Постанова

від 23.04.2024 по справі 910/8258/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 910/8258/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.04.2024 у справі №910/8258/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» та Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023, повний текст якого складений 18.01.2024,

у справі № 910/8258/23 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг»

до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

про стягнення 376 193,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, у якому просило стягнути з відповідача основний борг в сумі 348 822,98 грн. за поставлену у період з вересня 2017 року по травень 2018 року за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 від 01.05.2001, але неоплачену теплову енергію, а також 3 % в сумі 5 045,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 22 324,67 грн., нараховані за період з 01.09.2021 по 23.02.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, внаслідок придбання ним на аукціоні майнових прав банкрута за лотом № 71, в силу універсального правонаступництва, набув прав вимоги, які мав первісний кредитор (АТ «К.Енерго») у зобов`язанні, підставою яких був укладений з відповідачем договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 від 01.05.2001.

В суді першої інстанції відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 від 01.05.2001, оскільки документи на підставі який позивачем придбано на аукціоні майнові права банкрута за лотом № 71 не містять жодного посилання на спірний договір. Текст вказаного договору не містить і оголошення про аукціон;

- в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт та обсяги постачання теплової енергії у гарячій воді та, відповідно, наявність заборгованості, так як надані позивачем дублікати облікових карток (табуляграми) не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплової енергії за спірним договором, оскільки такі документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також відбитків печаток постачальника;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання письмової згоди відповідача на відступлення прав вимог за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9186062 від 01.01.2008, що є порушенням п.4.6 вказаного договору та ст.ст.203, 509, 512, 516 ЦК України;

- інформація, яка зазначена в дублікатах табуляраграм, не відповідає умовам спірного договору, оскільки матеріали справи не містять ні копії Розпорядження Київської міської державної адміністрації про зміну тарифів, ні повідомлення енергопостачальної компанії споживачу, тому зазначення в дублікатах табуляграм інших тарифів, ніж ті, які вказані в додатку № 2 до договору суперечать його умовам;

- оскільки відповідач не був прямим споживачем відповідних послуг (послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді надавались до гуртожитків - примітка суду), а АТ «К.Енерго» систематично ігнорувало письмові звернення відповідача про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 від 01.05.2001, стягнення з відповідача заборгованості за послуги, які ним не споживались, суперечить ст. 91 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності та принципам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені в ст. 3 ЦК України.

Також відповідачем в суді першої інстанції було подано клопотання про зупинення провадження у справі, в якому останній просив суд зупинити провадження у справі №910/8258/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/12027/23 за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до ТОВ «Київенерго-борг» про визнання недійсними результатів електронного аукціону з продажу дебіторської заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України перед Акціонерним товариством «К.Енерго», оформленого протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 та визнання недійсним акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021. У задоволенні вказаного клопотання судом першої інстанції було відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 348 822,98 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 232,34 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що:

- надані позивачем докази приймаються судом як такі, що з більшою долею вірогідності підтверджують наведені позивачем обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог;

- питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, за якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано посиланням на облікові картки (табуляграми);

- всі первинні документи, складені в рамках виконання договору, мають зберігатися також і у відповідача, адже спірний договір передбачає обов`язок відповідача, як споживача, звітувати про фактичне споживання теплової енергії;

- згідно п.2 додатку №4 до спірного договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул.Борщагівська, 171/18, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в МВРТ-4) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяці з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду, проте доказів виконання відповідачем вимог п.2 додатку №4 до спірного договору щодо самостійного отримання вказаних документів матеріали справи не містять, як і не містять доказів вмотивованої відмови абонента від їх підписання. За таких обставин надані на підставі спірного договору послуги вважаються прийнятими.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на неможливість передати права та обов`язки за спірним договором без згоди іншої сторони, зазначивши про те, що п. 9.4 спірного договору передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторонни, проте продаж майнових прав банкрута - Акціонерного товариства «К.Енерго» на аукціоні, який відбувся 25.08.2021 був формою примусової реалізації активів банкрута з метою задоволення вимог кредиторів, що свідчить про те, що продаж права вимоги в даному випадку здійснювався не за ініціативою сторони договору, а в межах законодавчо визначеної процедури банкрутства боржника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.905 додатку №1 до акту про придбання майна на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021 до загального переліку відступленої дебіторської заборгованості, включено заборгованість відповідача у розмірі 348 822,98 грн., яка, як встановлено судом, складається з прострочених грошових зобов`язань відповідача за період з 01.02.2018 й охоплює заборгованість, яка є предметом даного судового провадження, що свідчить про те, що до позивача перейшло право вимагати від відповідача сплати лише 348 822,98 грн. основного боргу, а відтак заявлені в межах даного позову вимоги про стягнення 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочки виконання грошового зобов`язання, виходять за межі обсягу прав, що перейшли до позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 в частині відмови у стягненні з відповідача інфляційної складової боргу та 3 % річних та ухвалити нове рішення, яким стягнути інфляційну складову боргу в розмірі 22 324,67 грн. та 3% річних в розмірі 5 045,99 грн.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що є підставою для скасування такого рішення в частині відмови в стягненні з відповідача інфляційної складової боргу та 3 % річних.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:

- за наслідками проведення спірного аукціону до позивача перейшли всі права вимоги дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію за договорами, переліченими в Додатку № 1 до Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 і жодних обмежень такого переходу прав вимоги вказаним актом не було встановлено, а відтак позивач є правонаступником всіх прав АТ «К.ЕНЕРГО» за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 від 01.05.2001. При цьому умови аукціону не містили жодних застережень або обмежень щодо обсягів переданого права вимоги новому кредитору (позивачу), зокрема на застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржниками за договорами про постачання теплової енергії;

- зобов`язання з оплати інфляційної складової боргу та 3% річних є додатковим (акцесорним), а обов`язок сплати боргу - головним (основним) зобов`язанням. Додаткові (акцесорні) зобов`язання виникають тільки за наявності головного (основного) зобов`язання і нерозривно пов`язані з ним. Додаткові зобов`язання завжди слідують долі головного зобов`язання і автоматично припиняються разом з ним. Оскільки зобов`язання відповідача за договором про постачання теплової енергії № 3050092 від 01.05.2001 року є грошовим та не було виконано вчасно, первісний кредитор (АТ «К.Енерго») мав право на пред`явлення вимоги про сплату відповідачем заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

- судом першої інстанції неправомірно не взято до уваги той факт, що вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат заявлено за період з 01.09.2021 по 23.02.2022, тобто після переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача на стягнення з відповідача суми основного боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №3050092 від 01.05.2001.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023, справу № 910/8258/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/8258/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/8258/23.

Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №3050092 від 01.05.2021.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що суд першої інстанції, встановивши, що доказів визнання недійсними або скасування результатів спірного аукціону не містять, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/8258/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/12027/23 предметом розгляду у якій і є вимоги відповідача про визнання недійсними результатів спірного електронного аукціону з продажу дебіторської заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України перед Акціонерним товариством «К.Енерго», оформленого протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 та визнання недійсним акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 15.02.2023, справу № 910/8258/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

29.02.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.2024 об 11:30 год.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 8 464,37 грн., а також вказано про обов`язок скаржника зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 ГПК України.

13.03.2024 від Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якого, зокрема, додані докази сплати судового збору та докази реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» та Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 об`єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 призначено на раніше визначені дату та час - 23.04.2024 об 11:30 год.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1630/24 від 18.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8258/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» та Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

22.04.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, в якому заявник просить зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/12027/23 за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до ТОВ «Київенерго-борг» про визнання недійсними результатів електронного аукціону з продажу дебіторської заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України перед АТ «К.ЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 00131305), оформленого протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021, визнання недійсним Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, яка розглядатиметься Господарським судом Донецької області в межах справи №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.Енерго».

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає про таке.

За приписами ч. 5 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

Колегія суддів зазначає про те, що у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Слід зазначити і про те, що судове рішення у справі №910/12027/23 набере законної сили після винесення оспорюваного у справі № 910/8258/23 рішення, в той час як апеляційній перегляд останнього, з урахуванням обставин, встановлених в судовому рішенні у справі № №910/12027/23, фактично призвів би до перегляду справи по суті, виходячи з інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження, відповідно до вимог ГПК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 922/52/18.

Також колегія суддів зауважує і на наступному.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).

З огляду на вказані обставини, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/12027/23.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що у випадку визнання недійсними результатів електронного аукціону з продажу дебіторської заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України перед АТ «К.ЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 00131305), оформленого протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021, визнання недійсним Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, сторони будуть не позбавлені права на перегляд рішення у цій справі № 910/8258/23 за нововиявленими обставинами.

Також 22.04.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просить визнати поважними причини неявки свого представника у судове засідання у справі №910/8258/23, призначене на 23.04.2024 об 11:30 год. та відкласти розгляд справи №910/8258/23, призначений на 23.04.2024 об 11:30 год, на іншу дату.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 27.03.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 23.04.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 23.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача власну апеляційну підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

01.05.2001 Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» найменування якої було змінено з 01.01.2019 на Акціонерне товариство «Київенерго», а з 09.08.2019 на Акціонерне товариство «К.Енерго» (енергопостачальна компанія) та відповідач (абонент) уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092 (далі Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Додатками №1, №3, № 4, №5, №6, №7, №11 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, тарифи та порядок розрахунків, схему межі поділу теплової мережі, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, умови припинення подачі теплової енергії, дані по будинку опалення і гаряче водопостачання якого здійснюється від теплових мереж постачальника, довідку про теплові навантаження об`єктів теплопостачання, реквізити сторін.

25.08.2021 згідно протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» (з 14.09.2021 назву змінено на ТОВ «Київенерго-борг») на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ «К.Енерго» за лотом №71, придбано право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.

30.08.2021 між позивачем та АТ «К.Енерго» підписано акт придбання майна на аукціоні, відповідно до якого продавцем передано, а позивачем прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту №71, який відбувся 25.08.2021, а саме: право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн., в тому числі заборгованість відповідача за Договором (додаток № 1 до цього акту).

Відповідно до витягу з додатку № 1 до акту придбання майна на аукціоні позивач набув право вимоги до відповідача за Договором у розмірі 348 822,98 грн.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, вся інформація щодо аукціону розміщена за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2021-08-10-000016-3.

Зазначене у сукупності надає можливість належної ідентифікації складу майна (лота), запропонованого до продажу позивачу, як права вимоги до відповідача за договором №3050092.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Разом з цим ч. 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Дійсно, п. 9.4 Договору, на який посилається відповідач, заперечуючи можливість набуття позивачем прав вимоги за договором, передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, продаж майнових прав банкрута - АК «К.Енерго» на аукціоні, який відбувся 25.08.2021 був формою примусової реалізації активів банкрута з метою задоволення вимог кредиторів, що свідчить про те, що продаж права вимоги в даному випадку здійснювався не за ініціативою сторони договору, а в межах законодавчо визначеної процедури банкрутства боржника.

Таким чином, позивач прийняв право вимоги з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 348 822,98 грн.

08.11.2021 позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні, а 12.08.2022 - вимогу №3-К від 12.08.2022 про оплату заборгованості, в якій позивач, серед іншого, просив сплатити спірну заборгованості в сумі 348 822,98 грн..

На вказану вимогу № 3-к від 12.08.2022 відповідач відповів листом №09-180 від 29.09.2022, в якому визнав борг на суму 1 910 290,44 грн. перед ПАТ «Київенерго», визначений у витягу з додатку №1 до акту придбання майна на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021, зокрема і на суму 348 822,98 грн. за Договором та просив укласти додаткову угоду про реструктуризацію вказаної заборгованості.

Відповідач вказану заборгованість не сплатив, з огляду на що позивач і звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 348 822,98 грн. за поставлену у період з вересня 2017 року по травень 2018 року за Договором, але неоплачену теплову енергію, а також 3 % сумі 5 045,99 грн. та інфляційних втрат в сумі 33 324,67 грн., нарахованих за період з 01.09.2021 по 23.02.2022.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору позивач зобов`язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Згідно з п. 2.3.1 Договору відповідач зобов`язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 2.3.2 Договору відповідач зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору облік споживання Абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Згідно з п. 5.3 Договору Абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни, передбачені у Додатку № 1 до Договору.

В пункті 9.8 Договору сторони погодили, що Додатки №№ 1, 3 - 10 є невід`ємними частинами цього Договору.

Пунктом 2 додатку № 4 до Договору передбачено, що відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул.Борщагівська, 171/18, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в МВРТ-4) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяці з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Таким чином, обов`язок з отримання первинних документів покладено саме на відповідача, який оформлює вказані документи і повертає один примірник позивачу.

Доказів виконання відповідачем вимог п.2 додатку №4 до договору щодо самостійного отримання вказаних документів матеріали справи не містять, як не містять і доказів вмотивованої відмови абонента від їх підписання, а відтак надані на підставі договору послуги вважаються прийнятими.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про стан розрахунків за спожиту відповідачем теплоенергію за Договором № 3050092 від 01.05.2001, яка підписана директором СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» - Л.М. Куніним та скріплена печаткою СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго», згідно з якою за відповідачем станом на 01.01.2021 наявна заборгованість у розмірі 348 822,98 грн., а також копії облікових карток за спірний період.

Вказана довідка про стан розрахунків містить інформацію про здійснення відповідачем оплат у спірному періоді в рахунок часткового погашення заборгованості за поставлену теплову енергію за договором, що не спростовано відповідачем, а відтак додатково підтверджує факт реальності поставки теплової енергії у спірний період відповідачу.

Слід зазначити і про наступне.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач наголошує на тому, що надані позивачем докази, а саме облікові картки та довідка про стан розрахунку, не є належними доказами у справі на підтвердження заявлених позовних вимог.

Щодо факту та обсягів наданих послуг колегія суддів зазначає про таке.

Зі змісту Договору слідує, що теплова енергія на потреби опалення та гарячого водопостачання постачалась в гуртожитки за адресами вул. Метрологічна, 1 та пр. Науки, 19.

Теплова енергія постачається безперервно (п.29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила №1198)).

Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених ст.16 цього Закону (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII). Аналогічні положення містяться у п.3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630).

Згідно з п.36 Правил № 1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункти 24, 25 Правил № 630).

Матеріали справи не містять як доказів відключення у спірний період від теплопостачання гуртожитків за адресами вул. Метрологічна, 1 та пр. Науки, 19, так і доказів того, що у вказаний період теплову енергію до зазначених будинків постачала інша особа.

При цьому лише те, що облікові картки виготовлені та засвідчені позивачем, а не енергопостачальною організацією, не може свідчить про те, що такі документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження наявності у відповідача заявленої у цій справі заборгованості. В свою чергу вищезгадана довідка про розрахунки виготовлена саме енергопостачальною організацією.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження як факту постачання теплової енергії до спірних гуртожитків будинку, так і те, що заборгованість відповідача за отриману за Договором у період з вересня 2017 року по травень 2018 року теплову енергію становить 348 822,98 грн.

Слід окремо зауважити і на тому, що у листі №09-180 від 29.09.2022 відповідач визнав зокрема і спірну заборгованість на суму 348 822,98 грн. за Договором та просив укласти додаткову угоду про реструктуризацію вказаної заборгованості.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями Додатку № 4 до Договору відповідач має у повному обсязі оплатити вартість спожитої електроенергії не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вказаної суми заборгованості.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 348 822,98 грн. за поставлену у період з вересня 2017 року по травень 2018 року за Договором теплову енергію. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідача на те, що ним в судовому порядку оскаржені результати спірного аукціону колегією суддів до уваги не приймаються, так як станом на дату винесення цієї постанови відповідне судове рішення ще не винесено.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавлений права у випадку задоволення вказаних позовних вимог звернутися до суду з заявою про перегляд рішення у цій справі № 910/8258/23 за нововиявленими обставинами.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % сумі 5 045,99 грн. та інфляційних втрат в сумі 22 324,67 грн., нарахованих за період з 01.09.2021 по 23.02.2022, слід зазначити про таке.

Суд першої інстанції у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах позивач є сингулярним правонаступником первісного кредитора (АТ «К.Енерго») щодо отримання від відповідача плати за поставлену у період з вересня 2017 року по травень 2018 року за Договором теплову енергію в сумі 348 822,98 грн., відповідно, вказані правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом адже відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 758/2555/21.

Колегія суддів зазначає про те, що зобов`язання у якому відбулась заміна кредитора (отримання плати за теплову енергію) є грошовим, а відтак, в силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач має право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат за весь період у який відповідач прострочив таке зобов`язання перед позивачем, тобто за період з дати набуття останнім прав кредитора у вказаному зобов`язанні.

З матеріалів справи слідує, що акт придбання майна на аукціоні між позивачем та АТ «К.Енерго» підписано 30.08.2021, а відтак позивач набув прав кредитора щодо отримання від відповідача плати за поставлену у період з вересня 2017 року по травень 2018 року за Договором теплову енергію в сумі 348 822,98 грн. саме з цієї дати та, відповідно, саме з цієї дати має право і на отримання 3 % річних та інфляційних втрат.

Перевіривши виконанні позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів встановила що вони є арифметично правильними.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % сумі 5 045,99 грн. та інфляційних втрат в сумі 22 324,67 грн., нарахованих за період з 01.09.2021 по 23.02.2022 підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 підлягає зміні в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вказані позовні вимоги задовольняються у повному обсязі за розрахунками позивача в сумі 5 045,99 грн. та 22 324,67 грн. відповідно, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 залишається без змін.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційних скаргах, апеляційна скарга Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційними скаргами покладаються на відповідача

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 задовольнити повністю.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.124-128, ідентифікаційний код 30573192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг» (01011, м.Київ, вул.Рибальська, 13, ідентифікаційний код 32826328) заборгованість у розмірі 348 822 (триста сорок вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 98 коп., 3 % сумі 5 045 (п`яти тисяч сорок п`ять) грн. 99 коп., інфляційні втрати в сумі 22 324 (двадцять дві тисячі триста двадцять чотири) грн. 67 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 642 (п`яти тисяч шістсот сорок дві) грн. 90 коп.»

5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/8258/23 в частині, яка не була змінена цією постановою.

6. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.124-128, ідентифікаційний код 30573192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг» (01011, м.Київ, вул.Рибальська, 13, ідентифікаційний код 32826328) витрати по сплаті судовору збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 80 коп.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.04.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік