Рішення

від 23.04.2024 по справі 160/33197/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 рокуСправа №160/33197/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо не видання наказу про нарахування і виплати ОСОБА_1 (інн НОМЕР_2 ) додаткової винагороди з березня по травень 2023 року, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (в редакції від 28.02.2022);

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 НГУ щодо нарахувати і виплати ОСОБА_1 (Інн НОМЕР_2 ) додаткової винагороди з березня по травень 2023 року, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (в редакції від 28.02.2022).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України №17 від 24.03.2023 його зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду стрілець 2 відділення 2 стрілецької роти. Однак, починаючи з 24.03.2023 до 31.05.2023 відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень за кожен місяць, яка передбачена абзацом першим пункту 1 Постановою № 168. У зв`язку із наведеними обставинами позивачем через Урядову гарячу лінію Міністерства внутрішніх справ України подано звернення щодо вирішення питання виплати додаткової винагороди в сумі 30.000 гривень за кожен місяць виконання бойового завдання, починаючи з 24 березня 2023 року, яку припинили виплачувати з вказаної дати. В подальшому його звернення було переадресовано до в/ч НОМЕР_1 . Відповідачем надано відповідь на звернення, в якій зазначив, що «Додаткова винагорода, передбачена постановою №168 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 нараховувалась з моменту вторгнення РФ на територію України по січень 2023 року включно. З 1 лютого 2023 року відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 37 «Про затвердження Порядку нарахування виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України» змінено порядок виплати вищезазначеної виплати. Пунктом 2 порядку №1, передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі до 30.000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), проте не вказано, які саме завдання, не розроблено їх перелік, та не вказано якими документами підтверджується виконання таких завдань. Оскільки тлумачення нормативно-правових актів не входить до нашої компетенції, а вищезазначений наказ допускає неоднозначне тлумачення його норм.». Позивач категорично не погоджується з такою позицією відповідача та вказує, що з урахуванням змін до Постанови №168 Наказом МВС України №37 від 26.01.2023 затверджено механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Національної гвардії України додаткової винагороди, згідно із пунктом 2 якого чітко визначено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується у розмірі 30 000,00грн. військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно із бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань, зокрема, з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, перевезення військовополонених ворогів. Зважаючи на викладене, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність щодо невиплати додаткової винагороди в розмірі 30 000,00грн., передбаченої Постановою №168, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 22.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

02.01.2024 позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення.

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/33197/23; визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до суду із цим позовом у адміністративній справі №160/33197/23; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Цією ухвалою суду витребувано у відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України докази з їх документальним підтвердженням про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 (з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період березень-травень 2023 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи.

10.01.2024 відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За змістом частини 1, абз.1 частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Враховуючи зазначене, застосуванню підлягає тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.

При цьому пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У силу імперативних положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України відповідний строк не сплив, а був автоматично продовжений до завершення карантину.

З огляду на викладені обставини, визначений приписами статті 233 КЗпП України строк на звернення до суду із позовними вимогами щодо зобов`язання виплатити додаткову винагороду з березень 2023 року по травень 2023 року до 02.10.2023 (перший робочий день протягом трьох місяців після відміни карантину), водночас з цим позовом позивач звернувся до суду 19.12.2023.

Суд звертає увагу, що питання поновлення строку звернення до суду вирішено на стадії відкриття провадження у справі, а відповідачем не зазначено обставин та не надано належних доказів на спростовання доводів позивача про поважність пропуску строку звернення до суду у період з 02.10.2023.

Поряд з цим, зі змісту заяви позивача на обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду вбачається, що останнім вказано на обставини воєнного стану, специфіку несення служби та службових обов`язків щодо охорони осіб, взятих під варту або засуджених та військовополонених, а також його неодноразове звернення до керівництва Військової частини № НОМЕР_1 щодо причин невиплати додаткової винагороди за період березень травень 2023 року, що є предметом розгляду у справі.

Враховуючи викладене, суд також зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду клопотання не припинив свою дію.

В силу положень частини першої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів.

Відповідно до статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених сторонами обставин та наданих доказів, а також забезпечення доступу до правосуддя в умовах воєнного стану, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду, викладеного в ухвалі від 08.01.2024, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.

15.01.2024 від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає про відсутність правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., оскільки згідно змін, внесених у Постанову №168, які вступили в дію з 01.02.2023, керівники відповідних міністерств отримали повноваження не тільки визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди, як раніше, але і додатково і розміри виплати додаткової винагороди до 30 000,00грн. Крім того, з 01.02.2023 набрав чинності Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 №37. Необхідною умовою для отримання додаткової винагороди є саме безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому, відповідні обставини мають бути підтверджені документально. Відповідач вказує, що сама по собі служба позивача у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка здійснює конвоювання осіб узятих під варту, та/або засуджених до позбавлення волі, не може вважатись юридичною підставою для виплати додаткової винагороди. Відповідач зазначає, що у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України не видавались бойові накази (бойові розпорядження) на здійснення конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, перевезення військовополонених ворогів у період з 01.02.2023 по 31.05.2023, так як військова частина НОМЕР_1 продовжує виконувати завдання, які були покладені на неї ще до повномасштабного вторгнення, а саме: конвоювання осіб, взятих під варту, та або засуджених до позбавлення волі у межах міста Дніпро. Інших задач, які пов`язані з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України не виконує. До того ж, з 01.01.2023 та по теперішній час місто Дніпро та Дніпропетровська область (за винятком окремих територіальних громад, які межують із зоною ведення бойових дій) не входили до районів ведення воєнних (бойових) дій. Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Крім того, відповідачем зауважено, що зарахування позивача у списки особового складу військової частини відбулось з 03.04.2023, а не з 24.03.2023, як помилково зазначено позивачем. Також, позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 про здійснення перерахунку грошового забезпечення (виплату додаткової винагороди) з 03.04.2023. Військовою частиною НОМЕР_1 не надавалась відповідь позивачу, про що зазначається у позовній заяві.

У відзиві відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 17.01.2024 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Ухвалою суду від 28.02.2024 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі.

01.03.2024 позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій викладено пояснення щодо обставин, зазначених у позові, долучивши копії рапорту Командиру в/ч НОМЕР_3 від 05.10.2023, фіскального чеку Укрпошта від 07.10.2023, та рапорту Командиру в/ч від 06.12.2023.

05.03.2024 позивачем подано докази направлення заяви про усунення недоліків та долучених до неї доказів відповідачу.

Ухвалою суду від 07.03.2024 продовжено розгляд адміністративної справи.

11.03.2024 відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду через невідповідність позовної заяви вимогам до КАС України, оскільки позивач не виконав вимоги суду та не надав копію відповіді на рапорт від 05.10.2023.

Однак, обставини, про які наведено відповідачем у клопотанні (ненадання відповіді на рапорт від 05.10.2023) не можуть бути самостійною підставою для залишення позову без розгляду, зважаючи на предмет спору, що переданий на вирішення суду, у зв`язку із чим клопотання про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення.

12.03.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі щодо рапорту позивача від 06.12.2023.

15.03.2024 позивачем подано заяву на клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.03.2024, в якій зазначає про безпідставність доводів відповідача про не отримання від позивача рапорту від 05.10.2023. Позивач вказує, що такий рапорт був направлений відповідачу засобами поштового зв`язку, однак повернутий поштою з відміткою про відмову в отриманні.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 17.12.2009 Амур-Нижньодніпровського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, з 03.04.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 №68 від 03.04.2023 солдата запасу ОСОБА_1 , який відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 24.03.2023 №17о/с, прийнятий на військову службу за контрактом строком до оголошення демобілізації та призначений на посаду стрільця 2 відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) (ВОС-100915П), з присвоєнням індивідуального номеру (Г-175499), зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення (а.с.45).

Згідно з довідкою про доходи (грошове забезпечення) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №1 від 10.01.2024, за період з 03.04.2023 року по 31.05.2023 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі:

за березень 2023 року: основне забезпечення 0 грн., додаткові види 0 грн., фактично виплачено 0 грн.;

за квітень 2023 року: основне забезпечення 6097,00 грн., додаткові види 0 грн., фактично виплачено 6005,54 грн.;

за травень 2023 року: основне забезпечення 21008,50 грн., додаткові види 0 грн., фактично виплачено 20693,37 грн.

05.10.2023 позивач звернувся до Командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив надати відповідь про причини не отримання додаткової грошової винагороди за період з березень по червень 2023 року відповідно до Постанови №168, який надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку.

Доказів надання відповіді на рапорт позивача від 05.10.2023 матеріали справи не містять.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00грн., передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з березня по травень 2023 року, звернувся до суду із цим позовом .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом частини першої статті 1 Закону України від 13.03.2014 № 876-VII«Про Національну гвардію України» визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони (частина друга статті 1 цього Закону).

Статтею 21 Закону України «Про Національну гвардію України» передбачено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований та не припинений.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), до якої після її прийняття та набрання чинності внесено нормативними актами ряд змін, в тому числі стосовно військовослужбовців Національної гвардії України.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (зі змінами на час спірних правовідносин) установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн.

26.01.2023 відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України на період дії воєнного стану Міністерством внутрішніх справ України був прийнятий наказ №37 від 26.01.2023, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за №194/39250, яким затверджено Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі Порядок №37).

Пунктом 2 Порядку №37 передбачалось, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується:

у розмірі до 30 000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань:

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ;

у складі розгорнутих пунктів управління органів військового управління Національної гвардії України, що здійснюють безпосереднє управління військовими частинами (підрозділами), які залучаються до виконання завдань у межах операційних зон діючих угруповань військ (сил);

в оперативному підпорядкуванні, під оперативним контролем, оперативною взаємодією визначених органів військового управління Збройних Сил України, командувачів діючих угруповань військ (сил) та/або в межах їх зон відповідальності (операційних зон);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, крім випадків здійснення такого забезпечення в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;

з охорони та оборони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, перевезення військовополонених ворогів.

Пунктом 6 Порядку №37 було визначено, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я, установ Національної гвардії України, територіальних управлінь, Головного управління Національної гвардії України за місцем проходження військової служби, а їх командирам (начальникам) - на підставі наказів командирів (начальників) вищого рівня.

Відповідно до пункту 4 Порядку №37документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або книга служби нарядів та подій, що відбувалися, або постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку), на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), періодів (кількості днів) участі військовослужбовця в бойових діях або заходах.

Підтвердження виконання бойових завдань, визначених підпунктом 7 пункту 3 цих Порядку та умов, здійснюється на підставі таких документів: витягу з наказу (бойового розпорядження) командувача Національної гвардії України, штабу оперативного (оперативно-тактичного) угруповання, начальника територіального управління, командира військової частини про виконання завдання з розмінування; акта виконаних робіт з розмінування місцевості (акваторії, об`єкта) від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів) та/або формуляра загороджень.

Приписами пункту 5 Порядку визначено, що облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах та виконують бойові (спеціальні) завдання, визначені підпунктами 1, 2 пункту 2 цих Порядку та умов, здійснюється штабами військових частин.

Командири військових частин, до яких відряджені (прикомандировані) військовослужбовці інших військових частин, щомісяця до 5 числа інформують військові частини за місцем проходження служби військовослужбовців про їх безпосередню участь у бойових діях за минулий місяць.

Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я, установ Національної гвардії України, територіальних управлінь, Головного управління Національної гвардії України за місцем проходження військової служби, а їх командирам (начальникам) - на підставі наказів командирів (начальників) вищого рівня (пункт 6 Порядку).

Отже, приписами Постанови №168 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) уповноважено керівників державних органів визначати не тільки порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також її розмір (в розмірі до 30000 грн).

При цьому, системний аналіз положень Постанови №168 та Порядку №37 дає підстави для висновку, що вони не суперечать одна одному, оскільки Постановою №168 делеговано повноваження Міністерству внутрішніх справ визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям Національної гвардії України.

У контексті викладеного слідує висновок, що Міністерством внутрішніх справ саме на виконання вимог пункту 2-1 Постанови №168 прийнято наказ, яким затверджено порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України.

Тобто, визначаючи порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, її розміри, Міністерство внутрішніх справ не вийшло за межі положень Постанови №168 та встановленими умовами не обмежило прав військовослужбовців, оскільки зазначеним Порядком №37 деталізовані загальні підходи щодо виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, запровадженої Постановою №168 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин), в розмірі до 30 000 грн та за певних умов, визначених підпункті 1 пункту 2 Порядку №37.

У межах спірних правовідносин питання полягає у нарахуванні та виплаті позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн., відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період березень травень 2023 року.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 03.04.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак позовні вимоги до відповідача щодо періоду нарахування і виплати додаткової винагороди за березень 2023 року є цілком безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Щодо інших періодів суд зазначає наступне.

Однією із підстав отримання додаткової винагороди у розмірі до 30000,00 грн. військовослужбовцями є виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

При цьому, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), яким передує документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах одним з таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або книга служби нарядів та подій, що відбувалися, або постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку), на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), періодів (кількості днів) участі військовослужбовця в бойових діях або заходах.

Суд зазначає, що в розумінні частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв`язку з цим, будь-які дані, на підставі яких суд може встановити факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах у період їх здійснення є доказом такої участі військовослужбовця.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог не надано жодного доказу.

Посилаючись на підпункт 1 пункту 2 Порядку №37, згідно із яким на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується у розмірі до 30 000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання завдань з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, перевезення військовополонених ворогів, позивачем не зазначено обставин та не підтверджено належними та допустимими доказами виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) у спірні періоди квітень-травень 2023 року.

Водночас, сама по собі служба позивача у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка здійснює конвоювання осіб узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, не може вважатись юридичною підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168,у розмірі до 30 000 гривень.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено наявності підстав, визначених підпунктом 1 пункту 2 Порядку №37, які могли б свідчити про право позивача на отримання додаткової винагороди у спірний період (квітень-травень 2023 року), оскільки докази того, що позивачем у оскаржуваний період виконувалися бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, доводи позивача щодо бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах безпідставні.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова