Рішення

від 29.11.2023 по справі 914/1134/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023 Справа № 914/1134/23

м.Львів

За позовом: Львівського національного університету природокористування, м.Дубляни Львівської області

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області, м.Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЦІПЕ», м.Яворів Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства освіти і науки України, м.Київ

про визнання недійсним договору оренди державного майна та зобов`язання звільнити та повернути частину нежитлового приміщення.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від позивача: Зотов Н.М.-представник

від відповідача-1: Жуган І.О.-представник

від відповідача-2: Парамонов С.О.-представник

від третьої особи: не з`явився

Суть спору:

Львівський національний університет природокористування звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області та до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЦІПЕ» з вимогами про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34 від 03.08.2022 частини нежитлового приміщення загальною площею 20,7 кв.м. №1,2,3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул. Студентська 7, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. м. Львів, вул. Коперника, буд. 4, код ЄДРПОУ: 42899921 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЦІПЕ», місто Яворів, вул. Маковея, буд. 94, код ЄДРПОУ: 40452135.

- зобов`язати звільнити та повернути частину нежитлового приміщення, загальною площею 20,7 кв.м. №1, 2, 3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул. Студентська 7, балансоутримувачу (Львівському національному університету природокористування, Львівська обл., Львівський р-н, місто Дубляни, вул. Володимира Великого, буд. 1.).

Ухвалою суду від 14.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 17.05.2023.

02.05.2023, за вх.№10909/23, від відповідача -2 поступив відзив на позовну заяву.

08.05.2023, за вх.№11356/23, від відповідача-1 поступив відзив на позовну заяву.

09.05.2023, за вх.№11477/23, від позивача поступила відповідь на відзив відповідача-2.

10.05.2023, за вх.№11651/23, від позивача поступила відповідь на відзив відповідача-1.

17.05.2023 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.06.2023.

05.06.2023, за вх.№13989/23, від відповідача-2 поступили заперечення на клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства освіти і науки України.

05.06.2023, за вх.№13992/23, від відповідача-2 поступили заперечення на відповідь на відзив.

05.06.2023, за вх.№14019/23, від відповідача-1 поступили заперечення на відповідь на відзив.

08.06.2023 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.06.2023.

12.06.2023, за вх.№2311/23, від позивача поступило клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерства освіти і науки України.

З підстав, викладених в ухвалі від 04.07.2023, суд постановив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерство освіти і науки України та відкласти розгляд справи на 23.08.2023.

21.08.2023, за вх.№20284/23, від відповідаа-1 поступила заява про приєднання доказів.

Ухвалою від 23.08.2023 суд повідомив відповідача-2 та третю особу про відкладення розгляду справи на 13.09.2023.

Ухвалою від 13.09.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 18.10.2023.

Ухвалою від 18.10.2023 суд повідомив про відкладення розгляду справи на 15.11.2023.

Судове засідання призначене на 15.11.2023 не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області повітряної тривоги з 12:06 год. до 14:18 год. Ухвалою суду від 15.11.2023 відкладено розгляд справи на 29.11.2023.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав.

Відповідач-1 явку уповноваженого представника в судове засідання забезпечили, який позовні вимоги заперечив.

Відповідач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання забезпечили, який позовні вимоги заперечив.

Третя особа явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, судом встановлено наступне.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Львівський національний університет природокористування є закладом вищої освіти державної форми власності, який належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, основними завданнями якого є провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої та фахової передвищої освіти.

Згідно із наказом Міністерства освіти і науки України від 08.12.2016 за Університетом закріплено на праві господарського відання навчально-хімічний корпус (лікарня) за адресою Львівська обл., Жовківський р-н. м. Дубляни, вул.Студентська 7, загальною площею 1279,7 кв.м.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, визначено положеннями Закону України «Про освіту».

Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» визначено, що система освіти сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно- правових актів, що регулюють відносини між ними.

До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 80 Закону України «Про освіту».

Відтак, зі змісту наведеної вище норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності системи освіти.

Позивач зазначає, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Законом України «Про освіту» регулюються відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам освіти.

Враховуючи наведені вище положення Закону України «Про освіту», як додаткове джерело фінансування навчальних закладів, законом передбачена можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з освітнім процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Як стверджує позивач, частина нежитлового приміщення загальною площею 20,7 кв.м. №1, 2, 3, яке розміщене в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул.Студентська 7, було здано в оренду згідно Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34 від 03.08.2022 Регіональним відділенням Фонду Державного Майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Відповідач 1) Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЦІПЕ» (Відповідач 2) з порушенням норм чинного законодавства з наступних підстав.

