Рішення

від 24.04.2024 по справі 912/379/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 24 46 63/32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 рокуСправа № 912/379/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Бестаченко О.Л., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу № 912/379/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс"

про стягнення 256 742,92 грн.

Без виклику сторін.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА", яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" про стягнення 256 742,92 грн, з яких: 94 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 102 641,51 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 10 600,82 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України), 49 000,59 грн інфляційного збільшення суми боргу, з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про невиконання відповідачем умов Субліцензійного договору від 28.12.2018 № 078216/2018 в частині своєчасної сплати вартості права на використання програм шляхом їх розповсюдження.

Ухвалою від 15.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК "КТМ ПЛЮС" про стягнення 256 742,92 грн залишено без руху.

21.02.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 26.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/379/24; постановив справу № 912/379/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи 912/379/24 здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами; розпочати розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

12.03.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" надійшов відзив на позовну заяву від 11.03.2024, в якому відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі, не погоджується із позицією позивача, вважає її незаконною та просить суд відмовити в задоволенні позові повністю, судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач, зокрема, зазначає, що Субліцензійний договір від 28.12.2018 № 078216/2018 фактично припинив свою чинність 31.01.2020 та відповідач втратив право на розповсюдження програм та доступ до кодованого супутникового сигналу. Жодні умови надання Суміжного права на період з лютого 2020 року між позивачем та відповідачем погоджені не були, а доступ до кодованого супутникового сигналу надано не було. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" не використовувало Суміжне право з моменту припинення дії Договору. Жодних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій за період з лютого по липень 2020 року позивачем надано не було. Посилання позивача на факт існування договірних відносин в 2020 році не відповідає дійсності.

За твердженням відповідача, оскільки Субліцензійний договір від 28.12.2018 № 078216/2018 припинив свою чинність 31.01.2020 року, а сторони не уклали нового Договору та не підписали жодних угод стосовно пролонгації Договору, відсутні підстави вважати, що за період з лютого по липень 2020 року між сторонами існували господарські відносини.

Відповідач звертає увагу, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" не використовував Суміжне право в період з лютого по липень 2020 року та не вчиняв дій, які б підтвердили факт укладення субліцензійного договору на цей період. У зв`язку з цим вважає безпідставними аргументи позивача стосовно існування господарських відносин між позивачем та відповідачем за період з лютого по липень 2020 року, нарахування заборгованості за період з лютого по липень 2020 року.

Відповідач також не погоджується із термінами нарахування пені та вважає розрахунки Позивача такими, що не відповідають законодавству. Сторонами в Субліцензійному договорі від 28.12.2018 № 078216/2018 не було встановлено інший порядок нарахування штрафних санкцій, у тому числі посилання на те, що пеня нараховується за весь час існування порушення. Тобто нарахування штрафних санкцій за Субліцензійним договором від 28.12.2018 № 078216/2018 припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а розрахунок, наданий позивачем є невірним та таким, що не відповідає законодавству та практиці Верховного Суду.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми, то позивачем так само не було належним чином розраховано розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості. Розрахунок суми інфляційного збільшення становить 7 349,52 грн, а трьох процентів річних 1 614,47 грн Отже, за твердженням відповідача, розрахунки надані позивачем, є невірними та не обґрунтованими.

Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач вважає, що позовна давність підлягає застосуванню до вимог позивача, у тому числі до стягнення пені, оскільки він не обґрунтував поважність причин пропуску строків позовної давності.

15.03.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" надійшло клопотання від 15.03.2024 про долучення доказів, а саме: копії актів приймання передачі прав за Субліцензійним договором від 28.12.2018 № 078216/2018, у зв`язку з тим, що через технічний збій в підсистемі "Електронний суд", до позовної заяви загрузилися не всі додатки.

Враховуючи положення ст. 42, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" від 15.03.2024 про долучення доказів підлягає задоволенню, оскільки подання таких доказів сприятиме всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, а подані докази стосуються предмета доказування по даній справі.

18.03.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача.

Позивач зазначає, що господарські відносини, на які посилається відповідач існували взагалі між іншими юридичними особами і до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" та матеріалів даної справи не мають ніякого відношення.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що начебто позивач повинен був передати відповідачу смарт картки. Позивач вертає увагу суду на те, що умовами договору не передбачено передача смарт карток, а предметом договору є надання невиключного суміжного права на використання програм. 15.03.2024 року Позивачем була подана заява про долучення до матеріалів справи актів приймання-передачі прав за договором, які через технічну помилку не підтягнулися до справи під час формування заяви в підсистемі "Електронний суд", однак були направлені відповідачу разом із позовною заявою та додатками. Як вже зазначалося у позовній заяві, додаткові угоди стосовно пролонгації Договору на наступні періоди Відповідач не підписав, проте ним були підписані вищезазначені акти приймання-передачі прав, які містять усі істотні умовами договору. Такими конклюдентними діями відповідач акцептував фактично надану йому Позивачем оферту. Враховуючи викладене, на період надання прав Договір є чинним.

За твердженням позивача розрахунок пені в поданій позовній заяві здійснено вірно, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, зокрема, п. 5.3. договору. Враховуючи те, що після закінчення 6-місячного строку, така обставина як "кожен день прострочення" не припиняє своє існування, то пеня продовжує нараховуватися, а відтак нарахована правомірно. Нарахування інфляційних витрат і 3% річних в поданій позовній заяві здійснено вірно, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору.

Щодо застосування строків позовної давності позивач здійснює посилання на положення п. 7. Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України, у відповідності до яких, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, строки позовної давності не пропущені. Позовну заяву подано з урахуванням норм чинного законодавства.

22.03.2024 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" надійшли заперечення від 22.03.2024, в яких відповідач вважає, що позиція відповідача викладена у відповіді на відзив є необґрунтованою та просить відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА", судові витрати покласти на позивача.

Відповідач, зокрема, зазначає, що предметом договору є передача невиключного суміжного права на розповсюдження сигналу програм, яке можливе виключно у випадку надання доступу до кодованого супутникового сигналу, що несе програми. Водночас, позивач не спростував факт відсутності у відповідача технічної можливості отримувати доступ до сигналу програм з лютого 2020 року та не надав жодних доказів надання такого доступу. Оскільки такий доступ позивачем не було надано відповідачу, то для його отримання відповідачу фактично потрібно було б втручатись в електронні комунікаційні мережі, що є правопорушенням.

Крім того з лютого 2020 року між позивачем та відповідачем взагалі не існує договірних відносин, оскільки Договір не був пролонгований, а нового договору сторонами не було укладено. Так само позивач не надав доступ до кодованого супутникового сигналу програм, тому відповідач взагалі не мав технічної змоги використовувати суміжне право на програми шляхом його розповсюдження з моменту припинення дії Договору. В даному спорі не відбулось реальних змін майнового стану господарюючого суб`єкта, який взагалі не мав можливості отримувати доступ до сигналу та використовувати невиключне суміжне право на розповсюдження програм.

Таким чином, оскільки у відповідача не було технічної можливості отримувати доступ до сигналу програм, а матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували факт досягнення сторонами спору згоди стосовно умов надання невиключного суміжного права на розповсюдження сигналу програм, то вважаємо, що нарахування боргу за період з лютого 2020 року є незаконним та необґрунтованим.

Відповідач зазначає, що сторонами в договорі не було встановлено інший порядок нарахування штрафних санкцій, у тому числі посилання на те, що пеня нараховується за весь час існування порушення. Тобто нарахування штрафних санкцій за Договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 шостої ст. 232 Господарського кодексу України, а розрахунок, наданий позивачем є невірним та таким, що не відповідає законодавству та практиці Верховного Суду.

У будь-якому випадку, розрахунок пені може мати місце лише стосовно заборгованості за січень 2020 року. Оскільки з лютого 2020 року між сторонами не існувало договірних відносин та не було взагалі погоджено умов надання невиключного суміжного права на розповсюдження сигналу програм, порядок сплати винагороди, відповідальності сторін тощо. Водночас відповідач наголошує, що він не використовував суміжне право на розповсюдження програм в період з лютого 2020 року, а тому нарахування будь-яких штрафних санкцій є неправомірним.

Також відповідача вважає, що позовна давність підлягає застосуванню до вимог позивача, у тому числі до стягнення пені, оскільки він не обґрунтував поважність причин пропуску строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступні обставини, які є предметом доказування у справі.

28.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (ліцензіат, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" (провайдер, відповідач) було укладено Субліцензійний договір № Ф1/Ф2-078216/2018 (далі - Субліцензійний договір), відповідно до п. 2.1. якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає провайдеру невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови "базовий пакет + преміальні пакети" у роздільній якості SD за допомогою технології аналогової мережі/DVB-C мережі (право на розповсюдження), а провайдер зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2., 2.2.2., 2.2.3. Субліцензійного договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також провайдером за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Провайдер зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від провайдера підписаний примірник акту, акт вважається підписаним провайдером та право на розповсюдження програм переданим провайдеру.

У разі неможливості провайдера отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у провайдера на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою провайдера відповідних документів. Провайдер за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що провайдера, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіат для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т. ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставши неодержання від ліцензіата кореспонденції

Провайдер зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.

Розділом 4 Субліцензійного договору визначено порядок та умови розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 4.2. Субліцензійного договору сторони погодили, що щомісячна сума Винагороди становить 13 500,00 грн без ПДВ.

Пункт 4.5. Субліцензійного договору визначає, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за Звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. Договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Згідно з п. 5.3. Субліцензійного договору у випадку несвоєчасної виплати провайдером на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31.12.2019 включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 Субліцензійного договору).

Додатковою угодою № 1 до Субліцензійного договору сторони змінили п. 6.1. Субліцензійного договору, у відповідності до якого договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31.01.2020 включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків - до повного виконання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" повідомленням від 14.07.2024 № 2207/4 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" про прийняте рішення про розірвання Субліцензійного договору в порядку передбаченому п. 6.3. Договору.

Як зазначає позивач, на виконання умов Субліцензійного договору ним було надано відповідачу права в період з 01.01.2020 до 31.07.2020 включно. Відповідачу надсилались акти та рахунки, однак останній підписаними з них повернув п`ять, а ще два підписаними їх не повернув.

Загальна сума роялті, за твердженням позивача, за вказаний період склала 94 500,00 грн, а саме: за січень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.02.2020; за лютий 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.03.2020; за березень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.04.2020; за квітень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.05.2020; за травень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.06.2020; за червень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.07.2020; за липень 2020 року суму 13 500,00 грн відповідач повинен був сплатити в строк до 15.08.2020.

За твердженням позивача, станом на 01.09.2020 прострочена заборгованість відповідача без нарахування штрафних санкцій складає 94 500,00 грн, що стало підставою, звернення позивача до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступні норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За положеннями ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об`єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ліцензійному видавничому договорі або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 1107 Цивільного кодексу України правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом. У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Згідно ч. 1 ст. 1114 Цивільного кодексу України ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов`язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об`єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено Субліцензійний договір (з врахуванням його чинності до 31.01.2020, яку було продовжено Додатковою угодою № 1 від 03.12.2019), на виконання якого позивачем надано відповідачу невиключне суміжне право на використання програм на загальну суму 13 500,00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199. Зі змісту вказаного акта вбачається, що підставою надання послуг за вказаним актом є Субліцензійний договір.

В той час, враховуючи положення ст. 207 Цивільного кодексу України та надані позивачем докази, суд приходить до висновку про укладення у письмовій формі між позивачем та відповідачем Субліцензійних договорів на загальну суму 54 000,00 грн на підставі підписаних між сторонами актів прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265. У актах прийому-передачі прав зафіксовано вид права, що передається (невиключне суміжне право на використання програм "ФУТБОЛ 1" та "ФУТБОЛ 2" шляхом розповсюдження), період, а також розмір плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності. Вказаним спростовуються заперечення відповідача про відсутність договірних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" у період лютий - травень 2020 року.

Доказів оплати роялті за спірний період на загальну суму 67 500,00 грн матеріали справи не містять, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову в цій частині, не спростовані відповідачем.

В той час, наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 на загальну суму 27 000,00 грн не містять підпису/печатки зі сторони субліцензіата - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс".

В зв`язку з викладеним, заявлені позовні вимоги в частині стягнення 27 000,00 грн не підтвердженні матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного в сукупності, а також з огляду на неподання відповідачем доказів оплати, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 67 500,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 102 641,51 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 10 600,82 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України), 49 000,59 грн інфляційного збільшення суми боргу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

За умовами п. 5.3. Субліцензійного договору у випадку несвоєчасної виплати провайдером на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд, з врахуванням заперечень відповідача зазначає, що умовами Субліцензійного договору про нарахування пені за кожний день прострочення платежу не встановлено сторонами іншого строку, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому, суд враховує, що п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року N 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020№ 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України № 611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, N 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

При цьому, необхідно враховувати умови пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, з урахуванням яких вбачається, що правомірним для нарахування пені є період до 30.06.2023 (оскільки на строк дії карантину строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, було продовжено).

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 12 127,20 грн (за період з 16.02.2020 до 30.06.2023 на суму заборгованості 13 500,00 грн за актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199).

Господарський суд також звертає увагу, що пеня це договірна санкція (розмір та база нарахування мають бути погоджені у договорі).

Оскільки в матеріалах справи відсутній підписаний договір, у якому сторонами погоджені розмір та база нарахування пені за актами прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265, вимога про стягнення пені в цій частині задоволенню не підлягає.

Також суд враховує, що заявлена до стягнення пеня за актами прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 є необґрунтованою з вищевикладених підстав та задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність нарахування 3 % річних та інфляційного збільшення, суд дійшов висновку, що розрахунок не відповідає обставинам справи. Суд наводить власний розрахунок, який з урахуванням принципу диспозитивності здійснений у межах заявлених позивачем вимог.

3 % річних складають:

з 16.02.2020 до 15.03.2020 на суму боргу 13 500,00 грн - 32,09 грн;

з 16.03.2020 до 15.04.2020 на суму боргу 27 000,00 грн - 68,61 грн;

з 16.04.2020 до 15.05.2020 на суму боргу 40 500,00 грн - 99,59 грн;

з 16.05.2020 до 15.06.2020 на суму боргу 54 000,00 грн - 137,21 грн;

з 16.06.2020 до 15.07.2020 на суму боргу 67 500,00 грн - 165,98 грн;

з 16.07.2020 до 31.12.2020 на суму боргу 67 500,00 грн - 935,04 грн;

з 01.01.2021 до 31.12.2023 на суму боргу 67 500,00 грн - 6 075,00 грн;

з 01.01.2024 до 10.02.2024 на суму боргу 67 500,00 грн - 226,84 грн, всього 7 740,36 грн.

Інфляційне збільшення складає:

з 16.08.2020 до 31.12.2023 (вересень 2020 - грудень 2023) на суму боргу 67 500,00 грн - 35 000,42 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає, що позивач звернувся з вказаним позовом 12.02.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (редакція п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України станом на 30.06.2023).

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (редакція п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України станом на день розгляду справи).

Отже, як вбачається з вищенаведених норм діючого законодавства, строк позовної давності, встановлений, зокрема, ст. 257, 258 Цивільного кодексу України продовжується як на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), так і його перебіг зупиняється на період дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 було введено на усій території України карантин, який в подальшому був продовжений до 30.06.2023.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває до теперішнього часу.

Так, враховуючи, запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023 та дію на даний час режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимог про стягнення з відповідача заборгованості на дату подачі позову (12.02.2024) не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України " суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, на підставі повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та встановивши усі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" 122 367,98 грн, з яких: 67 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 12 127,20 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 7 740,36 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України) та 35 000,42 грн інфляційного збільшення суми боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" (28000, Кіровоградська область, Олександрійський район, м. Олександрія, вул. Поштова, буд. 57-А; код ЄДРПОУ: 34218847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152-Б; код ЄДРПОУ: 37226740) заборгованість в сумі 122 367,98 грн, з яких: 67 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 12 127,20 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 7 740,36 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України) та 35 000,42 грн інфляційного збільшення суми боргу, а також 1 468,37 грн сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" та його представнику адвокату Бочкарю Р.В., Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" до електронних кабінетів в системі "Електронний суд".

Рішення складено 24.04.2024.

Суддя О.Л. Бестаченко