Постанова

від 18.04.2024 по справі 372/1684/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1684/14-ц

провадження № 61-12272св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства у Київській області,

відповідачі: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

треті особи: Державна екологічна інспекція у Київській області, Державна інспекція сільського господарства в Київській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_9 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2020 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області (після ліквідації Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області) в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська райдержадміністрація), Головного управління Держземагенства у Київській області (далі - ГУ Держземагенства у Київській області) звернувся до суду з позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільрада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання права власності на земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що рішенням 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024. На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036760, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010833100364.

Цим же рішенням Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023. На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036759, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010833100366.

21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок № 3918 та № 3911 із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які стали власниками земельних ділянок в рівних частках. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3918 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3911 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023.

В подальшому, 03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024 площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства з ОСОБА_5 , який зареєстровано в реєстрі за № 2282. За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на земельну ділянку в управлінні Держземагенства Обухівського району Київської області відсутній. Земельна ділянка, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023, належала ОСОБА_6 , яка зареєструвала право власності в реєстраційній службі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2015 року відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 на користь ОСОБА_7 .

Передача земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році Підгірцівською сільрадою відбулася з порушенням норм діючого законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землею, яка знаходиться поза її межами, оскільки в даному випадку розпоряджатися землею мала право Обухівська районна державна адміністрація Київської області.

25 листопада 2016 року прокурор подав заяву про уточнення підстав позову, в якій зазначив, що відповідно до інформації Київського державного підприємства «Київгеоінформатика», земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває у власності ОСОБА_7 та земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024 площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває у власності ОСОБА_5 , за матеріалами космічної зйомки станом на 2008 рік (на момент відведення спірних земельних ділянок у власність), є землями водного фонду та розташовані в межах 100 метрової захисної смуги Блакитного озера.

Таким чином спірне рішення 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2 прийнято з порушенням вимог статей 19, 20, 58, 60-61, 84 ЗК України та статей 88, 89 ВК України.

Прокурор, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив:

визнати незаконним та скасувати рішення 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2 ,

витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_7 з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 та ОСОБА_5 з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024;

скасувати державні акти серії ЯЖ № 664863 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2212 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0024), виданий на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та серії ЯЖ № 664864 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,3347 га (кадастровий номер3223186800:03:027:0023), виданий на ім`я ОСОБА_6 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05 червня 2014 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Державну екологічну інспекцію у Київській області та Державну інспекцію сільського господарства в Київській області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 листопада 2014 року, у задоволенні позову міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області в інтересах держави в особі Обухівської райдержадміністрації та ГУ Держземагенства у Київській області до Підгірцівської сільради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсними державних актів відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що суди вирішуючи справу належним чином не встановили чи не порушений, визначений статтею 116 ЗК України, порядок передачі земельної ділянки у власність відповідачам. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі само по собі не може вважатись як відсутність самої прибережної захисної смуги. Висновки судів про відсутність проекту землеустрою прибережних захисних смуг Голубого озера та відсутність доказів, які підтверджують відведення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, є безпідставними та не спростовують фактичного існування прибережної смуги Голубого озера.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення 27 сесії 5 скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664863 відносно земельної ділянки площею 0,2212 га з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, що розташована на території Підгірцівської сільради, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, виданий ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864 відносно земельної ділянки площею 0,3747 га з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023, що розташована на території Підгірцівської сільради, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства виданий ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та скасовано його державну реєстрацію.

Скасовано рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6395137 від квітня 2013 року ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,3747 га з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023, що розташована на території Підгірцівської сільради, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Витребувано на користь держави з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2212 га з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, що розташована на території Підгірцівської сільради.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Підгірцівської сільради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі по 243,60 грн з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що відповідачем ОСОБА_4 заявлено про застосування позовної давності. Відхиляючи ці доводи суди послались на те, що про порушене право прокурор дізнався лише у 2013 році під час прокурорської перевірки, а тому позовна давність не пропущена. Разом з тим суди не звернули уваги на те, що за змістом статей 261, 267 ЦПК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Суду необхідно встановити коли стало відомо про порушене право особам, в чиїх інтересах прокурор пред`явив позов: Обухівської райдержадміністрації та ГУ Держземагентства в Київській області. Крім того, суди не звернули уваги на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постановах № 6-68цс15 від 16 вересня 2015 року і № 6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, відповідно до якої пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VІ) не поширюється на позови прокурора в інтересах держави в особі органів державної влади, оскільки стосується захисту власників від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Також суди ухвалили рішення, яке є не чітким, не зрозумілим для виконання, оскільки земельна ділянка витребувана на користь держави без зазначення органу, який у цих правовідносинах представляє державу.

Протокольною ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09 серпня 2016 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_7 .

Протокольною ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_8 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, в задоволенні позовних вимог міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області в інтересах держави в особі Обухівської райдержадміністрації, ГУ Держземагенства у Київській області до Підгірцівської сільради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними відмовлено повністю.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.

Суд касаційної інстанції вказав, що:

cуд першої інстанції належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони знаходяться у безпосередній близькості від урізу води «Голубого озера». Разом з тим, від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі;

зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду;

суд першої інстанції послався на рішення Підгірцівської сільрадивід 22 листопада 2013 року про визнання «Голубого озера» недіючим закинутим кар`єром, який залитий водою, проте це рішення судом взагалі не проаналізовано. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році судом не наведено та не проаналізовано;

суд першої інстанції не визначив, яким, з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду, має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2020 року, з урахуванням ухвали Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2021 року про виправлення описки, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області в інтересах держави в особі Обухівської райдержадміністрації, ГУ Держземагенства у Київській області до Підгірцівської сільради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 27 сесії 5 скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0, 2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що:

рішення Підгірцівської сільради 27-ї сесії 5-го скликання від 14 березня 2008 року є незаконним і підлягає скасуванню з огляду на таке:

станом на 14 березня 2008 року Підгірцівська сільрада розпорядившись землями, які перебували поза межами її території, вийшла за межі своїх повноважень, визначених статтею 17 та пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції на час виділення земельних ділянок);

спірні земельні ділянки є землями, які належать до земель прибережних захисних смуг, тобто є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання, що свідчить про порушення Підгірцівською сільрадою під час прийняття оспорюваного рішення норм ВК України;

рішення Підгірцівської сільської ради ХХХХІІ сесії VІ скликання від 22 листопада 2013 року про надання «Голубому озеру» статусу недіючого та закинутого кар`єру, який залитий водою, в зв`язку з чим для вказаного об`єкту не передбачено встановлення природоохоронної захисної смуги, суди оцінили критично, оскільки воно ухвалене після прийняття оспорюваного рішення сільради та не містить будь-якої мотивації для зміни статусу вказаного об`єкту, не спирається на висновки органів, до компетенції яких за законом належить визначення (зміна) статусу водного об`єкту;

суди вважали, що з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), оспорювання рішення сільради спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє, такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому позовна давність щодо вимоги про визнання недійсним оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування не сплила відповідно до статей 257 і 261 ЦК України, оскільки порушення є триваючим.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними та скасування державних актів суди вказали, що такі вимоги не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду. Таким чином, слід відмовити у вимозі прокурора про визнання державних актів недійсними та їх скасуванні.

Щодо позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння суди вказали, що така вимога не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

Суд першої інстанції не з`ясовував питання застосування позовної давності до вимог про визнання недійсними та скасування державних актів та витребування майно з чужого незаконного володіння, оскільки відмовив у задоволенні цих позовних вимог по суті.

Суди вказали, що, враховуючи недобросовісність дій як з передання, так і з набуття у приватну власність земельних ділянок в прибережній захисній смузі, загальний інтерес у контролі за використанням зайнятих прибережними захисними смугами земельними ділянками за їхніми цільовими призначеннями для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність приватними особами.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги щодо наявності у Підгірцівської сільради повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками та вказав, що висновок суду першої інстанції, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами с. Підгірці Обухівського району Київської області є помилковим, адже такий висновок спростовується матеріалами справи. Однак, це не вплинуло на прийняте рішення по суті.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення 27 сесії 5 скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року є похідним від рішення 18 сесії 5 скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 8 травня 2007 року, яке є чинним, не заслуговують на увагу, оскільки спірні земельні ділянки були передані відповідачам саме 27 рішенням сесії 5 скликання від 14 березня 2008 року.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо добросовісності ОСОБА_4 в частині набуття спірних земельних ділянок і відсутності у зв`язку із цим підстав для їх витребування, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині, що в свою чергу виключає необхідність надання оцінки цим обставинам, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року стягнуто з Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь держави рівними частинами судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_9 , в якій просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