Згідно наказу №00039 від 10.01.2022 року Регіонального відділення фонду державного майна по Львівській, Закарпатській та Волинській областях було оголошено аукціон, за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №26 від 14.02.2015 року, дата останнього продовження якого 27.03.2018 року.

Позивач зазначає, що у даному наказі РВ ФДМУ посилалось на пункти 144 та 145 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року №483 (даліПорядок). Тобто, при винесенні цього наказу, як підставу для оголошення аукціону Відповідач-1 зазначав заяву ФОП Цимбалюк В.В. від 02.11.2020 року (від 02.11.2020 року вх. №11/06437) щодо продовження договору оренди на 5 років. Відповідно до п.4 договору про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 14.02.2015 року зазначено, що договір діє до 11 лютого 2021 року.

На переконання позивача, відповідач -1 прийняв рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем, однак таке рішення суперечило вимогам п. 144 Порядку стосовно строків на прийняття такого рішення, які складають 10 робочих днів. У своєму наказі №00039 від 10.01.2022 року Відповідач-1 зазначив, що ФОП Цимбалюк В.В. звернувся з заявою від 02.11.2020 року (від 02.11.2020 року вх. №11/06437) щодо продовження договору оренди, відповідно рішення було прийняте протягом більш, як одного року з моменту звернення, що порушує вимоги п.144 Порядку, стосовно прийняття такого рішення протягом 10 робочих днів.

Також позивач вважає, що у даному випадку неможливо застосовувати поняття продовження дії договору, оскільки дане поняття розуміє під собою завчасне врегулювання даних правовідносин які на момент продовження тривають, що регулюється чинним законодавством, яке не було дотримано.

На переконання Позивача, всупереч положенням ч.2 ст. 6 Закону «Про оренду державного та комунального майна» (незважаючи на надісланий Позивачем Відповідачу-1 лист від 27.07.2022 №01-31-13-737), до Університету не надходила передбачена вказаною нормою заява Орендаря, і, відповідно, Позивач (Університет) не приймав жодного рішення щодо передачі даного майна в оренду.

Також Позивач зазначає, що відповідно до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна від 3 червня 2020 №483, а саме у п. 29 викладено, що не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, зокрема, майно закладів освіти.

Також, оскільки у даних відносинах застосуванню підлягають норми Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, ніж положення підзаконного нормативного акту, потрібно виходити з того, що в разі неможливості всебічно забезпечити освітній процес, заклад освіти (суб`єкт управління майном), як виняток, вправі здавати в оренду приміщення для забезпечення освітніх потреб та обслуговування осіб, які навчаються в закладі. Розміщення у закладі освіти аптеки на умовах оренди не відповідає потребам навчального закладу, а також відповідач не є особою, пов`язаною з освітньою діяльністю.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «РЕЦІПЕ» є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах, а також технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

Позивач вважає, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34 від 03.08.2022 щодо приміщення загальною площею 20,7 кв.м. №1, 2, 3, яке розміщене в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул.Студентська 7 суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки приміщення передане в оренду з метою розміщення у ньому аптеки, а не використовується для навчального (освітнього) процесу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, Договір укладено також із порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також порушена процедура укладення даного договору і Університету не надходила відповідна заява як до балансоутримувача.

За доводами Позивача, викладеними у позовній заяві, нежитлове приміщення загальною площею 20,7 кв.м. №1, 2, 3, яке розміщене в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул. Студентська 7, є на балансі Львівського національного університету природокористування та перебуває в його господарському віданні, становить матеріально-технічну базу об`єктів освіти і не може використовуватися не за освітнім призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної із навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом, та враховуючи порушену процедуру укладення даного договору існує необхідність у визнанні останнього недійсним.

У відзиві на позовну заяву Відповідач-1 позовні вимоги заперечує, виходячи з наступного.

Відповідач 1 у своєму відзиві зазначає, що Позивач не довів невідповідність спірного договору Закону України «Про освіту» та Цивільному кодексу України.

Зазначає, що відповідно п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року №483 (далі Порядок), передбачено непоширення обмежень щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) а саме, не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів).

Відповідач 1 стверджує, що спірне майно з 14.02.2015 року перебувало у користуванні фізичної особи підприємця Цимбалюк Валентини Василівни, дана обставина свідчить, що таке майно не використовувалось закладом освіти з 14.02.2015 року.

За твердженням Відповідача-1, у відповіді на лист Відповідача 1 від 25.07.2022 року №16-03-02574 щодо підписання спірного Договору, Позивач проінформував Відповідача 1 про відсутність у нього заперечень щодо розміщення аптечного кіоску у приміщенні Університету.

Відповідач-1 зазначає, що умовами Договору не встановлений конкретний вид використання спірного майна за цільовим призначенням, тому твердження Позивача про використання майна Відповідачем 2 виключно з метою розміщення аптечного кіоску спростовується матеріалами справи.

На переконання Відповідача-1, Позивач безпідставно покликається на положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі майна в оренду, які врегульовують порядок передачі вільного від оренди майна, а не пролонгацію вже укладених договорів.

За твердженням Відповідача 1, покликання Позивача про недотримання Відповідачем 1 строків проведення аукціону з продовження спірного договору не може бути підставою для задоволення вимог Позивача, оскільки дані обставини жодним чином не порушують його права, а сама позовна заява не містить відповідних обґрунтувань

Відповідач-1 вважає, що звертаючись із цим позовом до суду, Позивач демонструє суперечливу та непослідовну поведінку, вчиняє дії, які суперечать положенням Цивільного кодексу України

На переконання Відповідача-1, ініціювання Позивачем спору про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути це майно, є проявом зловживанням позивачем його матеріальними правами з метою позбавлення Відповідача 2 його законного права на користування державним майном за договором найму.

Відповідач 1 стверджує, що Позивач звернувся до суду із пропуском встановленого Цивільним кодексом України строку позовної давності. В обґрунтування даної заяви Відповідач 1 зазначає, що про розміщення у приміщенні закладу освіти аптечного кіоску Позивач знав з дати укладання договору оренди нерухомого державного майна №26 від 14.05.2015 року, а відтак наявні підстави для застосування позовної давності та, відповідно, відмови в задоволенні позову.

Відповідача-2 вважає заявлений позов безпідставним, таким, що не підлягає до задоволення з огляду на таке:

- матеріали справи не містять доказів про те, що балансоутримувач (Позивач) заперечував можливість продовження чинного Договору № 26;

- до прийняття Відповідачем 1 (Орендодавцем) рішення про оголошення аукціону (наказ від 10.01.2022 р. №00039), рішення про припинення Договору №26 не приймалося; орендоване майно Орендарем за Договором № 26 до проведення аукціону Орендодавцю не поверталося;

- заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця в договірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої дії закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин;

- після закінчення строку дії Договору №26 сторонами продовжувались вчинятися дії на виконання цього Договору, а саме: Орендар безперешкодно користувався орендованим майном та сплачував орендну плату згідно Договору №26 у відповідних пропорціях;

- нормами спеціального законодавства, якими регулюються орендні правовідносини, не встановлено жодних наслідків у випадку, якщо орендодавцем були порушенні терміни прийняття відповідних рішень, на які посилається Позивач;

- посилаючись на лист Львівського національного університету від 27.02.2022 року №01-31-13-737 зазначає, що позивач відмовився підписати договір оренди державного нерухомого майна;

- посилаючись на п. 1.2. Договору №34 і п.7 Умов Відповідач-2 зазначає, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря, за винятком певних цільових призначень передбачених пунктом 7 Умов та зазначає, що матеріали справи не містять, доказів що Відповідач 2 використовує орендоване майно за забороненим цільовим призначенням (п 7.1 Змінювальних Умов);

- Відповідач-2 вважає, що Позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що діяльність Відповідача-2 в орендованих приміщеннях не пов`язується з забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.

- з боку Позивача вчинялися дії на продовження Договору №26, зокрема, після прийняття Відповідачем 1 рішення про оголошення аукціону на продовження Договору №26, йому Позивачем надавалася відповідна інформація (довідки), необхідна для прийняття рішення про продовження цього Договору №26, а також обмеження щодо цільового використання орендованого майна, тощо.

Крім того, у листі від 27.07.2022р. № 01-31-13-737, долученому до позовних матеріалів, Позивач вказав, що не заперечує щодо розміщення аптечного пункту в приміщенні Університету за умов, що орендні відносини повинні бути оформлені в порядку передбаченому чинним законодавством.

На переконання Відповідача-2 Позивач фактично погодився з умовами спірного договору, оскільки з моменту його укладення регулярно щомісячно виставляє рахунки по сплаті орендної плати.

Також, звертає увагу на те, що орендоване майно розміщене в півпідвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), яка згідно Інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно, яка була долучена позивачем до матеріалів справи, ідентифікується ще як лікарня, що свідчить, що у випадку функціонування в лікарні аптечного пункту, орендоване майно використовуватиметься для цілей, пов`язаних із обслуговуванням студентів та професорсько-викладацького складу Львівського національного університету природокористування як учасників освітнього процесу.

У зв`язку із запереченням проти вимоги про визнання недійсним договору, як основної вимоги, також заперечується і вимогу про зобов`язання Відповідача 2 звільнити та повернути орендоване за вищевказаним договором майно, а саме: частину нежитлового приміщення, загальною площею 20.7 кв. м. №1, 2, 3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул.Студентська, 7 балансоутримувачу (Львівському національному університету природокористування: Львівська область, Львівський район, місто Дубляни, вул. В. Великого, 1.).

Отже, Відповідач-2 вважає, що передача нерухомого майна в оренду, яка відбулася на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34 від 03.08.2022р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській. Закарпатській та Волинській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реціпе» повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.

У своїх поясненнях Міністество науки і освіти України інформує, що з метою впорядкування обліку об`єктів державної власності, наказом Міністерства освіти і науки України від 08 грудня 2016 року № 1472 «Про закріплення державного майна за Львівським національним аграрним університетом» закріплено на праві господарського відання за Львівським національним аграрним університетом нерухоме державне майно, в тому числі нежитлові приміщення №№1,2,3 загальною площею 20,7 кв. м., які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус ЛНАУ), що знаходиться за адресою: вул. Студентська, 7, м. Дубляни, Львівський р-н, Львівська обл..

Наказом Міністерства освіти і науки України від 13 липня 2021 року № 808 «Про перейменування Львівського національного аграрного університету та його відокремлених структурних підрозділів» було перейменовано Львівський національний аграрний університет (код ЄДРПОУ 00493735) на Львівський національний університет природокористування.

Додатково зауважує, що закріплене на праві господарського відання за Львівським національним аграрним університетом нерухоме державне майно залишилось на балансі Львівського національного університету природокористування.

Третя особа зазначає, згідно долучених додатків до позовної заяви Позивача міститься лист Львівського національного університету природокористування від 27 липня 2022 року № 01-31-13-737, в якому зазначається, що Львівський національний університет природокористування листами від 18.01.2021 № 01-31-11-35 та № 01-31-11-36 надавав згоду на пролонгацію договору оренди державного майна від 14 лютого 2015 року № 26 з фізичною особою-підприємцем Цимбалюк Валентиною Василівною.

Одночасно, в даному листі зазначається, що у переліку діючих станом на 01.01.2022 договорів оренди державного майна, укладених апаратом Фонду державного майна України та його регіональними відділеннями, який розміщений на офіційному сайті Фонду державного майна України міститься інформація про закінчення із 12.02.2021 дії договору оренди державного нерухомого майна від 14.02.2015 № 26. Проте, до Львівського національного університету природокористування не надходила заява щодо продовження договору оренди і відповідно Позивачем не приймалось жодних рішень щодо передачі майна в оренду.

А отже, виходячи із вищевикладених та поданих Позивачем документів і наведених обставин третя особа вважає, що частина даного нежитлового приміщення загальною площею 20,7 кв.м. №№ 1,2,3, яке розміщене в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: вул. Студентська, 7, м. Дубляни, Львівський р-н, Львівська обл. було здано в оренду згідно договору оренди нерухомого майна від 03.08.2022 № 34 з порушенням чинного законодавства.

Обставини справи.

14 лютого 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Цимбалюк Валентиною Василівною (орендар) було укладено договір оренди нерухомого державного майна №26 (надалі - Договір №26), відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №№1, 2, 3 загальною площею 20,7 кв.м., які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус ЛНАУ), що знаходиться за адресою: Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни вул. Студенська, 7 та перебуває на балансі Львівського національного аграрного університету (далі - Балансоутримувач).

Закріплене на праві господарського відання за Львівським національним аграрним університетом нерухоме державне майно залишилось на балансі Львівського національного університету природокористування.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 13 липня 2021 року № 808 «Про перейменування Львівського національного аграрного університету та його відокремлених структурних підрозділів» було перейменовано Львівський національний аграрний університет (код ЄДРПОУ 00493735) на Львівський національний університет природокористування.

Пунктом 1.2 Договору №26 передбачено, що орендоване майно передається в оренду з метою розміщення аптечного пункту, що відпускає готові ліки.

У відповідності до акту прийому-передачі державного нерухомого майна - нежитлових приміщень від 14.02.2015р. згідно договору №26 від 14 лютого 2015р., орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №№1, 2, 3 загальною площею 20,7 кв.м., які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус ЛНАУ), що знаходиться за адресою : Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни вул. Студенська, 7 та перебуває на балансі Львівського національного аграрного університету (далі - Балансоутримувач).

Вказаний акт прийому - передачі підписаний представниками сторін та погоджений Балансоутримувачем.

Пунктом 10.1 Договору №26 встановлено, що цей Договір укладено строком на 2 (два) роки та 364 дні, що діє з 14 лютого 2015р. по 12 лютого 2018р. включно.

27 березня 2018р. у відповідності до п.10.4 Договору №26, Договором про внесення змін до Договору оренди нерухомого державного майна від 14.02.2015р №26 внесено відповідні зміни до вищевказаного Договору, зокрема в частині строку його дії.

Так, пункт 10.1. Розділу 10 «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» викладено в наступній редакції: «п. 10.1. Цей Договір укладено на 2 роки 364 дні, що діє з 13 лютого 2018р. по 11 лютого 2021р. включно» .

04 січня 2018 року між орендарем за Договором №26, (фізичною особою-підприємцем Цимбалюк Валентиною Василівною) та товариством з обмеженою відповідальністю «Реціпе» було укладено договір суборенди №ЗС нерухомого державного майна, яке орендується відповідно до Договору оренди від 14.02.2015р. №26, який в подальшому, згідно Договору від 17.04.2018р. про внесення змін до Договору суборенди №ЗС від 04.01.2018року нерухомого майна, був продовжений до 11.02.2021р.

2 листопада 2020р. орендарем по Договору № 26 було скеровано орендодавцю заяву про продовження договору оренди нерухомого державного майна від 14.02.2015р. №26.

В подальшому, 10.01.2022р. Відповідачем 1 було видано наказ №00039, згідно якого було оголошено аукціон за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №26 від 14.02.2015р., дата останнього продовження якого 27.03.2018р.

23 червня 2022р. відбувся електронний аукціон з продовження договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №26 від 14.02.2015р., який (аукціон) сформований протоколом № LLP001-UА-20220617-042281 від 07.07.2022р., за результатами якого переможцем даного аукціону стало товариство з обмеженою відповідальністю «Реціпе» ( Відповідач-2).

03 серпня 2022р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реціпе» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34, який був підписаний електронним підписом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач заявив вимогу про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №34 від 03 серпня 2022р., що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реціпе» (орендар) (надалі - спірний договір) та про зобов`язання відповідача 2 звільнити та повернути орендоване за вищевказаним договором майно, а саме: частину нежитлового приміщення, загальною площею 20,7 кв.м. №1,2,3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул., Студентська, 7 балансоутримувачу Львівському національному університету природокористування: Львівська область. Львівський район, місто Дубляни, вул. В. Великого, 1.)

В обгрунтування заявленої вимоги про визнання недійсним Спірного договору покликається на наступні обставини:

рішення про продовження Договору № 26 було прийнято всупереч п.144 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020р. №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» (надалі - Порядок);

Позивачем Відповідачу-1 було направлено лист № 01-31-13-737 від 27.07.2022р., у якому йшлося, що відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу; орендодавець направляє заяву балансоутримувачу для прийняття рішення про намір передачі в оренду майна або про відмову у включенні об`єкта оренди до відповідного Переліку. Однак, до Позивача не надходила вищевказана заява і він не приймав жодних рішень щодо передачі майна в оренду;

нежитлові приміщення, загальною площею 20.7 кв.м. №1.2.3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни. вул., Студентська, 7 та перебувають у господарському віданні Позивача, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути переданими в оренду виключно для діяльності, пов`язаної із навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення закріплено у ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правовідносини з оренди державного майна врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

Відповідно до п. 29 Порядку передачі майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням, серед іншого, такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Разом з тим, тим же пунктом Порядку передачі майна в оренду передбачено, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально- побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Додаткові умови оренди майна розробляються орендодавцем на підставі пропозицій балансоутримувача, уповноваженого органу управління або з власної ініціативи орендодавця. Можуть бути визначені, серед іншого, такі додаткові умови оренди майна: обмеження щодо використання майна для розміщення об`єктів, перелік яких визначений в додатку 3 у кількості не більш як п`ять груп з відповідного переліку (п. 54 Порядку передачі майна в оренду).

Предметом спору у справі, що розглядається, є визнання недійсним укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 34 від 03.08.2022 (надалі - Договір) та повернення майна Позивачу.

Як вбачається з умов договору (п. 4.1. розділу І "Змінювані умови договору") об`єктом оренди є нежитлові приміщення № № 1, 2, 3 загальною площею 20,7 кв.м, які розміщені в півпідвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходяться за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, м. Дубляни, вул. Студентська, 7, та перебувають на балансі Львівського національного університету природокористування.

Позивач не висловив заперечень того, що нежитлові приміщення №1,2,3 , загальною площею 20,7 кв.м, які розміщені в півпідвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходяться за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, м. Дубляни, вул. Студентська, 7, з 14.02.2015 перебувало в користуванні фізичної особи - підприємця Цимбалюк Валентини Василівни на підставі договору оренди нерухомого державного майна № 26 від 14.02.2015. Отже, беззаперечним є той факт, що вищезазначене майно не використовувалось закладом освіти з дати укладення договору №26 від 14.02.2015 та передання в користування фізичній особі - підприємцю Цимбалюк Валентині Василівні за актом приймання передавання від 14.02.2015. Відтак, виходячи з положень Порядку передачі майна в оренду та невикористання закладом освіти спірного майна протягом трьох років, орендодавець за спірним Договором, яким є Відповідач-1, міг не застосовувати обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури).

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач-1 все ж таки встановив певні обмеження відповідно до наданого Позивачем переліку (лист Позивача від 18.01.2021 № 01-32-05-36), що відображено у п. 7.1.(2) розділу І Договору.

Зокрема, відповідно п. 7.1.(2) розділу І Договору, майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря, за винятком таких цільових призначень: 8 - Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, 11 - Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе, 15 - Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини, 16 - Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.

При цьому, не підтверджується, а сторонами не заперечується та обставина, що Позивач не звертався до Відповідача-1 з ініціативою встановлення обмеження на використання спірного майна за передбаченим п. 6 Додатку 3 Порядку передачі майна в оренду цільовим призначенням - заклади охорони здоров`я, клініки, лікарні, приватна медична практика; аптеки; ветеринарні лікарні (клініки), лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки; медичні лабораторії.

Натомість, у відповіді на лист Відповідача-1 від 25.07.2022 № 16-03-02574 щодо підписання спірного Договору, Позивач проінформував Відповідача-1 про відсутність у нього заперечень щодо розміщення аптечного кіоску у приміщенні Університету.

Як вбачається зі змісту договору, його умовами не встановлений конкретний вид використання спірного майна за його цільовим призначенням, а відтак твердження Позивача про використання Відповідачем-2 орендованих приміщень виключно з метою розміщення аптечного кіоску не підтверджується матеріалами справи.

Окрім того, Позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що діяльність відповідача-2 в орендованих приміщеннях не пов`язується з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням освітнього процесу.

Суд зазначає, що не може бути прийнятий у якості належного і допустимого доказу Акт №1 візуального обстеження (огляду) нежитлового приміщення від 08.05.2023 з долученням фогографічних зображень, оскільки такий складений Позивачем в одностронньому порядку без участі орендаря (ТОВ «РЕЦІПЕ» чи представника Аптечного пункту «Арта Аптека»).

Відтак, з акту, складеного 08.05.2023, не вбачається на підставі чого було зроблено висновки, зафіксовані у акті, який також було складено за відсутності повідомлення орендаря про проведення обстеження.

Отже, достовірні докази на підставі яких можна встановити, яким чином комісія дійшла до висновків, зазначених у даному акті, відсутні, тому вказаним одностороннім актом Позивача не підтверджуються обставини, на які він посилається.

Крім того, долучені до Акту фотографічні зображення не підтверджують, що такі зроблені у нежитлових приміщеннях № № 1, 2, 3 загальною площею 20,7 кв.м, які розміщені в півпідвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходяться за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, м. Дубляни, вул. Студентська, 7, та які є об`єктом оренди за спірним договором №34 від 03.08.2022.

Відтак, зазначеними доказами не підтверджується твердження Позивача про використання Відповідачем-2 орендованих приміщень з метою розміщення аптечного кіоску, як і не підтверджується та обставина, що діяльність Відповідача-2 в орендованих приміщеннях не пов`язується із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням освітнього процесу.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Договір, який підлягав пролонгації, не підпадав під встановлені ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" критерії.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Згідно ч. ч. 4, 6 ст. 18 Закону №157-ІХ рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

Будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про:

- наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки;

- факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових за договором платежів;

- результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення.

Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону. (ч. 9 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Статтею 19 Закону №157-ІХ передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято:

у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону;

якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача. поданому ним орендарю;

якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк;

якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та;або орендодавця;

якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців;

якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

У відповідності до п. 142 Порядку, якщо рішення про відмову у продовженні договору оренди приймається на підставі необхідності майна для власних потреб балансоутримувача, які обгрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю, то в такому рішенні повинно бути зазначено найменування та реквізити такого балансоутримувача.

Матеріали справи не містять доказів про те, що балансоутримувач заперечував можливість продовження чинного Договору №26 з посиланням на ч.1 ст. 19 Закону №157-ІХ, що в свою чергу слугувало б підставою для прийняття орендодавцем рішення про відмову у продовженні договору оренди з підстав, передбачених ч.1 ст. 19 Закону №157-ІХ.

Відтак, рішення Орендодавця (Відповідача 1) про відмову у продовженні Договору №26 прийнято не було.

Більше того, на виконання ч. 6 ст. 18, ч.1 ст. 19 Закону №157-ІХ та п. 139 Порядку, Позивачем як Балансоутримувачем майна, щодо якого вирішувалося питання про продовження чинного договору оренди №26 була надана відповідна інформація (довідки), які необхідні для прийняття орендодавцем рішення згідно з Порядком передачі майна в оренду як-от: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

У зв`язку з відсутністю підстав, для прийняття орендодавцем (Відповідачем 1) рішення про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону, беручи до уваги отриману від балансоутримувача інформацію, передбачену ч. 6 ст. 18 Закону №157-ІХ, на підставі заяви фізичної особи - підприємця Цимбалюк В. В. від 02.11.2020, Відповідач-1 10.01.2022р. було видано наказ №00039, згідно якого було оголошено аукціон, за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №26 від 14.02.2015р., дата останнього продовження якого 27.03.2018р. Даний наказ ніким не оскаржувався та є чинним.

Відповідно до п. 151 Порядку передачі майна в оренду, у разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна. Додаткова угода укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди. У разі відмови балансоутримувача від підписання додаткової угоди про продовження договору оренди така угода укладається між орендодавцем та чинним орендарем.

Додаткова угода про продовження договору оренди майна оприлюднюється в порядку та строки, передбачені цим Порядком для оприлюднення договорів оренди.

Якщо переможцем став інший учасник аукціону, договір з чинним орендарем припиняється, у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. При цьому, якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 цього Порядку.

Договір оренди укладається та оприлюднюється з переможцем аукціону відповідно до вимог цього Порядку. Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується з переможцем аукціону протягом десяти робочих днів з дати припинення договору з чинним орендарем, крім випадків, передбачених пунктом 42 Порядку. У таких випадках акт приймання-передачі підписується протягом наступного робочого дня з дати отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету на концентрацію.

Як вбачається з матеріалів справи чинний орендар (ФОП Цимбалюк В.В.) не став переможцем аукціону, відповідно договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 26 від 14.02.2015 є таким, що припинив свою дію, а з Відповідачем-2 (ТзОВ «РЕЦІПЕ»), як переможцем аукціону, було укладено новий договір оренди, як це передбачено законодавством, яке регулює спірні відносини.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач-1 звертався до Позивача з проханням підписати спірний Договір та забезпечити Відповідачу-2 доступ до орендованого майна, проте Позивач не виконав прохань Відповідача-1, про що складені відповідні акти, внаслідок чого Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали договір відповідно до передбаченої п. 81 Порядку передачі майна в оренду процедури.

Дані обставини підтверджуються листом Відповідача-1 до Позивача від 22.07.2022 №16-03-02557 «Щодо підписання договору оренди», листом Відповідача-1 до Позивача від 28.07.2022 №16-03-02633 «Щодо надання доступу орендарю до об`єкта оренди», Актом від 28.07.2022 «Про непідписання договору оренди №34 Балансоутримувачем».

Покликання Позивача про недотримання Відповідачем-1 строків проведення аукціону з продовження спірного договору не може бути підставою для задоволення вимог Позивача, оскільки дані обставини жодним чином не порушують його права, а сама позовна заява не містить відповідних обгрунтувань. Також ця обставина не впливає на чинність і дійсність спірного договору.

Як вже зазначалось вище, Позивач проінформував Відповідача-1 про відсутність у нього заперечень щодо розміщення аптечного кіоску у приміщенні Університету. Також умовами договору оренди нерухомого державного майна № 26 від 14.02.2015, на продовження якого Позивач надав згоду, було передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення аптечного пункта, що відпускає готові ліки (п. 1.2. договору оренди).

Натомість, умовами спірного Договору обмеження щодо такого використання не встановлені, як і не встановлена можливість використовувати орендоване майно виключно з цією метою. Про встановлення таких обмежень не просив і сам Позивач.

Позивач стверджує, що спірне майно використовується орендарем з метою розміщення в ньому аптечного кіоску і це порушує його право як закладу освіти.

Натомість, матеріалами у справі підтверджується, що розглянувши звернення Позивача щодо погодження рішення про намір передачі в оренду державного майна з метою надання медичних послуг населенню, третя особа листом від 03.08.2023 № 1/11426-23 надала дозвіл на передання в оренду нежитлових приміщень загальною площею 1040,1 кв.м, які розміщені: на І поверсі - приміщення №№ I- VII, 26-44, на II поверсі - приміщення №№ І-ІУ, 45-64, у півпідвалі - приміщення №№ У-УІІ, 10-21 будівлі навчально-хімічного корпусу університету, що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Дубляни, вул. Студентська, 7 та перебувають на балансі Львівського національного університету природокористування. Надалі, Позивач видав наказ від 10.08.2023 № 161 "Про включення об`єкту оренди до Переліку першого типу" та листами від 11.08.2023 № 01-05-964 та № 01-31-05-965 надав Відповідачу-1 інформацію про об`єкт оренди з метою його включення до відповідного переліку. Серед наданої інформації Позивач вказав і мету використання цього майна в процесі оренди - розміщення закладу охорони здоров`я, лікарні. Враховуючи викладене вище, Відповідач-1 видав наказ від 18.08.2023 № 01447 "Про включення об`єкта оренди до Переліку першого типу".

Отже, звертаючись із цим позовом до суду, Позивач демонструє суперечливу та непослідовну поведінку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц вказав на те, що "добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі "non concecedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дача зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 надане офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як "прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України .

Відповідно до ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, крім іншого, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 4 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, як Цивільним кодексом України, так і процесуальним законодавством унормовано, що метою звернення особи до суду повинен бути саме захист її порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а звернення до суду з іншою метою є зловживанням правом на захист, що є однією із форм зловживання особою її матеріальними правами.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу.

Об`єднана палата КЦС ВС у своїй постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зробила висновок, що "недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

На підставі вищенаведених норм чинного законодавства, матеріалів справи суд приходить до висновку про відмову в позові в частині визнання договору недійсним, з підстав порушення позивачем ч. ч. 2-5 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Щодо покликання Позивача на висновки Верховного Суду у постановах від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 14.04.2021 у справі 917/782/20.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8358/19.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Відтак щодо покликання Позивача на висновки Верховного Суду у постановах від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 14.04.2021 у справі 917/782/20 суд зазначає, що предметом розгляду у цих справах були договори оренди, які укладені до набрання чинності Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядку передачі майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

За таких обставин, у перелічених справах суди не робили висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах з огляду на те, що законодавство, яке регулює ці відносини змінилось. Також суди не могли зробити висновків щодо застосування Порядку передачі майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, в розрізі положень Закону України Про освіту, оскільки, як вже зазначалось, предметом спору у вищевказаних судових справах були договори оренди, які укладались за правилами іншого законодавства.

Що стосується вимоги про зобов`язання Відповідача-2 звільнити та повернути орендоване за вищевказаним договором майно, а саме: частину нежитлового приміщення, загальною площею 20,7 кв. м. №1, 2, 3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул., Студентська, 7 балансоутримувачу (Львівському національному університету природокористування: Львівська область, Львівський район, місто Дубляни, вул. В. Великого, 1.), то в даному випадку вимога про звільнення та повернення орендованого за Спірним договором майна є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги - визнання недійсним договору оренди.

Оскільки, основна вимога про визнанням недійсним договору про оренди нерухомого майна за №34 від 03.08.2022 не підлягає задоволеню, то не підлягає задоволенню і вимога про зобов`язання Відповідача-2 звільнити та повернути частину нежитлового приміщення, загальною площею 20,7 кв. м. №1, 2, 3, які розміщені в підвалі двоповерхової нежитлової будівлі (навчально-хімічний корпус), що знаходиться за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Дубляни, вул., Студентська, 7 балансоутримувачу (Львівському національному університету природокористування: Львівська область, Львівський район, місто Дубляни, вул. В. Великого, 1).

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. За таких обставин, враховуючи висновок суду про необґрунтованість позовних вимог позивача, не здійснюється застосування положень про позовну давність.

Окрім того, стосовно позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.

Разом з цим, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 та №734/2023 від 06.11.2023 з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб і діє по даний час.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення відповідачами права Позивача, а задоволення позовних вимог, оскільки таке на момент ухвалення судом рішення не було порушеним.

Водночас, Верховний Суд вже неодноразово висновував, що відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 31.05.2022 у справі №910/18584/20).

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати.

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 191, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 22.04.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.