Постанова
від 17.10.2024 по справі 912/379/24
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року м.Дніпро Справа № 912/379/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2024 (суддя Бестаченко О.Л.) у справі №912/379/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа група Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс"

про стягнення 256 742, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" 256 742,92 грн, з яких: 94 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 102 641,51 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 10 600,82 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України), 49 000,59 грн інфляційного збільшення суми боргу, з покладенням на відповідача судових витрат.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2024 у справі № 912/379/24 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" заборгованість в сумі 122 367,98 грн, з яких: 67 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 12 127,20 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 7 740,36 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України) та 35 000,42 грн інфляційного збільшення суми боргу, а також 1 468,37 грн сплаченого судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 28.12.2018 між сторонами укладено Субліцензійний договір (з врахуванням його чинності до 31.01.2020, який було продовжено Додатковою угодою № 1 від 03.12.2019), на виконання якого позивачем надано відповідачу невиключне суміжне право на використання програм на загальну суму 13 500,00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199. Зі змісту вказаного акта вбачається, що підставою надання послуг за вказаним актом є Субліцензійний договір.

З огляду на надані позивачем докази, місцевий господарський суд дійшов висновку про укладення у письмовій формі між позивачем та відповідачем Субліцензійних договорів на загальну суму 54 000,00 грн на підставі підписаних між сторонами актів прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265. У актах прийому-передачі прав зафіксовано вид права, що передається (невиключне суміжне право на використання програм "ФУТБОЛ 1" та "ФУТБОЛ 2" шляхом розповсюдження), період, а також розмір плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Під час розгляду матеріалів справи встановив відсутність доказів оплати роялті за спірний період на загальну суму 67 500,00 грн., відповідні вимоги визнані обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, господарським судом встановлено, що наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 на загальну суму 27 000,00 грн не містять підпису/печатки зі сторони субліцензіата - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс". На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення 27 000,00 грн не підтвердженні матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Позивачем заявлено до стягнення 102 641,51 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 10 600,82 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України), 49 000,59 грн інфляційного збільшення суми боргу.

Господарським судом враховано умови пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, з урахуванням яких вбачається, що правомірним для нарахування пені є період до 30.06.2023 (оскільки на строк дії карантину строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, було продовжено).

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 12 127,20 грн (за період з 16.02.2020 до 30.06.2023 на суму заборгованості 13 500,00 грн за актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199).

Господарський суд також враховано, що пеня це договірна санкція (розмір та база нарахування мають бути погоджені у договорі).

Оскільки в матеріалах справи відсутній підписаний договір, у якому сторонами погоджені розмір та база нарахування пені за актами прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені в цій частині задоволенню не підлягає.

Також суд першої інстанції врахував, що заявлена до стягнення пеня за актами прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 є необґрунтованою з вищевикладених підстав та задоволенню не підлягає.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційного збільшення, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок не відповідає обставинам справи. Господарський суд навів власний розрахунок, який з урахуванням принципу диспозитивності здійснений у межах заявлених позивачем вимог.

3 % річних складають:

з 16.02.2020 до 15.03.2020 на суму боргу 13 500,00 грн - 32,09 грн;

з 16.03.2020 до 15.04.2020 на суму боргу 27 000,00 грн - 68,61 грн;

з 16.04.2020 до 15.05.2020 на суму боргу 40 500,00 грн - 99,59 грн;

з 16.05.2020 до 15.06.2020 на суму боргу 54 000,00 грн - 137,21 грн;

з 16.06.2020 до 15.07.2020 на суму боргу 67 500,00 грн - 165,98 грн;

з 16.07.2020 до 31.12.2020 на суму боргу 67 500,00 грн - 935,04 грн;

з 01.01.2021 до 31.12.2023 на суму боргу 67 500,00 грн - 6 075,00 грн;

з 01.01.2024 до 10.02.2024 на суму боргу 67 500,00 грн - 226,84 грн, всього 7 740,36 грн.

Інфляційне збільшення складає:

з 16.08.2020 до 31.12.2023 (вересень 2020 - грудень 2023) на суму боргу 67 500,00 грн - 35 000,42 грн.

На підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" 122 367,98 грн, з яких: 67 500,00 грн основного простроченого зобов`язання, 12 127,20 грн пені відповідно до умов п. 5.3. Договору, 7 740,36 грн - 3% річних (ст. 625 ЦК України) та 35 000,42 грн інфляційного збільшення суми боргу.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/379/24 від 24.04.2024, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Медіа група Україна".

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано встановив факт укладення Субліцензійних договорів на загальну суму 54 000,00 грн на підставі актів прийому-передачі прав від 29.02.2020 №798, від 31.03.2020 №1597, від 30.04.2020 №2412 та від 31.05.2020 №3265.

За доводами апелянта, підписані сторонами та скріплені печатками акти приймання-передачі прав не містять всіх істотних умов ліцензійного договору, а право використовувати певний об`єкт права інтелектуальної власності виникає виключно з моменту підписання договору, а акти приймання-передачі прав можуть лише підтверджувати певний факт та не виступають підставою для набуття цивільних прав та обов`язків.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

28.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній вважає доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими та просить апеляційний господарський суд рішення господарського суду Кіровоградської області у справі №912/379/24 від 24.04.2024 залишити без змін.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2024 року відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №912/379/24. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №912/379/24.

27.05.2024 року матеріали справи №912/379/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2024 у справі №912/379/24 залишено без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Кабельні телевізійні мережі плюс» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2024 у справі №912/379/24. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

28.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (ліцензіат, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" (провайдер, відповідач) було укладено Субліцензійний договір № Ф1/Ф2-078216/2018 (далі - Субліцензійний договір), відповідно до п. 2.1. якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає провайдеру невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови "базовий пакет + преміальні пакети" у роздільній якості SD за допомогою технології аналогової мережі/DVB-C мережі (право на розповсюдження), а провайдер зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2., 2.2.2., 2.2.3. Субліцензійного договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також провайдером за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Провайдер зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від провайдера підписаний примірник акту, акт вважається підписаним провайдером та право на розповсюдження програм переданим провайдеру.

У разі неможливості провайдера отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у провайдера на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою провайдера відповідних документів. Провайдер за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що провайдера, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіат для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т. ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставши неодержання від ліцензіата кореспонденції

Провайдер зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.

Розділом 4 Субліцензійного договору визначено порядок та умови розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 4.2. Субліцензійного договору сторони погодили, що щомісячна сума Винагороди становить 13 500,00 грн без ПДВ.

Пункт 4.5. Субліцензійного договору визначає, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за Звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. Договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Згідно з п. 5.3. Субліцензійного договору у випадку несвоєчасної виплати провайдером на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31.12.2019 включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 Субліцензійного договору).

Додатковою угодою № 1 до Субліцензійного договору сторони змінили п. 6.1. Субліцензійного договору, у відповідності до якого договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31.01.2020 включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків - до повного виконання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" повідомленням від 14.07.2024 № 2207/4 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс" про прийняте рішення про розірвання Субліцензійного договору в порядку передбаченому п. 6.3. Договору.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положеннями ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 ЦК України).

Ч. 3, 4 ст. 1109 ЦК України врегульовано, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Ст. 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частиною першою статті 114 Цивільного кодексу України передбачено, що Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов`язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об`єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Відповідно до п. 2.2 Дговору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також провайдером за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє провайдеру два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від провайдера підписаний примірник акту, акт вважається підписаним провайдером та право на розповсюдження програм переданим провайдеру.

Згідно матеріалів справи, між сторонами укладено Субліцензійний договір (з врахуванням його чинності до 31.01.2020, яку було продовжено Додатковою угодою № 1 від 03.12.2019), на виконання якого позивачем надано відповідачу невиключне суміжне право на використання програм на загальну суму 13 500,00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199. Зі змісту вказаного акта вбачається, що підставою надання послуг за вказаним актом є Субліцензійний договір.

На підтвердження надання відповідачу права на розповсюдження програм за період лютий травень 2020 на загальну суму 54 000,00 грн позивачем долучені до матеріалів справи підписані між сторонами акти прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265, в яких зафіксовано вид права, що передається (невиключне суміжне право на використання програм "ФУТБОЛ 1" та "ФУТБОЛ 2" шляхом розповсюдження), період, а також розмір плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Акти прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265 є первинними документами, підтверджуючими надання відповідної послуги позивачем у розумінні абзацу 13 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» а підписання ТОВ «Телерадіокомпанія «Кабельні телевізійні мережі плюс» даних актів - підтвердженням отримання послуги, що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем.

В свою чергу, отримання відповідачем права на розповсюдження, наданого позивачем, є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити відповідачу за отримане право на розповсюдження, відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене та з огляду на положення статті 207 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо укладення в письмовій формі між позивачем та відповідачем субліцензійних договорів на загальну суму 54 000,00 грн на підставі підписаних між сторонами вищевказаних актів прийому-передачі прав.

Водночас, акти прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 на загальну суму 27 000,00 грн не містять підпису/печатки зі сторони субліцензіата - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Кабельні телевізійні мережі плюс".

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів надання позивачем відповідачу відповідних послуг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 27 000,00 грн.

Доказів оплати роялті за спірний період на загальну суму 67 500,00 грн матеріали справи не містять, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову в цій частині, не спростовані скаржником.

З огляду на докази, що містяться в матеріалах справи та враховуючи неподання відповідачем доказів оплати, колегія суддів вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 67 500,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, а саме: «…Акти, що містяться в матеріалах справи, не можуть вважатись укладеними субліцензійними договорами з наступних підстав.

По-перше, Акти не містять всіх істотних умов ліцензійного договору, а саме сфери використання об`єкта права інтелектуальної власності, у тому числі, конкретних прав, що надаються за договором, способів використання зазначеного об`єкта та території, а також порядку і строків здвійснення плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Отже, сторонами спору не було досягнено згоди стосовно всіх істотних умов договору.

По-друге, право використовувати певний об`єкт права інтелектуальної власності виникає виключно з моменту підписання договору, а акт може лише підтверджувати певний факт та не виступає підставою для набуття цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до стаття 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Акти були підписані останнім днем кожного місяця. Тому фактично датою укладення правочинів виступав би день підписання актів. Водночас в актах не було зазначено, що їхні умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до моменту їх підписання.

Також матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що Позивач направляв Відповідачу пропозицію укласти субліцензійні договори або пролонгувати Субліцензійний договір № Ф1/Ф2-078216/2018 (надалі «Договір») від 28 грудня 2018 року на період з лютого по травень 2020 року. Відповідач такі пропозиції не отримував та самостійно не ініціював питання пролонгації Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року.

Пункт 6.1.1. Договору передбачає, що право на розповсюдження програм надається провайдеру починаючи з 01 січня 2019 року та до дати закінчення чинності цього Договору (ліцензійний строк).

Разом з тим Додатковою угодою № 1 від 03 грудня 2019 року до Договору Позивач та Відповідач домовились продовжити строк дії Договору до 31 січня 2020 року включно.

Таким чином, фактично Договір припинив свою чинність 31 січня 2020 року та Відповідач втратив право на розповсюдження програм та доступ до кодованого супутникового сигналу.

Після 31 січня 2020 року сторонами спору не було погоджено умов використання Відповідачем суміжних прав Позивача, а доступ до кодованого супутникового сигналу надано не було.

Оскільки Договір припинив свою чинність 31 січня 2020 року, а сторони не уклали нового Договору та не підписали жодних угод стосовно пролонгації Договору, відсутні підстави вважати, що за період з лютого по травень 2020 року між сторонами існували субліцензійні договори.

Відповідно до п. 29 постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі N926/324/20 зазначено, що нормами Господарського кодексу України визначено, що господарський договір не може існувати без істотних умов, позаяк недосягнення згоди з усіх істотних умов договору свідчить про його неукладеність.

Згідно до позиції Велика Палата Верховного Суду у справі №227/3760/19-ц (рішення від 26 жовтня 2022 року) особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин (п.6.2.).

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (п. 6.7.).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (п. 6.8.).

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли (п. 6.21).

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (п.6.34).

У зв`язку з цим, ми вважаємо, що Господарський суд Кіровоградської області необґрунтовано встановив факт підписання субліцензійних договорів між Позивачем та Відповідачем за період з лютого по травень 2020 року та, відповідно, безпідставно стягнув заборгованість за цей період…» відхиляються колегією суддів з огляду на вищевикладене.

Щодо нарахування пені

На підставі пункту 5.3. договору, позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в загальному розмірі 102 641,51 грн. за період з 16.02.2020 по 10.02.2024.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на наступне:

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно врахував те, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, Прикінцеві положення Цивільного кодексу України також доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу-19", прийнятою відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, дія якого, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022 було неодноразово продовжено.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19.08.2022 № 928 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню-19 до 31.12.2022. В подальшому дію карантину продовжено до 30.06.2023.

Судом першої інстанції при здійсненні власного розрахунку пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) враховано умови пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, з урахуванням яких вбачається, що правомірним для нарахування пені є період до 30.06.2023 (оскільки на строк дії карантину строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, було продовжено) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 12 127,20 грн (за період з 16.02.2020 до 30.06.2023 на суму заборгованості 13 500,00 грн за актом прийому-передачі прав від 31.01.2020 № 199).

При цьому, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутній підписаний договір, у якому сторонами погоджені розмір та база нарахування пені за актами прийому-передачі прав від 29.02.2020 № 798, від 31.03.2020 № 1597, від 30.04.2020 № 2412 та від 31.05.2020 № 3265, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога про стягнення пені в цій частині задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи свідчить, що заявлена до стягнення пеня за актами прийому-передачі прав від 30.06.2020 № 4140 та від 31.07.2020 № 5016 є необґрунтованою з вищевикладених підстав та задоволенню не підлягає.

Як слідує із позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення 10 600,82 грн 3% річних та 49 000,59 грн інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок не відповідає обставинам справи.

Господарським судом наведено власний розрахунок, який здійснено у межах заявлених позивачем вимог.