вимога про визнання недійсним рішення сільради не є ефективним способом захисту позивача у цій справі (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17);

суди не дослідили тих обставин, що оспорюване рішення сільради є похідним від рішень сільради від 08 травня 2007 року «Про надання дозволу на встановлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно заяв громадян», якими було надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок. Вважає, що вказані рішення сільради в судовому порядку не оспорювались та не скасовані, тому відсутні підстави для скасування спірного рішення сільради від 14 березня 2008 року;

суди залишили поза увагою, що визначення категорії спірних земельних ділянок на предмет приналежності їх до земель водного фонду можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги, відповідно до статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України та винесення її меж в натурі;

висновки, на які послався суд першої інстанції в рішенні щодо позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) містять протиріччя у застосуванні правових норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 372/1684/14-ц, витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи № 372/1684/14-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та у постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-11401св11).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням 27-ї сесії 5-го скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024.

На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036760, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010833100364.

Цим же рішенням Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023.

На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036759, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010833100366.

21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок № 3918 та № 3911 із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно. Вказані земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належали в рівних частинах.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3918 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3911 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023.

03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, площею 0,2212 га, для ведення особистого селянського господарства з ОСОБА_5 , який зареєстровано в реєстрі за № 2282. За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на згадану земельну ділянку в управлінні Держземагенства в Обухівському районі Київської області відсутній.

Крім того, стосовно земельної ділянки із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була проведена реєстрація права власності на ім`я ОСОБА_6 в реєстраційній службі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року.

20 березня 2015 року земельна ділянка із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була продана на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 .

Відповідно до проекту формування території та встановлення меж населених пунктів Підгірцівської сільської ради земельні ділянки із кадастровими номерами 3223186800:03:027:00233223, 3223186800:03:027:0024, розташовані поза межами населених пунктів. Вказане підтверджується викопіюванням із проекту формування територій та встановлення меж населених пунктів Підгірцівської сільської ради.

Станом на 14 березня 2008 року (дату прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування) земельні ділянки із кадастровими номерами 3223186800:03:027:00233223, 3223186800:03:027:0024 знаходилися за межами населеного пункту с. Підгірці Обухівського району Київської області.

Відповідно до рішення Обухівського районної ради від 25 листопада 2014 року № 546.37.VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно-територіального утворення с. Підгірці на території Підгірцівської сільради» запитувані земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту с. Підгірці. На підтвердження вказаної інформації надано викопіювання із проекту формування та встановлення меж території Підгірцівської сільради.

Як вбачається із відповіді Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 22 листопада 2016 року та викопіювання, доданого до відповіді, земельні ділянки № 3223186800:03:027:00233223 та № 3223186800:03:027:0024 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову захисну смугу озера Голубе. Із відповіді наданої раніше вказаним органом вбачається, що спірні земельні ділянки охоплюються навіть 25 метровою прибережною смугою.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що 09 лютого 2001 року рішенням Обухівської районної ради Київської області затверджено проект обґрунтування зміни меж території населених пунктів сіл Підгірці та Романків Обухівського району Київської області.

Відповідно до висновків управління земельних ресурсів у Обухівському районі Головного управління земельних ресурсів у Київській області Держземагентства України від 19 травня 2008 року № 05-09/1661, 05-09/1662 спірні земельні ділянки розташовані в межах Підгірцівської сільради.

Відповідно до копії акту обстеження та передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 26 травня 2008 року спірні земельні ділянки розташовані за адресою: с. Підгірці, Підгірцівська сільрада.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Згідно з статтею 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі України поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що:

«82. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

83. Кінцевий набувач скаржиться на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України: оскільки перебіг позовної давності щодо оскарження рішення № 10 Коблівської сільради почався через один місяць з дня прийняття цього рішення, така давність спливла 27 січня 2016 року. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. […]

105. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).

[…] з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані юридичні норми немає невідповідності заходу втручання держави у право мирного володіння майном через визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільради критеріям правомірного втручання у таке право, сформованим у практиці ЄСПЛ.

107. У справі, рішення в якій переглядаються, суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельної ділянки до комунальної власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку, а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей (зокрема, й рекреаційних, і туристичних); у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду одного з найвідоміших чорноморських курортів України шляхом виділення цих земель для ведення садівництва нібито із земель сільськогосподарського призначення, а надалі - зміни останнього на землі житлової та громадської забудови. […]

109. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади с. Коблеве, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель причорноморського побережжя та їхнє значення для держави, а також те, що люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення Чорного моря, у попередженні вичерпання, виснаження його морських ресурсів, у збереженні його водності, у зменшенні коливань стоку, у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації узбережжя Чорного моря й одного з найвідоміших курортних населених пунктів України на цьому узбережжі.

110. З огляду на наведене, а також враховуючи недобросовісність дій як з передання, так і з набуття у приватну власність земельної ділянки на відстані 207 - 212 м від її південної межі до урізу води Чорного моря та 270 - 275 м від північної межі до урізу води Чорного моря, Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність. Тому Велика Палата Верховного Суду повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин справи справедливий баланс між вказаними інтересами.

111. Оскільки Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні позову про витребування земельної ділянки від кінцевого набувача, вона не оцінює пропорційність її повернення легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за її цільовим призначенням задля безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації і використання власності не на шкоду людині та суспільству. […]

112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона погодилася зі судами попередніх інстанцій щодо протиправності передання земельної ділянки у приватну власність первинному набувачеві. Визнання незаконними та скасування оскаржених рішень Коблівської сільради не становить надмірного тягаря для кінцевого набувача. Суд апеляційної інстанції встановив, що на земельній ділянці не споруджене жодне нерухоме майно, а знаходяться тимчасова споруда, столи, стільці та торгівельні зонти. Крім того, кінцевий набувач має можливість повернути земельну ділянку територіальній громаді й отримати її в оренду для рекреаційних цілей, як це передбачають частина четверта статті 59 ЗК України та частина третя статті 85 ВК України, а також претендувати на відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна, від проміжної набувачки та від Коблівської сільради. […]

114. Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

115. За обставин цієї справи встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, - первинного набувача, проміжної набувачки (які не оскаржували судові рішення), а також кінцевого набувача, - зокрема, щодо їхньої обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.

116. На думку Великої Палати Верховного Суду, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей розташованої в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки, відстань від південної межі якої до урізу води Чорного моря становить 207 - 212 м, а від північної межі - 270 - 275 м, первинний набувач, проміжна набувачка та кінцевий набувач не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки поблизу моря. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки, ці фізичні особи-відповідачі могли та повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц)».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що рішенням 27-ї сесії 5-го скликання Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023. Спірні земельні ділянки № 3223186800:03:027:00233223 та № 3223186800:03:027:0024 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову захисну смугу озера Голубе (відповідь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 22 листопада 2016 року та викопіювання, додане до відповіді);

відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом;

оскарження рішення органу місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу;

при задоволенні позову про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Підгірцівської сільради суди встановили, що спірні земельні ділянки є землями, які належать до земель прибережних захисних смуг, тобто є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання, що свідчить про порушення Підгірцівською сільрадою під час прийняття оспорюваного рішення норм ВК України. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність, правильно застосували приписи ЗК України та ВК України щодо цільового призначення земельної ділянки та скасували рішення Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року;

задоволення позову у такий спосіб як визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Підгірцівської сільради за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності, є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення спірних земельних ділянок. Доводи касаційної скарги в частині обрання прокурором неналежного способу захисту є помилковими;

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, вказав, що враховуючи недобросовісність дій як з передання, так і з набуття у приватну власність земельних ділянок в прибережній захисній смузі, загальний інтерес у контролі за використанням зайнятих прибережними захисними смугами земельними ділянками за їхніми цільовими призначеннями для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі, переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність приватними особами.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору в оскарженій частині, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Оскільки судові рішення в оскарженій частині підлягають залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_9 , залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення 27 сесії 5 скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0, 2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов