Постанова

від 23.04.2024 по справі 484/6308/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.04.24

22-ц/812/600/24

Провадження №22-ц/812/600/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: ОСОБА_1 ,

розглянувши впорядку спрощеногопровадження завідсутності учасниківсправи увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу № 484/6308/23 заапеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» на рішення, яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Максютенко Оксани Анатоліївни у приміщенні цього суду 21 лютого 2024 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення орендної плати та повернення земельних ділянок,

у с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь АгроІнвест» (далі ТОВ «Південь Агро Інвест»,Товариство)про розірваннядоговору орендиземельної ділянки та стягнення орендної плати.

Позовна заявамотивована тим,що позивачка є власницею земельних ділянок з кадастровими номерами 4825486300:06:000:0757, 4825486300:01:000:0400, 4825486300:06:0000479, 4825486300:01:000:1255, що знаходяться в межах Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 травня 2017 року між нею та ПСП ім. Т.Г. Шевченка було укладено договір оренди землі №001046. Державну реєстрацію іншого речового права проведено 16 червня 2017 року за номерами 21029861, 221030642, 21030987, 21031393.

15 березня 2018 року між нею та ПСП ім. Т.Г. Шевченка і новим орендарем - ТОВ «Південь Агро Інвест» було підписано додаткову угоду до договору оренди землі зі строком дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до п. 4.1 умов додаткової угоди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12,37% нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що становить 22373,87 грн. Пунктом 4.5 додаткової угоди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем не пізніше 01 вересня поточного року. Орендар перераховує грошові кошти орендної плати на банківський розрахунковий рахунок орендодавця. Згідно з пунктом 4.7 додаткової угоди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення. У пункті 9.4 договору передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний вчасно сплачувати всі належні за договором оренди платежі.

Сплата орендної плати здійснювалась відповідачем у безготівковій формі шляхом зарахування орендної плати на картковий рахунок позивачки в АТ КБ «Приватбанк» із грубим порушенням строків сплати орендної плати у відповідності до умов договору оренди землі.

Так, орендна плата за 2021 рік була зарахована на картковий рахунок позивачки 28 липня 2021 року в сумі 22025,13 грн., а за 2022, 2023 роки на момент подання позову до суду орендна плата так і не була виплачена.

Орендна плата за 2022 рік повинна бути виплачена в розмірі 22373,87 грн., прострочення суми боргу становить понад 181 день. Розмір пені, виходячи з положень пункту 4.7 додаткової угоди, із розрахунку 22373,87 грн. (орендна плата за 2022 рік) х 0,1 % (розмір пені за кожен день прострочення) х 181 день становить 4048,97 грн. Із розрахунку, наданого позивачкою, розмір індексації орендної плати за 2022 рік становить 5952,18 грн. Орендна плата за 2023 рік повинна бути виплачена також в розмірі 22373,87 грн., прострочення суми боргу становить понад 89 днів. Розмір пені із розрахунку 22373,87 грн. (орендна плата за 2023 рік) х 0,1 % (розмір пені за кожен день прострочення) х 89 днів становить 1990,93 грн. Із розрахунку, наданого позивачкою, розмір індексації орендної плати за 2023 рік становить 673,47 грн. Таким чином, відповідач заборгував позивачці орендної плати за 2022-2023 роки з урахуванням пені та індексу інфляції на загальну суму 57413,29 грн. Жодних додаткових послуг, передбачених п.4.3 договору відповідач також так і не надав, окрім перерахування 15 лютого 2022 року матеріальної допомоги в розмірі 1990,00 грн. у зв`язку із хворобою позивачки.

З огляду на викладені обставини несплата відповідачем орендної плати у визначені договором строки за період з 2022 року по день звернення до суду свідчить про систематичність цього порушення, а відтак - є підставою для розірвання договору оренди землі.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд розірвати договір оренди землі №001046 від 05 травня 2017 року, укладений між нею та відповідачем, стягнути з нього на свою користь заборгованість з орендної плати за 2022-2023 роки в сумі 44747,74 грн., пеню за несвоєчасну виплату орендної плати в сумі 6039,90 грн. та індексацію в розмірі 6625,65 грн., а всього 57413,29 грн., зобов`язати відповідача повернути передані йому в оренду земельні ділянки в належному агрохімічному стані.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 20 лютого 2024 року, відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що прострочення сплати орендної плати за 2022 рік виникло через збройну агресію військ РФ, що є форсмажорною обставиною, оскільки підприємство діє на території Миколаївської області, частина якої перебувала під окупацією. В умовах дії непереборної сили майже всі працівники вимушені були покинути територію області. Також відповідач вказує на те, що розрахунок заборгованості з орендної плати, наведений позивачкою, є помилковим, оскільки не враховано, що із суми орендної плати мають бути утримані податки та збори, а тому сума до виплати позивачці становить 18010 грн. 96 коп. З огляду на наведене, відповідач вважає, що системність несплати орендної плати відсутня, а отже і відсутні підстави для розірвання договору оренди.

Щодо стягнення пені відповідач з посиланням на положення статті 258 ЦК України зазначив, що стягнення неустойки (пені) не може перевищувати один рік.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2024 року позовні вимоги задоволені.

Суд ухвалив розірвати договір оренди землі №001046 від 05 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Південь Агро Інвест» (ПСП ім. Т.Г. Шевченка), кадастровий номер 4825486300:06:000:0757, 4825486300:01:000:0400, 4825486300:06:0000479, 4825486300:01:000:1255, зареєстрований у Державному реєстрі іншого речового права за номером 21029861, 221030642, 21030987, 21031393 від 16 червня 2017 року; зобов`язати ТОВ «Південь Агро Інвест» повернути ОСОБА_2 в належному агротехнічному стані земельні ділянки з кадастровими 4825486300:06:000:0757, 4825486300:01:000:0400, 4825486300:06:0000479, 4825486300:01:000:1255; стягнути з ТОВ «Південь Агро Інвест» на користь ОСОБА_2 заборгованість на загальну суму 57413,29 грн., з якої: 44747,74 грн. - заборгованість з оренди земельних ділянок, 6039,90 грн. - пеня за несвоєчасну виплату орендної плати, 6625,65 грн. індексація, а також судові витрати по справі в сумі 2147 грн. 20 коп.

Рішення суд умотивовував тим, що 28 липня 2021 року ОСОБА_2 останній раз отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою за 2021 рік в розмірі 22025,13 грн. На момент подання позовної заяви до суду позивачці не було сплачено орендну плату за 2022-2023 роки.

Тому суд вважав, що в цей період відповідачем порушувались умови договору щодо своєчасної виплати орендної плати. Зазначені вище обставини свідчать про систематичну несвоєчасну сплату орендної плати за 2022-2023 роки орендарем на користь орендодавця, що є порушенням умов договору, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» (ПСП ім. Т.Г. Шевченка). Доказів своєчасної виплати орендної плати відповідачем за даний період суду також не надано.

Проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини та практику Верховного Суду, суд також виходив з того, що розглядаючи спори про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, слід мати на увазі, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Встановивши, що ТОВ «Південь Агро Інвест» (ПСП ім. Т.Г. Шевченка) неодноразово несвоєчасно виплачував орендну плату за договором оренди землі від 05 травня 2017 року та додаткової угоди від 15 березня 2018 року та не виплатив орендну плату у 2022-2023 році, тоді як сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, суд дійшов висновку, що позивачка як власник земельної ділянки не отримала вчасно того, на що розраховувала. Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі своєчасної сплати орендної плати, є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке, з огляду на положення статті 526 ЦК України дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість у подальшому.

Оскільки ТОВ «Південь Агро Інвест» (ПСП ім. Т.Г. Шевченка) допустило порушення строків виплати орендної плати, суд задовольнив позов, розірвав договір оренди землі, повернув позивачці земельні ділянки та стягнув заборговану оренду плату з урахуванням індексації, пеню у зв`язку із порушенням строків її виплати, погодившись із розрахунком позивачки.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Південь Агро Інвест» вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд спирався лише на доводи і докази позивачки, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зазначив у рішенні, що відповідач не подав відзив, тоді як Товариство 19 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» подало відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, що відповідно до пункту 4.2 додаткової угоди до договору з суми орендної плати орендар як податковий агент утримує податки (збори), передбачені законодавством України, а тому наведена у позовній заяві сума до виплати у розмірі 22373 грн. 87 коп. не є правильним розрахунком заборгованості, яка після відповідних відрахувань становить 18010 грн. 96 коп.

З урахуванням положень п. 2.5 договору про застосування коефіцієнту індексації відповідачем вже було проіндексовано нормативну грошову оцінку, відповідно, до виплати орендна плата складає 22025 грн. 13 коп., однак не враховуючи умови договору, позивачка надає неправильний розмір орендної плати, а штрафні санкції вираховуються, виходячи із суми, яка перевищує розмір орендної плати до виплати у відповідності до договору.

Відповідно до платіжної інструкції №917 від 15 лютого 2022 року позивачка отримала аванс за 2022 рік у розмірі 2000 грн. Затримка розрахунку з орендної плати за 2022 рік зумовлена збройною агресією військ РФ, що є форсмажорною обставиною, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022, оскільки підприємство діє на території Миколаївської області, частина якою перебувала під окупацією. В умовах дії непереборної сили майже всі працівники вимушені були покинути територію області. Відповідач зазначає, що суд не врахував його посилання на застосування положень про позовну давність для обрахунку неустойки (пені, штрафу), оскільки з огляду на положення статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені) не може перевищувати один рік.

Ухвалюючи рішення про повернення земельних ділянок про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки в належному агротехнічному стані, не дослідивши при цьому, що є належним агротехнічним станом, які показники складу мінералів, кислотність ґрунту є граничними для суб`єктивного поняття щодо «належності», який агротехнічний стан земельних ділянок був до передачі в оренду відповідачу, а тому відсутні роз`яснення, яким чином виконувати рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися.

Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону не в повній мірі.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею земельних ділянок площею 0,0125 га, кадастровий номер 4825486300:01:000:1255; площею 0,1391 га, кадастровий номер 4825486300:06:0000479; площею 0,7552 га, кадастровий номер 4825486300:01:000:0400; площею 5,6589 га, кадастровий номер 4825486300:06:000:0757, котрі знаходяться в межах Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21 червня 2017 року та від 29 травня 2018 року, з Інформації Державного земельного кадастру від 06 жовтня 2023 року (а.с. 12-19).

05 травня 2017 року між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка (далі ПСП ім. Т.Г. Шевченка) було укладено договір оренди землі № 001046.

Відповідно до умов договору ОСОБА_2 передала зазначені земельні ділянки в строкове платне користування ПСП ім. Т.Г. Шевченка на 7 років (а.с. 7-9).

15 березня 2018 року між ОСОБА_2 (орендодавець), ПСП ім. Т.Г. Шевченка (орендар) та ТОВ «Південь Агро Інвест» (новий орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 001046 від 05 травня 2017 року, згідно якої зі згоди орендодавця, яка виражається шляхом підписання даного договору, орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди.

Відповідно до додаткової угоди до договору ОСОБА_2 передала свої земельні ділянки в строкове платне користування новому орендарю - ТОВ «Південь Агро Інвест» до 31 грудня 2024 року (а.с. 10-11).

Орендодавець ОСОБА_2 виконала взяті на себе зобов`язання за договором та передала орендарю земельні ділянки в користування на умовах оренди.

Звертаючись у справі, яка переглядається, з вимогою про розірвання договору оренди, позивачка посилалася на систематичну невиплату відповідачем орендної плати, а саме за 2022-2023 роки, а також просила про стягнення заборгованої орендної плати та повернення земельних ділянок.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги, дійшов висновку про доведеність позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі - Закон № 161- ХІV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV).

Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Отже, розмір та умови орендної плати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.

У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з пунктом 4.1 додаткової угоди до договору оренди від 15 березня 2018 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12,37% нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що становить загалом 22373,87 грн.

Згідно з пунктом 4.5 додаткової угоди до договору оренди від 15 березня 2018 року орендна палата вноситься орендарем не пізніше 01 вересня поточного року. Орендар перераховує грошові кошти орендної плати на банківський розрахунковий рахунок орендодавця та/або виплачує через касу Орендаря, та/або здійснює виплату засобами поштового зв`язку через місцеві відділення УДППЗ «Укрпошта» шляхом надіслання на адресу Орендодавця поштових переказів або в іншій формі, погодженій сторонами. Орендна плата може бути перерахована Орендодавцю як Орендарем, так і за його дорученням третьою особою, що буде належним виконанням умов даного Договору.

Відповідно до пункту 9.1 додаткової угоди до договору оренди від 15 березня 2018 року орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

У пункті 9.4 договору передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний вчасно сплачувати всі належні за договором оренди платежі.

Згідно пункту 12.3 додаткової угоди до договору оренди від 15 березня 2018 року дія договору припиняється шляхом його розірвання за: 1) взаємною згодою сторін; 2) рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, також з інших підстав, визначених законом.

Так, позивачка стверджує, що орендна плата відповідачем за 2002 та за 2023 роки їй не виплачена. Між тим, як у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції до ухвалення ним рішення у справі 20 лютого 2024 року через систему «Електронний суд», і щодо якого судом будь-якого процесуального рішення про його неприйняття не ухвалено, так і в апеляційній скарзі ТОВ «Південь Агро Інвест» посилалося на часткове виконання зобов`язань перед позивачкою щодо сплати орендної плати за 2022 рік, а саме в розмірі 2000 грн. Будь-яких заперечень щодо невиплати орендної плати за 2023 рік відповідач не наводить.

У позовній заяві ОСОБА_4 вказувала, що 15 лютого 2022 року за її заявою на виконання положень пункту 4.3 додаткової угоди Товариство виплатило їй матеріальну допомогу у розмірі 1990 грн.

Відповідно до пункту 4.3 додаткової угоди від 15 березня 2018 року сторони домовились про надання за рахунок підприємства ОСОБА_2 додаткових послуг, зокрема, одноразової матеріальної допомоги у розмірі 2000 грн. при важкій хворобі на розгляд керівництва.

Згідно долученої позивачкою виписки по надходженням на її картку/рахунок в АТ Комерційному банку «ПРИВАТБАНК» від 06 жовтня 2023 року (а.с. 20) 15 лютого 2022 року від ТОВ «Південь Агро Інвест» надійшов платіж у 2000 грн. Згідно коментаря до платежу перераховані кошти є орендною платою за договором оренди землі за 2022 рік. Вказане доводить, що відповідач частково виконав умови договору щодо сплати орендної плати за 2022 рік.

За такого колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково визначився із розміром заборгованості із орендної плати та доходить висновку, що з урахуванням того, що за умовами укладеного сторонами договору розмір орендної плати визначений в розмірі 22373 грн. 87 коп. за чотири земельні ділянки та часткової оплати (2000 грн.) за 2022 рік заборгованість становить 20373 грн. 87 коп., а за 2023 рік - 22373 грн. 87 коп.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання позивачки у позовній заяві на те, що отримана нею у лютому 2022 року сума не є орендою платою, а є наданням їй матеріальної допомоги через хворобу, оскільки доказів такого (звернення з відповідно заявою та погодження керівником підприємства відповідно до пункту 4.3 додаткової угоди) нею не надано. Більш того, це твердження спростовується наведеним вище призначенням платежу, зазначеним ТОВ «Південь Агро Інвест» при перерахуванні коштів.

Колегія суддів не приймає аргументи апеляційної скарги про те, що суд помилково визначився із розміром орендної плати, що підлягала виплаті позивачці, не врахувавши, що з цієї суми мають бути утримані податки та збори.

Відповідно до підпункту l6.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кдексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України (пункт 36.1 статті 36 Податкового кодексу України).

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункт 36.4 статті 36 Податкового кодексу України).

Підпунктом 170.1.1. пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Враховуючи, що у справі відсутні докази виконання ТОВ «Південь Агро Інвест» обов`язку податкового агенту ОСОБА_2 як платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то відсутні підстави для відрахування податків і зборів при стягненні заборгованості з орендної плати, оскільки податки і збори мають бути сплачені при фактичній виплаті заборгованості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

В силу вимог статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 32 Закону № 161- ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону № 161- ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Разом з тим ЦК України містить окрему норму, яка регламентує саме договір найму земельної ділянки та відсилає до спеціального законодавства в даній галузі права - це стаття 792 ЦК України.

Згідно із пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши на підставі наданих сторонами доказів після їх оцінки відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, що відповідачем не виконано умови договору про виплату орендної плати позивачці за 2022 та 2023 роки у визначений договором термін, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про порушення орендарем умов договору, які є істотними для позивачки через позбавлення її орендної плати, на отримання якої вона розраховувала, що є підставою для його розірвання та стягнення заборгованості із орендної плати.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність таких висновків суду, а тому не приймаються колегією суддів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що невиплата орендної плати ОСОБА_2 за 2022 рік пов`язана з форс-мажорними обставинами, якими є обставини, викликані збройною агресією РФ.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 ЦК України).

За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не за виконання договірного зобов`язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання (див. Постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18)).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 (провадження № 61-11710св23) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.

Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 вказано, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».

З початку 2014 року мала місце збройна агресія Російської Федерації, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. І на даний час Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації. […] Зазначений факт розглядається як загальновідомий для обох сторін. Факт військової агресії визнаний на національному рівні, в тому числі в Законах України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», «;Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції», Постановах Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України», «;Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», «;Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», Рішеннями Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» тощо (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2019 року у справі № 911/1897/18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, сторони у пунктах 13.1 та 13.2 додаткової угоди домовились, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Тобто будь-яких обставин, які сторони вважають форс-мажорними, вони у договорі оренди не визначили.

При цьому як на обставини форс-мажору (непереборної сили) Товариство посилається на широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації щодо України, здійснення виробничої діяльності на території Миколаївської області, частина якої була окупована, виїзд працівників за межі області. На підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на лист Торгово-промислова палата України на офіційному сайті оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022.

Так, в цьому листі, розміщеному на офіційному сайті, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14? Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно наведених положень закону та висновків Верховного Суду у разі, якщо боржник (у даному випадку орендар ТОВ «Південь Агро Інвест») посилається на причину невиконання зобов`язання на наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, він має надати докази того, що саме ці обставини перешкодили йому у виконання зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство обмежилось лише посиланням на військові дії на території України та Миколаївської області зокрема, але не надало доказів на підтвердження того, які саме обставини (окупація територій, де розташовані орендовані земельні ділянки; їх безпосередня близькість до зони бойових дій тощо) вплинули на господарську діяльність підприємства. Також відсутні докази отримання відповідачем відповідного сертифікату Торгово-промислові палати в Україні із засвідченням таких обставин.

За такого апеляційний суд доходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов`язок з виплати позивачці орендної плати за 2022 та 2023 роки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування наслідків систематичного невиконання Товариством обов`язку із виплати орендної плати позивачці у вигляді розірвання договору оренди земельних ділянок та стягнення заборгованості із орендної плати з урахуванням висновку щодо розміру заборгованості, викладеному у цій постанові, оскільки внаслідок такого порушення умов договору орендарем ОСОБА_2 не отримала орендну плату, на яку розраховувала та має право згідно з умовами договору, що є істотним порушенням договору, а тому є підставою для розірвання договору оренди.

Щодо стягнення невиплаченої орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до частини 3 статті 21 Закон № 161- ХІV обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Сторони у справі у додатковій угоді до договору оренди землі визначили в пункті 4.4., що обчислення розмір у орендної пати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексу інфляції на рік виплати/нарахування (в залежності від того, яка з подій сталась раніше). При цьому коефіцієнт індексації застосовується станом на 01 січня року виплати/нарахування (в залежності від того, яка з подій сталась раніше).

Тобто сторони домовилися, що орендна плата виплачується з урахуванням коефіцієнту індексації, який вираховується станом на 01 січня року виплати/нарахування, тому безпідставними є аргумент апеляційної скарги про незастосування такого коефіцієнту через те, що при укладання додаткової угоди було проіндексовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, як такий, що суперечить умовам договору.

Тому з урахуванням встановленого апеляційним судом розміру заборгованості з орендної плати за 2022 рік (20373 грн. 87 коп.) та заявленого позивачкою періоду розрахунку коефіцієнта індексації (січень 2022 року грудень 2022 року), за який сукупний індекс інфляції становить 126,603%, розмір проіндексованої орендної плати становить 25793 грн. 93 коп., а розмір індексації 5420 грн. 06 коп. (20373,87 грн. х 126,603% : 100% - 20373,87 грн.).

Також з урахуванням заборгованості з орендної пати за 2023 рік в сумі 22373 грн. 87 коп. та заявленого позивачкою періоду розрахунку коефіцієнта індексації (січень 2023 року серпень 2023 року), за який сукупний індекс інфляції становить 103,010%, розмір проіндексованої орендної плати становить 23047 грн. 34 коп., а розмір індексації 673 грн. 4706 коп. (22373,87 грн. х 103,010% : 100% - 22373,87 грн.).

Щодо стягнення судом неустойки (передбаченої договорами про оренду землі пені).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (частина 1 статті 611 ЦК).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина 1 статті 546 ЦК України).

В силу статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 4.7. додаткової угоди до договору оренди землі визначена відповідальність орендаря: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення».

Оскільки сторони у договорі оренди землі передбачили відповідальність орендаря у вигляді стягнення неустойки пені) у разі прострочення виплати орендної плати, і як вже було зазначено у цій постанові відповідач не довів наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання умов договору, суд першої інстанції правильно визначився із доведеністю позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про застосування до вимог при стягнення пені наслідків пропуску позовної давності.

Так, відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин 1, 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як визначено у частині статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення судом рішення у справі 19 лютого 2024 року ТОВ «Південь Агро Інвест» через систему «Електронний суд» подало відзив на позовну заяву, в якому також заявило про застосування позовної давності до вимог про нарахування пені.

В порушення вимог статті 264 ЦПК України суд такої заяви відповідача не розглянув.

Між тим, заява відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені є безпідставною, оскільки позивачка просила про нарахування пені за 181 день з простроченої орендної плати за 2022 рік та за 89 днів з простроченої орендної плати за 2023 рік, тобто в межах річної позовної давності.

Тому є підстави для стягнення з відповідача пені у зв`язку із несплатою орендної плати позивачки: за 2022 рік в сумі 3688 грн. 78 коп. (20373 грн. 87 коп. х 0,1% х 181 день); за 2023 рік в сумі 1990грн. 93 коп. (22373 грн. 87 коп. х 0,1% х 89 днів).

Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути передані йому в оренду земельні ділянки в належному агрохімічному стані.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

По суті, заявлена ОСОБА_2 вимога про повернення земельної ділянки є негаторним позовом. Натомість про наявність будь-яких перешкод з боку відповідача щодо реалізації позивачкою право власника земельних ділянок нею не наводиться. Позовна заява взагалі не містить обґрунтування заявлення ОСОБА_2 вимог про повернення земельних ділянок у належному агротехнічному стані.

Стаття 34 Закону № 161- ХІV передбачені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі, зокрема у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

У пункті 7.1. додаткової угоди до договору оренди землі також передбачили умови повернення земельної ділянки, вказавши, що після припинення дії договору орендар повертає за актом повернення орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим у якому він одержав її в оренду. Якщо орендодавець не повернув акт повернення протягом трьох днів з моменту його надання орендарем, акт повернення, підписаний лише орендарем, після спливу цього строку вважається повністю погодженим обома сторонами і засвідчує факт повернення земельної ділянки.

Тобто як законом, так і домовленістю сторін у справі шляхом викладення її у договорі, визначений порядок повернення орендованих відповідачем земельних ділянок із зазначенням певного алгоритму дій обох сторін.

За такого до набрання рішенням суду про розірвання договору оренди земельних ділянок та виконання сторонами умов договору щодо їх повернення відсутні підстави для задоволення позову про повернення цих ділянок позивачці, оскільки її права в цій частині не порушення і пред`явлення таких вимог є передчасним.

Тому висновок суду про задоволення вимог про повернення земельних ділянок є помилковим.

За такого рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про повернення земельних ділянок та стягнення заборгованості з орендної плати постановлено судом внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, судом помилково застосовані норми матеріального та процесуального права, тому рішення у вказаних частинах на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід, відповідно, скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволення вимог про повернення земельних ділянок, та змінити в частині визначення заборгованості з орендної плати.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

З урахуванням викладеного суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та припустився порушень вимог процесуального закону, а тому в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду необхідно скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позивачка при зверненні з позовною заявою заявила три позовні вимоги: дві вимоги майнового характеру (про розірвання договору оренди земельної ділянки та про стягнення орендної плати із загальної ціною позову, виходячи з положень пунктів 1, 8 частини 1 статті 176 ЦПК України, що дорівнює 79787 грн. 16 коп. (57413 грн. 29 коп. заборгованості з орендно плати + 22373 грн. 87 коп. розміру платежів, що зашились до кінця дії договору), а також одну вимогу немайнового характеру про повернення земельних ділянок та двічі по 1073 грн. 60 коп., що відповідає ставкам судового збору, визначених підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» з урахуванням положень частини 3 цієї статті.

При поданні апеляційної скарги відповідач сплатив 3221 грн. судового збору.

За наслідками апеляційного провадження у задоволенні немайнової позовної вимоги ОСОБА_2 відмовлено, у зв`язку з чим на користь відповідача з неї слід стягнути 1610 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Позовні вимоги майнового характеру задоволені на 96,37%, тому на користь позивачки слід стягнути 1034 грн. 63 коп. сплаченого до суду першої інстанції судового збору (1073,60 грн. х 96,37%), а відповідачу, відповідно за зменшення стягнутої заборгованості на 3,63% - 58 грн. 46 коп. (1610,40 грн. х 3,63%).

Тому з урахуванням положень частини 10 статті 141 ЦПК України остаточно з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 634 грн. 23 коп. судового збору (1610,40 грн. + 58 грн. 46 коп. 1034 грн. 63 коп.).

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2024 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» обов`язку з повернення земельних ділянок скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» про покладення обов`язку з повернення земельних ділянок відмовити.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест», ЄДРПОУ 41107067, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , 48841 грн. 27 коп. проіндексованої орендної плати за 2022 та 2023 роки за додатковою угодою до договору оренди землі від 15 березня 2018 року, 5679 грн. 71 коп. пені за порушення зобов`язань з виплати орендної плати.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест», ЄДРПОУ 41107067, 634 грн. 23 коп. судового збору.

Рішення суду в частині розірвання договору оренди землі №001046 від 05 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Південь Агро Інвест» (ПСП ім. Т.Г. Шевченка) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 24 квітня 2024 року