Ухвала

від 24.04.2024 по справі 508/335/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/335/24

Номер проведження 4-с/508/1/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року Миколаївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Корсаненкової О.О.

за участю секретаря Сівачової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду сел.Миколаївка Одеської області цивільну справу № 508/335/24 за скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Овсепян Юлія Сергіївна, на бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича, стягувач акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

Учасники справи:

представника заявника адвокат Овсепян Ю.С.

представник ВДВС Гаврилович Ю.В.,

встановив:

У квітні 2024 року заявник звернулася до суду із вказаною скаргою, в якій просить визнати бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича неправомірною; зобов`язати начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення за завершеним виконавчим провадженням № 22497716, а саме: зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 22497716; вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Також просить стягнути з Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 гривень.

Скарга мотивована тим, що 19.03.2024 року заявник звернулася до Березівського ВДВС із заявою про зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження, накладеного постановою відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2020 року в межах ВП 22497716. 10.04.2024 року ОСОБА_1 отримала відповідь № 6229/21.1-32 від 10.04.2024 року за підписом начальника відділу Гавриловича Ю.В., у якій викладено відмову через те, що 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», справа перебуває у спец. розділі; виконавчий документ було пред`явлено повторно на виконання до приватного виконавця Цинєва В.О., яким було відкрито ВП № 71260825; останнім було закінчено дане виконавче провадження, тому ОСОБА_2 був зобов`язаний зняти арешт, накладений на майно боржника. Крім того, у відповіді зазначено, що Березівський ВДВС може звернутися до спец. розділу та зняти арешти, якщо на дане провадження буде сплачено виконавчий збір та витрати по виконавчому провадженню. При цьому, у відповіді не зазначено суми витрат, а також підстави їх стягнення.

Заявник вважає, що ненадання відповіді протягом трьох тижнів, не зняття арешту з її майна та надання такої відповіді-відписки свідчать про неправомірну бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича.

Ухвалою суду від 16.04.2024 року скарга ОСОБА_1 була прийнята та призначена до розгляду в судовому засіданні.

23.04.2024 року на адресу суду з Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшов відзив на скаргу, відповідно до якого представник ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , визнати витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. неспівмірними та відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування відзиву посилаються на те, що ВП № 22497716 перебувало на виконанні у ВДВС Миколаївського РУЮ та зараз знаходиться в Автоматизованій системі виконавчого провадження «Спецрозділ», її паперові матеріали знищено. Державний виконавець та начальник відділу мають обмежений доступ до виконавчих проваджень, які були передані до архіву. Згідно інформації з Автоматизованої системи, в процесі виконавчих дій 09.11.2010 року було відкрито ВП № 22497716. Постановами від 15.11.2010 року було визначено витрати ВП 100 грн. та виконавчий збір 25308,54 грн. 25.12.2012 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716. Стягувачу частково перераховано 140322,38 грн. від реалізації майна боржника. При цьому, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто не було. Виконавчий документ було повторно пред`явлено до виконання та 13.03.2024 року приватним виконавцем Цинєвим В.О. винесено постанову про закінчення ВП за фактичним повним виконанням рішення суду. Саме останній повинен був зняти арешт, накладений на майно (кошти) боржника. Начальник відділу не може звернутися до Спецрозділу відділу ДВС Миколаївського РУЮ для відновлення матеріалів ВП за допомогою відомостей автоматизованої системи та зняти арешти, якщо на дане провадження не було сплачено виконавчий збір та витрати. Крім того, вважає, що заявлені до виплати витрати на правничу допомогу не підтверджені належним доказами та є неспівмірними із складністю даної справи.

24.04.2024 року від представника заявника надійшли письмові пояснення на відзив, у яких зазначає, що будь-яких обґрунтувань, посилань на норми законодавства та доказів про те, що витрати на виконавче провадження та виконавчий збір не були стягнуті в межах ВП № 22497716 відповідно до затвердженого порядку та у визначеній черговості, начальник Березівського ВДВС ОСОБА_3 не наводить і не надає. Постанова про стягнення виконавчого збору, в разі нестягнення в межах ВП № 22497716, в окреме провадження не виділялась. Органи виконавчої служби із претензією до ОСОБА_1 щодо сплати цих витрат не зверталися. Завершення ВП № 22497716 без стягнення зазначених витрат було б неможливим. Інформація із спецрозділу є стислою та скороченою, тому таких даних не містить. Про це свідчить інформація про ВП № 71260825, з якої також не вбачається, що були стягнуті витрати виконавчого провадження та виконавчий збір. Просить скаргу задовольнити.

В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник Березівського ВДВС в судовому засіданні просив у задоволенні скарги відмовити.

Представник стягувача АТ «Ощадбанк» в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 2ст. 450 ЦПК України,неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне:

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 12.05.2010 року у справі № 2-209/2010 позов прокурора Миколаївського району Одеської області в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк» України задоволено; із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та приватного підприємства «Мрія» солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто заборгованість по кредиту у розмірі 253085,47 грн. та судові витрати.

Вказане рішення набрало законної сили 25.05.2010 року та 26.05.2010 року було видано виконавчий лист № 2-209/2010.

Зі зворотної сторони виконавчого листа № 2-209/2010 від 26.05.2010 року вбачається, що 25.12.2012 року його було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», залишок боргу 112763,09 грн., про що також свідчить постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716.

Таке рішення було прийнято начальником відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області Бєлою І.О., оскільки в ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстровано рухоме та нерухоме майно, яке продано на прилюдних торгах. Згідно довідок з реєструючих установ у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення. Стягувачу частково перераховано 140322,38 грн., залишок боргу складає 112763,09 грн.

Зазначена інформація також міститься у витягу з ВП-спецпідрозділ № 22497716 від 01.04.2024 року, відповідно до якої також виявлено наявність відомостей щодо постанови про стягнення виконавчого збору від 15.11.2010 року у розмірі 25308,54 грн. та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 15.11.2010 року у розмірі 100 грн.

Постановою заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 18.11.2013 року було відкрито виконавче провадження № 40928063 за виконавчим листом № 2-209/2010 від 26.05.2010 року.

Проте, постановою заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 11.12.2013 року було відмовлено у прийнятті до виконання виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження № 40928063.

Постановами заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 12.08.2014 року, 16.04.2015 року, 14.04.2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документу) за виконавчим листом № 2-209/2010 від 26.05.2010 року на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на підставі ухвали № 32/110-10-3458, виданої 03.06.2011 року Господарським судом Одеської області даний борг включено до реєстру вимог кредиторів.

13.02.2023 року постановою старшого державного виконавця Березівського відділу ДВС у Березівському районі Одеської області ПМУ МЮ (м.Одеса) Чуй О.М. виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою від 13.02.2023 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 0,00 грн.

10.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. було відкрито виконавче провадження № 71260825 про стягнення залишку боргу 112 763,09 грн. з виконання виконавчого листа № 2-209/2010, боржником зазначено ОСОБА_1 .

У межах виконавчого провадження № 71260825 від 10.03.2023 року були прийняті постанови про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі - 11 276,30 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі - 469,00 грн.

Зазначені суми, разом із сумою залишку основного боргу за виконавчим листом № 2-209/2010 ОСОБА_1 були сплачені, що підтверджується наданими платіжними інструкціями та здійсненими переказами.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. від 13.03.2024 року виконавче провадження № 71260825 було закінчено, у зв`язку із виконанням в повному обсязі рішення, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Цією ж постановою було припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; знято арешт з всього рухомого та нерухомого майна, на яке накладено арешт постановою ВП № 71260825 від 10.03.2023 року; знято арешт з коштів, на які накладено арешт постановами № 71260825 від 10.03.2023 року.

При цьому, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 369865076 від 14.03.2024 року вбачається наявність обтяження: арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , зареєстроване 27.03.2012 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року у виконавчому провадженні № 22497716.

Наказом Міністерства юстиції України № 1666/5 від 12.11.2012 року «Про реорганізацію та утворення відділів державної виконавчої служби окремих територіальних управлінь юстиції Одеської області», було утворено відділ державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, реорганізувавши шляхом злиття відділів державної виконавчої служби Березівського та Миколаївського районного управління юстиції Одеської області, назва якого згодом була змінена на Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідност.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно достатті 447 ЦПК України,сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно достатті 1Закону України «Про виконавче провадження»,виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно зістаттею 11Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року, коли було повернуто виконавче провадження стягувачу), державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно достатті 30Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно ізстаттею 49 цього Закону; повернення виконавчого документустягувачу згідно ізстаттею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно ізстаттею 48 цього Закону.

У разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 17 січня 2018 року по справі № 910/8019/15-г, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17.

За частинами1,3статті 46 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» (у редакції від 03.08.2010 року станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору у ВП № 22497716), у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу

державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке

передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання

рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі

двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа

державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не

була стягнута при попередньому виконанні.

Положеннями частин1та 2статті 43 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), визначено, що розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від

реалізації майнаборжника)здійснюється утакому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично

стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним

виконавцем відповідно до вимог цього Закону. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Відповідно до частини 1статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частина 2 статті 50 вказаного Закону).

Відповідно до частин четвертої, п`ятоїстатті 59 Закону України «Про виконавче провадження(у чинній редакції) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостійстатті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, на момент повернення виконавчого документу 25.12.2012 року, не вбачалося законних підстав для зняття арешту з майна боржника.

З метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавстванаказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5було затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція).

Згідно із п.16 Розділу 8 Інструкції, постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає). У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова(и), передбачена(і) цим пунктом, виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

У даній справі, рішення суду, на підставі якого відбувалось стягнення, в повному обсязі виконано під час повторного звернення виконавчого листа до виконання у 2023 році.

Тобто наявні підстави передбаченні п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, за якими виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується у випадку виконання виконавчого документа, а у разі, якщо виконавче провадження закінчено, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні відповідно до п.2 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Наявність нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

За положеннями п.5 ч.5 ст.27 вказаного Закону, виконавчий збір не стягується, у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Порядок звернення до державної виконавчої служби із заявою про скасування арешту майна, визначений Розділом 8 Інструкції.

До заяви про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення боржником додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови. У разі наявності обставин для одночасного винесення постанов, передбачених цим пунктом, та постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, боржником може бути подано одну заяву та додано до неї документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідних постанов.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).

Постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.

Копія постанови виконавця про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення не пізніше наступного робочого дня з дня винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання відповідна постанова. У випадках, передбачених законом, виконавець на підставі постанови, передбаченої цим пунктом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника.

Заява боржника та додані до неї документи, а також документи за результатом розгляду такої заяви приєднуються до матеріалів виконавчого провадження, в межах якого виноситься відповідна постанова.

У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку, коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» вказав, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимогст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.10.2020 року у справі № 204/2494/20 (провадження № 61-12505 св 20), повернення державним виконавцем своєю постановою виконавчого документа стягувану, не змінює характеру правовідносин та вимоги боржника про скасування арешту майна боржника не можуть розглядатись у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42.48,175,447 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 6І-4726сво19) зроблено висновок про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588 св 21).

З наведеного вбачається, що у даному випадку, іншого способу скасувати арешт майна боржника, ніж звернутись до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, законом не передбачено.

Згідно з частиною першоюстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 451 ЦПК України,у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Заст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зіст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 року (справа № 2/0301/806/11, провадження № 61-3814св22) зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зістаттею 321 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Судом встановленота підтверджуєтьсяматеріалами справи,що виконавчийлист №2-209/2010від 26.05.2010року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості по кредиту у розмірі 253085,47 грн. 25.12.2012 року начальником відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області Бєлою І.О. у межах ВП № 22497716 був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстровано рухоме та нерухоме майно, яке продано на прилюдних торгах. Суми, отримані від реалізації цього майна, не зазначені. Вказано лише, що стягувачу частково перераховано 140322,38 грн., залишок боргу складає 112763,09 грн.

При цьому,достеменно встановити,чи булостягнуто витративиконавчого провадженнята виконавчийзбір умежах ВП№ 22497716,відповідно дочерговості їхсплати,визначеної частиною1статті 43 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), на даний час неможливо через те, що паперове виконавче провадження було знищено у 2015 році за строками зберігання. Відомості, що містяться у автоматизованій системі ВП «Спецрозділ» є стислими та не відображають усіх дій, вчинених у межах ВП № 22497716 .

Доказів на підтвердження того, що стягнення виконавчого збору, визначеного постановою від 15.11.2010 року у розмірі 25308,54 грн. у межах ВП № 22497716, було виділене в окреме виконавче провадження, яке на сьогоднішній день є невиконаним, суду надано не було.

10.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. було відкрито виконавче провадження № 71260825 про стягнення з ОСОБА_1 залишку боргу 112 763,09 грн. з виконання виконавчого листа № 2-209/2010.

Постановою від 13.03.2024 року зазначене виконавче провадження було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

При цьому, приватним виконавцем було стягнуто з боржника основну винагороду та мінімальні витрати виконавчого провадження.

За таких умов існування арешту нерухомого майна, що був накладений у межах конкретного виконавчого провадження саме задля досягнення мети цього провадження, забезпечення реального виконання судового рішення втратило свою актуальність, арешт не виконує функцію забезпечення виконання рішення у виконавчому провадженні, що завершене. Натомість цей арешт за відсутності відповідного провадження не має правової основи, створює правову невизначеність і безпідставно обмежує права власника майна, погодитись із тим, що такий арешт може існувати по суті невизначений час, неможливо.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та претензій стягувача, знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника.

За встановлених обставин, суд вважає, що не зняття Березівським ВДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є неправомірною бездіяльністю і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання Березівського ВДВС зняти арешт з майна боржника, у зв`язку з чим, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, вважає, що скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно дост. 452 ЦПК України,судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або наорган державної виконавчої службичи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

За положеннямист.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що заявником заявлено до стягнення на його користь 13 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч. ч. 1-6 ст.137 ЦПКУкраїни,витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що у матеріалах справи містяться копія договору про надання правової допомоги від 14.03.2024 року, укладеного між адвокатом Овсепян Юлією Сергіївною та ОСОБА_1 , відповідно до якого визначено фіксований розмір гонорару за складання тексту заяви до Березівського ВДВС про зняття арешту в розмірі 3 000,00 грн., складання та подання до суду скарги в розмірі 5 000,00 грн., участь в судовому розгляді в першій інстанції у розмірі 2000,00 грн., складення правових документів у розмірі 2000,00 грн. за 1 документ.

На підтвердження оплати юридичних послуг заявником надано прибуткові касові ордери №3 від 14.03.2024 року та № 4 від 11.04.2024 року на 3 000,00 грн. та 10000,00 грн.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом враховано, що для оскарження дій/бездіяльності ДВС адвокату не потрібно опрацювання великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання б яких адвокат витратив значний час, виконані адвокатом роботи для кваліфікованого юриста не передбачають складності та витрати значної кількості часу.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове відшкодування заявнику судових витрат, які складаються із витрат на правничу допомогу, у розмірі 6 000,00 грн.

Керуючисьстатями 447 - 452 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Овсепян Юлія Сергіївна,- задовольнити.

Визнати бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича неправомірною.

Зобов`язати начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення за завершеним виконавчим провадженням№ 22497716, а саме: зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 22497716 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Стягнути з Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмір 6000 грн.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 24.04.2024 року.

Суддя Олена КОРСАНЕНКОВА