Рішення

від 23.04.2024 по справі 922/521/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/521/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон", м.Київ (адреса: 03124, м.Київ, вул.Миколи Василенка, 7-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасс", м.Харків (адреса: 61052, м.Харків, вул.Бессарабська, 20) про стягнення 81931,75 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 року 26.09.2023 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасс" про стягнення заборгованості за договором поставки товару №СКШ0277 від 10.08.2015 року у розмірі 81931,75 грн, з яких: 59895,00 грн - сума основного боргу, 3475,50 грн - 3% річних, 18561,25 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 року відкрито провадження у справі №922/521/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

26.02.2024 року позивач надав до суду клопотання (вх.№3085), в якому просив суд надати додатковий строк для подання доказів ТОВ "Сервісна компанія "Шеврон" та долучити до матеріалів справи відповідь ГУ ДПС у Харківській області.

13.03.2024 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№6982), в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обгрунтування своїх заперечень, відповідач зазначає, що договір поставки товару №СКШ0277 від 10.08.2015 року закінчив свою дію 31.12.2017 року. Також, відповідач зазначає, що між сторонами інших договорів не укладалось. Отже, поставка за видатковими накладними №260 від 26.01.2022 та №262 від 26.01.2022 відбувалась за відсутності договору, та сторонами не обумовлювався термін оплати за отриманий товар. Таким чином, відповідач вважає позов ТОВ "Сервісна компанія "Шеврон" передчасним, оскільки останній не звертався до відповідача з вимогою оплатити товар. Разом з тим, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами поставку товару за видатковою накладною №578 від 14.02.2022 року на суму 46000,00 грн, оскільки на видатковій накладній відсутній підпис відповідача, також, не має і оформленого відповідачем замовлення на поставку такого товару. Крім того, відповідач посилається, на те, що податкова накладна не є первинним документом, який міг би підтвердити поставку товару за видатковою накладною №578 від 14.02.2022 року на суму 46000,00 грн, та не може бути доказом поставки товару. Щодо стягнення 3%річних та інфляційних відповідач зазначав, що оскільки строк оплати не настав, то і нарахування 3% річних та інфляційних втрат є незаконним, оскільки відповідачем не було порушено умов оплати.

28.03.2024 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№8303), в якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

03.04.2024 року відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№8829)

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пасс" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару №СКШ0277 (далі - Договір).

Відповідно до п.1 Договору постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає продукцію, гази рідки, вищого сорту, та оплачує її згідно умов даного договору.

Кількість, ціна та загальна вартість партії товару, що поставляється покупцю, вказується в рахунках-фактурах, видаткових накладних до цього договору (п.3.1. Договору)

Пунктом 3.2. Договору визначено, що підставою на оплату за поставлену партію товару є рахунок-фактура із обов`язковим посиланням в платіжному дорученні на номер договору або (рахунка-фактури), якщо інше не передбачено додатковою угодою до цього договору підставі якого проводиться оплата.

Відповідно до п.4.1. Договору оплата кожної партії продукції здійснюється покупцем протягом 2-х банківських днів з дати поставки шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.9.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 року. У разі, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії даного договору не заявить письмово про його припинення, даний договір вважається продовженим на тих самих умовах на наступний календарний рік (п.9.2. Договору).

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, він в рамках існуючого договору за період з 16.12.2021 року по 14.02.2022 року поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними:

- ВН №7721 від 28.12.2021 на суму 72800,00 грн, рахунок на оплату №5768 від 14.12.2021 року, сплачено 72800,00 грн платіжною інструкцією №4147 від 16.12.2021;

- ВН №260 від 26.01.2022 року на суму 55020,00 грн, рахунок на оплату №5768 від 14.12.2021 року, сплачено 25000,00 грн платіжною інструкцією №4159 від 20.12.2021 року, та 30000,00 грн платіжною інструкцією №4178 від 22.12.2021 року. Неоплачений залишок 20,00 грн;

- ВН №262 від 26.01.2022 року на суму 13875,00 грн, рахунок на оплату №220 від 26.01.2022 року, товар не оплачено;

- ВН №578 від 14.02.2022 року на суму 46000,00 грн, рахунок на оплату №475 від 14.02.2022 року, товар не оплачено.

Таким чином, за твердженнями позивача загальна вартість отриманого та не сплаченого відповідачем товару становить 59895,00 грн.

На підтвердження викладених обставин, позивачем до позовної заяви надані:

- видаткова накладна ВН №7721 від 28.12.2021 на суму 72800,00 грн, товарно-транспортна накладна № Р7721 від 28.12.2021 року, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, рахунок на оплату №5768 від 14.12.2021 року, платіжна інструкція №4147 від 16.12.2021 року на суму 72800,00 грн.

- видаткова накладна ВН №260 від 26.01.2022 року на суму 55020,00 грн, товарно-транспортна накладна № Р260 від 26.01.2022 року, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, рахунок на оплату №5768 від 14.12.2021 року, платіжна інструкція №4159 від 20.12.2021 року на суму 25000,00 грн, платіжна інструкція №4178 від 22.12.2021 року на суму 30000,00 грн.

- видаткова накладна ВН №262 від 26.01.2022 року на суму 13875,00 грн, товарно-транспортна накладна №Р262 від 26.01.2022 року, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, рахунок на оплату №220 від 26.01.2022 року.

- видаткова накладна ВН №578 від 14.02.2022 року на суму 46000,00 грн, товарно-транспортна накладна №Р578 від 14.02.2022 року, зазначені накладні не підписані відповідачем, рахунок на оплату №475 від 14.02.2022 року, квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних №9125780530 від 14.07.2022 року, податкова накладна №205 від 14.02.2022 року.

10.01.2024 року позивач направив на адресу відповідача лист (вх.№8), в якому вимагав погасити існуючу заборгованість. Однак відповідач відповіді не надав та заборгованість не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо строку дії договору.

Як вже зазначалось, 10.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пасс" було укладено договір поставки товару №СКШ0277.

Розділом 9 даного Договору передбачено - «цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 р.

У разі, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії даного Договору не заявить письмово про його припинення, даний договір вважається продовженим на тих же умовах на наступний календарний рік.»

Відповідно до чч.1-2 ст.631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

За приписами ст.180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно зі ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Суд звертає увагу, що позивачем до позовної заяви надані видаткові накладні ВН №7721 від 28.12.2021, ВН №260 від 26.01.2022 року, ВН №262 від 26.01.2022 року, в яких зазначено, що поставка товару відбувається за договором №СКШ0277 від 10.08.2015 року. Крім того, вищезазначені накладні підписані на скріплені печаткою позивача та відповідач, та поставку товару яких, визнає сам відповідач у відзиві на позовну заяву. Також суд звертає увагу, що матеріали справи містять платіжні інструкції №4147 від 16.12.2021, №4159 від 20.12.2021 року та №4178 від 22.12.2021 року, в реквізитах яких зазначено, що оплата за товар за договором №СКШ0277 від 10.08.2015 року.

Викладені обставини спростовують твердження відповідача, що договір припинив свою дію 01.01.2018 року, оскільки останній продовжував приймати та оплачувати товар за договором, отже договір продовжив свою дію (так звані конклюдентні дії).

За таких обставин, оскільки сторони договору письмово не заявляли про припинення дії даного договору, станом на день звернення до суду з даним позовом договір поставки товару №СКШ0277 від 10.08.2015 року є чинним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було зазначено вище, на виконання умов Договору позивачем був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 187695,00 грн, однак відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар, тому сума отриманого та несплаченого товару складає 59895,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та податкової накладної.

Відповідач заперечує проти поставки позивачем товару за видатковою накладною № ВН 578 від 14.02.2022 року, оскільки останнім на видатковій накладній відсутній підпис відповідача, також не має і оформленого відповідачем замовлення на поставку такого товару. Крім того, відповідач посилається, на те, що податкова накладна не є первинним документом, який міг би підтвердити поставку товару за видатковою накладною ВН №578 від 14.02.2022 року на суму 46000,00 грн, та не може бути доказом поставки товару.

Поставку товару за видатковими накладними ВН №260 від 26.01.2022 року, ВН №262 від 26.01.2022 року відповідач визнає, однак вважає що строк оплати не настав.

Суд зазначає, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

За фактом постачання товару по видатковій накладній ВН №578 позивачем 14.02.2022 року було сформовано податкову накладну №205.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В матеріалах справи міститься відповідь головного управління ДПС у Харківській області, в якій повідомлялося, що ТОВ "ПАСС" включено суму податку на додану вартість у розмірі 7666,67 грн по податковій накладній від 14.02.2022 року №205, виписаній продавцем ТОВ "СК "ШЕВРОН" до податкового кредиту за лютий 2022 року.

"Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/2115/19 у постанові від 03.06.2022 року "з урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом."

"За результатами перегляду справи в касаційному порядку об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов`язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності."

Відповідно до положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з цим, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому обліку постачання спірного товару.

Як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Крім того, наявність податкової накладної та її реєстрація позивачем, відображення в податковій декларації відповідача цієї господарської операції, з урахуванням первинних бухгалтерських документів (видаткової накладної, товарно-транспортних накладних, які не підписані відповідачем), підтверджує факт поставки спірного товару та існування правовідносин за договором поставки, що є підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Твердження відповідача про протилежне спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.7 ст.193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.4.1. Договору оплата кожної партії продукції здійснюється покупцем протягом 2-х банківських днів з дати поставки шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідачем визнано поставку товару за видатковими накладними ВН №260 від 26.01.2022 року, ВН №262 від 26.01.2022 року, щодо видаткової накладної ВН №578 від 14.02.2022 судом зазначалося вище.

Отже враховуючи те, що відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 59895,00 грн підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3475,50 грн 3% річних є правомірними та підлягають задоволенню.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки інфляційних, суд дійшов висновку про їх часткову невірність та невідповідність вимогам чинного законодавства України в частині нарахування на суму боргу 46000,00 грн, з огляду на наступне.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Як встановлено судом та зазначено позивачем в розрахунку інфляційних, прострочення з оплати боргу в розмірі 46000,00 грн за видатковою накладною №578 від 14.02.2022 року розпочалося з 17.02.2022 (кінцева дата оплати - 16.02.2022).

Отже інфляційні нарахування на дану суму боргу повинні розпочинатися з березня 2022 року, а не з лютого, як помилково зазначено позивачем.

Таким чином, перерахувавши інфляційні нарахування на суму боргу в розмірі 46000,00 грн за період з березня 2022 по грудень 2023, суд встановив, що вірною сумою інфляційних втрат за цією накладною є - 13461,42 грн.

За іншою накладною на суму боргу 13875,00 грн інфляційні нарахування здійснені вірно.

З урахуванням викладеного, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення 17762,67 грн інфляційних втрат.

В частині стягнення 798,58 грн інфляційних суд відмовляє, у зв`язку з невірним періодом нарахування.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, але, з урахуванням відмови в стягнення 798,58 грн інфляційних, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір в розмірі 2998,49 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Решта судового збору покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивачем заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.

Відповідно до чч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- договір про надання правничої допомоги №2109-1/18 від 21.09.2018 року;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЗР №21/1348 від 15.02.2018 року;

- додаток №1 питання, що потребують вирішення шляхом надання правничої допомоги до договору №2109-1/18 від 21.09.2018 року

- акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.01.2024 року;

- платіжна інструкція №9660 від 29.01.2024 року.

Судом встановлено, що 21.09.2018 року між позивачем та адвокатським об`єднанням "Майстер Права" в особі голови (керуючого партнера) Зудінова Олександра Сергійовича було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась ОСОБА_1 , який є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ЗР №21/1348 від 15.02.2018 року, а тому має право надавати правничу допомогу позивачу.

Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивач просить стягнути з відповідача 6500,00 грн витрат на правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.

З матеріалів справи, а саме з Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.01.2024 року слідує, що сторони домовились про те, що адвокатом буде надана правнича допомога у вигляді вивчення матеріалів справи та за необхідністю діючого законодавства, складання позовної заяви, направлення пакету документів в суд, повний супровід справи після відкриття провадження в суді першої інстанції, складання та подання всіх необхідних документів.

За надану правничу допомогу позивач сплатив 6500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9660 від 29.01.2024 року.

Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги на суму 6500,00 грн.

При цьому суд враховує правову позицію, висловлену Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем в свою чергу не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.

Таким чином, враховуючи доведеність позивачем понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 6500,00 грн, який є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на послуги адвоката, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Проте, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткової відмови в позові, стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6436,64 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАСС (адреса: 61052, м.Харків, вул.Бессарабська, буд.20; код ЄДРПОУ 34389511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРВІСНА КОМПАНІЯ ШЕВРОН (адреса: 03124, м.Київ, вул.Миколи Василенка, буд.7-А; код ЄДРПОУ 37552383) 81133,17 грн, з яких: основний борг - 59895,00 грн; 3% річних - 3475,50 грн; інфляційні втрати - 17762,67грн, крім того, 2998,49 грн судового збору, 6436,64 грн витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "23" квітня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт