Рішення

від 10.04.2024 по справі 761/32095/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/32095/20

Провадження № 2/761/371/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судових засідань: Дем"янчук С.Р.,

за участю представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта, ОСОБА_3 , 3-я особа: ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 позивач, інтереси якого представлені адвокатом, звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта, ОСОБА_3 , 3-я особа: ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 10.09.2020 приблизно о 18.00 год. позивачу, як начальнику 3-ї механізованої дільниці в Київській дистанції колії зателефонував черговий по залізничному переїзду у м. Вишневе Київської області та повідомив про те, що невідомі особи з відеокамерою перешкоджають її роботі та заважають руху автотранспорту через залізничний переїзд. Зазначає, що вказані особи висувають водіям різного роду вимоги та претензії щодо порядку перетинання небезпечної ділянки дороги, зупиняють транспорт на залізничних коліях, створюють аварійну ситуацію, провокують водіїв на конфлікт, на зауваження не реагують, а тому черговий просив позивача про допомогу.

Вказує, що прибувши на вказаний залізничний переїзд у м. Вишневе, позивач побачив неподалік переїзду близько чотирьох невідомих осіб з відеокамерою, які представлялися офіційними представниками Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна Варта", які втілюють у життя так звану операцію "зупини лося". Зазначає, що вказані особи вели себе зухвало, порушували громадський порядок, чіплялися до водіїв з необгрунтованими претензіями, перешкоджали руху автомобільного транспорту через залізничний переїзд в найбільш напружений період доби, створювали аварійну ситуацію і все це знімали на відеокамеру та голосно все коментували в режимі онлайн. Відеозапис всіх цих подій, їх коментування та транслювання в режимі он-лайн здійснював відповідач ОСОБА_3 .. Після того, як позивач зробив їм зауваження та попросив припинити протиправну поведінку, вони переключили свою увагу на нього та почали його переслідувати, провокувати на конфлікт, ображати, що привертало увагу перехожих. В ході переслідування позивача, представник Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта", особливо відповідач ОСОБА_3 , неодноразово у різних мовних конструкціях, в стверджувальній та образливій формі обвинувачували позивача у вживанні спиртних напоїв та перебуванні в нетверезому стані, незаконному потраплянні до робочого приміщення чергової залізничним переїздом м. Вишневе, заважали черговому в роботі, встановлювались в некоректній формі та зухвалій формі на адресу позивача. Зазначає, що позивач не бажаючи підсилювати конфліктну ситуацію в небезпечному для оточуючих людей місці - залізничному переїзді, вирішив залишити дане місце. Однак, представники Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" і відповідач ОСОБА_3 наздоганяли його та переслідували по території м. Вишневе тривалий час, направляючи на нього світло відеокамери, прилюдно ображали, принижували, голосно висловлювали фактичну недостовірну інформацію в принизливій формі, щодо позивача, яка не відповідала дійсності. Наступного дня відеозапис, який здійснювався відповідачем ОСОБА_3 був розміщений на офіційній сторінці Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2.

10.09.2020 в режимі "онлайн" трансляції на Офіційній сторінці Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" в мережі Facebook за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 було оприлюднено відео матеріал під назвою "Київська область. Місто Вишневе. П"яний начальник залізничного переїзду" тривалістю 1 година 19 хвилин 47 секунд, джерелом, поширювачем і власником веб-сайту вказаної відеоінформації є Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта", а її автором є відповідач ОСОБА_3 . Факт оприлюднення (поширення) вказаного відеоматеріалу на Офіційній сторінці Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" в мережі Facebook за електронноюадресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 / та зміст відеоконтенту (відеозапису) підтверджується Висновком експерта за результатами проведення комп"ютерно-технічної експертизи № 1-25/09 від 25.09.2020 до якої додано диск для отпичних систем зчитування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадженнясуддіСіромашенко Н.В .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження.

07.10.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити та ухвалити відповідне рішення, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з огляду на таке.

Згідно ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до чч. 1, 4, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Судом встановлено, що під назвою "Київська область. Місто Вишневе. П"яний начальник залізничного переїзду" від імені користувача Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта"на сторінці у соціальній Інтернет-мережі « Facebook » було розміщено пост за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На думку позивача вказаний в соціальній мережі пост належить відповідачу і саме ним дана інформація була поширена. Окрім того, позивач зазначив, що дана інформація є неправдивою і недостовірною, а тому порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч. 1 ст. 201 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, далі за текстом - Постанова). За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов`язаними суб`єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.

За положеннями ч. 1 ст. 277 ЦК України, спростуванню підлягає недостовірна інформація.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до роз`яснень викладених у пп. 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 за №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, яка відтворює положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), кожен має право на свободу виявлення своїх поглядів. У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».

Згідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 за №1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

При цьому відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім`я, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належать до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.

Пунктом 18 указаної Постанови роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.

Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. №12 роздруківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Тому ЗМІ утримуються від публікацій своїх матеріалів у соціальних мережах.

Проаналізувавши зміст оспорюваної позивачем інформації, в контексті досліджених доказів по справі, суд приходить до висновку, що офіційний інтернет - сайт «Facebook» є соціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо під вигаданим ім`ям.

Згідно із п. 18 зазначеної Постанови, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

Таким чином, позивач зобов`язаний не тільки довести сам факт поширення інформації, а і встановити автора інформаційного матеріалу; особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщено дана інформація.

Відповідно до чч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 ст. 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 12, чч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних не є обов`язком суду, крім випадків передбачених цим Кодексом.

При викладенні в позові фактичних обставин справи позивач зазначив, що власником веб-сайту вищевказаної відеоінформації є Київське міське громадське формуваня з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта», а її автором є ОСОБА_3 .

Проте позивачем не надано жодних належних чи дропустимих доказів щодо того, що автором інформації, яка є об`єктом оскарження, являється саме відповідач -2. При цьому суд також зауважує на те, що у контексті Facebook власником сайту є саме іноземна корпорація.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання неправдивою, недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, розповсюджену соціальній мережі «Фейсбук», необхідно залишити без задоволення.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди то суд виходить з наступного.

В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди, позивач вказав, що поширена відповідачем неправдива інформація призвела до вкрай негативних наслідків, напруженої психологічної атмосфери та хвилювань, до змін в організації життя при спілкуванні з оточуючими, до необхідності додаткових пояснень.

Відповідно до п. 27 вищевказаної Постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5). Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

З огляду на те, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправдивою, недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, розповсюджену відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук», а позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідною від цієї вимоги, тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст.2,5,10-13,76-81,141,259,263-265, 268 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Муніципальна варта», ОСОБА_3 , 3-я особа: ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко