Постанова

від 23.04.2024 по справі 757/49186/23-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 757/49186/23-а Суддя першої інстанції: Батрин О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шведа Е.Ю.,

суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,

при секретарі - Левкович А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови у виконавчому провадженні,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відповідач, ВДВС у м. Сміла), в якому просив скасувати постанову про скасування процесуального документу від 28.09.2023 у виконавчому провадженні №69650529, винесену начальником Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Решетняком Віктором Анатолійовичем.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.03.2024 провадження у справі закрито на підставі пунктів 1 та 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та є така, що набрала законної сили, ухвала суду про відмову у відкритті провадження у тотожній справі, що позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду з аналогічним позовом.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що Черкаським окружним адміністративним судом було визначено підсудність цього спору саме Печерському районному суду міста Києва. Крім того, з посиланням на ряд норм міжнародного і національного законодавства, позицію Великої Палати Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини наголошував на гарантії права особи на доступ до суду.

Після усунення визначених в ухвалі від 18.03.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 08.04.2024.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 продовжено строку розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.04.2024.

У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, та з того, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Однак з такими висновками судова колегія не може повністю погодитися з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України відмовлено у відкритті провадження у справі №580/9397/23 за позовом ОСОБА_1 до ВДВС у м. Сміла про скасування постанови про скасування процесуального документа від 28.09.2023 у виконавчому провадженні №69650529. Постановляючи вказану ухвалу, Черкаський окружний адміністративний суд зазначив, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, роз`яснивши, що такий спір належить до юрисдикції Печерського районного суду міста Києва. Крім того, в резолютивній частині ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 також роз`яснено Позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з аналогічним позовом за правилами адміністративного судочинства до Печерського районного суду міста Києва, за результатами розгляду якого була постановлена ухвала від 06.03.2024, про зміст якої було зазначено вище.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Вирішуючи питання щодо можливості постановлення ухвали про закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України у випадку встановлення факту прийняття ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за тотожним позовом, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі №540/1311/20 прийшов до висновку, що така обставина, встановлена після відкриття провадження у справі, є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Отже, у спірному випадку у розумінні процесуального закону як Черкаський окружний адміністративний суд, так і Печерський районний суд міста Києва є місцевими адміністративними судами. Викладене за згаданими вище правилами ст. 170 та ст. 238 КАС України унеможливлює звернення з аналогічним адміністративним позовом до Печерського районного суду міста Києва у випадку відмови у відкритті провадження Черкаським окружним адміністративним судом з підстав, зокрема, неналежності розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не заперечується факт тотожності спорів у справі №580/9397/23 та у справі №757/49186/23-а, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками Печерського районного суду міста Києва про те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (зокрема без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами 1, 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно положень ст. ст. 447, 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Разом з тим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно, механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначений ст. 382 КАС України, не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Тобто згідно наведених норм ЦПК України та КАС України право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного та адміністративного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 757/62025/17-ц зазначено, що справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КпАП України, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.

Оскільки у справі, що розглядалась, позивач оскаржував дії державного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленим в порядку КпАП України, а не за наслідками розгляду справи в рамках цивільного справи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, враховуючи те, що у цій справі ОСОБА_1 оскаржує постанову про скасування постанови державного виконавця, винесеної у межах виконавчого провадження, відкритого з метою виконання постанови суду, прийнятої у порядку КпАП України, а не внаслідок розгляду справи за правилами цивільного судочинства, то висновок Печерського районного суду Києва про те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є помилковим.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі №460/10292/23 та від 04.10.2023 у справі №240/8781/23.

Водночас, надаючи оцінку доводам Апелянта про те, що оскаржувана ухвала утворила перешкоди у доступі Позивача до суду з огляду на те, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду було прямо вказано на юрисдикційну належність цього спору Печерському районному суду міста Києва, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як було зазначено вище, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 було роз`яснено Позивачу про його право на оскарження цього судового рішення, а також попереджено про те, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

У площині наведеного судова колегія звертає увагу, що представником ОСОБА_1 є адвокат, тобто особа, яка є фахівцем у галузі права та повинна бути обізнана, зокрема, з процесуальними наслідками відмови у відкритті провадження у справі з підстав неналежності її розгляду за правилами адміністративного судочинства, а також з можливістю оскарження ухвали Черкаського окружного адміністративного суду в установленому КАС України порядку, якою, як свідчать матеріали справи та відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, Позивач не скористався.

Таким чином, хоча за чинного правового регулювання такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, однак існування такої, яка набрала законної сили, ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №580/9397/23 про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, унеможливлює розгляд такого спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав будь-яким іншим адміністративним судом.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України. Водночас, закриваючи провадження також на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд допустив порушення норм процесуального права, визначивши юрисдикційну належність цього спору до цивільного судочинства.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала суду підлягає зміні у мотивувальній частині.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 287, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року - змінити у мотивувальній частині.

В іншій частині ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Е.Ю. Швед

Судді О.В. Голяшкін

М.М. Заїка

Повний текст постанови складено та підписано 23 квітня 2024 року.