Постанова

від 26.11.2024 по справі 508/335/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5580/24

Справа № 508/335/24

Головуючий у першій інстанції Корсаненкова О.О.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Юрія Вікторовича, стягувач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», на ухвалу Миколаївського районного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Корсаненкової О.О. 24 квітня 2024 року у смт. Миколаївка Одеської області, -

встановила:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, в якій просила: визнати бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В. неправомірною; зобов`язати начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В. припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення за завершеним виконавчим провадженням № 22497716, а саме: зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 22497716; вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Також заявник просила стягнути з Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) витрати на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Скарга мотивована тим, що 19.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Березівського ВДВС із заявою про зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження, накладеного постановою відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2020 року в межах ВП 22497716. 10.04.2024 року ОСОБА_1 отримала відповідь № 6229/21.1-32 від 10.04.2024 року за підписом начальника відділу Гавриловича Ю.В., у якій зазначено, що 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», справа перебуває у спец. розділі; виконавчий документ було пред`явлено повторно на виконання до приватного виконавця Цинєва В.О., яким було відкрито ВП № 71260825; останнім було закінчено дане виконавче провадження, тому ОСОБА_2 був зобов`язаний зняти арешт, накладений на майно боржника. Крім того, у відповіді вказано, що Березівський ВДВС може звернутися до спец. розділу та зняти арешти, якщо на дане провадження буде сплачено виконавчий збір та витрати по виконавчому провадженню. При цьому, у відповіді не було зазначено суми витрат, а також підстави їх стягнення.

ОСОБА_1 вважала, що ненадання відповіді протягом трьох тижнів, не зняття арешту з її майна та надання такої відповіді-відписки свідчать про неправомірну бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 24.04.2024 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано бездіяльність начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В. неправомірною.

Зобов`язано начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В. припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення за завершеним виконавчим провадженням№ 22497716, а саме: зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 22497716, та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Стягнуто з Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6000 грн.

В апеляційній скарзі представник Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ВП № 22497716 перебувало на виконанні у ВДВС Миколаївського РУЮ та зараз знаходиться в Автоматизованій системі виконавчого провадження «Спецрозділ». Постановами від 15.11.2010 року було визначено витрати ВП 100 грн. та виконавчий збір 25308,54 грн. 25.12.2012 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716. Стягувачу частково перераховано 140322,38 грн. від реалізації майна боржника. При цьому, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто не було. Виконавчий документ було повторно пред`явлено до виконання та 13.03.2024 року приватним виконавцем Цинєвим В.О. винесено постанову про закінчення ВП за фактичним повним виконанням рішення суду. Саме останній, на думку апелянта, повинен був зняти арешт, накладений на майно (кошти) боржника. Крім того, апелянт вважає, що стягнута судом сума витрати на правничу допомогу не підтверджена належним доказами та є неспівмірною із складністю даної справи.

Сторони про розгляд справи на 26.11.2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

26.11.2024 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності. Також надійшла заява від представника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про розгляд справи за її відсутності.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 12.05.2010 року у справі № 2-209/2010 позов прокурора Миколаївського району Одеської області в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк України» було задоволено. Стягнуто, солідарно, з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПП «Мрія» на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість по кредиту у розмірі 253085,47 грн. та судові витрати.

Вказане рішення набрало законної сили 25.05.2010 року та 26.05.2010 року на його виконання було видано виконавчий лист № 2-209/2010.

З виконавчого листа № 2-209/2010 від 26.05.2010 року вбачається, що 25.12.2012 року його було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», залишок боргу 112763,09 грн., про що також свідчить постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.12.2012 року у виконавчому провадженні № 22497716.

Таке рішення було прийнято начальником відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області Бєлою І.О., оскільки в ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстровано рухоме та нерухоме майно, яке продано на прилюдних торгах. Згідно довідок з реєструючих установ, у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення. Стягувачу частково перераховано 140322,38 грн., залишок боргу складав 112763,09 грн.

Зазначена інформація також міститься у витягу з ВП-спецпідрозділ № 22497716 від 01.04.2024 року, відповідно до якої також виявлено наявність відомостей щодо постанови про стягнення виконавчого збору від 15.11.2010 року у розмірі 25308,54 грн. та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 15.11.2010 року у розмірі 100 грн.

Постановою заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 18.11.2013 року було відкрито виконавче провадження № 40928063 за виконавчим листом № 2-209/2010 від 26.05.2010 року.

Однак, постановою заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 11.12.2013 року було відмовлено у прийнятті до виконання виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження № 40928063.

Постановами заступника начальника ВДВС Березівського міжрайонного відділу в Одеській області від 12.08.2014 року, 16.04.2015 року, 14.04.2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження (відмова у прийнятті до провадження виконавчого документу) за виконавчим листом № 2-209/2010 від 26.05.2010 року на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на підставі ухвали № 32/110-10-3458, постановленої 03.06.2011 року Господарським судом Одеської області, даний борг було включено до реєстру вимог кредиторів.

13.02.2023 року постановою старшого державного виконавця Березівського відділу ДВС у Березівському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) Чуй О.М. виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою від 13.02.2023 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 0,00 грн.

10.03.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. було відкрито виконавче провадження № 71260825 про стягнення залишку боргу 112763,09 грн. з виконання виконавчого листа № 2-209/2010, боржником зазначено ОСОБА_1 .

У межах виконавчого провадження № 71260825 від 10.03.2023 року були прийняті постанови про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 11276,30 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 469,00 грн.

Вказані суми, разом із сумою залишку основного боргу за виконавчим листом № 2-209/2010 були сплачені ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями та здійсненими переказами.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. від 13.03.2024 року виконавче провадження № 71260825 було закінчено у зв`язку із виконанням в повному обсязі судового рішення, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Цією ж постановою було припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; знято арешт з всього рухомого та нерухомого майна, на яке накладено арешт постановою ВП № 71260825 від 10.03.2023 року; знято арешт з коштів, на які накладено арешт постановами № 71260825 від 10.03.2023 року.

При цьому, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 369865076 від 14.03.2024 року вбачається наявність наступного обтяження: арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , зареєстроване 27.03.2012 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2010 року у виконавчому провадженні № 22497716.

19.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Березівського ВДВС із заявою про зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження, накладеного постановою відділу ДВС Миколаївського районного управління юстиції Одеської області від 15.11.2020 року в межах ВП 22497716, на що отримала відповідь № 6229/21.1-32 від 10.04.2024 року за підписом начальника відділу Гавриловича Ю.В., якою у задоволенні заяви відмовлено. Аналогічна відмова у знятті арешту з майна була отримана заявницею від приватного виконавця Цинєва В.О.

Наказом Міністерства юстиції України № 1666/5 від 12.11.2012 року «Про реорганізацію та утворення відділів державної виконавчої служби окремих територіальних управлінь юстиції Одеської області», було утворено відділ державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, реорганізувавши шляхом злиття відділів державної виконавчої служби Березівського та Миколаївського районного управління юстиції Одеської області, назва якого згодом була змінена на Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Таким чином, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року, коли було повернуто виконавче провадження стягувачу), державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документу стягувачу згідно із ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст. 48 цього Закону.

У разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 04.03.2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16.03.2020 року у справі № 137/1649/17.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 03.08.2010 року станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору у ВП № 22497716), у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Положеннями ч. 1 та 2 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), визначено, що розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч. 2 ст. 50 вказаного Закону).

Згідно ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження (у чинній редакції) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

На підставі викладеного суду першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент повернення виконавчого документу 25.12.2012 року, не вбачалося законних підстав для зняття арешту з майна боржника.

Згідно із п.16 Розділу 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі -Інструкція), постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені ч. 1 ст. 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до ст. 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає). У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова(и), передбачена(і) цим пунктом, виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що у даній справі рішення суду, на підставі якого відбувалось стягнення, в повному обсязі було виконано ОСОБА_1 під час повторного звернення виконавчого листа до виконання у 2023 році.

Таким чином, наявні правові підстави, передбачені п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», за якими виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується у випадку виконання виконавчого документа, а у разі, якщо виконавче провадження закінчено, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Наявність нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на володіння своїм майном.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Крім того, колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (ст. 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення за завершеним виконавчим провадженням№ 22497716 унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що наявність протягом тривалого часу (14 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Доводи апеляційної скарги Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про несплату боржником виконавчого збору у виконавчих провадженнях не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки достеменно встановити, чи було стягнуто витрати виконавчого провадження та виконавчий збір у межах ВП № 22497716, відповідно до черговості їх сплати, визначеної ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на грудень 2012 року), на даний час неможливо через те, що паперове виконавче провадження було знищено у 2015 році за строками зберігання. Відомості, що містяться у автоматизованій системі ВП «Спецрозділ» є стислими та не відображають усіх дій, вчинених у межах ВП № 22497716 .

Доказів на підтвердження того, що стягнення виконавчого збору, визначеного постановою від 15.11.2010 року у розмірі 25308,54 грн. у межах ВП № 22497716, було виділене в окреме виконавче провадження, яке на сьогоднішній день є невиконаним, судам першої та апеляційної інстанцій надано не було.

10.03.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. було відкрито виконавче провадження № 71260825 про стягнення з ОСОБА_1 залишку боргу 112763,09 грн. з виконання виконавчого листа № 2-209/2010.

Постановою від 13.03.2024 року зазначене виконавче провадження було закінчено на підставі п .9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

При цьому, приватним виконавцем було стягнуто з боржника основну винагороду та мінімальні витрати виконавчого провадження.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» вказав, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.

У постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 204/2494/20 (провадження № 61-12505 св 20) зазначено, що повернення державним виконавцем своєю постановою виконавчого документа стягувчу не змінює характеру правовідносин та вимоги боржника про скасування арешту майна боржника не можуть розглядатись у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог ст. ст. 42, 48, 175, 447 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 6І-4726сво19) зроблено висновок про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

З наведеного вбачається, що у даному випадку, іншого способу скасувати арешт майна боржника, ніж звернутись до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, законом не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин та враховуючи погашення боржником боргу, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний арешт, за відсутності відповідного провадження, не має правової основи, та створює правову невизначеність і безпідставно обмежує права власника майна.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що не зняття Березівським ВДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є неправомірною бездіяльністю і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання Березівського ВДВС зняти арешт з майна боржника.

Обґрунтованими також є вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов`язання начальника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гавриловича Ю.В. вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що заявником заявлено до стягнення на її користь 13000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч. ч. 1-6 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги від 14.03.2024 року, укладеного між адвокатом Овсепян Ю.С. та ОСОБА_1 , відповідно до якого визначено фіксований розмір гонорару за складання тексту заяви до Березівського ВДВС про зняття арешту в розмірі 3000,00 грн., складання та подання до суду скарги в розмірі 5000,00 грн., участь в судовому розгляді в першій інстанції у розмірі 2000,00 грн., складення правових документів у розмірі 2000,00 грн. за 1 документ.

На підтвердження оплати юридичних послуг заявником надано прибуткові касові ордери №3 від 14.03.2024 року та № 4 від 11.04.2024 року на 3000,00 грн. та 10000,00 грн.

Судом першої інстанції вірно враховано, що для оскарження дій/бездіяльності ДВС адвокату не потрібно опрацювання великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання б яких адвокат витратив значний час, виконані адвокатом роботи для кваліфікованого юриста не передбачають складності та витрати значної кількості часу, а відтак, колегія суддів колегія суддів погоджується із висновком суду про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу до суми 6000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги представника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Миколаївського районного суду Одеської області від 24.04.2024 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 24 грудня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе