Постанова

від 24.04.2024 по справі 490/1076/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.04.24

22-ц/812/625/24

Справа номер 490/1076/24 Головуючий суду першої інстанції - Шолох Л. М.

Провадження номер 22-ц/812/625/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О. В.,

суддів - Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О. С.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаною заявою, яку обґрунтовував наступним.

ОСОБА_1 вказував, що він та ОСОБА_3 з 25 лютого 2017 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Він та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 березня 2022 року через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України дружина заради безпеки разом із сином виїхала за кордон до Польщі.

26 серпня 2023 року син до України повернувся один. Мати дитини не виявила бажання повертатися додому.

05 вересня 2023 року ОСОБА_3 повернулася до України, забрала свої речі та поїхала знов до Польщі. Вона повідомила заявнику, що не планує підтримувати шлюбні відносини на відстані та не планує більше повертатися жити до Миколаєва. Щодо сина сказала, що він вже дорослий та не потребує присутності матері в його житті.

У зв`язку із цими обставинами він звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом про розірвання шлюбу.

Заявник вказував, що син знаходиться повністю на його утриманні та проживає разом з ним у належній йому квартирі у м. Миколаєві. Мати дитини свідомо не бере участі у його вихованні та забезпеченні, не підтримує спілкування з ним.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідно заявнику для оформлення договору купівлі - продажу нерухомого майна на ім`я неповнолітнього сина, з метою захисту прав та інтересів дитини, захисту прав та інтересів заявника як батька, який займається самостійним вихованням та утриманням дитини, а також, зокрема, але не виключно, у майбутньому для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, переміщення заявника та дитини закордон, а крім того, для зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання дитини.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року відмовлено у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 .

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника стосуються визначення місця проживання дитини, що виключає їх розгляд у порядку окремого провадження.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, заявник зазначав, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що його вимоги стосуються визначення місця проживання дитини. Син заявника досяг п`ятнадцяти років, а тому за цивільним законодавством має право вільно обирати місце проживання.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина 4 статті 315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Згідно з нормами статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, а також докази, що підтверджують факт.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказував, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина для оформлення договору купівлі - продажу нерухомого майна на ім`я сина , з метою захисту прав та інтересів дитини, захисту прав та інтересів заявника як батька, який займається самостійним вихованням та утриманням дитини, а також, зокрема, але не виключно, у майбутньому для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, переміщення заявника та дитини закордон, а крім того, для зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання дитини.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в цій справі, зазначив, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про визначення місця проживання дитини, який повинен розглядатися в позовному провадженні.

Однак, при цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що син заявника досяг п`ятнадцяти років і відповідно до вимог ст.29 ЦК України має право вільно обирати собі місце проживання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції») Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, не встановивши внаслідок неналежного дослідження доказів фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з вимогами ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, оскільки судом постановлено ухвалу з порушенням норм процесуального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.374, 379, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Серебрякова

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 24 квітня 2024 року.