Ухвала

від 23.04.2024 по справі 400/4454/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 400/4454/22

адміністративне провадження № К/990/14348/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 400/4454/22 за позовом військової частини НОМЕР_1 до Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2022 року військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 7 вересня 2022 року ВП №69776679 про стягнення виконавчого збору у сумі: 26000 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Первомайського вiддiлу державної виконавчої служби у Первомайському районi Пiвденного мiжрегiонального управлiння Міністерства юстиції (м.Одеса) вiд 7 вересня 2022 року у виконавчому провадженнi № 69776679 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмiрi: 26 000,00 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року апеляційну скаргу Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову військової частини НОМЕР_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 вшосте подала касаційну скаргу до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19.

Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Крім того, Верховний Суд підкреслює, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норм права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у справі № 907/9/17 спірні правовідносини стосувалися погашення заборгованості Малого підприємства «Нова» перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором від 21 березня 2011 року в загальному розмірі 10 536,78 доларів США, що еквівалентно 280 812,25 грн.

У справі № 910/13737/19 предметом оскарження було неналежне виконання відповідачем умов договору поставки та зобов`язання відповідача виконати умови цього договору.

Натомість у цій справі спірні правовідносини стосуються протиправної, на думку позивача, постанови державного виконавця Первомайського вiддiлу державної виконавчої служби у Первомайському районi Пiвденного мiжрегiонального управлiння Міністерства юстиції (м.Одеса) вiд 7 вересня 2022 року у виконавчому провадженнi № 69776679 про стягнення з вiйськової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмiрi: 26 000,00 грн, сума якої визначена згідно частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в розмірі за примусове виконання рішення немайнового характеру.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 907/9/17, № 910/13737/19 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 24 квітня 2023 року, 26 червня 2023 року, 16 серпня 2023 рокупро повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 400/4454/22 за позовом військової частини НОМЕР_1 до Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду