Рішення

від 16.04.2024 по справі 175/6913/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер175/6913/23

провадження 2/175/1832/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.,

при секретарі Кульпіній Л.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького національного університету про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу призупинення дії трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що 02.10.2019 року її ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом Донецького національного медичного університету №10/02/1-ок, призначено провідним фахівцем відділу кадрів на ставку за основним місцем роботи. Наказом №10/02/2-ок призначено провідним фахівцем відділу кадрів на 0,5 ставки за сумісництвом. Наказом №148 від 02.05.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів», Донецькім національний медичний університет призупинив дію трудових договорів разом з оплатою праці до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, з рядом працівників, у тому числі зі провідним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_1 .. Позивач зазначила, що з вказаним наказом її не ознайомлено.

До квітня 2022 року включно керівний склад Донецького національного медичного університету фактично розташовувався в адміністративній будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , позивач зареєстрована та постійно мешкає у м. Краматорськ Донецької області, місце проживання не змінювала.

11 травня 2022 року, з відкритих джерел, їй стало відомо, що працівників Донецького національного медичного університету переведено на роботу в іншу місцевість, а саме у місто Кропивницький Кіровоградської області. З відповідним наказом про переведення її не ознайомлювали. Про факт призупинення зі нею трудового договору, їй стало відомо після публікації наказу №148 від 02.05.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів» у соціальних мережах.

Також, ОСОБА_1 зазначила, що починаючи з 20.05.2022 року вона вживає заходи досудового врегулювання, а саме неодноразово зверталась до Державної служби України з питань праці, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства охорони здоров`я. проте, заходи досудового врегулювання результатів не дали.

У серпні 2023 року Державна служби України з питань праці у відповіді на її звернення надала копію наказу №121 від 11 квітня 2022 року «Про роботу Донецького національного медичного університету у м. Кропивницькому». Відповідно змісту вказаного наказу основні структурні підрозділи ДНМУ та Лиманського медичного фахового коледжу переміщено до міста Кропивницький Кіровоградської області, та продовжено діяльність відповідно статуту ДНМУ. Таким чином відсутні підстави призупинення дії трудового договору, а саме: роботодавець не може забезпечити працівника роботою; працівник не може виконувати роботу.

Та оскільки, позивач не повідомляла відповідача про наявність будь-яких обставин, які б унеможливлювали виконання її функціональних обов`язків, вона була вимушена звернутись до суду для захисту її прав.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської від 13.12.2023 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою від 22.12.2023 року, після усунення недоліків, позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач надала заяву в якій просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наведені у відзиві підстави.

Отже, заслухавши думку представника відповідача, перевіривши доводи, викладені ними в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, що з 02.10.2019 позивача наказом Донецького національного медичного університету №10/02/1-ок, було призначено провідним фахівцем відділу кадрів на ставку за основним місцем роботи, Наказом №10/02/2-ок призначено провідним фахівцем відділу кадрів на 0,5 ставки за сумісництвом.

Згідно наказу №148 від 02.05.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів», Донецький національний медичний університет призупинив дію трудових договорів разом з оплатою праці до відновлення можливості виконувати роботу.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №599 від 09.04.2022 «Про організацію діяльності Донецького національного медичного університету та Лиманського медичного фахового коледжу» наказано: установити, що до завершення дії воєнного стану Донецький національний медичний університет тимчасово проводить свою діяльність за адресою: м. Кропивницький, вул. Юрія Коваленка, 4а (пункт 1); забезпечити оперативне інформування працівників та осіб, які навчаються у Донецькому національному медичному університеті (пункт 2).

Наказом №121 від 11.04.2022 року «Про роботу Донецького національного медичного університету у м. Кропивницькому». Відповідно змісту вказаного наказу основні структурні підрозділи ДНМУ та Лиманського медичного фахового коледжу переміщено до міста Кропивницький Кіровоградської області, та продовжено діяльність відповідно статуту ДНМУ. Таким чином відсутні підстави призупинення дії трудового договору, а саме: роботодавець не може забезпечити працівника роботою; працівник не може виконувати роботу.

Наказом ДНМУ від 20.05.2022 №177 «Про упорядкування роботи адміністративно-управлінського апарату університету», який прийнято з метою упорядкування діяльності всіх підрозділів університету після переміщення з м. Краматорська до м. Кропивницького (на виконання Наказу МОЗ України №599від 09.04.2022«Про організаціюдіяльності Донецькогонаціонального медичногоуніверситету таЛиманського медичногофахового коледжу») наказано всім працівникам адміністративно-управлінського апарату університету прибути до м. Кропивницького для продовження роботи у відповідних відділах на відповідних посадах до 27.05.2022.

ОСОБА_1 місце проживання не змінювала, про що вона сама й зазначає та продовжує проживати у м. Краматорську Донецької області., а відповідно до Заяви ОСОБА_1 до в.о. ректора ДНМУ ОСОБА_2 вона повідомляє, що «на данийчас моємісце перебуваннята мешкання-це містоКраматорськ Донецькоїобласті.Не маюможливості залишитихвору наноги тасерце матір,щоб переїхатиз містаКраматорськ (поприведення внашій областівоєнних дій» (останній абзац сторінки 2 Заяви); вона вважає Наказ № 148 від 02.05.2022 «Про призупинення дії трудових договорів» нікчемним (останній абзац сторінки 2 Заяви). А отже, ця Заява підтверджує факт ознайомлення Позивача з Наказом № 148 від «Про призупинення дії трудових договорів».

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136 в редакції станом на 01.05.2022) про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного в будь-який доступний спосіб.

В тому числі, як зазначає відповідач в своєму відзиві доказами ознайомлення Позивача зі зміною умов праці внаслідок набуття чинності наказами ДНМУ від 02.05.2022 № 148 «Про призупинення дії трудових договорів» та від 11.04.2022 № 121 «Про роботу Донецького національного медичного університету в м. Кропивницькому» є:

- пояснення (додане до Акта Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21.07.2023 № ПС/КР/24184/0249) проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_3 від 20.07.2023 № 1140, у якому йдеться про те, що «...Наказ ДНМУ від № 148 «Про призупинення дії трудових договорів» було розіслано усім завідувачам відділів університету разом з додатками. Скриншоти з розсилкою адрес відділу кадрів в м. Кропивницькому та м. Краматорську, за якими було розіслано наказ, самого наказу та додатку, у якому за № 6 зазначена КАНІЩЕВА О.А....» (лист ДНМУ від 12.10.2023 № 1702);

- пояснення (додане до Акта Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21.07.2023 № ПС/КР/24184/0249) проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_3 від 21.07.2023 № 1147, у якому йдеться про те, що «... Наказ ДНМУ № 121 «Про роботу Донецького національного медичного університету в м. Кропивницькому» (про переміщення основних структурних підрозділів ДНМУ та Лиманського медичного фахового коледжу до міста Кропивницького) було розміщено в день його видання на офіційному сайті ДНМУ для можливості ознайомлення з ним усіх співробітників університету.

Стосовно Наказу ДНМУ від 02.05.2022 № 148 «Про призупинення дії трудових договорів» його було розіслано на електронну пошту всім працівникам 10.05.2022 (раніше вказаної дати не було технічної можливості розсилки цього наказу через відсутність інтернет-зв`язку, що пов`язано з переїздом університету в інше приміщення з попереднього місця розташування у межах м. Кропивницький). 02.05.2022 керівники відділів в телефонному режимі повідомили про призупинення дії трудових договорів підлеглих працівників, які не з`явилися до м. Кропивницького згідно з Наказом ДНМУ від 11.04.2022 № 121 «Про роботу Донецького національного медичного університету в м. Кропивницькому» для продовження роботи в очному форматі за новою адресою. ОСОБА_4 особисто повідомив заступник ректора з кадрової роботи та режиму ОСОБА_5 та запропонував переїзд до м. Кропивницького, але було з`ясовано, що вона не планує переїзд до м. Кропивницького для подальшої роботи (одна з причин - хвороба літньої матері)...» (листДНМУ від 12.10.2023 № 1702).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022«Про введення воєнного стану в України, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року, з 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який на теперішній час не припинено та не скасовано.

Згідно з п. 3 зазначеного Указу, в зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15.03.2022 року було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 2 та 3 ст.1 вказаного Закону №2136-ІХ (в редакції, як на дату видачі оскаржуваного наказу №4 від 01.04.2022 року, так і в діючий редакції) передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України, а також не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Пунктом 2 Глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України встановлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 13 Закону №2136-ІХ (в редакції станом на момент видачі оспорюваного наказу №4 від 01.04.2022 року) було встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Статтею 13 Закону №2136-ІХ (в редакції Закону№2352-ІХ від 01.07.2022 року, що набрав чинності 19.07.2022 року), встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Як встановлено судом та зазначено вище, позивач з 02.10.2019 року відповідно до наказу Донецького національного медичного університету №10/02/1-ок, працювала провідним фахівцем відділу кадрів на ставку за основним місцем роботи та наказом №10/02/2-ок працювала провідним фахівцем відділу кадрів на 0,5 ставки за сумісництвом.

Місцем розташування Донецького національного медичного університету є адреса: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Машинобудівників, 39.

Є загальновідомим фактом, що після початку збройної агресії російською федерацією 24.02.2022 року, з цього часу на території Донецької області, у т.ч. у м. Краматорську, відбувались активні бойові дії, місто піддавалось постійним обстрілам ворогом, внаслідок чого відбувалось руйнування його інфраструктури, закладів, житлових будинків, убивство великої кількості жителів цього міста.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14.05.2022 року №92 внесені зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року №75 та затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових дій) або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 12.05.2022 року. До цього переліку, зокрема, належить Краматорська міська територіальна громада.

У зв`язку з чим наказом від 20.05.2022 №177«Про упорядкування роботи адміністративно-управлінського апарату університету», який прийнято з метою упорядкування діяльності всіх підрозділів університету після переміщення з м. Краматорська до м. Кропивницького (на виконання Наказу МОЗ України №599 від 09.04.2022 «Про організацію діяльності Донецького національного медичного університету та Лиманського медичного фахового коледжу») наказано всім працівникам адміністративно-управлінського апарату університету прибути до м. Кропивницького для продовження роботи у відповідних відділах на відповідних посадах до 27.05.2022.

Вказані обставини свідчать про те, що відповідач до квітня 2022 року був об`єктивно, за незалежних від нього причин, позбавлений можливості забезпечити позивачу за місцем її роботи та знаходження університету в м. Краматорську належні та безпечні умови праці, гарантовані ст. 43 Конституції України, через військову агресією проти України, активні бойові дії на території м. Краматорська, що ставило під загрозу життя працівників закладу; можливі руйнування та знищення частини будівель закладу, що позбавляло належним чином надавати свої послуги, а позивач в свою чергу була позбавлена можливості виконувати роботу.

Також суд враховує, що після 24.02.2022 року та станом на теперішній час заклад змінив свою адресу, та повідомив про це позивача запропонувавши їй переїхати до нового місця розташування університету.

Крім того, суд враховує, що позивач відмовилась виїжджати з м. Краматорську через сімейні обставини.

В томучислі,що стосується неможливість надання позивачу дистанційної роботи, як зазначає відповідач у відзиві, також підтверджується Поясненням начальника відділу кадрів ДНМУ Лариси Мороз від 20.07.2023 № 1135 (яке адресоване головному державному інспектору відділу з питань праці східного регіону управління інспекційної діяльності у Кіровоградській області Наталії ПУРИШ під час проведення Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у Донецькому національному медичному університеті позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці, зайнятості населення щодо звернення ОСОБА_1 від 12.06.2023 (яке надійшло з Міністерства економіки України листом від 07.07.2023 №4706-05/33579-03 (вх. 07.07.2023 № К-2242-23а) яка у ньому зазначає, що «... робота на посаді провідного фахівця відділу кадрів не передбачає дистанційну роботу, тому як відсутній доступ до особових справ та карток працівників, трудових книжок та загальної документації відділу кадрів» .

Посадовою інструкцією провідного фахівця відділу кадрів ДНМУ (з якою ОСОБА_1 ознайомилася 02.10.2019) не передбачено можливість дистанційної роботи, адже специфіка роботи на цій посаді передбачає наступні посадові обов`язки провідного фахівця, який:

- забезпечує відповідність кадрової документації законодавству у сфері праці, у сфері персональних даних (пункт 1 розділу «Посадові обов`язки»);

- здійснює контроль за прийомом на роботу, переміщенням та звільненням особового складу (пункт2розділу «Посадові обов`язки»);

- готує довідки про науково-педагогічний стаж науково-педагогічних працівників (пункт 2 розділу «Посадові обов`язки»);

- готує проекти наказів щодо прийому на роботу, переміщення та звільнення особового складу з роботи, встановлення розміру надбавок за вислугу років науково-педагогічним працівникам та вносить записи до трудових книжок згідно наказів. Здійснює контроль за встановленням надбавок науково-педагогічним працівникам за вислугу років (пункт 4 розділу «Посадові обов`язки»);

- готує матеріали на представлення до нагородження працівників університету, готує накази на їх преміювання, вносить записи про заохочення і нагородження до трудових книжок (пункт 8розділу «Посадові обов`язки»);.

- веде журнали вхідної та вихідної документації (пункт 8 розділу «Посадові обов`язки»);

- завіряє підписи викладачів, копії документів, доручення співробітників (пункт 12 розділу «Посадові обов`язки»)

- контролює стан трудової дисципліни у підрозділах університету та дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку (пункт 15 розділу «Посадові обов`язки»).

З посадової інструкції ОСОБА_1 вбачається, що її робота пов`язана з безпосереднім доступом до персональних даних працівників ДНМУ, які зберігаються у документації відділу кадрів у паперовій формі.

Неможливість дистанційної роботи працівника з персональними даними (без забезпечення володільцем персональних даних виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних, їх цілісності та відповідного режиму доступу до них) передбачено правовими нормами Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних, це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про захист персональних даних».

Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб`єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб`єктам відносин, пов`язаних з такими даними.

Використання персональних даних працівниками суб`єктів відносин, пов`язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов`язків. Ці працівники зобов`язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв`язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов`язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов`язання чинне після припинення ними діяльності, пов`язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

Стаття 13. Накопичення та зберігання персональних даних. Накопичення персональних даних передбачає дії щодо поєднання та систематизації відомостей про фізичну особу чи групу фізичних осіб або внесення цих даних до бази персональних даних.

Зберігання персональних даних передбачає дії щодо забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них.

Стаття 14. Поширення персональних даних. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Відповідно до статті 60-2 (дистанційна робота) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу»:

- дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

- укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється.

А отже, на момент виявлення спірних правовідносин між ДНМУ та Позивачем останній проживав в м. Краматорськ Донецької області, яке знаходилось в безпосередній близькості до зони бойових дій, а територія цього міста неодноразово піддавалася обстрілам з боку армії держави-агресора (Російської Федерації). Такі обставини виключають можливість надання роботодавцем дистанційної роботи та її виконання Позивачем у місті Краматорськ внаслідок неможливості забезпечення безпечних умов її праці через військову агресію проти України.

В тому числі, залучення до роботи працівника в дистанційному режимі не є обов`язком працедавця.

Таким чином, аргументація позивача щодо поновлення призупинених трудових правовідносин з ним, адже дистанційну роботу йому надати не вбачається можливим, а позивач не погодився на роботу (за місцем провадження діяльності ДНМУ до завершення дії воєнного стану) з переїздом до м. Кропивницького.

У даному випадку для ДНМУ виникли обставини абсолютної неможливості надання роботи ОСОБА_1 в м. Краматорськ Донецької області через неможливість забезпечити її безпечними умовами праці, а залучити її до дистанційної форми організації праці неможливо через специфіку функціональних повноважень за посадою, яку ОСОБА_1 обіймала до призупинення з нею трудових правовідносин (так як робота пов`язана з безпосереднім доступом до персональних даних працівників ДНМУ, які зберігаються у документації відділу кадрів у паперовій формі. Неможливість дистанційної роботи працівника з персональними даними (без забезпечення володільцем персональних даних виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних, їх цілісності та відповідного режиму доступу до них) передбачено правовими нормами ЗУ «Про захист персональних даних»). Працівник ( ОСОБА_1 ) не погодилася на роботу (за місцем провадження діяльності ДНМУ до завершення дїї воєнного стану) з переїздом до м. Кропивницького.

В тому числі, відповідач в своєму відзиві зазначає щодо строків позовної давності, які є правовою підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 233 Кодексу законів про працю України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) передбачено, що:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1);

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2).

Статтею 234 Кодексу законів про працю України (поновлення судом строків, пропущених з поважних причин) передбачено, що:

у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

З огляду на вищезазначене, вважаємо, що строки позовної давності почали свій перебіг з 13.05.2022 (з дати Заяви ОСОБА_1 до в.о. ректора ДНМУ Герасименка О.І. від 13.05.2022 (зі змісту якої вбачається, що вона дізналася про порушення свого права на працю та вважає нікчемним Наказ ДНМУ від 02.05.2022 № 148) по дату ухвалення судом Ухвали про відкриття провадження у цивільній справі Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2023 по справі 175/6913/23) та з урахуванням звернення Позивача до суду) та спливли:

- щодо тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (стаття 233 Кодексу законів про працю України) - 13.08.2022;

- щодо річного строку поновлення судом строків, пропущених з поважних причин (стаття 234 Кодексу законів про працю України) - 13.05.2023.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем було винесено законно, за наявність підстав, передбачених ст. 13 Закону №2136-ІХ, що свідчили про абсолютну неможливість відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України та загрозу для життя та здоров`я працівників закладу, надати позивачці роботу, а останній її виконувати.

Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В зв`язку з цим, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. Судовий збір залишити за рахунок Держави.

Керуючись ст.ст.1,13, Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», п.2 Глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України ст.ст. 2, 3, 4, 5,10-13, 76-81, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Донецького національного університету про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу призупинення дії трудового договору відмовити в повному обсязі.

Судовий збір залишити за рахунок Держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 24 квітня 2024 року.

Суддя О.Г. Васюченко