Ухвала

від 17.04.2024 по справі 701/280/18-к

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/161/24 Справа № 701/280/18-к Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі: прокурораОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7

(в режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_8

(в режимі відеоконференції),

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9

(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12017250000000356 за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_8 на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кваси Рахівського району Закарпатської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком в 3 (три) роки та покладено обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 до ТОВ «Гюнсел», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_7 та ПрАТ «АСК» ІНГО Україна» про стягнення матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, відмовлено.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь:

-потерпілої ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 35000 грн., 46790 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1762 грн. судових витрат;

-потерпілого ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 46790 грн. та 1762 грн. судових витрат;

-держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 1144 грн.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

у с т а н о в и л а :

Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 07.10.2017 близько 01 год. 30 хв., керуючи автомобілем «MAN TGL 12.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Одеса, зі сторони м. Київ у напрямку м. Одеса, в порушення вимог пунктів 2.3 б) та 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, в момент виявлення перешкоди для руху у вигляді автомобіля «MAN TGS 19.400», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з приєднаним напівпричепом «KRONE SD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який знаходився частково на правому узбіччі, а частково на проїзній частині автодороги в нерухомому стані, який він об`єктивно міг заздалегідь виявити, знаходячись на 176 км. + 809,6 м. вказаної автодороги, неподалік с. Нестерівка Маньківського району Черкаської області, допустив наїзд на напівпричіп «KRONE SD», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «MAN TGL 12.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , згідно висновку судово - медичної експертизи № 05-7-02/409 від 09.10.2017, отримав тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді закритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток основи та склепіння черепа з переломом нижньої щелепи, крововиливами під м`які мозкові оболонки та забоєм - розмізченям головного мозку, переломів ребер, розриву шлунку, закритих переломів кісток правого передпліччя, верхньої третини правого стегна, нижньої третини лівого стегна, травматичної ампутації гомілок, що в своєму перебігу ускладнилось зовнішньою кровотечею, геморагічним та травматичним шоком від яких загинув на місці пригоди.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «MAN TGL 12.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 , а саме вимог пунктів 2.3 б) та 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №4/46 від 29.01.2018, знаходяться у причинному зв`язку з виникнення цієї дорожньо - транспортної пригоди та настання наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_12 .

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 просить скасувати вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 11.09.2023 в частині відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_13 до ТОВ «Гюнсел», третя особа ПрАТ «АСК» ІНГО Україна» про стягнення матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення через порушення вимог кримінального процесуального закону і ухвалити новий вирок, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що під час скоєння ДТП 07.10.2017 ОСОБА_7 , водій автомобіля «MAN», перебував при виконанні трудових обов`язків покладених на нього ТОВ «Гюнсел» та здійснював перевезення відповідно до подорожнього листа, а сам транспортний засіб - автомобіль «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі права власності належить ТОВ «Гюнсел». Порушення працівником підприємства п.12.2 та п. 12.3 ПДР знаходиться у причинному зв`язку із виникненням даної ДТП і її наслідками - загибеллю особи.

Вказує, що у відзиві на позовну заяву заступник директора Ерсан Гюнер ТОВ «Гюнсел» від 23.10.2020 не заперечував факту укладення договору - страхового полісу № АК/1845902 з ТОВ «Гюнсел», згідно якого цивільно-правова відповідальність померлого є застрахованою та договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016.

На думку потерпілої, з огляду на положення ст.ст. 6, 8, 9 ЗУ «Про страхування», ст. 979 ЦК України, після смерті ОСОБА_12 у період дії договору страхування право на отримання страхової виплати мала вона, як спадкоємець за законом та законний опікун малолітнього сина ОСОБА_13 , яка виконала вимогу Закону про подання заяви про повідомлення про страховий випадок та страхову виплату. Оскільки страховиком ПрАТ «АСК» ІНГО Україна» не було виконано вимог страхового полісу № АК/1845902, укладеного з ТОВ «Гюнсел» та договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016, то в такому випадку роботодавець зобов`язаний відшкодувати шкоду завдану своїм працівником на момент ДТП.

На апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 виконавчим директором ТОВ «Гюнсел» ОСОБА_14 та представником цивільного відповідача ОСОБА_15 подані заперечення, які зводяться до безпідставності заявлених вимог та законності вироку Маньківського районного суду Черкаської області від 11.09.2023 в частині вирішення цивільного позову останньої.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явилися захисник ОСОБА_16 , потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , представник третьої особи ПрАТ АСК «Інго України» та представник цивільного позивача ТОВ «Гюнсел», що, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду по суті заявлених апеляційних вимог.

Враховується, що від захисника ОСОБА_16 надійшло клопотання від 04.03.2024 про здійснення апеляційного розгляду у його відсутність, а обвинувачений ОСОБА_7 проти цього заперечень не висловив.

Крім того в клопотанні від 28.11.2023 виконавчий директор ТОВ «Гюнсел» ОСОБА_14 просив проводити апеляційний розгляд за відсутності цивільного відповідача та його представника (т. 11 а.п. 32).

Заслухавши суддю-доповідача, думки: потерпілої ОСОБА_8 та її представника - адвоката ОСОБА_9 про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі з наведених в ній доводів; прокурора, яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_8 ; обвинуваченого ОСОБА_7 , який у вирішенні апеляційних вимог поклався на розсуд суду, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши та обміркувавши над доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і ґрунтуватись на всебічному, повному, об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального, кримінального процесуального закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам провадження, ґрунтується на доказах, досліджених судом в повному обсязі, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України і учасниками судового провадження не оспорюється.

З кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, колегія суддів погоджується.

При призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції, на виконання вимог ст. 50, 65 КК України та роз`яснень Пленуму ВСУ, викладених у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, враховано ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу винуватого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні має дітей 2005 та 2010 років народження, в якості обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди, за відсутності обставин, що його обтяжує, і обгрунтовано призначено покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Вид та розмір призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, в тому числі із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не оскаржується, тому колегія суддів визнає його справедливим, таким, що відповідатиме тяжкості вчинених правопорушень, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для пом`якшення ОСОБА_7 призначеного судом покарання в межах санкції частини статті КК України за якою він засуджений, колегією суддів не встановлено. Даних про наявність обставин, що додатково можуть бути визнані пом`якшуючими покарання обвинуваченого, з матеріалів кримінального провадження не вбачається і під час апеляційного розгляду не встановлено.

Незважаючи на те, що розмір задоволених за цивільними позовами стягнень з обвинуваченого ОСОБА_7 у рахунок відшкодування, зокрема матеріальної шкоди на суму 35 000 грн та моральної шкоди на суму 46 790 грн на користь потерпілої ОСОБА_10 , а також у рахунок відшкодування моральної шкоди на суму 46 790 грн на користь потерпілого ОСОБА_11 , учасниками кримінального провадження не оскаржується, колегія суддів зауважує, що він визначений судом першої інстанції з урахуванням положень ст. 127 - 129 КПК України, ст. 23, 1167, 1168, 1177, 1200 ЦК України та роз`яснень наведених в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» і визнається таким, що відповідає критеріям розумності, справедливості, оскільки протиправними діями обвинуваченого потерпілим заподіяна шкода, в тому числі немайнового характеру, внаслідок якої вони зазнали моральних і фізичних страждань.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що стягнення на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 судових витрат по 1 762 грн. (судовий збір за подачу позовної заяви) з обвинуваченого ОСОБА_7 , який несе цивільну відповідальність, не допускається. Більш того Закон України «Про судовий збір» за подання цивільного позову в рамках кримінального провадження, звільняє від сплати судового збору. Оскільки таке стягнення не оскаржується будь-ким з учасників судового розгляду, колегія суддів, діяючи в межах ч. 1 ст. 404 КПК України, наведене питання не вирішує.

Вирішуючи апеляційні вимоги потерпілої ОСОБА_8 щодо безпідставної відмови у задоволенні позовної заяви, поданої в її інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_13 , до ТОВ «Гюнсел», треті особи без самостійних вимог обвинувачений ОСОБА_7 та ПрАТ «АСК» ІНГО Україна» про стягнення шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження потерпіла ОСОБА_8 , в рамках цього кримінального провадження, в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_13 , звернулась до суду першої інстанції з цивільним позовом про стягнення шкоди, завданої смертю ОСОБА_12 внаслідок ДТП, яка виникла за участі водія ОСОБА_7 . Цей позов пред`явлений до ТОВ «Гюнсел», як до роботодавця ОСОБА_7 , який в момент ДТП був працівником вказаного підприємства та виконував трудові обов`язки. Третіми особами без самостійних вимог за цивільним позовом заявлено ОСОБА_7 та ПрАТ «АСК» ІНГО Україна». За цивільним позовом потерпіла просила стягнути з ТОВ «Гюнсел» на користь:

- ОСОБА_8 понесену нею матеріальну шкоду в сумі 19 754 грн;

- ОСОБА_8 та її малолітнього сина ОСОБА_13 1000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- ОСОБА_8 20 000 грн витрат на правову допомогу;

- малолітнього ОСОБА_13 шкоду заподіяну втратою годувальника в сумі 3 200 грн щомісячно і до досягнення ним 18 років.

Частиною1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх службових обов`язків.

За ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У абзаці 3 п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку із трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Зі змісту абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вбачається, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

З огляду на зазначене матеріальна та моральна шкода, яка була заподіяна потерпілим внаслідок ДТП, має відшкодовуватися не особою, яка на виконання своїх трудових обов`язків керувала транспортним засобом та, як наслідок, стала винуватцем події, а юридичною або фізичною особою, працівником якої є водій цього транспортного засобу.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 (справа № 426/16825/16-ц), згідно з яким особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Встановлено, що під час скоєння ДТП 07.10.2017 водій автомобіля «МАN» ОСОБА_7 перебував при виконанні трудових обов`язків покладених на нього ТОВ «Гюнсел» та здійснював перевезення відповідно до подорожнього листа, а сам транспортний засіб автомобіль «МАN», д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі права власності належить ТОВ «Гюнсел». Факт порушення працівником підприємства ОСОБА_7 під час виконання трудових обов`язків ПДР, яке знаходиться у причинному зв`язку із виникненням ДТП і наслідками - загибеллю ОСОБА_12 , який перебував на момент ДТП в автомобілі «МАN», цивільним відповідачем ТОВ «Гюнсел» не спростований.

Оскільки ОСОБА_7 в момент ДТП керував транспортним засобом, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Гюнсел» на посаді водія, яке фактично здійснювало експлуатацію належного йому джерела підвищеної небезпеки, пред`явлення цивільного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої протиправними діями обвинуваченого, до ТОВ «Гюнсел», як роботодавця ОСОБА_7 , є обгрунтованим.

З огляду на наведене, цивільний позов про відшкодування завданої шкоди водієм ОСОБА_7 , пред`явлений до ТОВ «Гюнсел» - власника транспортного засобу (джерела підвищеної небезпеки), що несе відповідальність за заподіяну шкоду неправомірними діями працівника під час виконання трудових обов`язків, як до належного відповідача.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що на час ДТП 07.10.2017 цивільно-правова відповідальність ТОВ «Гюнсел» була застрахована у ПрАТ «АСК «Інго Україна» відповідно до полісу № АК/1845902 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю (на одного потерпілого - 200 000 грн, франшиза - 0,00 грн).

Крім того договором обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016 з додатком № 3 від 19.07.2017, ОСОБА_12 внесено до переліку осіб застрахованих від нещасних випадків на транспорті із встановленням страхової суми на одну застраховану особу у розмірі 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 102 000 грн.

З пояснень ПрАТ «АСК «Інго Україна» вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 є застрахованою за договором -полісом № АК/1845902 з ТОВ «Гюнсел». Разом з цим згідно п. 3 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхових або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування» - страхування від нещасних випадків на транспорті. Оскільки між ПрАТ «АСК «Інго Україна» та ТОВ «Гюнсел» укладено договір обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016, у ПрАТ «АСК «Інго Україна» відсутній обов`язок по виплаті страхового відшкодування на умовах полісу № АК/1845902. З огляду на наведене правовідносини, пов`язані з відшкодуванням шкоди ПрАТ «АСК «Інго Україна» завдані ОСОБА_7 цивільним позивачам, регулюються умовами договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016.

Згідно копії повідомлення, долученого ТОВ «Гюнсел» до відзиву на цивільний позов ОСОБА_8 , 10.10.2017 товариство повідомило ПрАТ «АСК «Інго Україна» про ДТП, яка сталася 07.10.2017 за участі автомобіля «МАN» та про загибель ОСОБА_12 . Крім того повідомило про укладені із ПрАТ «АСК «Інго Україна» договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за полісом АК/1845253 та обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на автотранспорті (водіїв та стюардес) № 351601436.16 від 03.11.2016.

Як зазначено вище, потерпіла ОСОБА_8 у цивільному позові заявила законні вимоги про стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди з ТОВ «Гюнсел», яке є належним відповідачем в силу ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України.

Колегією суддів враховується, що обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002). Отже, позивач вільний у реалізації свого права звернення з позовом до особи, яка на підставі чинного законодавства України несе відповідальність за завдану шкоду.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити у такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди, в даному випадку ТОВ «Гюнсел», застрахована і страхувальник не позбавлений можливості пред`явити відповідні вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено відповідні договори.

Щодо відшкодування заподіяної смертю ОСОБА_12 моральної шкоди та її стягнення на користь потерпілої ОСОБА_8 та її малолітнього сина ОСОБА_13 , колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкоженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позовні вимоги ОСОБА_8 обгрунтовує тим, що з покійним ОСОБА_12 вона проживала спільно у цивільному шлюбі, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

На підтвердження наведених обставин ОСОБА_8 надано довідку від 27.12.2017 про те, що остання з 2011 по 07.10.2017 проживала спільно з ОСОБА_12 та вела з ним спільне господарство, довідку про склад сім`ї та реєстрації від 20.12.2017 про спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , як іншого родича та сина ОСОБА_13 , а також свідоцтво про народження ОСОБА_13 .

У Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV поняттям «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя.

Частиною 1 статті 21 СК України передбачено, що подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя

Частиною 2 статті 21 СК України передбачено, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Наданих потерпілою документів на підтвердження проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не достатньо для прийняття рішення про стягнення на її користь моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_12 , оскільки з їх змісту можливо лише встановити факт проживання потерпілої та загиблого за однією адресою, а даних про їх спільний побут, наявність взаємних прав і обов`язків подружжя, з них не вбачається, тоді як відповідне судове рішення, яким встановлено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_12 , в матеріалах кримінального провадження відсутнє.

З урахуванням зазначеного наразі відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_8 заподіяної їй моральної шкоди внаслідок загибелі ОСОБА_12 .

Разом з цим встановлено, що загиблий ОСОБА_12 має з потерпілою ОСОБА_8 спільну малолітню дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (серія НОМЕР_4 від 06.04.2012), який має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, спричиненої смертю його батька ОСОБА_12 .

З огляду на глибину душевних страждань, пов`язаних із смертю близької людини - батька, що призвело до негативних наслідків, вимушених та непоправних змін у житті малолітнього ОСОБА_13 , колегія суддів вважає за доцільне стягнути на його користь 100 000 грн моральної шкоди, визнаючи вказаний розмір таким, що відповідає вимогам розумності і справедливості.

Вирішуючи заявлені ОСОБА_8 вимоги про відшкодування на її користь матеріальної шкоди, пов`язаної із похованням ОСОБА_12 на суму 19 754 грн, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження нагробного пам`ятника.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ТОВ «Гюнсел» сплачено витрати пов`язані із наданням послуг КУ «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», витрат пов`язаних із доставкою та транспортуванням тіла загиблого, проведенням поховання та поминального обіду, у зв`язку із загибеллю ОСОБА_12 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що додані до позову документи, якими ОСОБА_8 доводить суму понесених нею матеріальних збитків, не є належними і допустимими доказами таких витрат, які понесені останньою.

Зокрема на підтвердження сплати ОСОБА_8 поминального обіду, до позову нею додано копію рахунку № 46 від 10.10.2017 на суму 10 000 грн. Однак такий рахунок не є документом, що підтверджує проведення розрахунку між замовником та виконавцем робіт/послуг, оскільки не містить даних про замовника, виконавця робіт/послуг, відомостей в якій валюті та обсягах (одиниці виміру) він розрахований.

Фіскальний чек від 08.10.2017 на суму 1 667,77 грн, наданий потерпілою в обгрунтування понесених нею витрат на поховання ОСОБА_12 , також не дає змоги ідентифікувати ОСОБА_8 як особу, яка була платником зазначеного в ньому товару, як і не дає можливості встановити, для яких цілей цей товар був придбаний.

З огляду на те, що з наданих потерпілою ОСОБА_8 документів на підтвердження фактично понесених нею збитків на поховання ОСОБА_12 не можливо встановити особу, яка їх понесла, а при арифметичному додаванні наведених останньою і зазначених у документах сум витрачених коштів, підсумок не співпадає із заявленими вимогами і є значно меншим ніж 19 754 грн, колегія суддів вважає, що у задоволенні цивільного позову потерпілої в частині стягнення понесеної нею матеріальної шкоди, слід відмовити. Крім того враховується, що із заяви ОСОБА_8 від 12.10.2017 вбачається, що остання підтвердила той факт, що усі витрати, в тому числі пов`язані із похованням ОСОБА_12 та поминальним обрядом, понесені ТОВ «Гюнсел».

Колегія суддів визнає обгрунтованими та задовольняє вимоги ОСОБА_8 про стягнення з ТОВ «Гюнсел» на користь малолітнього ОСОБА_13 шкоди заподіяної втратою годувальника в сумі 3 200 грн щомісячно і до досягнення ним 18 років.

Згідно ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Така шкода відшкодовується, зокрема дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років). Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім визначених у ч. 4 даної статті випадків.

З огляду перебування на утриманні ОСОБА_12 малолітнього сина ОСОБА_13 на користь останнього з ТОВ «Гюнсел» підлягають стягненню шкода заподіяна втратою годувальника сумі 3200 грн щомісячно з дня подачі позовної заяви, тобто з 26.04.2018 і до досягнення ним 18 років.

Висновки суду першої інстанції, а також доводи ТОВ «Гюнсел» щодо неналежного суб`єкта звернення з відповідними вимогами, з посиланням на спеціальні закони, якими регулюється питання відшкодування шкоди від втрати годувальника, визначено порядок та органи, що мають здійснювати таке відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого, не узгоджуються з обов`язком відшкодування спричиненої шкоди внаслідок втрати годувальника особою, якою вона заподіяна, в даному випадку ТОВ «Гюнсел».

При цьому враховується, що компенсація при втраті годувальника через Фонд соціального страхування України, не позбавляє можливості отримання відповідного відшкодування від власника джерела підвищеної небезпеки, що несе відповідальність за заподіяну ОСОБА_7 шкоду під час виконання трудових обов`язків.

Враховуючи положення ст. 133, 137 ЦПК України колегія суддів також уважає за доцільне стягнути з ТОВ «Гюнсел» на користь потерпілої ОСОБА_8 понесені нею витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн та враховує, що на підтвердження понесення відповідних витрат потерпілою надано договір про надання правової допомоги № 46 від 05.03.2018, укладений між АБ «ОСОБА_17» в особі адвоката ОСОБА_17 та ОСОБА_8 , а також квитанцію до прибуткового касового ордера № 50 від 26.04.2018. Згідно наведеної китанції, від ОСОБА_8 прийнято 10 000 грн за надання правничої допомоги за договором про надання правової допомоги № 46 від 05.03.2018. Незважаючи на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_8 , матеріали кримінального провадження вказують на те, що такі послуги були дійсно надані в тому обсязі, який був обумовлений сторонами. Разом з цим колегія суддів не вбачає підстав для стягнення 10 000 грн заявлених потерпілою можливих витрат у майбутньому, оскільки доказів їх отримання потерпілою не надано. Зокрема матеріали кримінального провадження вказують на представлення інтересів потерпілої іншими адвокатами, однак не містять даних про обсяг наданих послуг, їх розрахунок і фактичну оплату потерпілою їх надання.

З огляду на наведене заявлений потерпілою ОСОБА_8 цивільний позов до ТОВ «Гюнсел» колегією суддів задовольняється в частині стягнення: на користь ОСОБА_13 100 000 грн моральної шкоди та шкоди заподіяної внаслідок втрати годувальника в сумі 3200 грн щомісячно починаючи з 26.04.2018 і до досягнення 18 років; на користь ОСОБА_8 витрат на фактично отриману правову допомогу у сумі 10 000 грн.

Щодо тверджень виконавчого директора ТОВ «Гюнсел» ОСОБА_14 та представника ОСОБА_15 про відсутність в матеріалах кримінального провадження висновків експертизи щодо розміру фактично спричиненої потерпілій ОСОБА_8 моральної шкоди, колегія суддів зауважує, що розмір такого відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду і не потребує обов`язкового призначення відповідної експертизи.

Колегія суддів визнає неспроможними вимоги потерпілої ОСОБА_8 щодо необхідності, за результатами розгляду апеляційної скарги, ухвалення в даному кримінальному нового вироку в частині розв`язання її позовної заяви.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Положеннями ч. 1 ст. 421 КПК передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Тобто погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні судом апеляційної інстанції свого вироку, а при постановленні ухвали не допускається.

Водночас у п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК визначено, що у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції змінює вирок.

З огляду на зазначені норми кримінального процесуального закону, під погіршенням становища слід розуміти таке збільшення сум, що підлягають стягненню, яке впливає на кваліфікацію злочину і призводить до застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або збільшення обсягу обвинувачення.

Однак, якщо рішення по цивільному позову не впливає на обсяг обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та призначення покарання, то, відповідно вирішення судом апеляційної інстанції цивільного позову, який залишено без задоволення або збільшення сум, що підлягають стягненню, здійснюється шляхом постановлення ухвали про зміну вироку, що не погіршує становища обвинуваченого ОСОБА_7 і не суперечить засадам кримінального провадження, тому не потребує ухвалення вироку.

Керуючись ст. 404, п. 2 ч. 1 ст. 407, ст. 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині розв`язання цивільного позову ОСОБА_8 до ТОВ «Гюнсел».

Стягнути з ТОВ «Гюнсел» на користь ОСОБА_13 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , 100 000 (сто тисяч) грн моральної шкоди.

Стягнути з ТОВ «Гюнсел» на користь ОСОБА_13 шкоду заподіяну втратою годувальника в сумі 3200 (три тисячі двісті) грн щомісячно з дня подачі позовної заяви, тобто з 26.04.2018 і до досягнення ОСОБА_13 18 років.

Стягнути з ТОВ «Гюнсел» на користь ОСОБА_8 витрати понесені з оплатою адвоката у сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

У решті вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 11.09.2023 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий

Судді