/5 від 13.10.2023 «Про задоволення скарги».

Позовні вимоги, з посиланням на ст.3, 4, 37 Закону України» «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обґрунтовані тим, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням установленого законом порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

22.12.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/18825/23. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.01.2024.

16.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову в повному обсязі.

У підготовче засідання 24.01.2024 з`явився представник відповідача. Представник позивача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача доказів, оскільки матеріали по розгляду скарги Нетішинської міської ради від 26.05.2023 за № 01/01-05-1773/2023 надано відповідачем разом з відзивом самостійно. Також суд задовольнив клопотання позивача про залучення до участі в справі третіх осіб та ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Західна» (надалі - третя особа-1), 2) ОСОБА_1 (надалі - третя особа-2) та 3) Державного реєстратора Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білика Анатолія Миколайовича (надалі - третя особа-3) і на стороні відповідача: Нетішинську міську раду (надалі - третя особа-4) та відкладено підготовче засідання на 21.02.2024.

14.02.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

19.02.2024 від представника третьої особи-4 надійшли пояснення, в яких остання заперечує проти задоволення позову.

У підготовче засідання 21.02.2024 з`явився представник відповідача, представники позивача та третіх осіб 1-4 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. У підготовчому засіданні представник відповідача заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, в зв`язку з необхідністю ознайомитись з поясненнями третьої особи-4.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання 20.03.2024.

18.03.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи 20.03.2024 без його участі.

У підготовче засідання 20.03.2024 з`явився представник відповідача, представники позивача та третіх осіб 1-4 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2024.

10.04.2024 від позивача надійшла заява про участь його представника в усіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції в приміщенні Нетішинського міського суду Хмельницької області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено частково, доручено Нетішинському міськрайонному суду Хмельницької області забезпечити проведення судового засідання в справі №910/18825/23 в режимі відеоконференції в приміщенні вказаного суду 16.04.2024 о 15:15 год. за участю представника позивача - адвоката Чернова В.В. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

16.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на зайнятість спеціалістів міністерства в інших справах.

У судовому засіданні 16.04.2024 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник третьої особи-4 заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі. Представники відповідача та третіх осіб 1, 2, 3 в засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, а тому протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнім не надано доказів поважності причини неприбуття в судове засідання 16.04.2024, а також вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи-4, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023 №333606375 (т.1, а.с.71-72) державним реєстратором Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Біликом Анатолієм Миколайовичем (третя особа-3) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 67615764 від 16.05.2023, на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт будівництва - незавершене будівництво, бюветний комплекс за адресою: Хмельницька область, Шепетівський район, місто Нітішин, вулиця Варшавська, будинок б/н, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером: 6810500000:02:006:0273, готовність обєкта будівництва 11%, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2735015568105, запис про право власності 50283570 від 12.05.2023 за Приватним підприємством «Укрспецізоляція» (позивачем), код ЄДРПОУ 32729395.

02.06.2023 до Міністерства юстиції України (відповідач) від Нетішинської міської ради (третя особа-4, скаржник) надійшла скарга від 26.05.2023 за №01/01-05-1773/2023 (т.1, а.с.67-72) на рішення державного реєстратора, в якій скаржник просив: скасувати рішення про державну реєстрацію від 16.05.2023 №67615764, прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білика А.М.

29.08.2023 відбулось засідання Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, на якому було розглянуто скаргу третьої особи-4 від 26.05.2023 за № 01/01-05-1773/2023 та за його результатами розгляду скарги рекомендовано:

- скаргу третьої особи-4 від 26.05.2023 за № 01/01-05-1773/2023 задовольнити;

- визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення про державну реєстрацію прав від 16.05.2023 №67615764 державного реєстратора Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білика А.М.;

- тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білику А.М до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці (т. 1 а.с. 90-91).

13.10.2023 Міністерством юстиції України прийнято оскаржуваний наказ № 3629/5 (т.1, а.с.90), яким:

1. Скаргу третьої особи-4 від 26.05.2023 за № 01/01-05-1773/2023 задоволено.

2. Визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення про державну реєстрацію прав від 16.05.2023 №67615764 державного реєстратора Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білика А.М.

3. Тимчасово заблоковано доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білику А.М до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

4. Виконання пункту 2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.

5. Виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Не погоджуючись із вказаним вище наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та про його скасування.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 821/1504/17.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Отже, практика Верховного Суду щодо необхідності першочергового встановлення порушеного права позивача є усталеною, як і неодноразово наголошувалося судом касаційної інстанції на необхідності встановлення судами порушеного права позивача та можливості його поновлення в обраний ним спосіб, а відтак відсутня необхідність формування додаткового висновку щодо правовідносин, які виникли у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме щодо оскарження наказів Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. У зазначеній ситуації, заявлення вимог щодо скасування наказу Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не скасовує обов`язку суду надати оцінку аргументам позивача щодо того, яке право позивача порушено і чи може воно бути захищеним у заявлений спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі 910/11884/21.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

Отже, позивачем як негаторного, так і віндикаційного позову може бути лише власник майна, або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно.

Так, як зазначено судом вище оспорюваним наказом відповідача було анульовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16.05.2023 за №67615764, яким за позивачем зареєстровано право власності на об`єкт будівництва - незавершене будівництво, бюветний комплекс за адресою: Хмельницька область, Шепетівський район, місто Нітішин, вулиця Варшавська, будинок б/н, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером: 6810500000:02:006:0273, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2735015568105.

Одночасно, як зазначає позивач та встановлено судом згідно інформаційної довідки №374248905 від 15.04.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на на об`єкт будівництва - незавершене будівництво, бюветний комплекс за адресою: Хмельницька область, Шепетівський район, місто Нітішин, вулиця Варшавська, будинок б/н, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером: 6810500000:02:006:0273, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2735015568105 23.05.2023 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Західна» (третя особа-1) приватним нотаріусом Клімчук А.В. на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 472 від 23.05.2023.

Тобто, власником нерухомого майна, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за позивачем, яке було скасовано оспорюваним наказом, на даний час є третя особа-1 (ТОВ «БФ «Західна»).

Крім цього, суд зазначає, що позивач також на даний час не є орендарем земельної ділянки за кадастровим номером: 6810500000:02:006:0273 на якій розташоване вказане нерухоме майно.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст.4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Крім того, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права в позивача зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Також положеннями ст.20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти в задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Разом з тим, позивачем не доведено яким чином його права порушені прийняттям оспорюваного наказу, оскільки на день прийняття наказу він вже не був власником майна та не доведено яким чином скасування наказу відповідача за № 3629/5 від 13.10.2023 «Про задоволення скарги» поновить права чи інтереси позивача.

Отже, враховуючи недоведеність наявності порушення законних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд зазначає про відсутність необхідності надавати оцінку відповідності процедурі прийняття наказу нормам законодавства.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Приватного підприємства «Укрспецізоляція».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.04.2024.

Суддя Я.А.Карабань